|
Мне так никто и не ответил, с чего бы это Бузина оказался в славной когорте писателей, и его тут пытаются сравнивать с признанным литературными критиками и коллегами, талантом Матиос.Может кто нибудь может привести хоть одну положительную рецензию литературных критиков на его "творчество", может кто -то назовет хоть один литературный конкурс, где бы он был представлен в качестве лауреата? Конечно нет. Зато его пасквили с удовольствием печатают во всевозможных украинофобских изданиях. Так же все мои оппоненты обошли молчанием вопрос о преследовании её правоохранителями.(за исключением Натики)
А все просто до банальности. Матиос писатель хороший, но есть большое НО, для некоторых присутствующих. Она украинский писатель, и этого вполне достаточно, чтобы облить её помоями. Бузина "малоросс" по его собственному определению и именно это заставляет вас биться в истерике, доказывая его писательский талант.
А весь этот талан заключается в том, что он обливает грязью и это, так вами ненавидимое, государство, и обмазывает дерьмом гениев украинской культуры...в общем делает все то, чем с огромным удовольствием занимаетесь и вы, не уважаемые господа.
Вот классика жанра:
Вот в этом вся суть, господа демагоги.RаntаN
Вот-вот - бандерлоги...
"А что там доказывать?"...
Якщо нікчеми почувши твоє ім’я здіймають галас, значить воно звучить гордо.
http://varjag-2007.livejournal.com/1229305.html
Национально свидомые маты для украинской школы
У Марии Матиос любознательные школьники могут обогатиться духовно:
«...І знову зганяли село до сільради... Під чорною стіною... сиділо... двоє мерців: молоденький хлопець і зовсім юна дівчина, можна сказати, майже дівчинка... Геть зовсім голі, як мама на світ родила... У дівчини між широко розкинутими ногами, так що було видно велику родиму пляму на внутрішній стороні стегна, стирчала соснова шишка, прикриваючи руде волоссячко її срамоти. Замість грудей чорніли дві глибокі діри із запеклою кров'ю. Одне око у дівчини було вибите і також зяяло моторошно виколупаною дірою....
— Ну, що? — запитав Дідушенко, кинувши цигарку на трупи: — Впізнали, що за блядь носила їсти цьому бандері?...Але мені тепер байдуже, хто ця лярва. Любов до гроба! — засміявся крізь зуби і сплюнув. —...Так буде з усіма, хто наважиться чинити опір чи перечити радянській владі....Іще не знайшовся такий, що обдурив би радянську владу, йоб вашу мать».
"Найкраща книга останнього 15-річчя, яка вплинула на український світ - "Солодка Даруся":
"Двобій між чужим, неприродним, неморальним, — тим, що намагалося вкоренитися тут після великої війни, й тим, що рятувало свій прадавній уклад та звичаї, свою натуру й маєток, сягав, здавалося, апогею. Смерть і вигнання зависли над горами, як отой новий прапор над сільрадою, ніби зумисне вимащений у кривавий колір людського мозолю... Зло чинилося наліво й направо, незагнуздане зло людини супроти людини. Воно було страшніше, ніж зло звірини супроти звірини".
"ї молоді братове без вагання склали свої буйні голови, а червона гадина розлазиться в усі шпари — й ніхто не може її спинити".
А вот диалог диалог двух представителей оуновского подполья (эта сказка должна убедить в существовании отрядов "переодетых энкаведешников, от имени УПА уничтожавших мирных жителей): « — Ми ж не мали наміру ліквідовувати оту засранку — вчительку з Ясенова! Вона лиш місяць, як звалилася на діточу голову з тої Полтави. А тепер нам приписують і трупи з криниці в Березові, й двох повішеників з-під Шепота. Кому я буду розказувати, що ми не давали команди на її ліквідацію? Кому я буду розказувати, що Коляй здурів від горя й сам чинить помсту над тими, над ким хоче? А він же сотенний! За ним люди!
Корнелія стояла на колінах і плакала:
— Друже «Березо»... А хто нам що казав, коли без суду й слідства закатрупили Ольдзю лише за те, що вона сестра чотового «Орла»?! А хто перед нами сповідався за Шевчуків, яких замордували просто так, щоб потім спихнути на нас невинні жертви? Ви забули, що це зробили стрибки?.. Як не Коляй, то хтось інший усе одно накинув би мотуз на шию тій учительці, бо вона, замість рахувати, вчила наших дітей, що Бога нема й нема України. Ви забули?!
— Нічого я не забув, «Ялино»... Але я не хочу ходити з гріхом на душі, поки ходжу цим світом...»
Последний раз редактировалось Salexis11; 18.01.2011 в 16:35.
Социальные закладки