Перед суспільством постала негайна потреба українізації всіх сфер його життєдіяльності. 17 років незалежного існування української держави переконливо довели:
культурне відродження нації можливе лише за умови повномасштабного усвідомлення нею свого національного покликання.
Українець не може бути українцем, якщо він говорить російською мовою – такою є аксіома культурно-історичних реалій сучасної епохи.
Здається, то є вельми простий факт: розмовляй рідною мовою. Але ж далеко не кожен здатен його зрозуміти, належним чином усвідомити, втілити в своєму житті. Скільки ми бачимо навколо себе російськомовної реклами на вулицях чи у телеефірі, російськомовної преси, російськомовної літератури. Вже не кажу про майже повністю російськомовне спілкування населення таких міст нашої країни, як Київ, Харків, Донецьк, Луганськ, Симферопіль, Севастопіль.
Власне, особливий політико-адміністративний статус останнього – маю на увазі Севастопіль – і визначається його винятково патологічною російськомовністю,
наслідком якої є загрозлива проросійська культурно-політична орієнтація.
Якнайскорішої українізації потребують усі суспільні сфери – політична, економічна, соціальна, культурна, науково-освітня. В усіх них російська мова є поки що головним способом спілкування або принаймні одним з головних.
Російською говорять цілий ряд провідних вітчизняних політиків, підприємців, бізнесменів, мистців, музикантів, художників, літераторів, науковців. І це в умовах повної демократії, свободи слова й друку при фактичній відсутності дискримінації української мови!
Кому розкажи – не повірить. Ті ж американці чи німці шоковані мовним станом України. "Чому ви так себе не шануєте й говорите тією мовою, якою комуністи підписували сотні й тисячі вироків, спрямованих проти вашої нації, проти вашої духовної, політичної та культурної еліти".
І ми не маємо, що їм відповісти, бо вони праві.
...
http://www.pravda.com.ua/news/2009/1/6/87213.htm
Социальные закладки