ОУН-УПА: спогади та дискусії

[bayard]

Жанр: документальний, історичний
Країна: Україна
Якість відео: TVRip

Опис файлу:
Фільм відзнятий до роковин стерті Романа Шухевича

[ALKA]

Жанр: документальний, історичний
Країна: Україна
Якість відео: TVRip

Опис файлу:
Фільм відзнятий до роковин стерті Романа Шухевича

это болгарский ?

[Legion Russe]

Я и не знал, что в Украине столько фильмов категории В снимают

[ALKA]

а где можно об этом почитать? особенно интересует про "не только".

Здесь, в этой теме.... ваш единомышленник боббоб,выкладывал статейку как упашники убилвали евреев ..у него даже было этому обьяснение, типо евреи быстро передвигались по селу и поэтому у упашников случилось состояние аффекта...лень копаться в нескольких тысячах боббовых постах но писал он это в этом году.

[bayard]

Здесь, в этой теме.... ваш единомышленник боббоб,выкладывал статейку как упашники убилвали евреев .

война вообще сложная штука
Старший брат Ленина тоже ничего не говорил о тяжкой народной доле и опричниках режима. Он рассуждал о терзаниях интеллигента, лишенного свободы самовыражения:
"Для интеллигентного человека право свободно мыслить и делиться мыслями с теми, которые ниже его по развитию, есть не только неотъемлемое право, но даже потребность и обязанность... Наша интеллигенция настолько слаба физически и неорганизована, что в настоящее время не может вступать в открытую борьбу, и только в террористической форме может защищать свое право на мысль и на интеллектуальное участие в общественной жизни".

И вот теперь один из главарей "Аль-Кайды" им говорит: а чего вы стесняетесь-то? на войне надо говорить языком войны.

Александр Ульянов свою речь на суде закруглил удивительным прогнозом:
"Если мне удалось доказать, что террор есть естественный продукт существующего строя, то он будет продолжаться, а следовательно, правительство будет вынуждено отнестись к нему более спокойно и более внимательно. Тогда оно поймет легко..."

[bayard]

Всім відомо, що євреї України не голодували у 1930-ті, а Велику війну перечекали в Ташкенті. Тому що там тепло, плов і фрукти. І, найголовніше, там не стріляють. А раз це всім відомо, то і сперечатися з цим марно. Тим більше, що моя розповідь - тому підтвердження.

У 1933 році маленька родина мого тата - він і його мати - жила в с. Веселі Терни на Криворіжжі. Тож результати сталінської колективізації вони бачили власними очима.

Мама батька Катерина Юхимівна Бріліант була сільською акушеркою, а сам батько - Юхим Айзенберг - навчався у другій групі сільської школи. Збереглася старенька фотографія від 28 квітня 1933 року, де маленькі і дуже серйозні сільські школярі позують перед фотографом з граблями, які вдвічі вище за їхній зріст.

Жили в селі й інші євреї. Зокрема, наші родичі - сім'я Мойсея Должанського, в якій підростав двоюрідний брат батька Юрій.

Переживши найважчі часи голодомору в селі, в середині 1930-их бабуся з татом переїхали в Дніпропетровськ. Бабуся працювала, а тато навчався в середній школі №34. Десятий клас він закінчив у травні 1941-го.


Десятикласники Дніпропетровської CШ №34. Юхим Айзенберг стоїть другий праворуч. Травень 1941 р.


Юрій Должанський, який був старшим за нього, до того часу вже став студентом Криворізького гірничорудного інституту. Після початку війни Юрія Должанського в липні забирають в армію. Як студента його направляють на навчання - у військово-політичне училище.

А бабуся з батьком на одному з останніх ешелонів вже під обстрілом і бомбардуваннями евакуювалися з Дніпропетровська у Моздок (Північна Осетія - ІП). З кінця 1941-го батько оббиває пороги військкомату, проситься на фронт.


Юхим Айзенберг. Моздок, 9 листопада 1941 року

Весною 1942 року його разом з іншими хлопцями з Моздока після нетривалої підготовки кинули проти наступаючих німців.

Весна-літо 1942-го - час страшний. Наступальні операції Червоної Армії обернулися "котлами", в яких згорали дивізії і потрапляли в полон десятки тисяч червоноармійців. Фронт здригнувся і позадкував назад.

Здавалося, що зупинити відступаючих вже не зможуть ні партзбори комскладу, що приймають рішення: "Ні кроку назад", ні наказ Сталіна № 227, ні кулемети загороджувальних загонів, ні штрафні підрозділи.

Частина, в якій служив батько, тримала оборону на дальніх підступах до Сталінграда. Тримала й тоді, коли сусідів ліворуч і праворуч не стало, і тоді, коли загинув командир і закінчилися патрони, і тоді, коли солдат у ротах залишилося кілька десятків.

Коли прийшов наказ відступати, німці вже зімкнули кільце оточення. І ось ті, хто залишилися в живих, зібрали у мертвих з підсумків набої і пішли на прорив.

Шансів майже не було - і хто зможе засудити їх за те, що вони підготувалися до найгіршого? Комісар зняв закривавлену гімнастерку з зірками на рукаві, а солдати-євреї взяли в убитих товаришів-неєвреїв червоноармійські книжки.


Юхим Айзенберг. Дніпропетровськ, 6 травня 1941 року


Узяв таку книжку і Юхим. У вбитого Вітьки - приятеля, з яким і сухар, і воду з фляги ділили. Не для того, щоб солодко жити в полоні, взяв. У це вже ніхто не вірив. А для того, щоб не бути страченим в перші ж хвилини полону і мати хоч якийсь шанс утекти.

Так що можна вважати, що дніпропетровець Юхим Айзенберг, єврей, 1924 року народження, загинув улітку 1942-го. Або пропав безвісти - хто їх рахував і зазначав, солдатів-оточенців того страшного літа?

А в живих залишився уродженець Моздока Артемов Віктор Борисович, росіянин, 1921 року народження. Він і вийшов до своїх. Зі зброєю, у формі і з документами. Пройшов належну перевірку в особливому відділі і був направлений в нову частину, яка формувалася.


Віктор Артемов. Німеччина, 5 листопада 1945 року


Подальша фронтова доля Юхима Айзенберга - тепер уже Віктора Артемова - пов'язана з 54-им гвардійським артполком 27-ої стрілецької дивізії. Він зв'язківець, потім командир гармати.

9 серпня 1942 року полк у складі дивізії відбуває в розпорядження Ставки Верховного Головнокомандувача і бере участь в боях під час захисту Сталінграду. 9 лютого 1943 року виходить з боїв і з 12 лютого 1943 року у складі дивізії входить до складу 62-ої армії Донського фронту.

8 березня 1843 року полк вантажиться в ешелон і перевозиться залізницею до станції Куп'янськ Харківської області. З 15 березня до 10 липня 1943 року полк отримує поповнення і веде бойову підготовку.

10 липня 1943 року полк здійснює марш і до 12 липня 1943 року зосереджується на правому березі річки Південний Донець Харківської області.

З 13 липня 1943 року по 16 липня 1944 року полк веде бої наступального характеру. Ізюм-Барвінківська операція, звільнення Запоріжжя та Кривого Рогу.

В липні 1944 року в складі дивізії вливається до складу Першого Білоруського фронту і займає оборону в районі міста Ковель. З 18 липня 1944 року полк веде наступальні бої, форсує Західний Буг, бере участь у звільненні міста Лодзь і 1 серпня 1944 року виходить на західний берег ріки Вісла.

З 1 серпня 1944 року по 14 січня 1945 року полк веде бої з захоплення та утримання плацдарму на західному березі ріки Вісла.



Грамота за бої в районі Лодзя


За зразкове виконання завдань командування в боях з німецько-фашистськими загарбниками, під час прориву оборони німців на південь від Варшави і проявлену мужність і відвагу полк нагороджений - указом Президії Верховної Ради СРСР від 19 лютого 1945 року - орденом Червоного Прапора.

З 14 січня 1945 року полк бере участь в артилерійському наступі на Вісленській плацдарм. Після прориву оборони, підтримуючи стрілецькі полки дивізії, з боями дійшов до міста Познань.

З 22 січня по 22 лютого 1945 року полк веде важкі вуличні бої у місті і фортеці Познань.

За ці бої 5 квітня 1945 року наказом Верховного головнокомандуючого полку було присвоєна почесна назва "Познанський".

26 лютого 1945 року полк вступає на плацдарм на західному березі річки Одер.


Гвардії сержант Віктор Артемов. Тюрінгія, 21.02.1946 р.


14 квітня 1945 року полк бере участь у генеральному наступі з Одерського плацдарму на Берлін. З 26 квітня 1945 року батареї полку входять до складу організованих невеликих груп та ведуть вуличні бої в місті Берлін.

4 травня 1945 року полк знаходиться разом із стрілецькими частинами в місті Берліні і спільно з піхотою очищає окремі райони від решток груп супротивника.

Я не даремно докладно перераховував бойові дії полку. Кожна дата його шляху відзначена орденами і медалями батька - Червоною Зіркою, "За бойові заслуги", "За оборону Сталінграда", за Варшаву, за Берлін, подяками та грамотами Верховного головнокомандувача, золотими і червоними нашивками за поранення.


Батькове посвідчення до медалі "За взяття Берліна"

Другого травня 1945 року, у Берліні батько отримав важку контузію, яка звела його в могилу через дев'ятнадцять років.

Після демобілізації в 1947 році батько повернувся до Дніпропетровська і вступив до медінституту. Там він познайомився з моєю мамою Ізраїлевич Ольгою Борисівною. 8 березня 1951 року вони одружилися.

  Показать скрытый текст

1

Віктор Артемов і Ольга Ізраїлевич (крайня праворуч) серед однокурсників. Дніпропетровськ. Початок 1950-х

...Він помер від наслідків контузії зовсім молодим - у 1964 році. Тоді ще багато було живих фронтовиків і особливо хизуватися фронтовими подвигами було не прийнято. Так і не любили вони, ті, хто воював всерйоз і в страшному 42 і в переможному 45 , говорити про війну: занадто це було не літературно і гірко.

Вони добре вміли воювати і не дуже добре розповідати (хоча серед улюблених книг батька на почесному місці стояв томик бойового окопного побратима - Сталінського лауреата і майбутнього дисидента Віктора Платоновича Некрасова).

Єдиним святом до кінця життя батько вважав день перемоги - ще тоді, коли Свято Перемоги не було офіційним святом, і фронтовики все більше розповідали не про свої героїчні подвиги, а про прості і зрозумілі речі.

Про те, як спали на марші, притулившись один до одного в колоні або утримуючись за ствол гармати. Як ділили горілку і речі загиблих. І про те, які красиві дівчата-полячки цілували їх, вчорашніх школярів - не тому, що вони герої, а тому що любов, молодість, життя всупереч війні.

"І дівчата-польки в більшості своїй красиві..."

А ще про те, як на стіні рейхстагу видряпували свої імена. Ось і мій батько видряпав своє, тепер на всю решту життя ім'я - Артемов Віктор Борисович.

Він так і лежить тепер під цим ім'ям в єврейському куті старого запорізького кладовища. Ні на йоту не зганьбив ані свого єврейського імені, ані імені загиблого друга. Спробуйте засудити його за це.


Відновлене свідоцтво про народження Віктора Артемова. Дніпропетровськ, 1950 рік

Ще кілька слів про його брата Юрія. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 16 жовтня 1943 року за зразкове виконання бойових завдань командування і проявлені при цьому мужність і героїзм гвардії старшому лейтенанту Юрію Мойсейовичу Должанскому присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

А 27 листопада 1943 року комсорг полку Юрій Мойсейович Должанський загинув у бою.

"Я знав комсорга 10 гвардійського стрілецького полку, - напише в мемуарах видатний полководець. - Відважний такий і веселий чорнявий українець...". А я і не сперечаюся.

Адже воювали все більше росіяни. Так навіть прем'єр Росії Путін заявив. Ну, в крайньому випадку, українці зі східних регіонів. Адже євреї під час війни їли плов і урюк в сонячному Ташкенті. І моя розповідь тому підтвердження.

[Bivaliu]

хотя казалось бы: при чем тут марковцы к упе?

Действительно, те (ОУН-УПА) боролись за "соборну, незалежну і самостійну Україну", имели свои идеологию и планы !!
А какова идеология у марковцев? Построить "независимую Россию" в Украине?? Или построить счастливое будущее своим собственным "родынам" за счёт электората (лохов)??
Действительно, они - не при чём!!

[ALKA]

война вообще сложная штука
Старший брат Ленина тоже ничего не говорил о тяжкой народной доле и опричниках режима. Он рассуждал о терзаниях интеллигента, лишенного свободы самовыражения:
"Для интеллигентного человека право свободно мыслить и делиться мыслями с теми, которые ниже его по развитию, есть не только неотъемлемое право, но даже потребность и обязанность... Наша интеллигенция настолько слаба физически и неорганизована, что в настоящее время не может вступать в открытую борьбу, и только в террористической форме может защищать свое право на мысль и на интеллектуальное участие в общественной жизни".

И вот теперь один из главарей "Аль-Кайды" им говорит: а чего вы стесняетесь-то? на войне надо говорить языком войны.

Александр Ульянов свою речь на суде закруглил удивительным прогнозом:
"Если мне удалось доказать, что террор есть естественный продукт существующего строя, то он будет продолжаться, а следовательно, правительство будет вынуждено отнестись к нему более спокойно и более внимательно. Тогда оно поймет легко..."

вы поклонник терроризма ? а если он постучится в ваш дом...тоже будете искать обоснования ?

[ALKA]

байард,не мргли бы вы поактивней использовать спойлер ?...все-таки простыни прокручивать довольно утомительно ...

[Bivaliu]

...да с кем не бывает неконтролируемый выброс газов в водном резервуаре

Ви скажіть, чим Вам не подобаються намагання ОУН-УПА створити на теренах України незалежну і самостійну державу? Тим самим, чим і зараз не подобається незалежна від Москви Україна??
Щось Ви весь час про одне і те ж...
У всіх темах у Вас якісь гази чомусь вириваються...
Еспумізан не пробували? Рекламують, що допомагає...

[bayard]

Мандик Хасман з гордістю носить однострій, подарований йому Братством ветеранів ОУН-УПА.

  Показать скрытый текст

1

На питання, чи не боявся він іти до бандерівців, які, як кажуть деякі історики, переслідували євреїв, Хасман відповідає коротко: "По заслугах діставали різні cексоти, продажники, незалежно від національності".

Багато людей очікують від історії простоти і однозначності, якої не бачать у сьогоденні. Вони можуть погодитися, що сьогодні важко давати однозначні і безапеляційні оцінки особам чи подіям, але відмовляють у цьому минулому.

Історія мала б, на їхню думку, демонструвати дуже чіткий поділ на жертв і катів, героїв і злочинців, патріотів і зрадників.

Ще простіше, коли цей поділ можна означити за національною ознакою. Тому часто зустрічаємо дуже прості моделі: українці виключно герої і жертви, інші, зокрема євреї - кати, зрадники, злочинці. Або протилежна, а насправді ідентична модель - українці злочинці, зрадники, кати; євреї - виключно невинні жертви та герої.

Такі очікування найкраще ілюструють не реальне життя з його складностями і перипетіями, а пропаганду з притаманними їй стереотипами "українсько-німецьких буржуазних націоналістів" чи "жидо-комуни".

"Буржуазні націоналісти" в радянській карикатурі (АРТЕФАКТИ)

Але життя завжди цікавіше за кліше. Тому серед "українсько-німецьких" можна знайти як колаборантів і учасників масових вбивств євреїв, так і активних борців з німецькою окупацією та рятівників євреїв; а серед "жидо-комуністів" - і невинно вбитих через національність, і тих, хто в рядах радянських каральних органів нищив все українське, і навіть тих, хто приєднався до лав українців в боротьбі за незалежність.

Останні найважче вписуються в прості чорно-білі схеми, про них воліють не згадувати, тим часом їх біографії надзвичайно цікаві.

Маємо небагато таких історій, адже євреї, які перейшли через УПА, в радянські часи воліли мовчати про це. Хто потрапив у руки Народного комісаріату внутрішніх справ (НКВД), намагались полегшити долю і або нічого не розповідали про мотиви вступу до повстанського війська, або казали неправду, применшуючи власну роль і активність.

Час побачити героїв минулого без паплюження і без звеличення - такими, як вони були

Тому можливість поспілкуватися з живим повстанцем єврейської національності спонукала залишити всі справи і податися у далеке волинське село Грибовичі Іваничівського району. Записана історія не дала підстав жалкувати за витраченим часом.

Тим паче, що дізнатися її з інших джерел було б не можливим: в документах НКВД інформації про героя нашої розповіді Мандика Хасмана не знайдемо, адже затриманий у 1945 році Володимир Дмитренко нічого не сказав ані про свою діяльність, ані про свою національність... Але про все по порядку.

Мандик - передостання дитина в родині Жисіка (інший варіант імені Джисік, або як його звали сусіди Джисько, в сучасному українському паспорті записаний Жисі) та Кренці (Кароліни) Хасманів народився в 1929 році.

Крім нього тут зростали три сестри Гінда, Хана і Фріда та три брати - Іцик, Ідол, Савік. Сьогодні перелічені імена звучать екзотично для українського вуха, проте в довоєнний період у Дрогобичі родина Хасманів мало чим відрізнялася від інших українських чи польських сімей, в побуті її члени користувалися українською та польською мовами.

Батько Мандика, який дослужився під час Першої світової війни до чину капітана, працював "таксистом" у місті - мав карету та коней і заробляв гроші, розвозячи клієнтів. Тож родина, хоч і не була багатою, не бідувала. Хасмани жили серед українців і Мандик з добротою згадує своїх сусідів.

Перша світова війна закінчилася в жовтні 2010-го

Спокійне життя невеликого західноукраїнського міста струсонула війна у 1939 році. Падіння Польщі, прихід і утвердження радянської влади - ці події не дуже чітко закарбувалися в пам'яті десятилітнього Мандика. Він краще пам'ятає родинні перипетії того часу - одна з його сестер одружилася з офіцером-"визволителем" Михайлом Гундарьовим, інша вивчилася на медсестру.

Згодом ці події врятували Хану і Гінду від нацистського переслідування - в перші дні війни медсестру мобілізували, а радянський офіцер евакуював свою дружину. Третя сестра Фріда залишилася в Дрогобичі, і коли німці почали виловлювати євреїв втекла з дому, деякий час переховувалася, але була захоплена ними і відправлена в концтабір Аушвіц (Освєнцим).

Жисік Хасман, капітан австро-угорської армії. Це єдине фото з довоєнних часів в сімейному альбомі Мандика Хасмана, решта були знищені під час Другої світової

  Показать скрытый текст

2

Решта родини Хасманів опинилася в Дрогобицькому гетто. А влітку 1942 почалася ліквідація його мешканців - серед приречених на знищення в Броницькому лісі біля Дрогобича були й Хасмани.

Мандик не хоче в деталях згадувати цього драматичного дня, розповідаючи коротко, як приречених на смерть розстрілювали і закопували на очах інших, котрі чекали своєї черги. Серед вбитих вже були Жисік, Кренця, Іцик та Ідол Хасмани. Виконавці брудної роботи, періодично зупинялися для перепочинку і додаткового натхнення у вигляді алкоголю.

Під час такої перерви дванадцятилітній Мандик вирішив утекти, при цьому прихопив з собою молодшого дев'ятилітнього брата Савіка та двоюрідну сестру Кайлі. На питання чи страшно йому було у момент втечі відповідає просто: "Ні, просто жити дуже хотілося".

Голодні, втомлені діти чотири дні блукали лісами, поки вийшли до залізниці. Далі сіли на потяг і подалися на північ, на Волинь. Тут переховувалися в українських родинах. Мандик мешкав у селі Біличі спочатку у сім'ї Василя Киця, згодом у Сергія Кропивця. Тоді Мандик охрестився і став Володимиром, прибравши собі нове прізвище - Дмитренко.

Два життя і одна перемога. Як Юхим Айзенберг став Віктором Артемовим

Тим часом німці розгорнули масову примусову мобілізацію українців на роботи у Німеччині. Селяни вже знали, яке "райське" життя очікує у разі потрапляння в руки німців, тож уникали того, хто як міг.

Мандик дізнався, що господар, в якого він працював, вирішив записати його на цю роботу, замість іншої жительки села, яка відкупилася хабарем. Не довго думаючи відважний хлопець вирішує тікати вдруге. І знову в ліс, тоді вже опанований українськими повстанцями. Так чотирнадцятилітній Мандик стає партизаном-бандерівцем.

На питання, чи не боявся він іти до бандерівців, які, як кажуть деякі історики, переслідували євреїв, Хасман відповідає коротко: "По заслугах діставали сексоти, різні продажники, незалежно від національності".

Партизани прийняли Мандика, врятувавши таким чином від неволі, а може, й смерті. А він віддячив вірною службою. Чотирнадцятилітній хлопчина, з двома класами освіти (більше не дозволила війна) допомагав партизанам чим міг і умів, а оскільки з дитинства любив коней, то саме робота з кіньми стала для нього головною.

Хлопцеві довіряли, тож незабаром він став особистим "водієм" сотенного, спочатку "Довбуша", згодом "Хоми", а потім навіть курінного "Голубенка".

Паспорт Мандика Хасмана, батько записаний як Жисі

  Показать скрытый текст

3

Не зважаючи на свою "мирну" професію, неодноразово брав участь в боях із німцями та поляками в 1943-1944 роках. Наступи на німецькі опорні пункти, засідки, знищення німецьких комунікацій - типові для волинських партизан будні.

Хасман був озброєний польським пістолетом "шісткою", до якого, проте, завжди бракувало набоїв. Весною 1944 в складі сотні "Хоми" брав участь у рейді на Холмщину для захисту українських сіл від нападів Армії крайової. Особливу повагу побратимів Мандик здобув після авантюрної операції: повстанський Гаврош викрав бричку із зброєю у німців, які тим часом забавлялися з дівчатами.

Крім військової Мандик Хасман пройшов і належну для українського повстанця ідеологічну підготовку - "Декалог українського націоналіста" досі декламує з пам'яті. Можливо тому, що його головна теза "Здобудеш Українську державу або загинеш у боротьбі за неї" була для нього не лише гарною фразою, але щодень втілювалася у життя. Він досі дуже любить співати повстанських пісень.

Весною 1944 року з відступом німців закінчилася трифронтова боротьба українських повстанців. Проте легше не стало - радянська влада зосередила проти них велетенські сили. Зважаючи на це, влітку 1945 великі відділи УПА на Волині розформовано - повстанці продовжили боротьбу малими підпільними групами.

Не покинув підпільну діяльність і Мандик Хасман, допоки взимку того року не потрапив між селами Завидів і Самоволя у засідку НКВД. У бою отримав серйозні поранення (автоматна черга прошила обидві ноги) і був полонений.

Далі - допити, під час яких нещадно били. Проте відповіді затриманого Мандика, чи точніше Володимира Дмитренка, адже саме так він назвався, були прості: "Нічого і нікого не знаю. З бандерівцями був, бо ховався від німців. Вони мені нічого не говорили, помагав їм з кіньми".

Витримати тортури (зокрема биття сковорідкою по голові) було непросто, але, врешті, обрана тактика врятувала йому життя. Через дев'ять місяців його як малолітнього, якому тим паче не могли пред'явити нічого конкретного, відпустили на волю.

В радянській армії - ще Володимир Дмитренко, але вже незабаром особісти з'ясують його справжнє ім'я


Мандик Хасман залишився жити на Волині, тут одружився. Згодом в 1949 році був мобілізований в радянську армію, служив на Далекому сході. В армії ним знову зацікавилися чекісти, які почали перевіряти його походження. З'ясувалося, що в м. Корець Житомирської області немає жодних слідів про народження тут Володимира Дмитренка. Тож довелося Мандику Хасману назвати своє справжнє прізвище і походження.

Після служби в армії він повернувся на Волинь, де тридцять п'ять років пропрацював на шахті. З відродженням незалежності України став активістом Всеукраїнського братства ветеранів ОУН-УПА, отримав кілька почесних відзнак цієї організації.

Але, як і більшість його побратимів, - жодної державної нагороди. "Українська влада не любить бандер", - каже одноногий Хасман, сидячи в позиченому інвалідному візку.


Грамота про нагородження відзнакою з нагоди 100-ліття Романа Шухевича

так само не відзначили Мандика жодним чином і його одноплемінники євреї. Вони з гордістю згадують тих євреїв, які воювали проти німців у лавах польської, радянської партизанки чи Червоної армії. Хто ж виступив проти нацистів у лавах УПА, залишаються забутими.

Можливо, колись це зміниться і в музеї "Яд Вашем" у Єрусалимі в експозиції про єврейський антинацистський опір з'явиться інформація і про євреїв-воїнів УПА. А поки і в Україні, і в Ізраїлі домінує чорно-біла історія, де далі діють "українсько-німецькі буржуазні націоналісти" та "жидо-комуна".

[bayard]

вы поклонник терроризма ? а если он постучится в ваш дом...тоже будете искать обоснования ?

при чем тут терроризм?
ульянов и мохаммед очень точно сказали что язык войны это убийство.....
вы хотите это опровергнуть?

[ALKA]

Мандик Хасман з гордістю носить однострій, подарований йому Братством ветеранів ОУН-УПА.

  Показать скрытый текст

1

На питання, чи не боявся він іти до бандерівців, які, як кажуть деякі історики, переслідували євреїв, Хасман відповідає коротко: "По заслугах діставали різні cексоти, продажники, незалежно від національності".

Багато людей очікують від історії простоти і однозначності, якої не бачать у сьогоденні. Вони можуть погодитися, що сьогодні важко давати однозначні і безапеляційні оцінки особам чи подіям, але відмовляють у цьому минулому.

Історія мала б, на їхню думку, демонструвати дуже чіткий поділ на жертв і катів, героїв і злочинців, патріотів і зрадників.

Ще простіше, коли цей поділ можна означити за національною ознакою. Тому часто зустрічаємо дуже прості моделі: українці виключно герої і жертви, інші, зокрема євреї - кати, зрадники, злочинці. Або протилежна, а насправді ідентична модель - українці злочинці, зрадники, кати; євреї - виключно невинні жертви та герої.

Такі очікування найкраще ілюструють не реальне життя з його складностями і перипетіями, а пропаганду з притаманними їй стереотипами "українсько-німецьких буржуазних націоналістів" чи "жидо-комуни".

"Буржуазні націоналісти" в радянській карикатурі (АРТЕФАКТИ)

Але життя завжди цікавіше за кліше. Тому серед "українсько-німецьких" можна знайти як колаборантів і учасників масових вбивств євреїв, так і активних борців з німецькою окупацією та рятівників євреїв; а серед "жидо-комуністів" - і невинно вбитих через національність, і тих, хто в рядах радянських каральних органів нищив все українське, і навіть тих, хто приєднався до лав українців в боротьбі за незалежність.

Останні найважче вписуються в прості чорно-білі схеми, про них воліють не згадувати, тим часом їх біографії надзвичайно цікаві.

Маємо небагато таких історій, адже євреї, які перейшли через УПА, в радянські часи воліли мовчати про це. Хто потрапив у руки Народного комісаріату внутрішніх справ (НКВД), намагались полегшити долю і або нічого не розповідали про мотиви вступу до повстанського війська, або казали неправду, применшуючи власну роль і активність.

Час побачити героїв минулого без паплюження і без звеличення - такими, як вони були

Тому можливість поспілкуватися з живим повстанцем єврейської національності спонукала залишити всі справи і податися у далеке волинське село Грибовичі Іваничівського району. Записана історія не дала підстав жалкувати за витраченим часом.

Тим паче, що дізнатися її з інших джерел було б не можливим: в документах НКВД інформації про героя нашої розповіді Мандика Хасмана не знайдемо, адже затриманий у 1945 році Володимир Дмитренко нічого не сказав ані про свою діяльність, ані про свою національність... Але про все по порядку.

Мандик - передостання дитина в родині Жисіка (інший варіант імені Джисік, або як його звали сусіди Джисько, в сучасному українському паспорті записаний Жисі) та Кренці (Кароліни) Хасманів народився в 1929 році.

Крім нього тут зростали три сестри Гінда, Хана і Фріда та три брати - Іцик, Ідол, Савік. Сьогодні перелічені імена звучать екзотично для українського вуха, проте в довоєнний період у Дрогобичі родина Хасманів мало чим відрізнялася від інших українських чи польських сімей, в побуті її члени користувалися українською та польською мовами.

Батько Мандика, який дослужився під час Першої світової війни до чину капітана, працював "таксистом" у місті - мав карету та коней і заробляв гроші, розвозячи клієнтів. Тож родина, хоч і не була багатою, не бідувала. Хасмани жили серед українців і Мандик з добротою згадує своїх сусідів.

Перша світова війна закінчилася в жовтні 2010-го

Спокійне життя невеликого західноукраїнського міста струсонула війна у 1939 році. Падіння Польщі, прихід і утвердження радянської влади - ці події не дуже чітко закарбувалися в пам'яті десятилітнього Мандика. Він краще пам'ятає родинні перипетії того часу - одна з його сестер одружилася з офіцером-"визволителем" Михайлом Гундарьовим, інша вивчилася на медсестру.

Згодом ці події врятували Хану і Гінду від нацистського переслідування - в перші дні війни медсестру мобілізували, а радянський офіцер евакуював свою дружину. Третя сестра Фріда залишилася в Дрогобичі, і коли німці почали виловлювати євреїв втекла з дому, деякий час переховувалася, але була захоплена ними і відправлена в концтабір Аушвіц (Освєнцим).

Жисік Хасман, капітан австро-угорської армії. Це єдине фото з довоєнних часів в сімейному альбомі Мандика Хасмана, решта були знищені під час Другої світової

  Показать скрытый текст

2

Решта родини Хасманів опинилася в Дрогобицькому гетто. А влітку 1942 почалася ліквідація його мешканців - серед приречених на знищення в Броницькому лісі біля Дрогобича були й Хасмани.

Мандик не хоче в деталях згадувати цього драматичного дня, розповідаючи коротко, як приречених на смерть розстрілювали і закопували на очах інших, котрі чекали своєї черги. Серед вбитих вже були Жисік, Кренця, Іцик та Ідол Хасмани. Виконавці брудної роботи, періодично зупинялися для перепочинку і додаткового натхнення у вигляді алкоголю.

Під час такої перерви дванадцятилітній Мандик вирішив утекти, при цьому прихопив з собою молодшого дев'ятилітнього брата Савіка та двоюрідну сестру Кайлі. На питання чи страшно йому було у момент втечі відповідає просто: "Ні, просто жити дуже хотілося".

Голодні, втомлені діти чотири дні блукали лісами, поки вийшли до залізниці. Далі сіли на потяг і подалися на північ, на Волинь. Тут переховувалися в українських родинах. Мандик мешкав у селі Біличі спочатку у сім'ї Василя Киця, згодом у Сергія Кропивця. Тоді Мандик охрестився і став Володимиром, прибравши собі нове прізвище - Дмитренко.

Два життя і одна перемога. Як Юхим Айзенберг став Віктором Артемовим

Тим часом німці розгорнули масову примусову мобілізацію українців на роботи у Німеччині. Селяни вже знали, яке "райське" життя очікує у разі потрапляння в руки німців, тож уникали того, хто як міг.

Мандик дізнався, що господар, в якого він працював, вирішив записати його на цю роботу, замість іншої жительки села, яка відкупилася хабарем. Не довго думаючи відважний хлопець вирішує тікати вдруге. І знову в ліс, тоді вже опанований українськими повстанцями. Так чотирнадцятилітній Мандик стає партизаном-бандерівцем.

На питання, чи не боявся він іти до бандерівців, які, як кажуть деякі історики, переслідували євреїв, Хасман відповідає коротко: "По заслугах діставали сексоти, різні продажники, незалежно від національності".

Партизани прийняли Мандика, врятувавши таким чином від неволі, а може, й смерті. А він віддячив вірною службою. Чотирнадцятилітній хлопчина, з двома класами освіти (більше не дозволила війна) допомагав партизанам чим міг і умів, а оскільки з дитинства любив коней, то саме робота з кіньми стала для нього головною.

Хлопцеві довіряли, тож незабаром він став особистим "водієм" сотенного, спочатку "Довбуша", згодом "Хоми", а потім навіть курінного "Голубенка".

Паспорт Мандика Хасмана, батько записаний як Жисі

  Показать скрытый текст

3

Не зважаючи на свою "мирну" професію, неодноразово брав участь в боях із німцями та поляками в 1943-1944 роках. Наступи на німецькі опорні пункти, засідки, знищення німецьких комунікацій - типові для волинських партизан будні.

Хасман був озброєний польським пістолетом "шісткою", до якого, проте, завжди бракувало набоїв. Весною 1944 в складі сотні "Хоми" брав участь у рейді на Холмщину для захисту українських сіл від нападів Армії крайової. Особливу повагу побратимів Мандик здобув після авантюрної операції: повстанський Гаврош викрав бричку із зброєю у німців, які тим часом забавлялися з дівчатами.

Крім військової Мандик Хасман пройшов і належну для українського повстанця ідеологічну підготовку - "Декалог українського націоналіста" досі декламує з пам'яті. Можливо тому, що його головна теза "Здобудеш Українську державу або загинеш у боротьбі за неї" була для нього не лише гарною фразою, але щодень втілювалася у життя. Він досі дуже любить співати повстанських пісень.

Весною 1944 року з відступом німців закінчилася трифронтова боротьба українських повстанців. Проте легше не стало - радянська влада зосередила проти них велетенські сили. Зважаючи на це, влітку 1945 великі відділи УПА на Волині розформовано - повстанці продовжили боротьбу малими підпільними групами.

Не покинув підпільну діяльність і Мандик Хасман, допоки взимку того року не потрапив між селами Завидів і Самоволя у засідку НКВД. У бою отримав серйозні поранення (автоматна черга прошила обидві ноги) і був полонений.

Далі - допити, під час яких нещадно били. Проте відповіді затриманого Мандика, чи точніше Володимира Дмитренка, адже саме так він назвався, були прості: "Нічого і нікого не знаю. З бандерівцями був, бо ховався від німців. Вони мені нічого не говорили, помагав їм з кіньми".

Витримати тортури (зокрема биття сковорідкою по голові) було непросто, але, врешті, обрана тактика врятувала йому життя. Через дев'ять місяців його як малолітнього, якому тим паче не могли пред'явити нічого конкретного, відпустили на волю.

В радянській армії - ще Володимир Дмитренко, але вже незабаром особісти з'ясують його справжнє ім'я


Мандик Хасман залишився жити на Волині, тут одружився. Згодом в 1949 році був мобілізований в радянську армію, служив на Далекому сході. В армії ним знову зацікавилися чекісти, які почали перевіряти його походження. З'ясувалося, що в м. Корець Житомирської області немає жодних слідів про народження тут Володимира Дмитренка. Тож довелося Мандику Хасману назвати своє справжнє прізвище і походження.

Після служби в армії він повернувся на Волинь, де тридцять п'ять років пропрацював на шахті. З відродженням незалежності України став активістом Всеукраїнського братства ветеранів ОУН-УПА, отримав кілька почесних відзнак цієї організації.

Але, як і більшість його побратимів, - жодної державної нагороди. "Українська влада не любить бандер", - каже одноногий Хасман, сидячи в позиченому інвалідному візку.


Грамота про нагородження відзнакою з нагоди 100-ліття Романа Шухевича

так само не відзначили Мандика жодним чином і його одноплемінники євреї. Вони з гордістю згадують тих євреїв, які воювали проти німців у лавах польської, радянської партизанки чи Червоної армії. Хто ж виступив проти нацистів у лавах УПА, залишаються забутими.

Можливо, колись це зміниться і в музеї "Яд Вашем" у Єрусалимі в експозиції про єврейський антинацистський опір з'явиться інформація і про євреїв-воїнів УПА. А поки і в Україні, і в Ізраїлі домінує чорно-біла історія, де далі діють "українсько-німецькі буржуазні націоналісти" та "жидо-комуна".

О ! значительно лучше,но могли бы с последней частью поработать ?...а то я сказки 1001 ночь перечитывал совсем недавно и желания читать опять нет.

[Bivaliu]

Самое интересное, что теперь вообще непонятно, кто ж евреев-то во Львове поубивал? Немцы-то, оказывается, "в гостях" были на Национальных сборах. Украинцы все дружно провозглашали независимость. А евреи, видимо, как кошка из Нашей Раши - залезли в печку и оставили записку "я, кошканама, самоубилисянама".

А Ви кого запитуєте про це?
Відшукайте НКВДіста і він Вам розповість, не думаю, що коли вони знищували заточених до львівських тюрем та бранців, вони запитували про їх національність!! Крім того, вони ж передали німцям (перед війною) євреїв, що мешкали на окупованій радянськими війсками території Польщі, яких потім ті знищили, а їх було набагато більше ніж львівських!
Якщо Вас це питання дійсно так хвилює, то обов'язково пошукайте, у них життя було краще ніж у окопників, їх більше дожило до сьогодення...

[bayard]

Він керував одним із найбоєздатніших підрозділів армії УНР - Січовими стрільцями, а потім став першим головою Організації Українських націоналістів. Його вбили радянські спецслужби - у Голандії, в 1938 році. Тут він і похований.

Це відбулося погідним весняним днем. Колсінґельстраат, однією з вулиць Роттердаму, ішов невисокий, елегантно одягнений мужчина з валізкою в руках. Зненацька усередині ноші щось клацнуло і зсередини вирвався клубок вогню. Пролунав гуркіт і пo бруку розлетілося криваве шмаття.

Було 23 травня 1938 року.

При загиблому уцілів документ на імя чеха Йозефа Новака. Вибух також пощадив обличчя. Завдяки цьому члени Організації Українських Націоналістів змогли опізнати свого провідника, а дружина Ольга - чоловіка.

Загиблим був не хто інший, як Євген Коновалець - полковник Українських Січових Стрільців, провідник ОУН.



Місце загибелі Є. Коновальця на вул. Колсінґель. За свідченнями очевидців, бомба була завбільшки з коробку для взуття - вона розірвала тіло Провідника на шматки, поранивши при цьому двох перехожих, з котрих один перебував на відстані 5 м від жертви. Фото з архіву Центру досліджень визвольного руху (ЦДВР)

  Показать скрытый текст

1

Убивцею був агент НКВС Павєл Судоплатов. Передавши Коновальцю замасковану міну, він сів на радянський корабель, який саме стояв у порту Роттердама під приводом довантаження вугілля і відплив туди, звідки прибув.

Похорон Полковника відбувся через кілька днів, 28 травня на цвинтарі Кроссвейк. В останню путь Полковника проводжали кілька соратників, які на той час були в Роттердамі або змогли до нього дістатися, дружина і консул Литви у Роттердамі.

Невипадково консул саме цієї країни - в останні роки життя Є. Коновалець користувався литовським паспортом, а уряд Литви активно сприяв діяльності ОУН.

"Нашому таточкові - Оля і Юра...". Тимчасовий пам'ятник на могилі Є. Коновальця, виконаний у формі традиційного хреста на могилах січових стрільців.

Грудневим днем наприкінці 2010 року на Кроссвейк вибрався гурт українських студентів - учасників молодіжної християнської зустрічі на Тезе. Серед них і автор.

Сам вхід і цвинтарна каплиця виконані у стилі класицизму. Ховати на цьому місці почали з 1832 року. Першими похованими стали жертви епідемії холери, яка тоді охопила значну частину Європи.

Більш ніж через сто років Кроссвейк ще раз став цвинтарем братських могил - тут ховали жертв бомбардувань - німецьких у 1940 році та союзницьких у 1942-1944 роках.


Нарешті ми дійшли... Вхід на цвинтар Кроссвейк

  Показать скрытый текст

2

У спокійніші часи Кроссвейк був "престижним" кладовищем - тут ховали визначних громадян як самого Роттердаму, так і Голландії загалом.

Серед тих, хто знайшов тут останній спочинок - піаніст Марінус Філіпс, політик Арі Хелькооп, мистецтвознавець Александр ван Масдік.

Безпосередньо перед цією брамою - зупинка автобуса №17 міських ліній Роттердаму. Але це не єдиний шлях, яким можна дістатися сюди.

Охочий відвідати Полковника може приїхати в Роттердам поїздом, висісти на станції Роттердам Норд, перетнути канал біля станції і, йдучи по Gordelweg, він незабаром побачить цвинтарну огорожу.

Якими мали бути солдати "ранньої" ОУН

Ми вибрали, мабуть, найдовший шлях з усіх можливих. Доїхавши на метро до станції Stadhuis, далі поманджали пішки, орієнтуючись картою. Заодно побачили добрячу частину історичного Роттердаму.

Степан Бандера (ліворуч) покладає квіти на могилу Євгена Коновальця під час відзначення 20-х роковин його загибелі. Роттердам, 23 травня 1958 року. Саме тоді його вперше побачив майбутній убивця - агент КДБ Богдан Сташинський, який, до речі, може досі бути живий. Фото з архіву ЦДВР

Охочим повторити наш досвід пораджу хіба триматися напрямку на північний схід і шукати вулицю Kerkhoflaan - саме на ній розташовано вхід на цвинтар.

Могила Полковника хоч і недалеко від входу, але знайти її треба вміти. Відразу ж при вході слід повернути праворуч і йти до розвилки двох доріжок.

Потім іще раз береш правіше і за кілька метрів побачиш козацький хрест над чорною гранітною плитою.



"...йому жаль лиш було, що могилу його занесуть буйні вітри снігами..."

Першим до могили добрався, випередивши решту на добру годину, один з наших приятелів.

Як оповідав він пізніше, могила була цілком заметена снігом. Очистив він могилу "підручним засобом" - розкидав сніг власними руками. Був кінець грудня...

Під цією плитою лежить цинкова труна з тілом першого керівника ще не розколотої на "бандерівців" і "мельниківців" ОУН.


Євген Коновалець. 14 червня 1891, Львівщина - 23 травня 1938, Голландія

Цинкова - щоб була змога колись перепоховати в Україні. Але й дотепер Полковник спочиває в чужій землі...

Ще в Україні припасла кетяги калини, червоної наче краплі крові на бруківці, і воскову свічку. Виходячи з дому, перевіряла не так наявність документів, як - чи не забула бляшанку з дарунком для Полковника. Везла через три кордони.

Ми брали сніг з землі у голі руки і відтирали ним граніт від брудних болотних патьоків. Хтось хустинкою стирав рештки опалого листя...


Тризуб із мечем, зображений на плиті, зараз є емблемою мельниківців (бандерівці обрали своїм гербом червоно-чорно-білий хрест), а колись це був єдиний герб єдиної ОУН

Мали з собою синьо-жовтий стяг і хотіли залишити його Вам взамін на той, який вітер звіяв у сніг, але це ж хтось інший його повісив і не личить нам самовільно розпоряджатися в такій справі.

Залишили калину на вершечку хреста і запалену свічку перед ним. Та свічка горіла високим і впертим полум'ям, горіла наперекір поривам холодного грудневого вітру...


Калина для Полковника

На Вашу могилу, Полковнику, ходять люди. Хтось із Ваших гостей залишив по собі пишний букет з калини і зеленого листя.

Не знаю, чи ходить хтось, окрім родини, на могилу Вашого убивці. Собача служба не приносить щастя - він отримав 15 років тюрми від своїх же господарів.

Після Коновальця Судоплатов убивав Троцького

Такі ж чотирираменні хрести стоять по наших селах і містах на могилах тих, хто воював за Україну - навіть коли у світі давно відгриміли всі бої обох світових воєн.

Дотепер співають оунівський гімн "Зродились ми великої години...". Співають і ту, пластову, признаючись, "що до ОУН належав і батько наш Євген".

В Україні дотепер стоїть Ваша батьківська хата, Полковнику, і туди їздять люди. А в церквах України моляться за спокій Вашої душі...

Детальна довідка про могилу Євгена Коновальця та поховання інших видатних українців за межами Батьківщини

У Роттердамі досі живе старша жінка, чиї батьки були свідками смерті Полковника. Вона переказала кільком українським студентам, які прибули до Роттердаму на молодіжну християнську зустріч у Тезе те, що зберегла її пам'ять.


Коновалець був бойовим офіцером армії УНР, керував одним із найбоєздатніших її підрозділів - куренем Січових Стрільців - а з часу заснування ОУН (1929 рік) став її головою

[GR_]

Картинко: военный ребе с пейсами, свисающими из-под вермахтовской фуражки...

Ну, много евреев воевало на стороне Гитлера в рядах финской армии. Новороссы разве этого не знали?
Но и не только:Как харьковский еврей генералом Вермахта стал

[Legion Russe]

Не хватает еще нескольких картинок



Кто-то отжог со стихом Маршака))

[RаntаN]

Действительно, те (ОУН-УПА) боролись за "соборну, незалежну і самостійну Україну", имели свои идеологию и планы !!

а они
реально боролись?
А можно однозначные примеры?

А какова идеология у марковцев? Построить "независимую Россию" в Украине?? Или построить счастливое будущее своим собственным "родынам" за счёт электората (лохов)??
Действительно, они - не при чём!!

а причем тут "марковцы"? - у Вас с определением дат и эпох проблем нет? Вы свой, в
частности, возраст, определяете верно, или тоже путаете с рождеством Христовым?

[Добрый гоблин]

Не хватает еще нескольких картинок



Кто-то отжог со стихом Маршака))

Есть подозрение, что писало школие, обделенное поэтическим даром и не владеющее украинским языком.

[Gottik]

Зненацька усередині ноші щось клацнуло і зсередини вирвався клубок вогню. Пролунав гуркіт і пo бруку розлетілося криваве шмаття.





Місце загибелі Є. Коновальця на вул. Колсінґель. За свідченнями очевидців, бомба була завбільшки з коробку для взуття - вона розірвала тіло Провідника на шматки, поранивши при цьому двох перехожих, з котрих один перебував на відстані 5 м від жертви. Фото з архіву Центру досліджень визвольного руху (ЦДВР)

И полетели клочки по закоулочкам....Эффектная фотка. И подпись "так будет с каждым". Полониев ещё не было тогда, не так все было цивилизованно.