Показать скрытый текст неплохая, немного устаревшая консультация газеты "Податки та бухгалтерський облік":
Придбання і продаж товарів за договорами купівлі-продажу
На перший погляд, найпростішим способом організації безввізної (безвивізної) торгівлі є укладення двох зовнішньоекономічних договорів купівлі-продажу (поставки тощо). ...
У розглядуваній ситуації резидент А укладає з нерезидентом Б зовнішньоекономічний договір купівлі-продажу 1, на підставі якого зобов’язується поставити останньому товари. Після цього знаходиться продавець потрібного товару – нерезидент В, з яким у свою чергу укладається договір купівлі-продажу 2, на підставі якого резидент А придбаває у нерезидента В відповідні товари. Послідовність укладення договорів може бути і зворотною.
Основний момент, на який потрібно звернути увагу при укладенні відповідних договорів, полягає в необхідності докладного узгодження умов поставки товарів. Відповідно до Указу Президента України «Про застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів» від 4 жовтня 1994 року № 567/94, а також Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затвердженого наказом Міністерства зовнішніх економічних зв’язків і торгівлі України від 5 жовтня 1995 р. № 75 при укладенні зовнішньоекономічних договорів (контрактів), застосовуються Міжнародні правила інтерпретації комерційних термінів, підготовлені Міжнародною торговельною палатою в 1953 році в редакції 1990 року (Правила ІНКОТЕРМС).
При укладенні договорів також необхідно чітко застерегти порядок переходу права власності на товари (в тому числі на час їх перебування в дорозі), що поставляються, враховуючи, що це впливатиме як на оподаткування, так і на бухгалтерський облік операцій; також у договорі бажано закріпити положення, де визначається, право якої країни буде застосовуватися при правовідносинах, що виникають. Якщо цього не зроблено, то на підставі статті 6 Закону про ЗЕД стосовно договору купівлі-продажу буде використовуватися право країни продавця (тобто українське законодавство «за умовчанням» може застосовуватися до договору купівлі-продажу 1).
Чинне цивільне законодавство України визначає момент переходу права власності таким чином. Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Передачею визнається вручення речей набувачу, а також здавання транспортній організації для відправлення набувачу і здавання на пошту для пересилання набувачу речей, відчужуваних без зобов’язання доставлення. До передачі речей прирівнюється передача коносамента або іншого розпорядчого документа на речі (ст. 128 Цивільного кодексу УССР, далі – ЦК).
Якщо в договорі купівлі-продажу 2 прямо не зазначено, що застосовується право України, то щодо нього будуть використовуватися право країни – нерезидента В або положення міжнародних документів (наприклад, Конвенції Організації Об’єднаних Націй про договори міжнародної купівлі-продажу товарів). Для того, щоб додатково не вивчати зарубіжне (або міжнародне) законодавство, краще в договорі купівлі-продажу прямо передбачити порядок переходу права власності. Так, до резидента А право власності на товар за договором купівлі-продажу може переходити в момент передачі нерезидентом В товару перевізнику. Перехід права власності може відбуватися і до відвантаження товару нерезидентом В. У такому випадку товар може перебувати на зберіганні у нерезидента В (у порядку, передбаченому договором купівлі-продажу або окремим договором зберігання). Мабуть, у цьому випадку вартість такого товару повинна знайти відображення в розділі III декларації про валютні цінності, доходи і майно, які належать резиденту України і знаходяться за її межами (форму декларації встановлено наказом Міністерства фінансів України від 25 грудня 1995 р. № 207).
Залежно від базису поставки, зазначеного в договорі купівлі-продажу 2, здійснюється приймання товару резидентом А. Щоб не посилати у відрядження свого працівника, приймання може здійснюватися і його уповноваженою особою.
Згідно зі статтею 10 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення таких операцій. Враховуючи, що «класичного» документа, який засвідчує факт здійснення як імпортної, так і експортної операції, тобто ВМД, немає, то підставою для відображення в бухгалтерському обліку резидента А здійснюваних операцій будуть товаросупровідні документи (товарна накладна, рахунок-фактура) нерезидента В. На підставі акта приймання-передачі (і накладної нерезидента) товар підлягає оприбуткуванню на баланс резидента А.
У випадку якщо товари підлягають передачі на відповідальне зберігання, то резидент А (або його уповноважена особа) оформляє документи про передачу товарів на зберігання шляхом видачі накладної на відпуск ТМЦ. Цей документ дозволить нерезиденту В правильно організувати облік товарів, що знаходяться на його складі.
Менш однозначно вирішується питання документального оформлення операцій, у випадку якщо в договорі купівлі-продажу 2 вантажоодержувачем просто буде зазначено нерезидента Б і резидентом не було здійснене приймання товарів, оскільки у цьому разі «надійного» документа, що надає право оприбуткувати товар резиденту А, взагалі не буде. Як варіант можна передбачити в договорі купівлі-продажу порядок повідомлення сторін про відвантаження (отримання) товару або постаратися скласти з нерезидентами В і Б акти приймання-передачі товарів, на підставі яких оприбуткувати і списати товар.
У податковому обліку операції з придбання товарів у нерезидента В та їх реалізації нерезиденту А будуть відображені таким чином.
Валові доходи резидента А за договором купівлі-продажу 1 відображатимуться за правилом першої події, тобто в момент отримання попередньої оплати від нерезидента Б або в момент відвантаження товарів (видачі товаророзпорядчого документа) нерезиденту Б. Якщо розрахунки провадяться в іноземній валюті, то відповідні доходи перераховуються в гривні за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, який діяв на дату отримання (нарахування) таких доходів.
Валові витрати за договором купівлі-продажу 2 буде відображено в момент перерахування коштів нерезиденту В або за датою оприбуткування товару (здійснюваного на підставі документів, отримуваних від нерезидента В). У випадку якщо витрати понесено в іноземній валюті, то сума валових витрат визначається в сумі, що дорівнює балансовій вартості такої іноземної валюти.
До моменту списання придбаних товарів з балансу їх вартість бере участь в обліку приросту (убутку) товарних запасів (у тому числі під час перебування товарів на відповідальному зберіганні у нерезидента В).
Здійснювані операції в податковому обліку щодо податку на додану вартість не відображаються. Цей висновок зроблено на підставі такого.
Імпортна операція (в термінах Закону про ЗЕД) для цілей застосування Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.97 р. № 168/97-ВР (далі – Закон про ПДВ) взагалі не є оподатковуваною операцією. Відповідно до пп. 3.1.2 статті*3 Закону про ПДВ об’єктом оподаткування є операції із ввезення (пересилання) товарів на митну територію України.
Експорт, здійснюваний у межах розглядуваних операцій, також не є об’єктом оподаткування (на підставі пп. 3.1.3 статті 3 Закону про ПДВ оподатковуваними операціями є вивезення (пересилання) товарів за межі митної території України). Нульова ставка застосовується щодо продажу товарів, які були вивезені (експортовані) за межі митної території України. Причому товари вважаються вивезеними (експортованими) платником податків за межі митної території України у випадку, якщо їх вивезення (експорт) засвідчено належним чином оформленою вантажною митною декларацією. Як уже зазначалося, у розглядуваному випадку ВМД не оформляється.
У зв’язку з цим ні податкових зобов’язань за ставкою 20 %, ні податкового кредиту щодо операції між нерезидентом В і резидентом А в останнього немає. У цей же час у резидента відсутнє також право на нарахування ПДВ за нульовою ставкою (а отже, і отримання експортного відшкодування) при проведенні операції з експорту товарів на користь нерезидента Б.
На наш погляд, діючий порядок оподаткування розглядуваних операцій досить вигідний платникам, оскільки дозволяє не відвертати оборотні кошти на сплату «імпортного» ПДВ і водночас не змушує чекати отримання відшкодування податку після проведення експортної операції.
Однак практичне застосування цієї схеми не позбавлене також і серйозних негативних моментів. Тут мова йде передусім про проблему, пов’язану з валютним контролем.
Відомо, що згідно зі статтею 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР (далі – Закон про розрахунки у валюті) імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, у випадку якщо таке відстрочення перевищує 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують отримання індивідуальної ліцензії Національного банку України.
У нашому випадку не потрібно чекати поставки в Україну товарів (робіт, послуг), що імпортуються, а отже, виникає цілком закономірне питання, пов’язане з можливістю застосування санкцій за непоставку товару у встановлений законодавством термін (90 днів з дня здійснення оплати нерезиденту В). Далі спробуємо відповісти на нього, вказавши при цьому, що законодавці та інші нормотворці взагалі обійшли його стороною.
При поставленні на валютний контроль банки використовують Інструкцію про порядок здійснення контролю і отримання ліцензій за експортними, імпортними та лізинговими операціями, затверджену постановою Правління Національного банку України від 24 березня 1999 року № 136 (далі – Інструкція про валютний контроль).
У цьому документі під імпортом розуміється купівля українськими суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності в іноземних суб’єктів господарської діяльності товарів із ввезенням або без ввезення цих товарів на територію України (це визначення повністю відповідає визначенню «імпорт», наведеному в Законі про ЗЕД), а отже, з метою поставлення на валютний контроль не має значення, будуть чи ні товари ввозитися на територію України.
На жаль, Інструкція про валютний контроль не містить прямого механізму зняття з обліку імпортних операцій, при проведенні яких не передбачається ввезення товарів на митну територію України. Однак у п. 3.3 цього документа зазначено, що банк знімає імпортну операцію резидента з контролю після пред’явлення останнім документа, який згідно з умовами договору засвідчує здійснення нерезидентом поставки продукції, виконання робіт, надання послуг.
Як бачимо, Інструкція про валютний контроль у цій частині відповідає Закону про розрахунки у валюті та вимагає, щоб імпортний товар був поставлено в термін не більше 90 днів з моменту авансового платежу. При цьому в розглядуваному документі дається визначення поставки, під якою розуміється поставка продавцем-нерезидентом товару відповідно до умов імпортного договору. Більш того, дається навіть посилання на Указ Президента України від 04.10.94 р. № 567/94 «Про застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів», яким встановлено обов’язковість застосування правил ІНКОТЕРМС.
Крім цього, в Інструкції про валютний контроль наведене також і визначення здійснення поставки, під яким розуміється дата виконання нерезидентом всіх зобов’язань щодо поставки, покладених на нього за договором.
Для тлумачення терміну «поставки» можна також звернутися до статті 245 ЦК, відповідно до якої за договором поставки організація-постачальник зобов’язується передати в певні строки або строк організації-покупцю (замовнику) у власність (в оперативне управління) певну продукцію.
Виходячи з цих положень законодавства, можна стверджувати, що у розглядуваному випадку документом, який згідно з умовами договору засвідчує здійснення нерезидентом поставки продукції (як це передбачено п. 3.3 Інструкції про валютний контроль), є документ, що підтверджує виконання зобов’язань за договором (у тому числі засвідчує перехід права власності на товар, що імпортується), тобто будь-який товаророзпорядчий документ, а також документ, що підтверджує передачу товару у власність покупця в зумовленому зовнішньоекономічним договором місці (відповідно до умов ІНКОТЕРМС, відображених у такому договорі).
Разом з цим після прочитання тексту другого та третього абзаців п. 3.3 Інструкції про валютний контроль може скластися враження, що таким документом може бути лише ВМД або письмове повідомлення іншого банку, якому митний орган помилково надіслав інформацію про операцію резидента, про отримання реєстру ВМД. На наш погляд, зазначений перелік документів (який у будь-якому випадку містить застереження про обов’язкову наявність ВМД)*не вичерпний, на що непрямо вказує абзац 2 п. 3.3 Інструкції про валютний контроль («Якщо таким документом є ВМД…»). Якщо ж підставою для зняття імпортної операції з контролю є тільки ВМД і пересланий «не туди» реєстр ВМД, то згідно з Інструкцією про валютний контроль роботи та послуги, що імпортуються, взагалі не можуть бути зняті з контролю (під товаром в Інструкції розуміються в тому числі й роботи, послуги). Зверніть також увагу на відсутність згадки про ВМД і в «базовій» статті 2 Закону про розрахунки у валюті на відміну від статті 1, що стосується повернення експортної виручки, яка містить пряму вказівку на відлік 90 днів з дати виписки ВМД.
...
«Податки та бухгалтерський облік», 7 травня*2001 р., № 37 (386), с. 22
Тема: 
Сообщение от МІА
С огромным уважением к специалистам. Созрела необходимость в консультации следующего плана: муж (единщик и неплательщик НДС), имея небольшое производство, может получить весьма выгодный контракт на поставку своей продукции, но потенциальный покупатель НДС-ник. У мужа же, соответственно, ряд поставщиков тоже неплательщики НДС (т.е. кредит "хромает").Как быть? Помогите взвесить все "против" его регистрации НДС-ником? Или же есть пути оптимизации сего вида налогообложения? Спасибо
Ваши права
Социальные закладки