Якщо їх стане більшість в Криму, то потрібно дати незалежність (якщо захочуть), це їх земля. А зараз не мають права, ми ж не відбираєм землі в сусідів, з яких виселили українців.Сообщение от Хельга
| ||
Тема: Поговорим об ОУН - УПА
Якщо їх стане більшість в Криму, то потрібно дати незалежність (якщо захочуть), це їх земля. А зараз не мають права, ми ж не відбираєм землі в сусідів, з яких виселили українців.
Краще згинути вовком, ніж жити псом!
Согласна, комуняки были те еще сволочи! Поверьте, ненавижу их не меньше Вашего, слишком много горя и разорения и страха они принесли и в мою семью. Но быть может можно уже послать к черту их с их большистской системой, и восприянять нас просто представителями одного сильного народа. Мы же не ненавидим немцев и итальянцев за то, что фашизм пришел оттудаТільки їх головні союзники - комуністи
Скажіть тільки одне: чому ви вирішили, що УПА - союзники німецьких нацистів? Дуже цікаво.
Краще згинути вовком, ніж жити псом!
Вы таки будете смеяться, но рассказы деда и прадеда, которые прошли ту войну, для меня многое значат. Скажите, зачем им было бы врать? И если Вы мне скажите, что воины УПА не ненавидели бы их только за то, что они были СОВЕТСКИМИ моряками, то я попрошу у Вас прощения
Нда...
Радянські моряки воювали з УПА, ще й мають докази того, що УПА служило німцям. Це щось нове )))
На цьому можна завершити дискусію. )
Краще згинути вовком, ніж жити псом!
вы видите только то, что Вам удобно видеть. И если УПА боролась не против Советов и советских солдат, тогда против кого же?
Ви сказали, що ваші діди, які служили на флоті розказали, що УПА воювала на стороні Німеччини. Як це ще можна зрозуміти?
Ви хоч елементарні знання з історії маєте? Чи для вас є тільки радянські солдати і фашисти?
Краще згинути вовком, ніж жити псом!
Хельга, то може розкажете, що вам розповідали дід і прадід про УПА і її співпрацю з німцями? Чи у вас теж тактика така ( не бачити питаннь і фактів, які вам не подобаються )?
Краще згинути вовком, ніж жити псом!
По образованию я иторик искусств, специализация - средние века в Европе и эпоха Возрождения. так что мало-мальское представление об истории имею, но к рассматриваемой теме это отношения не имеет. Но если Вас не затруднит рассказать мне, как обстояли дела на самом деле, то буду искренне благодарна. Я честно прочитала здесь на форуме, мнения других людей, слишком много сумбура и эмоций. Вам, как я понимаю, эта тема небезразлична. (Я говорю абсолютно искренне!). Поэтому хотелось, чтобы Вы объяснили мне, что к чему. Быть может, это многое прояснит
Если вы действительно хотите разобратся как и что было на самом деле, а не повторять запыленные пропагандистские штампы коммунистов то можете прочитать вот это:
Формування перших Військових відділів Організації Українських Націоналістів почалося на Волині під керівництвом Сергія Качинського (“Остап”) у серед. жовтня 1942. 7.2.1943 сотня Григорія Перегійняка (“Коробка”) напала на німецькі поліційні бараки у містечку Володимирець (Рівненщина). З цього часу розпочинається антинацистська боротьба ОУН. Третя конференція ОУН17-21.2.1943 схвалила прийнятий курс на збройну боротьбу з окупаційним режимом. Перші підрозділи УПА створювалися на Волині та Поліссі для оборони населення від німецького терору і захисту від радянських партизанів (діяли у цьому регіоні з зими 1942 - 43 і своїми акціями провокували каральні заходи гітлерівців щодо українського цивільного населення). Наприкін. 1942 - першій пол. 1943 Військові відділи налічували кілька тисяч чоловік. Загальне керівництво відділами здійснював командир - Р.-Д.Клячківський. На чолі штабу стояв В.Івахів. Після загибелі В.Івахіва 13.5.1943 Крайовий військовий штаб очолив В.Сидор.
Бойові дії УПА у 1943 на Волині та Поліссі призвели до того, що у ряді районів було повністю ліквідовано німецьку окупаційну адміністрацію і проголошено тимчасову українську військову владу (“Колківська республіка” тощо). Внаслідок цілого ряду продуманих та вдало проведених бойових операцій значно зріс авторитет УПА як військової структури. 21.3.1943 здійснено напад на Горохів, підчас якого курінь С.Качинського (“Остапа”) здобув численні трофеї та кілька стратегічних об'єктів. 2.5.1943 на трасі Брест-Ковель вбито командувача “Штурмабтайлюнга” генерала Віктора Лютце. У сер. травня 1943 неподалік від Дубно обстріляно автомобіль, у якому їхали німецькі офіцери та митрополит Української автономної церкви Олексій (Громадський), відомий своїми антинаціоналістичними виступами, вірністю Московському патріарху та відвертою колаборацією з німцями.У серпні 1943 відбувся бій у Загорові чоти Андрія Марцинюка (“Берези”), під час якого німецька сторона застосовувала важку авіацію. У бою загинули 31 повстанець (з 42) та понад 100 німців (з понад 500). Підрозділи УПА здійснювали рейди (у Правобережжя, Буковину, Закарпаття, Підляшшя, Посяння), частина з яких мала бойовий характер (боротьба проти польських боївок і радянських партизанів), ін. - переважно пропагандистський.
У відповідь на розгортання повстанського руху німецька адміністрація вдалася до масового терору (деякий час відповідальним за каральні антипартизанські акції був ген. Еріх фон дем Бах, у майбутньому - керівник придушення Варшавського повстання 1944). У регіоні відбувалися постійні каральні акції, під час яких гітлерівці знищили велику кількість заручників із числа мирного населення. Керівники ОУН та УПА були поставлені поза законом. За голову провідника ОУН-СД М.Лебедя (“Максима Рубана”) гестапо призначило нагороду в 50 тис. німецьких марок.
(Вся информация базируется на официальных немецких источниках).
Это только небольшая часть истории УПА связанная с борьбой против фашистов. Полная информация http://vijsko.milua.org/v3.htm
Не дайте себя обморочить, Хельга!
95% деятельности этих "воинов", "сражавшихся" за "незалежность" были направлены :
1. против мирного населения, прежде всего евреев и всех, кто мог испытывать симпатии к Советам
2. против славян-партизан (украинцев, белорусов, словаков, поляков, югославов)
Почти все укр.наци. формирования были одеты, обучены, вооружены или Абвером, или Вермахтом или Ваффен-СС.
Единственная стычка с СА завершилась полным разгромом этих формирований, которые впоследствии использовались нацистским хозяином только в карательных функциях (единственных, к которым они были способны ; немцы так их и нарекли, уже в самом начале войны - "охранные команды"). Многие из них оказались на Атлантическом валу, в качестве пушечного мяса. На немецких военных кладбищах в Нормандии вы найдёте сотни могил с украинскими именами. Никаких "сражений", ни против СА ни против немцев, у них не было. Во всех немецких воспоминаниях укр.наци. упоминаются как приспешники, но которых сами немцы брезгливо называли "азиатским сбродом", из-за зверств с мирным населением и полной неспособности вести какие-то "боевые" действия.
Ложь является самым распространённым оружием в попытках оправдать этих сельских надзирателей, со звериным поведением рабов и предателей. Чего стоят их ссылки на де Голля или Виктора Лутце, о которых Вы, быть может, уже прочитали здесь исчерпывающие опровержения.
С тем же основанием можно говорить о "воинах", "сражавшихся" за "светлое будущее" - о НКВД-шниках, в застенках и с наганами.
"они не умеют врать, как волк не умеет есть мясо" из БГ
мою бабушку отправили из Одессы в Ровно редактором местной газеты и поселили в семье чехов. Не только местные украинские сотрудники этой советской газеты, но и те местные чехи боялись "наших" (т.е. Бандеровцев), но еще больше боялись "органов" (т.е. НКВД)
Почувствуйте разницу: "наши" и "органы"
Хотя, "СОВЕТСКИМ морякам", наверное, было видее
А говорил не демагог.На вопросы отвечать умеешь? Кто прав красные или белогвардейцы? Вопрос действительно оказался на засыпку.
И ещё я смотрю тут цитаты пошли, ну так я тоже процитирую. Правда всегда одна, - (так сказал фараон, он был очень умён,.......)
От така {censored}, малята...
Да нет, ошибался видимо Тутанхамон вместе с Бутусовым и Кормильцевым, видимо правда здесь у каждого своя. Я сегодня с утра вооружилась Субтельным и прочитала его изложение событий. Получается, что воины УПА были против всех - и против Советов, и против Гитлера. Но...цитирую: " Співробітництво з німцями зводилося до участі в органах місцевої влади чи контрольованої німцями допоміжної поліції. Звісною формою співпраці була служба у концентраційниєх таборах.. Українці займали в НАЦИСТСЬКОМУ апараті найнижчі посади... У проведенні акцій екстермінації євреїв участь українців не була широкомасщтабною - здебільшого це були помічники-поліцаї, що заганяли євреїв у гетто". То есть, из всего этого мы видим что УПА не имело никаких отношений с нацистами? Да бандиты они были самые настоящие и фашисты покруче немцев!!! Пока люди по всей стране били немцев, пока те же украинцы отдавали свои жизни под Сталинградом, Севастополем, Курском, когда фашисты выжигали целые украинские села, эти твари сидели по своим лесам и им было посрать на все, кроме своей независимости! Тупо борьба за власть!!!! Да надо было им дать эту независимость, интересно, чтобы они с ней делали, не имея никакой промышленности, испортив отношения с ближайшими соседями - поляками и русскими?
Хельга, ви знаєте, що брехати негарно?
Ось що насправді написано Субтельним про УПА:
УПА (Українська повстанська армія). Перші партизанські загони українських
націоналістів виникли на Поліссі та Волині й спочатку, як не дивно, не були пов'я-
зані з ОУН. Як тільки вибухнула нацистсько-радянська війна, місцевий український
діяч Тарас Бульба-Боровець, близький до петлюрівського уряду УНР, що перебував
на вигнанні у Варшаві, сформував нерегулярну частину під назвою «Поліська Січ»
(пізніше перейменовану на Українську повстанську армію) з метою очищення сво-
го регіону від залишків Червоної армії. Коли під кінець 1941 р. німці спробували роз-
пустити його частину, він повів своїх бійців «у ліси», щоб воювати як із німцями, так
і з більшовиками. У 1942 р. невеликі підрозділи створили на Волині члени ОУН-Б та
ОУН-М, що ховалися від переслідувань Коха.
Наприкінці 1942 р. ОУН-Б вирішила сформувати великі партизанські сили, по-
клавши тим самим початок регулярній українській армії, котра, як вважалося, зна-
добиться, коли закінчиться нацистсько-радянська війна. До цього кроху спонукали
й такі нагальні причини: по-перше, з посиленням німецьких репресій проти місце-
вого населення селяни вимагали, щоб ОУН ужила заходів для їхнього захисту, й,
по-друге, коли наприкінці 1942 р. з Білорусії у Північно-Західну Україну почали про-
никати радянські партизани, потрібно було, щоб ОУН узяла на себе роль «народної
армії», перш ніж це зроблять більшовики.
Для об'єднання всіх націоналістичних загонів ОУН-Б силоміць включила до сво-
їх формувань підрозділи Боровця та ОУН-М, прибравши для них назву УПА. Го-
ловнокомандувачем розширених сил було призначено члена проводу ОУН-Б, висо-
копоставленого українського офіцера з щойно розформованого загону «Нахтігаль»
Романа Шухевича. Завдяки широкій та ефективній підпільній мережі ОУН-Б УПА
швидко розрослася у велику, добре організовану партизанську армію, яка захопи-
ла контроль над значними частинами Волині, Полісся, а згодом і Галичини. Хоч бага-
то українських еміграційних джерел стверджують, що в апогеї своєї сили (кінець
1943 — початок 1944 р.) чисельність УПА сягала близько 100 тис., більш обгрунто-
вані підрахунки встановлюють цифру ЗО—40 тис. бійців. Порівняно з іншими під-
пільними рухами окупованої нацистами Європи УПА являла собою щось унікальне,
оскільки практ ично не мала чужоземної допомоги. Тому зростання її сили свідчило
про дуже відчутну масову підтримку з боку українців.
Швидке з 'остання УПА викликало необхідність розширення її політичної
бази. Хоч проь^д УПА великою мірою здійснювала ОУН-Б, проте одна фракція ін-
тегральних націоналістів, звісно, не могла претендувати на роль представника укра-
Роман Шухевич (генерал Тарас Чупринка)
їнців у цілому. Відтак у липні 1944 р. з ініціативи ОУН-Б неподалік від Самбора у Га-
личині таємно зібралися делегати різних довоєнних політичних партій Західної
України (за винятком ОУН-М) та представники східних українців і утворили Ук-
раїнську Головну Визвольну Раду (УГВР). Характерно, що платформа нової органі-
зації відобразила зміни у поглядах інтегральних націоналістів, спричинені війною та
контактами з Радянською Україною.
Деякі з цих ідеологічних змін уже проступали в 1943 р., коли конгрес ОУН-Б ого-
лосив: «Оскільки ОУН бореться проти імперіалізму та імперій... тому ОУН бореться
проти СРСР та німецької «Нової Європи». Наголошуючи на своїй підтримці антина-
цистських та антирадянських сил, УГВР водночас запропонувала ряд важливих
доповнень до доктрини інтегрального націоналізму. Вона закликала до більшої тер-
пимості щодо ідеологій, відмінних від інтегрального націоналізму, відкидала расову
та етнічну винятковість і звертала значно більшу увагу на соціально-економічні пи-
тання, що серед радянських українців викликали величезний інтерес. Крім того,
УГВР закликала неросійські народи СРСР об'єднатися проти Москви. Однак неза-
баром стало очевидним: хоч як би не пристосовувалися інтегральні націоналісти, їм
буде надзвичайно важко вижити у суворо контрольованій радянській системі.
Краще згинути вовком, ніж жити псом!
Да, да, да!!! Все это я тоже прочитала! Но и то что написано мной вы с тем же успехом прочтете у Субтельного. А теперь скажите, за независимость какой Украины боролись ваши "герои"? Западной. Ну так и целуйтесь с ними у себя на Западе! На нашу Одессу, им, слава Богу, было положить! Как и Одессе на них. У нас ребята-партизаны били фашистов, а не местное население, и плевать им было коммунист ты или тайно ностальгируешь за царем-батюшкой. Я говорю о простых наших мужчинах, моряках, пехоте, о русских солдатах, которые понимали, что Сталин, НКВД, Берия и т.д. - это дерьмо собачье, которое жило и подохнет, а вот страну надо спасать от фашистов. Так вот, с какой радости мы, внуки тех солдат, должны признавать ваших бандитов - героями? Сидите у себя и молитесь на них, но распространять эту грязь на всю страну не надо. Поверьте, если вы думаете, что вся Украина такая же, как западная ее часть, Вы очень ошибаетесь!!!
Те, що ви написали про УПА я в Субтельного не знайшов, так що закінчуйте брехати і не треба тут про бандитів і бруд. Я можу ваших героїв так само назвати і буду мати на це право не меньше вашого.
P.S. Україну вони хотіли бачити незалежною всю, а не тільки західну.
Краще згинути вовком, ніж жити псом!
Да ну?! а хотела ли этого Одесса, или Севастополь, или Харьков? Независимыми от кого? От своих же братьев русских? Или от большевиков? Это две большие разницы!!!! А Субтельного прочтите повнимательней: издательство "Либедь", 1993 год, стр. 579, 7 строка сверху! А выборы 22 октября 1939 г., их тоже не было? Брехня? Или опять фальсификация?
В мене Субтельний на комп'ютері (видання 1991-го,озділ називається
УКРАЇНА), я перечитав все, що написано про діяльність УПА під час німецької окупації, там такого НЕМАЄ.
У XX СТОЛІТТІ
УКРАЇНА У ДРУГІЙ СВІТОВІЙ ВІЙНІ
Рух Опору
Незалежність - це мати свою державу і бути незалежними від всіх "братів" які дуже хочуть культурно знищити твій народ.
Краще згинути вовком, ніж жити псом!
Хельга, знайшов розділ, з якого ви насмикали цитати, там жодного разу не згадується УПА.
Якщо брешете, то не робіть це так грубо. Пропагандист з вас неважний.
А от і повністю той розділ:
Колабораціонізм. У взаєминах з німцями перед українцями стала дилема: підко-
ритися чи чинити опір. Як і в усій окупованій німцями Європі, величезна більшість
вирішила підкоритися. Та коли підкорення переходило за межі пасивного виконання
німецьких наказів, воно перетворювалось на колабораціонізм. У Західній Європі, де
відданість своїй державі була чимось само собою зрозумілим і де єдиним ворогом бу-
ли нацисти, співпраця з німцями вважалася різновидом зрадництва. На Україні ж
це являло собою куди складніше питання. Незрозумілим було насамперед те, кому
українці мали зберігати більшу відданість: сталінському режимові чи польській дер-
жаві, які кривдили їх. Хто більший ворог: сталінська система, яка принесла стільки
страждань у 30-х роках, чи нацистський порядок, що запанував тепер (проте, мож-
ливо, лише тимчасово)? І нарешті, з огляду на крайню жорстокість обох режимів на
Україні, багато українців ціною колабораціонізму рятували собі життя.
Війна поставила українців перед проблемою: як найкраще використати своє по
суті безвиграшне становище? Для пересічної людини везінням було вже збе-
реження власного життя. Мета (чи скоріше головоломка) українських організацій та
їхніх провідників на окупованих німцями територіях полягала в обороні українських
інтересів як від нацистів, так і від дедалі сильнішого СРСР. Деякі українські вожді
вирішили стати на бік однієї тоталітарної системи (незважаючи на глибоку відразу
до неї), аби тільки протистояти іншій. Оскільки СРСР являв собою більшу й трива-
лішу загрозу, майже всі українські організації у Третьому райху в той чи інший час
співпрацювали з німцями, хоч завжди в обмежених масштабах та із суто тактичних
міркувань. Як народ без власної держави, українці діяли з позиції слабшої сторони
й не могли формувати політику чи впливати на події. Тому співпраця українців із нім-
цями мала незначні масштаби порівняно з союзниками Німеччини. І нарешті, хоч
серед українців і траплялися опортуністи, антисеміти, ідеологічні фанатики, не
існує доказів того, що у процентному відношенні їх було більше, ніж серед інших
народів.
На індивідуальному рівні співробітництво з німцями звичайно зводилося до
участі в органах місцевої влади чи контрольованої німцями допоміжної поліції. Це
робилося з різних мотивів. На Західній Україні, де до війни поляки не допускали
українців навіть до найдрібніших адміністративних посад, основним мотивом нерідко
виступало прагнення зосередити у власних руках хоч мінімальну владу й узяти
реванш над ненависними суперниками. Як завжди, важливою причиною була потре-
ба знайти собі роботу чи задовольнити особисті амбіції. Найбільш сумнозвісною
формою співпраці була служба у концентраційних таборах. Обов'язки охоронців
незмінне виконували радянські військовополонені, які ставилися перед тяжким
вибором: або погодитися на таку роботу, або загинути в таборах.
При тому, що українські колабораціоністи займали в нацистському апараті най-
нижчі посади, та при монополії СС у проведенні акцій екстермінації євреїв участь
українців у цих бойнях не була ні широкомасштабною, ні вирішальною. Якщо ж та-
ке й траплялося, то здебільшого це були помічники-поліцаї, що заганяли євреїв у гет-
то. З другого боку, багато українців допомагали євреям, ризикуючи власним жит-
тям. Визначним прикладом у цьому був митрополит Андрей Шептицький, який не
лише дав притулок у своїх монастирях сотням євреїв, а й використовував свої пропо-
віді, щоб відкрито засуджувати винищення їх нацистами. В 1943 р. у рапорті Гіммле-
рові повідомлялося, що митрополит рішуче виступає проти антисемітських зло-
чинів нацистів, що він дійшов висновку про те, що фашизм — іще більше зло, ніж ко-
мунізм.
Опріч безплідної інтерлюдії між ОУН і німцями в перші дні війни, найважливі-
шим випадком співпраці українців з гітлерівським режимом на організаційному рів-
ні стало створення добровільної дивізії СС «Галичина». Навесні 1943 р. після при-
голомшливої поразки німців під Сталінградом нацистські власті прийшли до запіз-
нілого рішення — набрати до своєї армії ненімецьких жителів східних територій.
Відтак губернатор Галичини Отто Вехтер звернувся до УЦК із пропозицією сформу-
вати в німецькій армії українську дивізію. Після тривалих суперечок і попри незгоду
ОУН-Б Кубійович та його прибічники погодилися. Безпосередньою причиною ство-
рення такої дивізії була надія на те, що це поліпшить ставлення німців до українців.
Великий вплив на рішення керівництва УЦК справили також уроки подій 1917—
1920 рр., оскільки Кубійович зі своїми колегами (а також сам митрополит Шептиць-
кий) були переконані в тому, що саме відсутність добре вишколеної армії не дала
змоги українцям створити після першої світової війни власну державу. Усвідомлю-
ючи можливість поразки Німеччини, вони твердо вирішили цього разу не допустити,
щоб у хаосі подій українці зненацька опинилися без регулярних збройних сил.
На переговорах про створення дивізії УЦК наполягало, щоб ця частина боро-
лася лише проти радянських військ. За вказівкою Гіммлера Вехтер зажадав, щоб усе
вище командування дивізії складалося з німців, а сама вона, щоб не дратувати Гітле-
ра, називалася не українською, а галицькою. Коли в червні 1943 р. УЦК оголосив на-
бір добровольців, на заклик відповіли понад 82 тис. чоловік, і ІЗ тис. із них згодом
стали солдатами добровільної дивізії СС «Галичина».
Крім бійців галицької дивізії, в армії Гітлера служили й інші українці. Серед май-
же мільйона колишніх радянських громадян, котрі носили у 1944 р. німецьку форму,
було близько 220 тис. українців (решту складали переважно росіяни). Щоб осмисли-
ти ці цифри у ширшому контексті, слід узяти до уваги, що майже 2 млн українців вою-
вали по радянський бік, а багато перебувало у польській, румунській, угорській, чесь-
кій, американській та канадській арміях. Такою була доля народу без держави.
Последний раз редактировалось STK; 18.11.2006 в 16:26.
Краще згинути вовком, ніж жити псом!
Ваши права
Социальные закладки