Проте, автори не всіх виданих останнім часом медичних словників дотримуються цих вимог. Зокрема, у словникові РУМСІМ відбилося прагнення авторів-медиків максимально українізувати сучасну медичну термінологію.
Так, у названому словнику до іншомовної лексеми термін подано ряд еквівалентів: позначення, позначник, назва, назвень, називень. Не можна віднести до нормативних також терміни, штучно створені шляхом поєднання українських морфем, нерідко архаїзованих чи діалектних, на зразок тих, що функціонують як міжнародні, наприклад: щелепонадрозапал (як відповідник до терміна гайморит), шлункокишківник (нормат. гастроентеролог). До терміна гемоглобін автор пропонує такі утворення: кровокулець, кровозалізокулець, кровочервень, кровочервінь, червонокровобарвень, червонокровобарвник, кровогалінчак, кровозалізогалінчак, ігноруючи те, що “перш ніж упроваджувати новий термін чи відроджувати старий, потрібно твердо зважити його власні мовні характеристики, що можуть як сприяти, так і перешкоджати нормальному функціонуванню терміна” [13, c.13].
Медична термінологія і сьогодні послуговується низкою діалектних за походженням слів (наприклад, печія, ядуха, жовтяниця, пропасниця, гарячка тощо) [РУСНТ]. Орієнтуючи термінотворчість на національні джерела, необхідно, разом з тим, скеровувати її у наукове русло, не нехтуючи при цьому вживанням запозичених термінів, які усталилися в українській мові та сприяють виробленню спільного лексичного фонду, повсякденній комунікації, передаванню інформації стосовно культурно-історичних контактів між різними народами [16, c.166].
Социальные закладки