Тема: Українська поезія

Ответить в теме
Страница 7 из 16 ПерваяПервая ... 5 6 7 8 9 ... ПоследняяПоследняя
Показано с 121 по 140 из 320
  1. Вверх #121
    Не покидает форум Аватар для YOKO
    Пол
    Мужской
    Адрес
    Одеса, Україна
    Возраст
    45
    Сообщений
    5,452
    Репутация
    730
    Цитата Сообщение от Доктор-77 Посмотреть сообщение
    А хто такий Ганзенко?
    І пише він доречі, не лише сумні вірші.

    Олексій ГАНЗЕНКО

    ЗУБИ

    Баба з дідом у постелі
    Згадують колишнє…
    Як ходили‚ як кохали‚
    Як буяли вишні…

    — Пам’ятаєш‚– каже баба‚
    — Як на вечорницях
    Ти любив мене погладить
    Нишком по сідницях!

    А тепер і не погладиш‚
    І не приголубиш.
    Може ти мій буркотуне‚
    Вже мене не любиш?

    Крекче дід і бабу гладить‚
    Та цвіте і мліє;
    — Ох‚ літа ви незабутні‚
    Роки молодії!

    А згадай; як з вечорниців
    Повертались лужком —
    Ти любив мене поцьомать
    Десь отут‚ за вушком!

    Дід ще дужче крекче й стоне‚
    Та за вушком цьома!
    — Досить спогадів‚ старенька!
    Спи вже‚ та й по всьому!

    Але та його не слуха.
    — А було‚ Андрійку‚
    Ти любив мене вкусити
    Отуто‚ за шийку!

    Дід підводиться з постелі‚
    Бгає скрушно губи.
    — Ти куди? — питає баба.
    — Та! Піду по зуби!
    Тут могла бути ваша реклама


  2. Вверх #122
    Постоялец форума
    Сообщений
    1,612
    Репутация
    240
    На місце.

  3. Вверх #123
    Постоялец форума
    Пол
    Мужской
    Сообщений
    1,374
    Репутация
    141
    МАРШ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛІСТІВ

    Зродились ми великої години
    З пожеж війни і з полум'я вогнів,
    Плекав нас біль по втраті України
    Кормив нас гнет і гнів на ворогів.

    І ось ідемо в бою життєвому
    Тверді, міцні, незламні мов граніт
    Бо плач не дав свободи ще нікому,
    А хто борець, той здобуває світ.

    Не хочемо ні слави, ні заплати
    Заплатою нам розкіш боротьби,
    Солодше нам у бою умирати,
    Як жити в путах, мов німі раби.

    Доволі нам руїни і незгоди,
    Не сміє брат на брата йти у бій,
    Під синьо-жовтим прапором свободи
    З’єднаєм весь великий нарід свій.

    Велику Правду для усіх єдину
    Наш гордий клич народові несе:
    Батьківщині будь вірний до загину,
    Нам Україна вище понад все!

    Веде нас в бій борців упавших, слава,
    Для нас закон найвищий та наказ —
    Соборна Українська Держава
    Вільна, міцна, від Сяну по Кавказ!

  4. Вверх #124
    Посетитель Аватар для Benzin
    Пол
    Мужской
    Адрес
    місто Київ,Україна
    Сообщений
    162
    Репутация
    70
    ІВАН ФРАНКО

    КАМЕНЯРІ



    Я бачив дивний сон.
    Немов передо мною
    Безмiрна, та пуста, i дика площина
    I я, прикований ланцем залiзним, стою
    Пiд височенною гранiтною скалою,
    А далi тисячi таких самих, як я.


    У кожного чоло життя i жаль порили,
    I в оцi кожного горить любовi жар,
    I руки в кожного ланцi, мов гадь, обвили,
    I плечi кожного додолу ся схилили,
    Бо давить всiх один страшний якийсь тягар.


    У кожного в руках тяжкий залiзний молот,
    I голос сильний нам згори, як грiм, гримить:
    "Лупайте сю скалу! Нехай нi жар, нi холод
    Не спинить вас!
    Зносiть i труд, i спрагу, й голод,
    Бо вам призначено скалу сесю розбить".


    I всi ми, як один, пiдняли вгору руки,
    I тисяч молотiв о камiнь загуло,
    I в тисячнi боки розприскалися штуки
    Та вiдривки скали; ми з силою розпуки
    Раз по раз гримали о кам'яне чоло.


    Мов водопаду рев, мов битви гук кривавий,
    Так нашi молоти гримiли раз у раз;
    I п'ядь за п'ядею ми мiсця здобували;
    Хоч не одного там калiчили тi скали,
    Ми далi йшли, нiщо не спинювало нас.


    I кожний з нас те знав, що слави нам не буде,
    Нi пам'ятi в людей за сей кривавий труд,
    Що аж тодi пiдуть по сiй дорозi люди,
    Як ми проб'єм її та вирiвняєм всюди,
    Як нашi костi тут пiд нею зогниють.


    Та слави людської зовсiм ми не бажали,
    Бо не герої ми i не богатирi.
    Нi, ми невольники, хоч добровiльно взяли
    На себе пута. Ми рабами волi стали:
    На шляху поступу ми лиш каменярi.


    I всi ми вiрили, що своїми руками
    Розiб'ємо скалу, роздробимо гранiт,
    Що кров'ю власною i власними кiстками
    Твердий змуруємо гостинець i за нами
    Прийде нове життя, добро нове у свiт.


    I знали ми, що там далеко десь у свiтi,
    Який ми кинули для працi, поту й пут,
    За нами сльози ллють мами, жiнки i дiти,
    Що други й недруги, гнiвнiї та сердитi,
    I нас, i намiр наш, i дiло те кленуть.


    Ми знали се, i в нас не раз душа болiла,
    I серце рвалося, i груди жаль стискав;
    Та сльози, анi жаль, нi бiль пекучий тiла,
    Анi прокляття нас не вiдтягли вiд дiла,
    I молота нiхто iз рук не випускав.


    Отак ми всi йдемо, в одну громаду скутi
    Святою думкою, а молоти в руках.
    Нехай проклятi ми i свiтом позабутi!
    Ми ломимо скалу, рiвняєм правдi путi,
    I щастя всiх прийде по наших аж кiстках.

  5. Вверх #125
    Не покидает форум Аватар для lens
    Пол
    Женский
    Адрес
    Одесса
    Сообщений
    10,057
    Репутация
    6631
    Ліна КОСТЕНКО

    Очима ти сказав мені: люблю.
    Душа складала свій тяжкий екзамен.
    Мов тихий дзвін гірського кришталю,
    несказане лишилось несказанним.
    Життя ішло, минуло той перон.
    Гукала тиша рупором вокзальним.
    Багато слів написано пером.
    Несказане лишилось несказанним.

    Світали ночі, вечоріли дні.
    Не раз хитнула доля терезами.
    Слова як сонце сходили в мені.
    Несказане лишилось несказанним.

    ***
    Хай буде легко. Дотиком пера.
    Хай буде вічно. Спомином пресвітлим.
    Цей білий світ — березова кора,
    по чорних днях побілена десь звідтам.

    Сьогодні сніг іти вже поривавсь.
    Сьогодні осінь похлинулась димом.
    Хай буде гірко. Спогадом про Вас.
    Хай буде світло, спогадом предивним.

    Хай не розбудить смутку телефон.
    Нехай печаль не зрушиться листами.
    Хай буде легко. Це був тільки сон,
    що ледь торкнувся пам'яті вустами.

    ***

    Осінній день, осінній день, осінній!
    О синій день, о синій день, о синій!
    Осанна осені, о сум! Осанна.
    Невже це осінь, осінь, о! — та сама.
    Останні айстри горілиць
    зайшлися болем.
    Ген килим, витканий із птиць,
    летить над полем.
    Багдадський злодій літо вкрав,
    багдадський злодій.
    І плаче коник серед трав
    — нема мелодій...
    И это пройдет.

  6. Вверх #126
    Посетитель Аватар для Моська
    Пол
    Женский
    Адрес
    Николаев
    Сообщений
    177
    Репутация
    59
    Навіщо мови нам чиїсь?
    Лише одну я поважаю.
    Цією мовою колись
    Уперше я сказав „кохаю”,

    На ній, на рідній, на моїй
    Завжди звертаюсь до дитини,
    До бюрократів, і повій,
    До пересічної людини,

    На ній і батько мій читав
    Мені казочки чудернацьки,
    На ній і перший іспит склав
    Я у часи свої юнацьки...

    Чого ж ви до**ались, б**дь,
    До мене, як вороже військо?
    Я просто хочу розмовлять
    Прекрасной мовою. Російськой...
    size does matter ;)

  7. Вверх #127
    Частый гость Аватар для POV
    Пол
    Женский
    Адрес
    Одесса
    Сообщений
    739
    Репутация
    280
    Ліна КОСТЕНКО

    ***

    Життя іде і все без коректур.
    І час летить, не стишує галопу.
    Давно нема маркізи Помпадур,
    і ми живем уже після потопу.

    Не знаю я, що буде після нас,
    в які природа убереться шати.
    Єдиний, хто не втомлюється, – час.
    А ми живі, нам треба поспішати.

    Зробити щось, лишити по собі,
    а ми, нічого, – пройдемо, як тіні,
    щоб тільки неба очі голубі
    цю землю завжди бачили в цвітінні.

    Щоб ці ліси не вимерли, як тур,
    щоб ці слова не вичахли, як руди.
    Життя іде і все без коректур,
    і як напишеш, так уже і буде.

    Але не бійся прикрого рядка.
    Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.
    Не бійся правди, хоч яка гірка,
    не бійся смутків, хоч вони як ріки.

    Людині бійся душу ошукать,
    бо в цьому схибиш – то уже навіки.


    * * *

    Вже почалось, мабуть, майбутнє.
    Оце, либонь, вже почалось…
    Не забувайте незабутнє,
    воно вже інеєм взялось!

    І не знецінюйте коштовне,
    не загубіться у юрбі.
    Не проміняйте неповторне
    на сто ерзаців у собі!

    Минають фронди і жіронди,
    минає славне і гучне.
    Шукайте посмішку Джоконди,
    вона ніколи не мине.

    Любіть травинку, і тваринку,
    і сонце завтрашнього дня,
    вечірню в попелі жаринку,
    шляхетну інохідь коня.

    Згадайте в поспіху вагона,
    в невідворотності зникань,
    як рафаелівська Мадонна
    у вічі дивиться вікам!

    В епоху спорту і синтетики
    людей велика ряснота.
    Нехай тендітні пальці етики
    торкнуть вам серце і вуста.

  8. Вверх #128
    Живёт на форуме
    Пол
    Женский
    Адрес
    Одесса
    Сообщений
    4,279
    Репутация
    1345
    +1 к Benzin


    Contra spem spero !

    Гетьте, думи, ви, хмари осінні!

    То ж тепера весна золота!

    Чи то так у жалю, в голосінні

    Проминуть молодії літа?

    Ні, я хочу крізь сльози сміятись,

    Серед лиха співати пісні,

    Без надії таки сподіватись,

    Жити хочу! Геть думи сумні!

    Я на вбогім сумнім перелозі

    Буду сіять барвисті квітки,

    Буду сіять квітки на морозі,

    Буду лить на них сльози гіркі.

    І від сліз тих гарячих розтане

    Та кора льодовая, міцна,

    Може, квіти зійдуть – і настане

    Ще й для мене весела весна.

    Я на гору круту крем'яную

    Буду камінь важкий підіймать

    І, несучи вагу ту страшную,

    Буду пісню веселу співать.

    Я співатиму пісню дзвінкую,

    Розганятиму розпач тяжкий, –

    Може, сам на ту гору крутую

    Підійметься мій камінь важкий.

    В довгу, темную нічку невидну

    Не стулю ні на хвильку очей,

    Все шукатиму зірку провідну,

    Ясну владарку темних ночей.

    Я не дам свому серденьку спати,

    Хоч кругом буде тьма та нудьга,

    Хоч я буду сама почувати,

    Що на груди вже смерть наляга.

    Смерть наляже на груди важенько,

    Світ застеле суворая мла,

    Але дужче заб'ється серденько,

    Може, лютую смерть подола.

    Я не дам свому серденьку спати,

    Хоч кругом буде тьма та нудьга,

    Хоч я буду сама почувати,

    Що на груди вже смерть наляга.

    Буде погляд мій вельми палати,

    Може, згинуть всі хмари сумні,

    Може, зірка, як буде сіяти,

    Ясний промінь пошле і мені.

    Смерть наляже на груди важенько,

    Світ застеле суворая мла,

    Але дужче заб'ється серденько,

    Може, лютую смерть подола.

    Так! я буду крізь сльози сміятись,

    Серед лиха співати пісні,

    Без надії таки сподіватись,

    Буду жити! Геть думи сумні!

  9. Вверх #129
    Посетитель Аватар для Benzin
    Пол
    Мужской
    Адрес
    місто Київ,Україна
    Сообщений
    162
    Репутация
    70
    KISS MY FACE

    Дякую)
    *****************
    Павло Глазовий

    Не хвилюйтесь, громадяни!


    Часто чуємо у будні,
    Ще частіш у свято:

    - Україну поневолить,
    Пограбує НАТО!
    Та задумайся, будь ласка,
    Мій земляче-брате:

    Невже воно, оте НАТО,
    Таке дурнувате?
    Та невже ж... ото не знають
    Їхні генерали,
    Що давно уже до цурки
    Всіх нас обідрали?
    Уявіть, що Україну
    НАТО завоює,
    Як одягне голодранців?
    Чим їх нагодує?
    Скільки тут пенсіонерів,
    Скільки інвалідів!
    Скільки всяких чинодралів,
    Скільки дармоїдів!
    Та нехай сюди поткнуться
    Натівські машини -
    Їх роззують за півночі,
    Поздирають шини.
    Доведеться інтервентам
    Ночувати в танку,
    Бо на вулиці задушать
    За консервну банку.
    Тут на це спеціалістів -
    Ой же як багато!

    Їм міліція "до фені",
    Що якесь їм НАТО!
    Не хвилюйтесь, громадяни,
    І живіть спокійно.
    Нас від НАТО захистили
    Міцно і надійно.
    Дурнувата в того мама,
    Шизофренік тато,
    Хто повірить, що нас може
    Захопити НАТО.

  10. Вверх #130
    Сельская интеллигентка
    Аватар для Дорофея
    Пол
    Женский
    Адрес
    Винницкая обл.
    Возраст
    37
    Сообщений
    6,600
    Репутация
    4865
    Здивувалася, що тут нема чудової поезії Івана Франко!

    Чого являешся мені
    У сні?
    Чого звертаеш ти до мене
    Чудові очі ті ясні,
    Сумні,
    Немов криниці дно студене?
    Чому уста твої німі?
    Який докір, яке страждання,
    Яке несповнене бажання
    На них, мов зариво червоне,
    Займается і знову тоне
    У тьмі?
    Чого являешся мені
    У сні?
    В життю ти мною згордувала,
    Мое ти серце надірвала,
    Із нього вирвала одні
    Оті ридання голосні-
    Пісні.
    В життю мене ти й знать
    не знаеш,
    Ідеш по вулиці - минаеш,
    Вклонюся - навіть не зирнеш
    І головою е кивнеш,
    Хоч знаеш, знаеш, добре знаеш,
    Як я люблю тебе без тями,
    Як мучусь довгими ночами
    І як літа все за літами
    Свій біль, свій жаль свої пісні
    У серці здавлюю на дні.
    О, ні!
    Являйся зіронько мені,
    Хоч в сні!
    В життю мені весь вік
    тужити -
    Не жити,
    Так на те серце, що в турботі,
    Неначе перла у болоті,
    Марніе, в'яне, засиха,-
    Хоч в сні на вид твій оживае,
    Хоч в жалощах живіше грає,
    По-людски вільно віддиха,
    І тОго дива золотого
    Зазнає щастя молодого,
    Бажаного, страшного тОго
    Гріха!

  11. Вверх #131
    Сельская интеллигентка
    Аватар для Дорофея
    Пол
    Женский
    Адрес
    Винницкая обл.
    Возраст
    37
    Сообщений
    6,600
    Репутация
    4865
    Ще одна чудова лірика, але жіноча
    Між нами відстані стіна
    Обставин різних мур високий
    Та зустріч – мить лише одна
    Забрала, майже, звичний спокій.
    Тебе побачила в юрбі,
    А ти мене і не помітив…
    Летів поквапливо собі:
    Мабуть, тобі так добре жити!
    Мабуть, у тебе є усе
    Що в 20 літ потрібно мати …
    Мене ж не та ріка несе
    І їй не легко опиратись.
    Якби не мури, не ріка
    Я б зупинила і сказала
    Що: «я тебе, мабуть, віка
    З такою мукою чекала!!!»
    Та все менеться, все пройде
    Я далі житиму як жила.
    Та трохи прикро, що ніде
    Тебе без мурів не зустріла.
    Ірина Ліпик

  12. Вверх #132
    Живёт на форуме Аватар для Romko
    Пол
    Мужской
    Адрес
    Львів
    Возраст
    57
    Сообщений
    4,089
    Репутация
    1865
    Ганна Чубач

    Найвища міра

    Коли скидають ідолів у воду,
    А ви на них молилися весь вік,
    Не проклинайте іменем народу,
    Народ - завжди безправний чоловік.
    Схиляйтесь низько тільки перед Богом.
    Питайте небо,чом воно сумне.
    Моліться довго.І журіться довго.
    Можливо біль так швидше промине.
    Але благаю:"Не клоніть коліна!
    Не гніть у дузі зламані хребти!
    Через каміння власного сумління
    Ще треба хрест на Гору донести!"
    Коли до неба зведені зіниці,
    До правди - розум,до людей - душа,
    То ще й на воду треба помолиться,
    Щоб за водою совість не пішла.
    Не підпускайте до душі двовірних.
    І не надійтесь на гучні слова.
    Народ - не слово,а найвища міра,
    Здорове тіло і душа - жива.

    Про нас

    Покірно волю здобували.
    Покірно творимо нове.
    Не любим зватися рабами,
    Прийнявши рабство світове.

    Добро з наївними вустами
    І нас самих переживе!

    Колись:дурили нас словами -
    Вели до світлої мети.
    Тепер:пустили із торбами
    У незахищені світи.

    О,будь ти проклята,омано!
    Та доки можна так іти?

    Ми всі уярмлені добром:
    Нас нагодуй - і ми покірні.
    А що,як завтра за ребро
    Підвісять матір-Україну?

    О,будьте прокляті подвійно
    Борці за правду ненадійні
    Suum cuique

  13. Вверх #133
    Живёт на форуме Аватар для Romko
    Пол
    Мужской
    Адрес
    Львів
    Возраст
    57
    Сообщений
    4,089
    Репутация
    1865
    Душа обісрана мовчить.
    Чому?! А ви ж бо, педарюки кляті
    Не здогадалися, чому?!
    Та ж повен рот її гівном!
    Який псалом, яка осанна,
    Які ще радощі земні
    Знайдуть її в отім багні
    Брунатнім?! Часом знатнім
    ЇЇ окрилять, піднесуть?!
    Стомився. Хоч на мить заснуть.

    А ти, доношений козаче,
    У тата й маму крюк свинячий,
    Чи не набовтався в сечі?
    Лежиш на крижаній печі
    Та й мариш любим псевдобратом,
    Твоєї сраки вірним катом,
    Чекаєш на тепло, пердло?

    Стомився... хоч на мить заснуть.
    Забути все. На мить забуть.
    Душа обісрана мовчить.
    Пускає бульки
    В Космос
    Андрій Середа
    P.S.Із пісні слів не викинеш
    Suum cuique

  14. Вверх #134
    Живёт на форуме Аватар для Romko
    Пол
    Мужской
    Адрес
    Львів
    Возраст
    57
    Сообщений
    4,089
    Репутация
    1865
    Василь СТУС

    Отак живу: як мавпа серед мавп.
    Чолом прогрішним із тавром зажури
    все б'юся об тверді камінні мури,
    як їхній раб, як раб, як ниций раб.
    Повз мене ходять мавпи чередою,
    у них хода поважна, нешвидка.
    Сказитись легше, аніж буть собою,
    бо ж ні зубила, ані молотка.
    О Боже праведний, важка докука —
    сліпорожденним розумом збагнуть:
    ти в цьому світі — лиш кавалок муки,
    отерплий і розріджений, мов ртуть.
    Suum cuique

  15. Вверх #135
    Живёт на форуме Аватар для Romko
    Пол
    Мужской
    Адрес
    Львів
    Возраст
    57
    Сообщений
    4,089
    Репутация
    1865
    Леонiд Терехович

    Зцiпивши зуби, біль палючий свій
    ношу в собі,
    не виплесну і краплю,
    ношу в собі, не втративши надій:
    переболить -
    ще рано ставить крапку.
    Iще живу,
    пройшовши сто смертей
    з дурним бажанням вік не мати згуби,
    не піддаюсь,
    палючий біль оцей
    ношу в собі,
    ношу, зціпивши зуби.

    Скінчиться все в обшарпанім хліві,
    де ще стоїть моє стареньке ліжко,
    і виявиться, що були праві
    всі ті, кого не підпускав я й близько.

    Хай був колись і молодий, і здiбний, -
    минулому немає вороття...
    Якщо життю я зовсім непотрiбний,
    то чи ж потрібне і мені життя?

    Коли помру - це буде скоро, -
    хай пам'ять в забуття не лине...
    Можливо, хтось нап'ється з горя,
    а хтось, можливо, смачно сплюне...

    Чи пам'ятку якусь поставлять,
    чи потанцюють на могилі, -
    нехай знеславлять чи ославлять
    ненависні мої та милі...

    Чи викличу сльозу дівочу,
    чи матюкне ровесник гидко, -
    по смерті одного лиш хочу:
    аби не позабули швидко.

    Шануймося, люди, бо ми того вартi,
    щоб душі зігріла повага незла,
    щоб совість незрадно стояла на вартi,
    і щемна надія розраду несла.

    Нам треба свідомо ставати на муку,
    порвать по живому, щоб вийти з пітьми...
    Лише б не забути святої науки -
    в нелюдських умовах зостатись людьми.
    Suum cuique

  16. Вверх #136
    Живёт на форуме Аватар для Romko
    Пол
    Мужской
    Адрес
    Львів
    Возраст
    57
    Сообщений
    4,089
    Репутация
    1865
    Микола Луків

    Не вимовлю ні слова. Помовчу.
    А дощ іде. А вітер хилить клени.
    На серці так бентежно — до плачу.
    Присядь, кохана, ближче біля мене.

    Отак. Спасибі. Чуєш, як шумить,
    Як шелестить, кипить травнева злива?
    Увесь наш вік — одна жагуча мить,
    Я б так хотів, щоб ти була щаслива!

    Нехай не ятрять прикрощі душі,
    Нехай квітує щирість поміж нами…
    Присядь. Послухай. Шелестять дощі
    Про те, чого не вимовиш словами.



    Не повертайтесь на круги своя,
    Нічого це, крім болю, не приносить.
    Але душа не вірила, і я
    Таки поїхав. І для мене досить.

    Я те містечко пішки обходив.
    Я знав його, як власний досвід знають.
    Звучав для мене голубий мотив
    Далеких днів, які не забувають.

    А потім я постукав у вікно,
    І вийшла ти, і стала, і впізнала,
    І налила у келихи вино,
    І випили, і так мені сказала:

    "Дарма ти їхав. І зайшов дарма.
    Я вже не та. І не плекай ілюзій.
    Що одійшло — того навік нема, —
    Забудьмо все, розстаньмося, як друзі".

    І я лишив невипите вино,
    І ти на груди впала у риданні,
    І довго-довго золоте вікно
    Світилося за мною у тумані.

    Ну от і все. Чудна душа моя
    Утерла сльози і сказала: досить.
    Не повертайтесь на круги своя,
    Нічого це, крім болю, не приносить.
    Suum cuique

  17. Вверх #137
    Не покидает форум Аватар для lens
    Пол
    Женский
    Адрес
    Одесса
    Сообщений
    10,057
    Репутация
    6631
    Ліна КОСТЕНКО

    І я не я, і ти мені не ти.
    Скриплять садів напнуті сухожилля.
    Десь грає ніч на скрипці самоти.
    Десь виє вовк по нотах божевілля.
    Бере голодну тугу — як з ножа.
    Дзвенять світів обледенілі дзбани.
    І виє вовк. І вулиця чужа
    в замет сміється чорними зубами.
    І виє вовк, ночей моїх соліст…
    Заклацав холод іклами бурульок.
    Вповзає вовк і тягне мерзлий хвіст,
    в сузір’ї Риб вловивши кілька тюльок.
    Ти, вовче, сядь. Ти на порозі ляж.
    Ти розкажи свою пригоду вовчу.
    А смушки скинь. Навіщо камуфляж?
    Ти краще вий. А я собі помовчу.
    Погрійся тут, моя нічна мано,
    хоч ми із казки вибули за віком,
    аж поки ранок в чорне доміно
    зіграє з нами вогниками вікон.
    аж поки сонце перепалить пруг
    і сплачуть пітьму стріхи тонкосльозі…
    Лежить овеча шкура завірюх…
    І скімлить пес розумний на порозі…

    ***

    Вечірнє сонце, дякую за день!
    Вечірнє сонце, дякую за втому.
    За тих лісів просвітлений Едем
    і за волошку в житі золотому.
    За твій світанок, і за твій зеніт,
    і за мої обпечені зеніти.
    За те, що завтра хоче зеленіть,
    за те, що вчора встигло оддзвеніти.
    За небо в небі, за дитячий сміх.
    За те, що можу, і за те, що мушу.
    Вечірнє сонце, дякую за всіх,
    котрі нічим не осквернили душу.
    За те, що завтра жде своїх натхнень.
    Що десь у світі кров ще не пролито.
    Вечірнє сонце, дякую за день,
    за цю потребу слова, як молитви.

    ***

    Я дуже тяжко Вами відболіла.
    Це все було як марення, як сон.
    Любов підкралась тихо, як Даліла,
    А розум спав, довірливий Самсон.

    Тепер пора прощатися нам. Будень.
    На білих вікнах змерзли вітражі.
    І як ми будем, як тепер ми будем?!
    Такі вже рідні, і такі чужі.

    Ця казка днів – вона була недовгою.
    Цей світлий сон – пішов без вороття.
    Це тихе сяйво над моєю долею! –
    Воно лишилось на усе життя.
    Последний раз редактировалось lens; 20.12.2007 в 23:48.
    И это пройдет.

  18. Вверх #138
    Не покидает форум Аватар для lens
    Пол
    Женский
    Адрес
    Одесса
    Сообщений
    10,057
    Репутация
    6631
    Віталий КОРОТИЧ

    ПІСНЯ СТАРОГО ЛІРНИКА

    Переведiть мене через майдан,
    Туди, де бджоли в гречцi стогнуть глухо,
    Де тиша набивається у вуха.
    Переведiть мене через майдан.

    Переведiть мене через майдан,
    Де все святкують, б'ються i воюють,
    Де часом i себе, й мене не чують.
    Переведiть мене через майдан.

    Переведiть мене через майдан,
    Де я спiвав усiх пiсень, що знаю.
    Я в тишу увiйду i там сконаю.
    Переведiть мене через майдан.

    Переведiть мене через майдан,
    Де жiнка плаче, та, що був я з нею.
    Мину її i навiть не пiзнаю.
    Переведiть мене через майдан.

    Переведiть мене через майдан
    З жалями й незабутою любов'ю.
    Там дужим був i там нiкчемним був я.
    Переведiть мене через майдан.

    Переведiть мене через майдан,
    Де на тополях виснуть хмари п'янi.
    Мiй син тепер спiває на майданi.
    Переведiть мене через майдан.

    Переведiть...

    Майдану тлумне тло
    Взяло його у себе i вело ще,
    Коли вiн впав у центрі тої площi.
    ...А поля за майданом не було.
    Последний раз редактировалось lens; 21.12.2007 в 15:22.
    И это пройдет.

  19. Вверх #139
    Не покидает форум Аватар для lens
    Пол
    Женский
    Адрес
    Одесса
    Сообщений
    10,057
    Репутация
    6631
    Борис ОЛІЙНИК

    ПІСНЯ ПРО МАТІР

    Посіяла людям
    літа свої літечка житом,
    Прибрала планету,
    послала стежкам споришу,
    Навчила дітей,
    як на світі по совісті жити,
    Зітхнула полегко -
    і тихо пішла за межу.
    - Куди ж це ви, мамо?! -
    сполохано кинулись діти.
    - Куди ви, бабусю? -
    онуки біжать до воріт.
    - Та я недалечко...
    де сонце лягає спочити.
    Пора мені, діти...
    А ви вже без мене ростіть.
    - Та як же без вас ми?..
    Та що ви намислили, мамо?
    - А хто нас, бабусю,
    у сон поведе по казках?
    - А я вам лишаю
    всі райдуги із журавлями,
    І срібло на травах,
    і золото на колосках.
    - Не треба нам райдуг,
    не треба нам срібла і злота,
    Аби тільки ви
    нас чекали завжди край воріт!
    Та ми ж переробим
    усю вашу вічну роботу, -
    Лишайтесь, матусю.
    Навіки лишайтесь. Не йдіть.
    Вона посміхнулась,
    красива і сива, як доля,
    Змахнула рукою - злетіли увись рушники.
    «Лишайтесь щасливі», -
    і стала замисленим полем,
    На цілу планету,
    на всі покоління й віки.
    И это пройдет.

  20. Вверх #140
    Живёт на форуме Аватар для Romko
    Пол
    Мужской
    Адрес
    Львів
    Возраст
    57
    Сообщений
    4,089
    Репутация
    1865
    Л. Костенко
    Старесенька, іде по тій дорозі.
    Як завжди. Як недавно. Як давно.
    Спинилася. Болять у неї нозі.
    Було здоров`я, де тепер воно?
    І знов іде... Зникає за деревами...
    Світанок стежку снігом притрусив.
    Куди ж ти йдеш? Я жду тебе. Даремно.
    Горить ліхтар, ніхто не погасив.
    Моя бабусю, старша моя мамо!
    Хоч слід, хоч тінь, хоч образ свій залиш!
    Якими я скажу тобі словами,
    що ти в мені повік не одболиш!
    Земля без тебе ні стебла не вродить,
    і молоді ума не добіжать.
    Куди ж ти йдеш? Твоя наливка бродить,
    і насіння у вузликах лежить.
    Ну, космос, ну, комп`ютер, нуклеїни.
    А ті казки, те слово, ті сади,
    і так по крихті, крихті Україна - іде з тобою, Боже мій, куди?!
    Хоч озирнись! Побудь іще хоч трішки!
    Вже й час є в тебе, пізно, але є ж.
    Зверни додому з білої доріжки.
    Ось наш поріг, хіба не впізнаєш?
    Ти не заходиш. Кажуть, що ти вмерла.
    Тоді був травень, а тепер зима.
    Зайшла б, чи що, хоч сльози мені втерла.
    А то пішла, й нема тебе, й нема...
    Старесенка, іде чиясь бабуся,
    і навіть хтозна, як її імя.
    А я дивлюся у вікно, дивлюся, щоб думати, що, може, то моя
    Suum cuique


Ответить в теме
Страница 7 из 16 ПерваяПервая ... 5 6 7 8 9 ... ПоследняяПоследняя

Социальные закладки

Социальные закладки

Ваши права

  • Вы не можете создавать новые темы
  • Вы не можете отвечать в темах
  • Вы не можете прикреплять вложения
  • Вы не можете редактировать свои сообщения