Показать скрытый текст ПИСАРІ З ФАНАРУ
XII. ПИСАРІ З ФАНАРУ
До 1686 року, чорного року в історії України, коли з допомогою турецького візиря, за “три сорока соболів і двісті червоних” константинопольський патріарх Діонісій передав українську церкву під московську владу, Київська митрополія підлягала вселенському патріарху. “На лихо, Російська православна церква, вийшовши через п’ять сторіч на історичну сцену, висунула монопольні претензії на київську спадщину, і сучасна російська пропаганда пнеться зі шкури, аби придушити конкурентні претензії і традиції, насамперед українські”.1 Місцем перебування православного вселенського патріарха, відколи турки церкву Святої Софії перетворили на мечеть, став, розташований на березі бухти Золотий Ріг, аристократичний район Константинополя, що називався Фанар. Там розміщалася патріарша канцелярія, звідти, з Фанару, надсилались руській церкві патріарші грамоти, постанови і вказівки. Візантійські писарі з Фанару слабо зналися на етноніміці Східної Європи. Замість вивчати східноєвропейські реалії, писарі воліли підганяти малозрозумілі “варварські” етнонімічні назви на доступний їм грецький кшталт. Саме вони своїм невіглаством і вигадками спричинилися до того суперечливого етнонімічного хаосу, який так довго тривав на Україні.
Церковні писарі та церковні книжники — майже єдині освічені тоді в Східній Європі люди — утворювали свої назви і титули, керуючись відомими їм історичними аналогіями та прецедентами, мало зважаючи на живу мовну практику. Між канцеляріями вселенського патріархату і руської митрополії йшло ділове листування. За канцелярськими столами зродилися такі терміни як “Россія”, “Мала Россія” і “Велика Россія”, титули московських правителів тощо.2 Термін “Россія” за одностайним твердженням дослідників є якраз терміном штучним, утвореним візантійськими греками. “Штучність терміну видно з того, що попередні назви “Русь”, “Русія” замінено в ньому візантійським — Россія”.3 Фанарські писарі, за старим грецьким звичаєм калічити іноземні мови, в слові Русь замінили звук “у” звуком “о”, подвоїли непотрібно звук “с” і додали замість пом’якшення грецьке закінчення “ія”. Греки також собі перекрутили етнонім Русин на назву Рус, або Росси.
Під впливом церковників термін Росія певний час вживали українсько-білоруські книжники. Наприклад, у листі до папи Сикста IV (1476 р.) митрополит Мисаїл титулується митрополитом “Кіевского престола и всея Росіи”. У надрукованій львівською Ставропігійською братською друкарнею в 1591 р. “Граматиці доброглаголиваго Єллино-Славенскаго языка” читаємо, “ко наказанію (для навчання) много именытому Россійскому роду”.4 Митрополит Іпатій Потій в 1605 р. титулується “Митрополит Киевъский, Галицький и всея России”. Гетьман Петро Конашевич Сагайдачний, призначаючи перед смертю (1622 р.) півтора тисячі золотих на львівську братську школу, зазначував, що робить він це для навчання “діток наших російських”.5 Панегірик генерального писаря Пилипа Орлика, присвячений гетьману Мазепі, мав заголовок “Алькід Російський”, (Алькід — нащадок Алкея, тобто Геракл). На подарованій срібній плащаниці до Храму Господнього Гробу в Єрусалимі Мазепа названий “російським гетьманом”.
Ці назви “Росія”, а також “Роксолянія”, “Сарматія”, тощо “відчувалися як святочні, врочисті. Вживано їх переважно “у високому стилі”.6 М. Костомаров з цього приводу зауважив: “Слово Россія або Росія, російський було напочатку книжним, риторичним, в роді того, як Франція називалася Галлією, Польща — Сарматією, Німеччина — Германією, Угорщина — Панонією і т. д. З половини XVII ст. вона стала офіціозною, але загальновживаним народним словом не зробилася до пізніших часів. Навіть і тепер, хоча слово “Россія” в розумінні держава нами всіма вживається: проте хто без сміху назве себе росіянином, замість того, щоб назватися русским або сказати: російська мова замість русская мова? До якої степені прийняте штучно це грецьке зіпсуття нашої древньої назви невластиве духові нашої мови і народу, показує, що великоросси і тепер вимовляють Расєя замість Россія”.7
У 1458 р. відбулося остаточне розділення руської церкви на київську і московську, кожна з власною окремою ієрархією. Київські митрополити традиційно з X ст. титулувалися “Митрополит Київський і всея Руси”. Після остаточного розділу, церкву Русі та Литви (Білорусія) очолював “Митрополит Києвскій, и Галицкій, и всея Россіи”.8 В латинському урядовому звучанні: Metropolita totius Russiae (митрополит всія Руси).9 Митрополити московські, наслідуючи київських, відповідно повторили назву “Московские и всея Руси”.
Окружна грамота київського митрополита Йова Борецького, надрукована в Києві 1629 року, починається так: “Іовъ Борецкій, милостію Божею архіепископъ Кіевскій и Галицкій и всея Россіи, всЪмъ посполито Россійского рода, такъ въ коронЪ Польской, яко и у великомъ князтвЪ Литовскомъ”.10 Така практика іменування продовжувалася. “Вчені, які гуртувалися біля основаної митрополитом Петром Могилою в Києві колегії, що за гетьмана Івана Мазепи стала академією, часто Русь називали з грецька “Россією”.11
Сам Петро Могила носив титул “милостію Божею архієпископъ митрополитъ Кіевскій, Галицкій и всея Россіи, екзархъ святого апостолского трону Констянтинополского, архимандритъ Печерский”.12 Привітали Могилу з обранням на митрополичу катедру (1633 р.) печерські друкарі панегіриком під назвою “Евфонія веселобриячая”, в якім закликають, щоб він дбав про славу народу:
Твоє о том старанє, в том твоя забава, —
Якъ бы мЪла оздобу Россійская слава.13
Від патріарших писарів, за посередництвом київських книжників, прийшли до нас, а від нас до Москви, ще два горезвісні терміни. Йдеться про назви “Малоросія” та “Великоросія”. Вперше назву “Мала Росія” усталено на патріаршому синоді в 1303 році, коли на прохання галицько-волинського князя Юрія патріарх заснував нову галицьку митрополію.14 Назва “Велика Росія” зустрічається вперше в грамоті патріарха з 1354 року.15 “Ці терміни є чисто штучного книжного походження”.16 До половини XIV ст. термін “Мала Русь” означає Галицько-Волинське князівство, “в протилежність до цілої Руської держави, витвореної київськими князями”.17 За грецькою історичною аналогією візантійський патріарх починає називати Галицько-Волинську митрополію “малоруською” (Мікра Росія), а заліську “великоруською” (Мегале Росія).18 Патріарх і візантійський імператор “почали називати споконвічно їм відому Київську, Придніпровську Русь — “Малою”, а Русь Заліську, яка появилася перед їх умоглядним зором, — Руссю Великою”.19
Стародавні греки мали звичай називати “Малою” країну, яка була колискою даного народу, а “Великою” — країну, пізніше ними колонізовану. “Так, Мала Азія, в старогрецькому розумінні, була прабатьківщиною азіатів, а Велика Азія — зібранням їх колоній. Мала Греція обіймала тільки південну частину Балканського півострова (тобто Епір, Фессалію, Аттику, Пелопоннес), а грецькі колонії в Сицилії і вздовж берегів Апулії і Калабрії називалися Великою Грецією”.20 Від греків ці поняття перейшли до Східної Європи. Таке тлумачення цих термінів є загальноприйнятим. Винятком є погляд історика В. Татіщева. Він твердить, що термін “Велика Русь” вживався спершу до князівства Великого Новгороду. Після загарбання його Москвою цей термін, як велося, був включений до царського титулу і звідси його поява у московських правителів.21 Але таке уявлення Татіщева є непереконливим. Більшість дослідників, як вже було сказано, дотримується погляду, що вселенський патріарх, а за його прикладом візантійські імператори, після переїзду митрополита на Залісся “стали називати митрополію Київську — “Малою Руссю”, що по грецькому означало — головну Русь, а митрополію Московську — “Великою Руссю”, тобто по грецькому, колонією Русі, новою Руссю”.22
Подібне походження мають назви Велика і Мала Вірменія, Велика і Мала Британія, Велика і Мала Польща. “Згідно з термінологією грецьких географів, відомою ще з V ст. до Христа, назва “Мікро Росія” означала ту частину країни, яка вважалася першобатьківщиною даного народу. Наш древній північний схід — Ростово-Суздальська земля, для Візантії — “Rosia megale”, колонія першобатьківщини”.23
У свій час в античній Греції склалася ситуація подібна до тієї, яка виникла згодом в Руській державі. Поруч з метрополією Елладою — утворились в Італії, Передній Азії, в південній Україні та інших районах Середземноморського басейну колонії, часто з еллінізованим (огреченим) населенням. Виникла потреба в термінологічному розрізненні між метрополією і колоніями. Власне Грецію (Елладу) назвали “Малою Грецією” (Мікра Геллас), а розкидані по морських узбережжях Середземноморського басейну колонії — “Великою Грецією” (Мегале Геллас). Вперше термін “Велика Греція” у цьому розумінні вжив старогрецький історик Полібій.
“Термін “Росия”, “Малоросия”, “Великоросия” та всі похідні від них слова, це витвір вселенських патріархів, що були змушені розрізняти між “українцями” і “москалями” та тими територіями, що ці два народи замешкували, а тому створили такі назви як “Мега Росія” і “Мікро Росія”, тобто “Велика” і “Мала Росія”.24
Російська історіографія не полюбляє розглядати історію виникнення цих термінів. Про це нічого, або майже нічого не говориться в академічних курсах російської історії. Сам термін “Великороссы” вперше використав київський словникар Памва Беринда в 1627 році в свойому “Лексиконе славено-российского языка”. Варто відзначити, що в російських енциклопедичних словниках взагалі немає гасел “Великая и Малая Русь”, “Великороссия”, “Малороссия”. “Ці терміни якось випали з поля зору буржуазної науки” — скаржиться історик А. Соловйов.25 Додаймо від себе, що вони також випали з поля зору і не буржуазної російської науки.
Зі зміною церковної термінологічної титулатури, мінялися титули московських правителів. Іван III завів бундючно-манірний візантійсько-татарський придворний церемоніал і прийняв новий титул. Він став себе називати царем (цісар, кесар) з церковним додатком “всея Русі”. До половини XV ст. царями звали візантійських імператорів і ханів Золотої Орди. “Скинення іга усувало політичну для цього перешкоду, а шлюб з Софією давав на це історичне оправдання: Іван III міг тепер рахувати себе єдиним на світі православним і незалежним государем, якими були візантійські імператори, і верховним правителем тої Русі, яка була під владою ординських ханів”.26
У XVII ст. після Переяславської угоди московський цар Олексій приймає в 1655 р. титул “Всея Великая, Малая и Бе-лая Руси самодержец”. Титул “Всеї Великої і Малої Росії” (без Білої) піднесено московському цареві від України саме в часи Переяславської угоди.
Російський дослідник цього питання А. Соловйов змушений визнати, що “терміни” “Велика” і “Мала” Русь з 1654 р. увійшли в російську мову та політичну термінологію під впливом київської ученості і набули грецького забарвлення — “Великая и Малая Россия”. Ці назви прийшли до Москви із Києва, походячи своїм корінням з Візантії”.27
Творцями були, ясна річ, представники релігійних кіл, люди, обізнані з грецькою мовою і грецькою церковною термінологією, хоч найвища українська церковна ієрархія на чолі з тодішнім митрополитом Сильвестром Косівим, напевне, до цього ніякого відношення не мала. Митрополит Сильвестр не брав участі в переговорах з Москвою, бо в його очах це було небезпечною і небажаною політичною авантюрою. Як засвідчив чорнобильський протопоп, коли йому та київському духовенству довелося все ж таки зустрічати в Києві московських послів, то вони “за слізьми світу не бачили, а митрополит від жалю аж обумерав”.28 Так що термін “Велика і Мала Русь” пустили в хід мудрагелі, що стояли на нижчих щаблях церковної ієрархії, і які зовсім не задумувалися про наслідки, до яких призведе цей нерозважний крок.
Сообщение от Wiesenthal
Тема: НОВОРОССИЯ (*)
Ваши права
Социальные закладки