| ||
Тема: Волна.
ХвилинаСообщение от Tessa_V
Хвилина в нашому життi,
Як це - мало i багато...
Зустрiв я погляд чийсь на мить,
I її було достатньо.
В цю мить повiяла весна
Свiжим подихом травневим.
Хвилина ця в менi, жива,
Разом з нею ми щоденно.
Багато рокiв вже я йду,
Незважаючи на травми.
Любов з собою я несу
I в душi завжди є травень.
I кожна дiвчина моя,
Бачу очi в них травневi,
Закоханий в цю вроду я,
Стрiвши погляд той, я певний.
http://www.stihi.ru/poems/2008/09/05/2467.html
Ой, тi очi
Ой, тi карi, синi очi,
I мої безсоннi ночi.
I до чого ви красивi,
I мене приворожили!
Все шукаю всюди я слова,
Щоб зрозумiти ти мене могла,
I про почуття своє пишу,
Яке в своєму серцi я ношу.
Ой, тi карi, синi очi,
I мої безсоннi ночi.
I до чого ви красивi,
I мене приворожили!
День i нiч живуть в моїй душi,
Любов’ю розквiтають навеснi,
I спiваю я тодi пiснi,
I добре нам в цей час, менi повiр.
Ой, тi карi, синi очi,
I мої безсоннi ночi.
I до чого ви красивi,
I мене приворожили!
Серце ввiрив я своїм словам,-
Все почуття моє вмiстилось там.
Виграває барвами весна,-
Дiвочими очима розквiта.
Ой, тi карi, синi очi,
I мої безсоннi ночi.
I до чого ви красивi,
I мене приворожили!
http://www.stihi.ru/poems/2008/09/07/2109.html
ГЛІБОВ ЛЕОНІД
ЖУРБА
Стоїть гора високая,
Попід горою гай,
Зелений гай, густесенький,
Неначе справді рай.
Під гаєм в'ється річенька...
Як скло, вона блищить;
Долиною зеленою
Кудись вона біжить.
Край берега, у затишку,
Прив'язані човни;
А три верби схилилися,
Мов журяться вони,
Що пройде любе літечко,
Повіють холода,
Осиплеться їх листячко
І понесе вода.
Журюся й я над річкою...
Біжить вона, шумить,
А в мене бідне серденько
І мліє, і болить.
Ой річечко, голубонько!
Як хвилечки твої -
Пробігли дні щасливії
І радощі мої...
До тебе, люба річенько,
Ще вернеться весна;
А молодість не вернеться,
Не вернеться вона!..
Стоїть гора високая,
Зелений гай шумить;
Пташки співають голосно,
І річечка блищить.
Як хороше, як весело
На білім світі жить!..
Чого ж у мене серденько
І мліє, і болить?
Болить воно та журиться,
Що вернеться весна,
А молодість... не вернеться,
Не вернеться вона!..
Максім Багдановіч
Романс
Зорка Венера ўзышла над зямлёю,
светлыя згадкi з сабой прывяла...
Помнiш, калi я спаткаўся з табою,
зорка Венера ўзышла.
З гэтай пары я пачаў углядацца
ў неба начное i зорку шукаў.
Цiхiм каханнем к табе разгарацца
з гэтай пары я пачаў.
Але расстацца нам час наступае
пэўна, ўжо доля такая у нас.
Моцна кахаў я цябе, дарагая,
але расстацца нам час.
Буду ў далёкім краю я нудзіцца,
ў сэрцы любоў затаіўшы сваю
кожную ночку на зорку дзівіцца
буду ў далёкім краю.
Глянь іншы раз на яе, – у расстанні
там з ёй зліём мы пагляды свае...
каб хоць на міг уваскрэсла каханне,
глянь іншы раз на яе...
Гармонично недоразвитая личность
Carthago delenda est
Шекспір, Вільям
Пролог до трагедії "Ромео та Джульєтта"
Перекладач: Микола Вороний
В розкішній Вероні, де ця відбувається дія,
Дві рівно поважні родини, підпавши злобі,
Змагалися здавна в запеклій тяжкій боротьбі,
Аж доки не сталась жахливо — трагічна подія.
Під впливом зловісних планет, супротивних собі,
З утроб ворогів, де буяла жорстока стихія,
З'явилася пара коханців, прекрасних, як мрія,
Але їх кохання пішло на поталу судьбі.
Всі люті пригоди тієї сумної любові,
Що жертвою впала ненависті впертих родин,
Обливши їх згоду потоками чистої крові,
Ми маєм явити на протязі двох — трьох годин.
Як зволите пильно дивитись на зміну картин,
Ми вади свої надолужимо щирістю мови.
ГЛІБОВ ЛЕОНІД
ПІСНЯ
Скажіть мені" добрі люди,
В кого я вдалася,-
Ще на світі не нажилась,
А в журбу здалася?
Чи вийду я у садочок -
Важенько вздихаю...
Чи співала б, чи летіла б -
І сама не знаю.
Чи вийду я до річеньки --
Огґять зажурюся...
Все дивлюся в степ широкий
Та й не надивлюся.
За хвилею хвиля друга
Шумить і женеться,
А у мене душа тужить
І серденько б'ється.
А як зійде місяць ясний
Гулять з зіроньками, -
Все плачу я, сердешная,
Дрібними сльозами.
Ясний місяць з зіроньками
Тихо розмовляє,
А у мене, молодої,
Розмови немає...
Скажіть мені, добрі люди,
Що мені робити?
Ой як мені на сім світі
Без кохання жити?
Чого б, бачся, журитися -
Життя золотеє:
І батько е, і матінка,
А все щось не теє...
Коли б мені дали крила.
То я б полетіла,
Голубкою на рученьки
Миленькому б сіла.
Сказала б я: кохаймося,
Мій милий козаче,
Милуймося, цілуймося, -
Бач, дівчина плаче!
Скажіть мені, добрі люди,
В кого я вдалася?
Ще на світі не нажилась,
А в журбу здалася.
Тоді б же я, добрі люди,
Вас би не питала:
Жила б собі співаючи
Та й горя б не знала!
Полотно
Десь в душi, в тайнику воно сховане,
Нiжне, наружу виходить у снi,-
Почуття там було намальоване
I перед мною жило в полотнi.
Це волосся з пiском наче змiшане,
На загорiлих вiд сонця плечах,
Це обличчя, з богинi написане,-
Перед моїми очима, в думках.
Полотно, кимось нам подароване,
Грiє й бентежить мене i в цей час,
Мабуть в це полотно я закоханий,-
Цiми очима дивлюсь я й на вас.
http://arkadijilcuk.brinkster.net/Tamsa/bend/stix314.htm
Ти так сильно чекала на осінь,
Що забула у мене спитати,
Чи я буду тебе цілувати
У холодних ранкових росах.
Серед вітру холодного полум'я
І безмежного хмарного неба,
Буду з осінню обійматись,
І напевно забуду про тебе.
Відчайдушно із нею змагаючись,
Прошепочеш, що сил вже нема,
Лиш заплачеш, зі мною прощаючись.
Ти підеш... І настане зима.
(Сашко Драч)
Тарас Петриненко
ЛЮБОВ МОЯ
Ніколи в житті не ставав на коліна,
Та зараз мій зоряний час.
За тебе молюсь, непохитна твердине,
За себе молюсь і за нас.
Ти кара моя і моя нагорода
В одвічній святій боротьбі.
Ти мука і радість, неволя й свобода,
Я вірю єдиній тобі,
Любов моя, любов моя, любов моя.
Любов моя, любов моя, любов моя.
Я падав підбитий, неначе підранок
На землю з величних небес,
І тяжко злітав у незгоєний ранок,
І в ньому навіки воскрес.
Знамена лежать, моє військо розбите,
Сріблиться моя голова.
Та я ще живий, я завжди буду жити,
Допоки в мені ти жива,
Любов моя, любов моя, любов моя.
Любов моя, любов моя, любов моя.
В стражданні своїм
Постань із руїн
Поклич мене знов,
Я вірю в любов.
Любов моя, любов моя, любов моя.
Любов моя, любов моя, любов моя.
Вільям ШЕКСПІР
(в перекладі О. Тарнавського)
Лице жіноче, що дала Природа
Тобі, коханий майстре почувань,
Й жіноче серце, та не із породи
Перевертнів — жінкам фальшивим дань,
І ясне око, не — як в них — фальшиве,
Що все, на що лиш гляне, золотить;
Красунь в погоні, котрий очі хтиві
Мужчин краде й серця жінок лестить.
Тебе на жінку вибрала Природа
І, творячи тебе, змінила шик,
Додавши, а для мене недогода,
Те щось, що для жінок; для мене пшик.
Призначений жінкам для насолоди,
Мені любов ти дай, а їм догоди.
Оксане Д.
Я мог сказать, что не люблю,
Но почему-то я молчу.
В чём причина - непонятно,
Мне всё это, так занятно...
Видео-клип
http://arkadijilcuk.brinkster.net/Tamsa/klip/Oksana.wmv
Последний раз редактировалось Аркадий; 25.01.2009 в 17:26. Причина: Нету слов
Мрiя
Мрiя там, де вас немає,
Де гуляють вiтри в полi.
Де душа вi снi лiтає,-
Десь пiд Сонцем, десь на морi.
http://arkadijilcuk.brinkster.net/Tamsa/klip/Ksenija.wmv
Дарина
Видео-клип
http://arkadijilcuk.brinkster.net/Tamsa/klip/Darina.wmv
Звили давно гнізда лелеки
І близькі чомусь стали далекими
Вклеєні фото на пам*ять
В наступний альбом.
Хлібом одним ситі й напоєні
Часом болять рани загоєні
А кому мало- як завжди
Сидять за столом.
Дайте нам бути
Такими, якими ми є.
Дайте нам спокій
Від ваших щоденних атак.
Дайте нам бути
Такими, якими ми є.
Тому, хто чує
Давно вже все ясно і так.
(Святослав Вакарчук)
я вам покажу кузькіну мать!!!
Зайві слова кимось та й сказані
Вільні думки-недопоказані
Пальці стискають метал
А мовчить мікрофон
Тайни давно стали відомими
Друзі чомусь стали знайомими
Всі хочуть встигнути сісти
В останній вагон
Дайте нам бути
Такими, якими ми є.
Дайте нам спокій
Від ваших щоденних атак.
Дайте нам бути
Такими, якими ми є.
Тому, хто чує
Давно вже все ясно і так.
(Святослав Вакарчук. закінчення)
я вам покажу кузькіну мать!!!
Вкарбую в пам’ять став
І подих різнотрав’я.
На джинсах (секонд-хенд)
Його зелений слід.
Де сивий смушок верб,
Неждано пригадав я
Не бачений раніш
Лелеки плавний зліт.
Хай мідна гладь води
Приносить одкровення,
Бо я прийшов сюди,
Немовби званий ким..
Проста і щемна мить
Дарує хміль натхнення,
Збережений для мене
Пращуром моїм.
Столітній алгоритм:
Ставок, і зліт лелеки,
Хлопчина босяка,
Проміння щедрий сніп...
Мов струни, осока
І десь звучить далеко
Смичок магічних звуків –
Вічний оберіг.
(alexlavr)
Море
Видео-клип
http://arkadijilcuk.brinkster.net/Tamsa/video/more.m3u
Последний раз редактировалось Аркадий; 27.02.2009 в 18:36.
Извечное
Лоре Язвинской
Видео-клип
http://arkadijilcuk.brinkster.net/Tamsa/video/lora.m3u
Последний раз редактировалось Аркадий; 27.02.2009 в 18:37.
Олесь Олександр :: "В Вас стільки сонця золотого..."
***
М.Фабіановій
В Вас стільки сонця золотого,
Блакиті чистої, тепла, —
Неначе з краю чарівного
Вас хвиля моря принесла.
І як Ви можете тут жити,
Серед безлюдних цих пустель,
Промінням серця свого гріти
Граніт холодний мертвих скель!!
Чи принесли Вас крила хвилі,
Щоб Ви світили в сизій млі,
Щоб люде вірили, терпіли
І ждали сонця на землі.
(18 вересня 1941 р.)
ГЛІБОВ ЛЕОНІД
КВІТИ
У гарному будинку на вікні
Бриніли Квіти у макітрі;
Тихесенько вони гойдалися на вітрі,
Радіючи весні.
На другому вікні стояли інші Квіти:
З паперу зроблені і шовком перевиті,
На дротяних стебельцях, наче мак,-
Хто йде, дивується усяк...
Чого тепер не роблять люде!
Без коней їздять,- ще колись
І не такеє диво буде:
От-от - дивись -
На місяць злізуть панувати
І там почнуть
По-своєму порядкувати,
Ще й земство заведуть...
А покіль що - повернем річ на Квіти.
День парний був; у холодку спочити
Ховавсь усяк.
От справжні Квіти кажуть так:
- Ой Вітрику, наш милий друже!
Навій нам дощику мерщій,
Бо душно стало дуже
Скрізь по землі сухій.-
А тії, шовком вбрані Квіти,
Сміються з них:
- Кому-кому - ще й вам годити,-
Не бачили дурних!
Навій їм дощику із неба...
Нащо він здавсь, коли його не треба?
Поналива води -
Хоч не ходи.
Не слід їм. Вітре, догоджати,
Бо що вони за Квіти, треба знати?
Ще тиждень поцвітуть,
А потім і посхнуть.
Ось ми не простою красою -
Сам бачиш ти -
І літом і зимою
Уміємо цвісти...-
А вітер віє, повіває...
Вже близько хмара... дощик накрапає.
І зразу зашумів -
Долину звеселив...
А тії Квіти, шовком вбрані"
Попадали, неначе п'яні,-
Пропала чвань!
Тепер - куди не глянь -
Скрізь по двору їх вітер носить.
Розумному, як кажуть, досить.
[1864-1872]
Ваши права
Ответить с цитированием
Социальные закладки