Поэтический конкурс к 200-летию со дня рождения Т.Г.Шевченко "Украина и украинцы"

[Intellekt-forum]

Щастя
Ми всівмираєможивими.
Хоть тіло наше повнекрові,
Живемомріямималими,
Не знаючи,не радості, не болю.

Не радості не болю, ми не знаєм,
Закритівжелукавіїсерця.
Ми всі, живимипомираєм,
Смиренно ждем свогокінця.

Ми саміробимособікінець,
І вжерадіти не умієм,
Подібні люди, до овець,
Про щастялишдаремномрієм.

А щастя те, просте як мрія,
З вогнем шукатьйого, не треба,
Це те маленьке, що тебе так гріє,
Цете,щовибереш для себе.

[Са ра]

Консул Грузии в г.Одесса, Председатель Миссии господин Манучар Цоцонава предоставляет три подарка участникам конкурса.

[птица-Моа]

Я гетьманського роду, панове,
І цим фактом пишаюся я,
Я вивчаю історію й мову,
Як бабуся казала: "Сім'я -...
То є дуже важливо, дитино,
Треба знати коріння своє,
Пам'ятай, що ти маєш родину,
В тебе родичі-гетьмани є.
Не цурайся історії роду,
І пісні українські співай,
Це скарби твого диво-народу,
Моя люба, не забувай".

[Intellekt-forum]

Южная сторона

Я солю будто рыбу свежей слезою воздух
И молюсь, как на Пасху: «Господи, помоги!»
Ланжероновский пирс разгоняется прямо в воду
И прячется желтый пряник в небесные сапоги.

Мы бегущие по волнам ломаные песчинки,
Невесомое крошево солнца на улице Веры И.
Эти склоны уходят к берегу и сбрасывают травинки
В наши крепкие, словно утренний сон чаи.

А бывает, как правда, этой травы мы выше,
Город приносит на блюде всех золотых телят.
Каждую перекличку: мы же, она же, ты же!
А на Соборной площади, нам и по нам звонят.

Завтра с рассветом выйду и поверну направо,
Я ничего не вешу, а мне, очень нужен вес.
Боже, когда мне ехать? Боже, куда мне надо?
И Боже тихонько скажет: ты остаешься здесь.


Плацинда с кабаком

Двор слушает, как дети к старости идут,
Рука в руке,
Как их торопят бабушки и мамы,
Как поправляют кофточки и шьют
Уютные защитные панамы.

Двор любит побирушек и ворон,
Они ничьи, их небо не считает.
Им груши, что уложены в бидон
Бочок к бочку,
Какой-то старый дядька собирает.

Двор помнит тетю Любу Скороход
И сто ее подошв до пяток стертых,
Как дочку уводила на аборт,
Рука в руке,
В долину очень маленьких и мертвых.

Двор собирает тени бранных слов
И зашивает их себе в подкладку,
Бочок к бочку,
Хранит питательный улов,
Как Витьки хромоногого рогатки.

Двор носит имена живущих вспять,
В коробку под ангаром, забываться.
Ему каштаны легче собирать,
Бочок к бочку,
Чем пустотой людской распоряжаться.

Двор молится на разных языках,
Как злое Вавилонское предместье
И на плацинду, в десять рук несет кабак
И всем ворота открывает в тесте.

[Са ра]

Мастерская Макса.

Всякому возвращению – дорогу без знаков.
Положи меня на пол,
Врезая лопатки в мрамор.
Эти горы меня погубили сразу,
Но глаза боялись первыми умирать.

Обрастаю коркой, скалистым сыпучим камнем,
Разбуди меня в полдень,
В котором зевая ходят,
Белые тени черного моря
И пучок полыни привязан к правой руке.

Между профилем и могилой притихла бездна,
Говорить в ней тесно,
Дышать в ней тесно.
У шагов – бесшумная счастья поступь,
У стихов – зыбучий песочный час.

Здесь причалит лодка, крылатая Немезида,
Встанет в светлой башне,
Разложит пустые чаши,
В них плывут и ныне близнецы рыбы,
Свет луны глотает звезду у коня со лба.

Годы лижут бритвой меня, Кара-Даг и гальку,
Человек пишет повесть
Считается, что и он есть –
Точкой отсчета и в снегах вершиной,
А вулкан просто долго и крепко спал.

За

Булдыга, булдыга За,
В чистом поле стоит коза
И никто ее не подоит,
От слезы заросли глаза.

Ей ни клевера, ни воды,
Не дают в чистый рот зады,
Ей не радостно
За жидкие свои плоды.

Ей веревка поет во мху:
Даже пузико на меху,
Даже нет на тебе греха,
Даже муха щекочет ухо!

А коза все слепей слепых,
А коза все мертвей живых,
Уменьшается в росте,
На ножках своих кривых.

Где веревка покрыта мхом,
Где водой обдает паром,
У меня все сухо,
Кроме глаз, и в росе и в гром.

Видно запил Захар опять,
Видно вечно мне тут стоять,
Лучше б померли в один день,
Чем, так медленно умирать.


Лоза

Мой двор болеет тенью винограда,
Собаки мертвой теплыми шагами,
Что выносили в простыни руками,
Легко, людскими, без людских цепей,
Без двух кормежек в день. Поешь, так надо.

Мой двор болеет лестницей наверх,
Бесполым солнцем, сломанным закатом,
Стихом, дипломом недоадвоката
И тысячей малиновых корней,

Ореха скорлупой, его зеленой кожей
И пальцами, окрашенными в хаки.
Узнаешь отпечатки, к черту знаки,
Осенний подпирает двери урожай,
Из ветра ветка абрикосы, как из ножен.

А лето прокатилось богом через двор
И только в сентябре затормозило,
Рассыпалось, асфальта пласт умыло
И под уклон меня и воды под уклон.

Галдишь десятым в стае воробьем,
Клюешь крыжовник связанною кистью
И брызнет из губы, на листья брызнет,
Не кровь, а жизнь, горячая, как кровь,
В безумный мир, дурак, не сплевывай ее.

Мой двор болеет сахарной лозой,
Лоза ждет дозу ультрафиолета,
И в этот год меня уколет лето,
Собачьей смертью тихой и простой.

[Intellekt-forum]

Просто іноді буває,
Так би мовити, на мить,
Що нічого не торкає,
Не сміється, не бринить.
Серце б'ється, має жити,
Набирає сили, сприть.
Тільки боляче любити,
А любити так кортить...

[Intellekt-forum]

Ім'я
Ти - знак мого серця віднині,
І вияв усіх почуттів.
Найвища є втрата - гординя,
Найкраще за ліки - лиш спів.
Минув, розплескалися хвилі,
Що блідо здіймались в душі.
Тепер кричучи я щосили -
Сміюся від шторму. Чужі?
Не бачу нікого навколо!
Тут море святе, ти і я.
Це радість кружляє по колу,
Бо знаю спасіння ім'я.

Wide awake
Відклавши буденність на потім,
Забувши самотні шляхи -
Знаходжу у погляді сотім
Дзеркальність духовну... Роки...
Торкаюсь. Виходжу із себе.
Сміюся. Хай буде все так!
Бо, знаєш, видніше із неба,
Коли ти ще навіть не птах.


По різні палуби планети
Піде у море корабель,
Вітрилом ріжучи світанок.
Пастельна гама, акварель -
Штрихом червоним знову стане...
Наллється вранішній пісок
Зеленим кольором травиці.
Думок затримавши ковток -
Твою шукаю таємницю.
Хвилини хвилями пливуть.
Зникають люди, силуети.
Коли кохають - мить живуть
По різні палуби планети.

[Са ра]

У тумані невидимі зорі,
Та я їх бачу.
Потопила всі сльози у морі,
Мабуть на удачу.
Знов без тебе ранкова кава,
Без аромату.
І образ накотилася лава,
Веду на страту
Всі приречені спогади. Дивно,
Майбутнє пройшло.
А довкола святкують злидні,
Візьмусь за кайло.
Висікатиму нову долю,
Уже без тебе.
І глибоко вдихну я волю,
Торкнуся неба.

Бесіда з музою
Не соромлячись я визнаю примітив,
У думках і у зовнішності зав’ялій.
На папір проростає з глибин негатив.
Стрічки пишуться знову, такі невдалі.
Я шукаю ТЕБЕ поруч і вдалині,
Мою музу невидиму і без статі.
Пальцем пишу лице на замерзлім вікні,
Та лиш тиша самотності у кімнаті.
Мабуть, ти десь блукаєш у моїй пітьмі,
І слова, ще не варті твоєї дороги.
Та чому ж ти гостюєш у мене в вісні
І римуєш ночами всі мої тривоги.

Полночь
На часах уже полночь, а город не спит,
Город светится, будто большой монитор.
На касетнике крутится старенький хит,
А за стенкой веселье, голосов пьяный хор.

Разноцветные пиксели окон квартир
Зажигаются, гаснут, мерцают огнями.
И живет в каждом быт, затертый до дыр,
Только новые сутки начнутся нолями.

Бабусина хата
Я не відьма, я давно розучилась літати,
Та щось дивне, ще досі у мені живе.
Я залишила крила в димарі старенької хати,
А на місці хатини, збудували щось зовсім нове.
Там зосталося все: і казка про Котигорошка
І бабусина пісня про ружу, що квітне в саду.
Забавлялась зі мною там тітка знайома, ворожка,
Все пророчила щастя, дорогу, кохання, біду.
Тягне, ніби магнітом, до тієї тісної оселі,
Де кімнатка і кухня, сіни, поріг,
Де залишились дні безтурботні, дитячі, веселі.
Цей затишний куточок, нажаль, ніхто не зберіг.

Глаза закрываю, и будто во сне
Я вижу, каштанов алею.
Это не Киев привиделся мне,
Город родной мой, видно старею.
Откуда пришла по тебе ностальгия?
Откуда щемящая нотка во мне?
Не город-герой, периферия,
Но ты лучик света в сегодняшней мгле.
С тобой разыграла я детство,
Ты помнишь, как шла под венец.
От ран, от душевных – ты лучшее средство.
Когда стало тесно, отпустил как отец.
В гости зовешь меня временами,
Ждешь, что вернется блудная дочь.
Я занята, своими делами,
Жди, я приеду, пошлю все прочь.
Почувствую заново, тепло руки папиной,
Что доведет с музыкалки домой.
Тропки родные по сердцу царапиной,
Боль отгоняю и слезы долой.
Мамины руки здесь в каждом растении,
Что тугой волос сплетали косой.
Пережила я здесь взлеты, падения.
Ты дом родной, где уют и покой.

[Intellekt-forum]

РІДНИЙ ПРАПОР
Наш прапор – це жовта дозріла пшениця;
Це тиха,блакитна і шумна водиця;
Це вітер веселий у теплих долоньках
Та жовтої кіски маленької доньки;
Це тепла домівка і вітряний ганок,
Це ґава весела і літній мій ранок;
Це гай жовтобровий та жовта синичка,
Де воду з криниці бере молодичка.


СЛАВА ПОЕТУ
Шевченко поет наш, відомий у світі
І люблять його, і дорослі, і діти
В віршах розповів він, як за Україну,
Він довго страждав на далекій чужині
Як за Батьківщину вмирав від журби
І снились йому і бори,і лани
Він рвався з чужини, як пташка у клітці
І знав ,що брати його лиш українці
Для них ці картини,для них ці вірші
Його пам’ятає народ назавжди!


ПАМ'ЯТІ Т.ШЕВЧЕНКА
В країні де високі гори
Де річеньки дзвенять мовби кларнет
В малій батрака бідного коморі
На світ родився видатний поет
А очі в нього голубі волошки
В них честь і правда рідного народу
Вважав він головне добро у серці,
А не монети золоті і вроду
Він ввів в життя народу рідне слово
Відкрив для всіх він калинову мову
І показав в віршах кріпацьку долю
У кожному рядку тягнувся він до волі
Не маючи родини за спиною
Ішов в житті він стежкою важкою.
Настав той час коли поету помирати
Він на прощання заповіт встиг написати
Писав він слабкою рукою
Ви поховайте мене під Чернечою горою
Ховайте мене лише в Україні
В моїй квітучій,рідній Батьківщині.

[Са ра]

Україні
Моя стражденна Україно,
Велична матінко моя,
Завжди в думках до тебе лину,
Де б не перебувала я.

Люблю степи твої широкі,
Що в віршах згадував Тарас.
Біленькі хатки невисокі,
Такі ріднесенькі для нас.

Милують око сині води
Дніпра могутнього, як тур,
Народ наш, прагнучий свободи,
Зламав страшної кривди мур.

І ми, прийдешнє покоління,
Так само, як у всі часи,
У Бога просимо терпіння
На всі стражденні голоси.

Для тебе ми – надійна зміна,
Міцна об’єднана сім’я,
Моя стражденна Україно,
Велична матінко моя!

[Intellekt-forum]

Моя земля
Втрача свідомість квітка нахилилась,
Цілує поле її струнку ніжку,
Моя земля, за тебе помолилась!
Тебе читаю знов, як дивну книжку.
Співає вітер найгарнішу пісню,
Цілує дощ дерев розкішне віття
Моя земля, так туга серце тисне,
Щасти тобі! Минайте лихоліття!
Як сонечко цілує виднокрай,
Як небеса гойдаються блакиттю,
Так квітнеш ти, улюблений мій край,
Омріяний прекраснішою миттю.

Як гарно вранці вибігти у поле
Як гарно вранці вибігти у поле,
Коли у росах ще трава
І дихати повітрям чистим, доле,
Так легко, що аж мрії ожива.
Світанок щедро приветра надію,
Барвисте коло землю обійма,
Любов одвічна знов безсоння сіє
І тихий гомін вітерець здійма.
Мій рідний край, до тебе серцем лину,
Душа припала до твоїх щедрот.
Моя ти ненько, рідна Батьківщино,
Тм будеш жити вічно як народ.

У серці ти залишешся моїм
Сонце сяє, бавиться промінням,
Ласкаво, ніжно в вікна загляда,
Небес торкаються дерева довгим гіллям,
Дзюрчить в степу джерельная вода.
Пливе по небу хмарка в хустці білій
У полі колос житній достига
І здаєшся у тумані безкінечно синя
Степ Буджацький, земле дорога!
І знов весна цвітіннями вітає…
І скільки б я не звідала країн
Моя земля, мій рідний добрий краю
У серці ти залишешся моїм!

[Са ра]

Послання до українців

Браття українці, до вас звертаюсь я
Що ж ви робите з країною своєю?!
У сьогодення більш не буде вороття,
До України ви прислухайтесь душею!

Боляче мені, адже у добровільне рабство
Ідуть наші люди, як в давні часи Кобзаря
В Україні зараз лінь, розбещеність, пияцтво
Але над нашою землею буде здійматись зоря

Хіба для того діди здобували свободу,
Щоб ми рвали її власноруч на шматки?
Не втратимо славну могутність і вроду!
Хай поле заповнять веселі весняні квітки!

Українці – це сплав могутньої волі і слави
Але зараз розрізнені та занадто брудні
Але наскільки кепськими не були б справи,
Йдемо вперед з надією на кращі дні

Прокидайтесь, браття, вдосталь спали
Відчуйте щиру єдність у своїх серцях!
Хочу, щоб ми знову, як раніше, стали
Гідними, того, що нас оспівують в піснях!

[Intellekt-forum]

Сон

Снилось якось мені,
Що в минулім я заблукав.
Їздив собі на коні -
В козацькі часи я попав.

Поперед мене стоять поляки,
На нас часто нападали вони.
Та ми Україну захищали,
І всіх поляків розігнали.

Квітни завжди Україно,
І наша мово солов'їна!
Буде жити Україна,
Буде жити прапор жовто-синій.

Слава, слава, слава Україні!
Слава, слава, слава козакам!
І браття молодії,
Буде жити Україна!

[Са ра]

Вічний як народ…

І крізь віки я серцем лину до Вас…

Поспішає в рідний край весна,
А за нею свято поспішає
Ювілей славетний Кобзаря
Наші душі і серця єднає.
України неньки рідний син,
Люблячий і відданий до скону.
Він гаряче серце заповів
Матері й нащадку молодому.
Як же мудро вчить він нас добру
І братів любити, і Вкраїну –
Цю квітучу землю дорогу,
Про яку завжди писав неспинно.
Болем жив святої Батьківщини,
Волі їй бажав він і добра.
Линув серцем навіть із чужини
І молився Богу, щоб жила.
Він навчає молодь повсякчас,
Щоб жили щасливо, без турбот,
Щоб вогонь любові в нас не згас.
Вірив: вічно житиме народ.
Той заповіт, шо нам Тарас давав
Ішов через століття і негоди…
Шевченка-генія великий дар
Став вічним гаслом вільного народу.
Історії сторінку пише доля,
Й не знаємо ми, завтра що буде…
Та Україна наша – це братерство й воля
І з шляху цього, вірю, не зійде.

***
В нас єдині думки і єдині бажання,
Дім єдиний і ненька кохана одна.
Кожен робить свій вибір і своє пізнання
Й у кожного нині – надія й мета.
Хай вічно живе наша славна країна,
Щоб в мирі й багатстві росла і міцніла.
Тарасове слово не вмре, не загине.
Його заповіт – це народная сила,
Це поштовх в майбутнє усім поколінням
І тиха молитва за землю святу,
Щоб вічно була незалежна і вільна!
Збудуємо разом країну таку!

[Intellekt-forum]

МОЯ УКРАИНА.

То ли Родина? То ли мачеха?
Украина, прости меня!!!
Растащили тебя, одурачили
самоназванные князья.

Словно сердце живое вынули
у народа – и льется кровь,
льются слезы твои невинные,
Украина, моя любовь.

Здесь и предки мои покоятся,
здесь и дети мои живут.
Стали деньги бумажной совестью.
Правят нами то пряник, то кнут.

Ты прости, но ведь ты не чужая мне,-
я Тараса люблю твоего,
да и Гоголь приписан к Украине;
говорят: на Диканьке, живой.

Полюбил я и море Азовское,
степь, обрывы, полынь и чабрец,
и твое вышиванное слово,-
и с тобой мне идти на Крест…

И на бой. Я казак твой и воин,
бандурист, не холоп крепостной.
Я – твой сын и тебя достоин,
а теперь что-нибудь мне спой.

Про Богдана, про ночку лунную:
так светло, что иголку найдешь,
про Оксану – дивчину юную,
про волошки и спелую рожь.

[Аркадий]

Тарас

Як я умру, то ви забудьте
про те, що я колись писав,
своє несiть ви далi влюди, -
мiг написати наш Кобзар.

I не забудьте помолитись,
за тих, хто вмер, пiшов ввiки,
i вспомнiть словом тихим,
cвоїм же дiтям ви кричiть:

Живе вже вiльна Україна,
i пута порванi людьми.
Тарас - в вiршах, повiк не згине,
вiн в мовi нашiй, i в життi.

[svetoch5]

МОЯ ХЕРСОНЩИНА

Степи зелені, жовті луки,
Гаї з полину й бур'янів,
Ліси, мов довгі, чисті руки,
Містечка, сповнені вогнів…

Річки, озера, став глибокий,
Церкви великі і шляхи -
Цей край набрав краси від Бога,
Це скіфів край і чумаків.

Мене навчали з перших днів,
Цю землю щиро поважати,
За врожаї, пташиний спів,
Який не можна не кохати!

Немов перлина степова,
Серед лугів, садів просторих
Розкинулась земля моя
З великим серцем у Херсоні.

Я молодий, а вже щасливий,
Що саме в Таврії живу,
Цей край ніколи не покину,
Любов всю дітям залишу!

[Intellekt-forum]

МОЯ УКРАИНА

Люблю тебя, Украина,
поля твои и проселки,
затерянные в долинах
совсем небольшие поселки.
Люблю я твои легенды,
в которых так много света.
Люблю я твои рассветы
и пение зимнего ветра.
Люблю я моря и реки,
поля и холмы, и горы.
Любуюсь кленовой веткой,
всегда восхищаюсь морем.
Любимая Украина,
тебя никогда не оставлю.
Любимая Украина,
тебя я все время славлю.
Гордиться своим народом
я никогда не устану
и биться с ним за свободу
я обязательно стану.
Народ мой не терпит рабства
и не выносит тиранов.
Народ не желает сдаваться -
возводит десятки Майданов.
И против покорной черни,
стреляющей из подворотни,
выходит в свой бой последний
ровесник мой, смелый и гордый.
И многих бед очевидец,
провидец, всегда свободный,
стань выше любых правительств,
народ мой, смелый и гордых.
Я Родину не покину,
мне с ней никогда не страшно.
ЛЮБЛЮ МОЮ УКРАИНУ,
как поле любит ромашку.

[Ян Омельян]

Шлях добра

Мирною стежою вийду з ранку в поле,
Мрію ким я буду в рідній стороні.

Може буду лікарем, зроблю я пелюлю,
Щоб жили ці гарні люди майже років сто.
Щастям, радістью ділились і ніколи не сварились.

Буду пекарем я гарним, нагодую всіх старих,
Щоб піднявся рідний дух, щоб вони всім розказали,
Як мої батьки страждали.

Буду вчити я дітей, щоб знання багато дали
Для відродження землі на моєї стороні,
Де країна є моя, де живе моя сім’я.

Мріється мені — буду я поетом, запишу все це,
Щоб коли шукав свій путь не надумав я згорнуть.
Щоб не хто не сплутав волю буду я, країно, з тобою,
Силой слова і любві, що тече в мене в крові.

З ранку в поле я гуляв, мріяв та свій шлях шукав…

Ян Омельян

Мудрість бабусі

Минає вік, роки йдуть, люди як жили, так і живуть…

Коли моя бабуся ще дивчиной була, гусей пасла і в салочкі грала.
Хотіла вона щось гарне зробити, на думу пришло їй яблоньку посадити…

Минає вік, роки йдуть, люди як жили, так і живуть…

Тепер та дівчина мала старой бабусею стала,
Йде в свій сад, де віноград, і груши, і гарбуз, і слива, і кутуля…
Люблю приходити к ній в сад збирати врожай та с нею розмовляти,
І слухать мудрые слова, що каже мені вона:

«Хто не створює добра, к тому доля дуже зла.
З собою людина може взяти тільки свої гарні дела…»

Минає вік, роки йдуть, люди тепер по іншому живуть…

Ян Омельян

[Са ра]

1) Этот город пропитан морем, водой насквозь:
Открываешь глаза, с ресниц собирая соль.
Этот город, как морок, ветреное лассо,
Остается на коже, крутится у волос.
В этом городе теплый воздух в руках дрожит,
Мелкий дождь за час превращается в водопад.
Приходи ко мне жить,
Приходи со мной засыпать.

Этот город ласково тянет меня на дно,
Он целует в висок, ударив меня под дых.
В этом городе слишком много морской воды,
Этот город слишком большой для меня одной.
Ночью в городе даже звезды - почти ножи,
Здесь и радость, и горе быстро идут на спад.
Приходи ко мне жить,
Приходи со мной засыпать.

В этом городе небо с синего в голубой
Тает, светлея, сливается с горизонтом,
Там, где Черное море кажется бирюзовым,
Этот солнцем нагретый город - сама любовь,
В этом городе я просыпаюсь всегда с тобой.


2) Вот он твой город, распахнутый, как пальто,
Я согреваюсь в снежном его подоле.
Город на части рвется, в куски, на доли,
Небом без дна, прогулками по Подолу
И ежедневной утренней суетой.

Вот он твой город, растрепанный, как коса,
Где тишина бьет пульсом, звенит набатом.
Город мне станет мужем, забытым братом.
Утром вернемся в школу, завяжем банты
И не сумеем главного рассказать.

Вот он твой город, протянутый как ладонь,
Я заплетаю яркие нити улиц.
Мы здесь не засыпали, но вдруг проснулись.
Город с утра дрожащий, спешащий улей,
Хмурый, слегка умытый речной водой.

Вот он твой город, и вот она рядом я,
Ночью нам слишком радостно, утром - тесно.
Я здесь схожу с ума и теряю вес, но
Через полгода не отличишь от местной.
Небо вздохнет и вытечет за края.


3) Буває, прокинешся серед ночі і не бачиш нічого:
Ні долоней своїх, ні кімнати навколо, ні сенсу в житті,
І лежиш в цій спокійній до жаху темряві, в німій до істерики самоті,
І наче тонеш в безсонні, не в силах спіймати човен,
Чекаєш ранку, коли від тебе залишиться тільки тінь.

А буває, прокинувшись, танеш від свого жару, чужого бруду,
Щоб загасити пожежу, протираєш ганчіркою з оцтом лоб,
Мариш, зі сліпою надією дивишся у майбутнє -
І розумієш раптово, що нічого іншого в тебе тепер не буде,
А потім згадуєш, що нічого іншого в тебе і не було.

Послухай, це неважливо, зрештою кожен із нас небіжчик,
Але не думай про це сьогодні, поки ми всі безсмертні,
Поки за спинами крила, а не довідки, висновки, документи...
Буває, глянеш вночі у вікно, а там крізь небо летять комети -
І відтоді не бачиш нічого більше.