Показать скрытый текст Димон
Табачник вилив свою ненависть в статті «Галичанские крестоносцы против Украины»
Табачник вилив свою ненависть в статті «Галичанские крестоносцы против Украины»
ИНТЕРНЕТ-ФОРУМ «2000»
http://2000.net.ua/forum/viewtopic.php?t1598
Незнаний Брат
Після прочитання статті Дмитра Табачника «Галичанские крестоносцы против Украины» відповідь на питання, що виникли, захотілось пошукати в СБУ. І якби діючою була наша судова система, то можна було б і туди звернутися — на підставі положення Статті 8 Конституції України, в якій проголошено: «Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується».
Проте, власне, СБУ мала б першою звернути увагу на публікацію, що містить такий обсяг нападок на Галичину. І оскільки ніякої реакції на очевидну антиукраїнську інформаційну атаку немає, то виходить, що це у відповідних органах сприймається за норму.
Загалом матеріал, представлений під авторством члена Партії регіонів Дмитра Табачника — суміш розмусолених тез про нехорошість галичан з підведеними під це словоблудство інтерпретаціями та фальсифікаціями історичних фактів. Коротко ці тези виглядають так. Галичани — це:
— паразити, яких годують промислові регіони;
— прислужки Заходу, які нав'язують всім свою волю; — історичні негідники, фашисти, вбивці дітей і жінок;
— за вказівкою когось ненавидять Росію просто так, і це випрацювалось століттями;
— не слов'яни і одночасно вони — православо-ненависники;
— мийщики підлог та унітазів, винощики горщиків, та ще й проти федералізації;
— безкультурщина та історичні вороги «Великой Украины».
Як галичанин, добре уявляю, яке обурення і які «цензурні» слова цей матеріал викликає в моїх земляків. Але вгамувавши емоції, спробую оцінити причини такої зневаги до співгромадян, які, окрім того, що мають інше політичне бачення, нічого іншого Дмитру Табачнику не заподіяли.
Свобода слова і свобода думки в Україні — великий здобуток. І не в останню чергу це сталося саме прагненнями галичан. Але ж і відповідальності за свої слова теж ніхто не відміняв. Перш за все стаття «Галичанские крестоносцы против Украины» спрямована на розкол України шляхом протиставлення одного регіону іншим. В даному випадку Галичини — решті України.
Стверджую так, бо, прочитавши цю статтю, мені як галичанину одразу прийшла думка: «а ну й справді б відділились ми від вас, раз ми такі погані, і тоді вже побачимо хто кому що винуватий». Виникла вона, звісно, не сама собою. Бо, вочевидь, саме таку реакцію мала викликати та стаття в галичан, а водночас — зневагу і ненависть в інших регіонах до нас.
Остаточно заспокоїти, заживити утворену рану могло б показове притягнення до відповідальності автора. Але СБУ наше ніяк не наважиться звернутись до суду з відповідними матеріалами та винести на розгляд Верховної Ради для позбавлення недоторканності. Нехай би й відмовила непрацююча і малоавторитетна Верховна Рада, зате намагання було б оцінено і мало хоча б заспокоюючий ефект.
Дмитрий ТАБАЧНИК
«Галичанские крестоносцы против Украины»
«В государстве не должно быть «правящих регионов».
«И люди, стрелявшие в наших отцов,
Строят планы на наших детей.»
Борис Гребенщиков
Слова ці не підходять до нашого часу, якщо адресувати їх в сторону ОУН-УПА. Бо остання стрільба була десь 1950—1955рр. з боку УПА. І люди ці за віком ніяких планів на чиїх би то не було дітей не можуть будувати. А от як радянська влада стріляла і до таборів засилала аж до 1990, то цілком колишні її оспівувачі і приапаратники зараз в змозі і будують такі плани.
«Роль Галичины, вошедшей в cостав Украинской ССР только в 1939 г., а до этого — с конца ХIV века оторванной от этногенеза, исторического и культурного развития украинского народа, в современной Украине совершенно абсурдна».
Як би комусь не хотілось, але українці будь-якого регіону найменш різняться між собою, ніж із сусідніми націями. І хто скільки і де б не перебував під якою окупацією — цього не змінити так просто. Галичина не ввійшла до складу УРСР в 1939, а її було насильно сполучено за зговором Гітлера і Сталіна при розділі Польщі. Так до тюрми народів СРСР прийшла й ця частина українського народу.
Відірваність від життя Великої України — теж брехня. Бо і вагони харчів, які збирались по всій Галичині і Західній Україні (що були тоді в складі Польщі) в голодомор, чекісти на кордоні висипали. Зв'язки між Галичиною і Великою Україною не поривались ніколи. Обмін йшов і коли кращі представники українського народу тікали від царського гніту та їхали в Галичину, і коли саме так в радянські часи шукали прихистку, а галичани не цурались допомагати Великій Україні.
«С одной стороны — это самый депрессивный регион, который не смог бы выжить без постоянных дотаций из госбюджета, состоящего в основном из отчислений промышленно развитых юго-восточных областей. Большинство населения Галичины успешно трудится за границей, не платит налогов, но в полной мере пользуется бюджетной социальной защитой».
Вижили дотепер, то без бюджету можем обійтись й далі. Бюджетні кошти йдуть на дороги, які не ремонтуються, на школи, які теж бюджетом держави не ремонтуються. Одним словом, ніяких сюди вливань бюджетних серйозних немає. Заводи всі продали і завалили, залишивши вихід один — на роботу за кордоном. Тобто більшість населення не тільки Галичини, а й Західної України ніякої серйозної допомоги і надії на державу не має — навіть пенсіонери всі мають своє підсобне господарство. Тому брехня, що не виживемо. Депресивний регіон? — взагалі смішно, якщо порівняти з іншими регіонами, де процент людей, що знаходяться в депресивному стані, явно більший. А економіку справді душать, та нічого, розберемось з часом.
Галичани не платять податків? Наклеп! Зрозуміло, що тут йде загравання перед електоратом промислових регіонів. Бо і «розвинутість» їх — під сумнівом, завдяки низькопродуктивному виробництву. Щодо податків, то основну їх масу платять підприємства через ПДВ і інші збори. Тому від тих грошей, що привозять заробітчани, через отоварювання, банківські вкладення фінансових вливань для держави набагато більше, ніж отримує вона з зарплат робітників в Україні. Думаю, що співвідношення тут йде на мільярди до мільйонів — на користь галичан.
«Именно данной причиной, а не провозглашаемой заботой о «территориальной целостности», объясняется категорическое неприятие галичанской верхушкой федерально-земельного устройства, по которому живет сегодня цивилизованный мир. Тогда не только памятники гитлеровским коллаборационистам придется ставить на собственные деньги, но самим содержать социальную инфраструктуру, образование, дороги и выплачивать пенсии. При этом на всех выборах паспорта галичан, трудящихся в это время в поте лица на благо ЕС, мистическим образом без хозяев голосуют только за национал-радикальные силы».
Забезпечити розподіл коштів, справедливіший для регіонів, можна й без федералізації. Прив'язка тут фальшива, а точніше — спроба під цією маркою протягти таки замах на територіальну цілісність і на єдиний закон у цій державі, що позбавляє регіональних олігархів проводити визиск населення. В разі федералізації такий контроль держави втрачається.
Як же розподілити справедливо податки між регіонами без федералізації? Просто залишати і зобов'язати платити податки підприємствам в тому регіоні, де працює більшість його працівників, а не за місцем головних офісів. І тоді одразу стане видно хто в нас дотаційний, а хто — ні. Знаю, які це регіони виявляться, але якщо хто з моїх земляків почне цим кичитись, то не забарюсь осудити такі дії.
До речі, держава пам'ятники в нас не ставить, це роблять місцеві громади. Нам, як бачите, не треба, щоб хтось це робив. Самі десятиліттями люди по селах відновлювали зруйновані совєтами могили вояків ОУН-УПА, так і тепер все на коштах громад тримається. А гітлерівських колабораціоністів теж набачились — це ті самі сталінські, і такі, що й тепер сильнішим прислужують. «С другой стороны, правящая галичанская элита, позиционирующая себя элитой общеукраинской, ведет себя так, будто содержит Украину и потому имеет право ею руководить. Именно она отдает обязательные к исполнению приказы — какой язык родной, в какую церковь ходить, кого считать национальными героями и как пламенно любить НАТО».
Хто така еліта, і при чому тут галичани — прості громадяни? Цю владу вибирала більшість України, а не Галичина. Щось я не бачив наказів, хто і як має відповідати на питання яка мова для тебе рідна, чи наказу, в яку церкву йти чи кого ким вважати, любити чи не любити НАТО. Забули люди, мабуть, що таке примус, якщо ведуться на такі висловлювання. І що ж тут неправильно, коли сказати що герой — це герой, який віддав своє життя свідомо за Батьківщину?
«У всех на памяти 2004 г., когда с помощью завезенных галичанских «ландскнехтов» были растоптаны результаты президентских выборов, а в стране проведен срежиссированный американскими спецслужбами и реализованный их агентурой влияния государственный переворот. Не вызывает сомнения, что при небходимости «оранжевые» не преминут вновь прибегнуть к помощи свезенных в столицу погромщиков. Об этом свидетельствуют и открывшиеся при поддержке государственных органов лагеря по «изучению традиций УПА», где наряду с «повстанческими песнями» про героическое вырезание москалей изучается и обращение с оружием».
Бідолашні, як вас залякали галичани! І як ви вижили в такому страшному 2004р.?
Про розтоптаність результатів президентських виборів можна було б говорити, якби не було третього туру, де більшість підтвердила, що їх вибір був сфальшований.
Вирізання москалів де, на Західній Україні? То, може, задатись питанням, що вони в нас робили, їх хіба хто в гості кликав? УПА — це Українська Повстанська Армія, в традиціях якої не тільки пісні співати, а й зі зброєю поводитись.
Сообщение от sklif
Ваши права
Тема: 
Социальные закладки