Дитяточко моє, маленьке! Вже майже рік живе з нами! Ми всі звикли до неї (до них усіх, а найбільше до маленької), до Дариночки!
Їй вже 5 рочків. В цьому році - в школу! А в яку? Вона, золотко, рахує вже на івриті! І ледь-ледь, але щось на івриті балакає...
І на польському, і на венгерському, і на руському, і на англійському... Звичайно, по-українськи! Поліглоточка маленька...
Красиві люди українці! І зовні, і душею. Їх і вдома не чутно, непомітно, не важко... Вони тактовні... Їх не треба про щось просити...
Мій син мучиться: ой, я їм ще цього не показав, ще там ми не були, вони ще такого не їли, Мар'янка таку сумочку хоче, Євгену треба гітару...
Не встигає він, бо й на роботу треба...
І ми з дружиної при дєлах: кожен обід чи сніданок - святкові! Кожен вихід в магазин - шопінг...
Для дружини, безумовно, радість: цілими днями щось міряє чи їде до дітей мірять на нах то платячки, то костюмчики, то іграшки...
І нервує: "Мені здається, що Мар'янці не сподобався спортивний костюмчик"...
Я їй раджу давати дітям свободу, і не нав'язувати свого смаку!
Ми, - кажу, - для них минуле! Хіба тобі подобались речі, які тобі дарувала моя мама?
А вона: "Порівняв! У твоєї мами був хіба сучасний смак? Ні"!
Ну-у-у! Зрозумів...![]()
Социальные закладки