Показать скрытый текст Зоряні війни
Давним-давно в далекій, далекій галактиці...
В кімнату вриваються два дроїди. Перший блистить як начищена збруя великого отамана Вінду, другий же на вид схожий на дивну перевернуту сітулу.
— R2D2, шевєлі ногами, нужна встігнути до взліту.
— ╫╬█▀▌▐.
— Ета було сказано сімволічно, звічайна в тебе їх німає.
— ╞╠╡╢▐▌█▄.
— Знаю-знаю, щось трапілось з маїм працесаром, мовна праграма парушена. Де хазяїн Люк?
— ╫╬╦╧.
— Глянь, вон на другому кінці карідора Лєя та Чубака. — принцеса та здоровенний вукі помітили дроїдів і побігли в їх сторону.
В цей момент двері сусідньої каюти відкрились і з них вийшов Дарт Вейдер — гроза славних запорізьких козаків. Діставши світлову шаблюку, він погрозливою ходьбою почав наступати, як хмара над величним Дніпром, на механічних парубків. C-3PO вже подумав, що це кінець, але з іншої сторони коридору з'явився Люк.
— Не чіпай моїх побратимів, москальська твоя морда.
— Люк, пєрєході на тьомную сторону, ето нєізбєжно. — хриплим голосом промовив темний лорд.
— Нізащо, краще померти.
— Што ж, я магу ета устроїть. — промовив Вейдер, рушивши в атаку.
— Лея, Чубака, забирайте дроїдів і втікайте.
— Але Люк! — вскрикнула Лея.
— Ніяких але. — перебив її Люк, витягаючи з піхов свою світову шаблюку. Справа в тому, що Обі-ван підсунув йому китайську підробку — вона за пару років зламалась і постійно перебувала в бойовій позиції. От Люку і доводилось її тягати з собою на поясі.
Хитрий та підступний Дарт Вейдер, не чекаючи доки джедай витягне зброю, напав на нього. Відбивши атаку, Люк зачепив шаблюкою стіну. Зі стіни з шкварчанням посипались іскри. Лея та козаки, довго не думаючи, чкурнули звідти.
Бій видався напруженим, і парубок-джедай потрохи почав здавати позиції. Від світлових мечів залишались зайчики на очах, а постійний сопіт темного сітха зводив з розуму.
— Люк, ти нє сможешь мєня пабєдіть, тьомная сторона сільнєє.
— Хай так, але я таки надаю тобі перед цим копняків. — зі злістю прокричав Люк.
— Я віжу, что в тєбє єсть зло, я чувствую єго. Правільна, випусті єво наружу. — бій уже перейшов на місток вентиляційної шахти, шаблюки різали все навкого, як ялиночки на новий рік.
— Не дочекаєшся, падлюка.
Темний владика скористався моментом і шмальнув по зап'ястю козака, яке стрімко полетіло вниз. Від болю хлопчина гучно заволав. Шукаючи порятунку, він виліз за перила містка.
— Люк, ти нє понімаєшь. — промовив Вейдер. — у тєбя нєт вибора.
— Вибір є завжди.
— Я твой атєц, Люк.
На секунду джедай впав в ступір. Потім, зрозумівши, що зараз сказав його затятий ворог, він протяжно простонав:
— Ні-і-і. Цього не може бути!
— Ета так, Люк. Ето правда. Я твой атєц.
— Але це означає, що я москаль. Це не може бути правдою.
— Ти русскій до мозга костєй, я давно ето знал.
Не витримавши такого горя, Люк розчепив руку і полетів вниз. Тепле повітря овівало його широкі шаровари та оселедець, яким він так гордився. Він не міг повірити, що в його жилах тече москальська кров.
На краю шлюза його зустрів "Сокіл тисячоліття". Підібравши пасажира, він полетів на захід Зірки, яка колись так лагідно зігрівала козацькі землі.
Тема: 
Сообщение от magentis
Ваши права
Социальные закладки