Дякую, вже соромно.Сообщение от Good++++
![]()
|
Дякую, вже соромно.Сообщение от Good++++
![]()
Тут могла бути ваша реклама
Олена ТЕЛІГА
БЕЗСМЕРТНЕ
Упало світло ліхтарів
На день конаючий і тихий,
Та перед смертю він зустрів
Посмертні свічі — дивним сміхом.
І, мабуть, кожний з нас відчув
Той сміх, як переможну силу,
Як перенесену свічу
За межі схилу.
І це тому я, мов у сні,
Пішла серединою вулиць,
І очі, зустрічні, ясні,
Не глянули, а розчахнулись.
Та я минала всі вогні,
Як світло не своєї брами,
Бо чула: жданий довгі дні —
Вже йде з безсмертними дарами
ВАСИЛЬ СИМОНЕНКО
Курдському братові
Борітеся - поборете
Т.Шевченко
Волають гори,кровію политі,
Підбиті зорі падають униз:
В пахкі долини,зранені і зриті,
Вдирається голодний шовінізм.
О курде,бережи свої набої,
Але життя убивців не щади.
На байстрюків сваволі і розбою
Кривавим смерчем,бурею впади.
Веди із ними кулями розмову:
Вони прийшли не тільки за добром,
Прийшли забрати ім'я твоє,мову,
Пустити твого сина байстрюком.
З гнобителем не житимеш у згоді:
Йому "панять",тобі тягнути віз.
Жиріє з крові змучених народів
Наш ворог найлютіший -- шовінізм
Він віроломство заручив з ганьбою,
Він зробить все,щоби скорився ти.
О курде!Бережи свої набої --
Без них тобі свій рід не вберегти.
Не заколисуй ненависті силу,
Тоді привітність візьмеш за девіз,
Як упаде в роззявлену могилу
Останній на поланеті шовініст.
1963
**************************
Моралісти нас довго вчили,
Вибивалися з кволих сил,-
Мов,людині потрібні крила,
Їй ніяк не можна без крил.
Я плюю на слова ці завзято,
Я обурений ними без меж -
Кури й гуси завжди крилаті,
Горобці і синиці - теж!
Я готовий кричати щосили,
Надриваючи голос свій:
Непотрібні людині крила,
Серце й розум потрібні їй!
1961
**********************
47-й РІК
Забулися давно образи,суперечки,
Злиденні і напівголодні дні,
Та не забуду я як пінилася гречка
І чорногузи гуртувались на стерні.
І люди йшли байдуже,мов лелеки,
Із косами дідівськими на лан,
В полукіпках лишали чорні глеки
І,зуби стиснувши, "виконували план".
І вдови плакали,кричали діти "папи",
А на сніданок - жолуді одні.
І в гарбах пнулися скелети-шкапи,
Худі,немов колгоспні трудодні.
Я не забув мужицькі очі хмурі,
Обличчя матерів налякані,тривожні,
Коли писали ви,продажні шкури,
Про їх життя,щасливе і заможне.
1956
******************************
ПРОРОЦТВО 17-ГО РОКУ
Гранітні обеліски,як медузи,
Повзли,повзли і вибилися з сил -
На цвинтарі розстріляних ілюзій
Уже немає місця для могил.
Мільярди вір зариті у чорнозем,
Мільярди щасть розвіяні у прах.
Душа горить.Палає лютий розум.
І ненависть регоче на вітрах.
Коли б усі одурені прозріли,
Коли б усі убиті ожили,
То небо,від прокльонів посіріле,
Напевно б,репнуло від сорому й хули.
Тремтіть,убивці!Думайте,лакузи!
Життя не наліза на ваш копил.
Ви чуєте?На цвинтарі ілюзій
Уже немає місця для могил!
Уже народ - одна суцільна рана,
Уже від крові хижіє земля,
І кожного катюгу і тирана
Уже чекає зсукана петля.
Розтерзані,зацьковані,убиті
Підводяться і йдуть чинити суд,
І їх прокльони,злі й несамовиті,
Впадуть на душі плісняві і ситі,
І загойдають дерева на вітті
Апостолів злочинства і облуд!
1962
Последний раз редактировалось Benzin; 24.02.2007 в 14:02.
А ти бачиш сни державною мовою?
Ю.Липа
"...Ми такі упиті
Тим, що Вона є знов, -
Що нам наші забиті
і наша кров?
Ми такі всі повні щастя
У сей великий час,-
Сподобись, земле, Причастя,
Сподобись, земле, нас!
Чорний орел Мазепи
Покидає сонні Яси -
Покиньте барви, крепи,
Золото і всі прикраси!
Станьте кожен спокоєн
У лави, що в сяйві мітів:
Се - Українець-Воїн
Ворота помітив.
І в краю, де все клекоче,
Він побіди сіє,
Б'ючи межи очі
Тебе, Росіє!..."
Non pergam ad cetera!
Ю.Липа
* * *
Любов - то завжди є нещастя. То - мала річ.
Як блиск оголення, як пісенька в забаві,
Як лінія двох тіл, що в'януть і брунькують,
Як крики похотей, перекупок на ринку,
Що простягають м'яса м'які і криваві.
Любов - то завжди є нещастя. Ось коханець
Без слави й без відваги, в плачу й викривлянню
І день, і ніч біжить від псів оскаженілих,
І день і ніч в утечі. А ті пси - то з нього.
Любов - нещастя завжди. Ось дівоча мрія,
Дівоча віра в рід свій і у вищість світла
Задушена нежданно, як княжна - постеллю,
Знівечена навік жагою, що нужденна.
Любов - нещастя і мала річ. Та буває раз,
Лиш раз ударить дзвін (мов з-під води ті звуки),
І все дрижить тоді в тобі, і все є чисте,
І все пливе в тобі, мов дуже тихий гимн.
І бачиш сам себе, як спішно утікають,
Мов біси злякані, і похоті, і страхи.
А потім - як огонь. З огню ж пливе земля,
Наново створена, а в ній лиш - Вічна Пристрасть.
Non pergam ad cetera!
Василь Симоненко
КРИВДА
Новела
У Івася немає тата.
Не питайте тільки чому.
Лиш від матері ласку знати
Довелося хлопчині цьому.
Він росте, як і інші діти,
І вистрибує, як усі.
Любить босим прогоготіти
По ранковій колючій росі.
Любить квіти на луках рвати,
Майструвати лука в лозі,
По городу галопом промчати
На обуреній, гнівній козі.
Але в грудях жаринка стука,
Є завітне в Івася одно -
Хоче він, щоб узяв за руку
І повів його тато в кіно.
Ну, нехай би смикнув за вухо,
Хай нагримав би раз чи два,-
Все одно він би тата слухав
І ловив би його слова...
Раз Івась на толоці грався,
Раптом глянув - сусіда йде.
- Ти пустуєш тута,- озвався,-
А тебе дома батько жде-
Біг Івасик, немов на свято,
І вибрикував, як лоша,
І, напевне, була у п'ятах
Пелюсткова його душа.
На порозі закляк винувато,
Але в хаті - мама сама.
- Дядько кажуть, приїхав тато,
Тільки чому ж його нема?..
Раптом стало Івасю стидно,
Раптом хлопець увесь поблід -
Догадався, чому єхидно
Захихикав сусіда вслід.
Він допізна сидів у коноплях,
Мов уперше вступив у гидь,
З оченят, від плачу промоклих,
Рукавом витирав блакить.
А вночі шугнув через грядку,
Де сусідів паркан стирчав,
Вибив шибку одну з рогатки
І додому спати помчав...
Бо ж немає тим іншої кари,
Хто дотепи свої в іржі
Заганяє буздумно в рани,
У болючі рани чужі...
***
Ти знаєш,що ти-людина?
Ти знаєш, що ти - людина?
Ти знаєш про це чи ні?
Усмішка твоя - єдина,
Мука твоя - єдина,
Очі твої - одні.
Більше тебе не буде.
Завтра на цій землі
Інші ходитимуть люди,
Інші кохатимуть люди -
Добрі, ласкаві й злі.
Сьогодні усе для тебе -
Озера, гаї, степи.
І жити спішити треба,
Кохати спішити треба -
Гляди ж не проспи!
Бо ти на землі - людина,
І хочеш того чи ні -
Усмішка твоя - єдина,
Мука твоя - єдина,
Очі твої - одні.
Кохання.. цілий світ яскравий
Воно для тебе відкрива,
І кожен цвях, давно іржавий,
Тобі -- веснянная трава.
Той самий світ, що святом робить
Твій кожен день і кожну ніч..
Твій день ніколи не проходить,
І все в тобі пала, як піч.
Хто розповість про суть кохання?
Хто знає риси всі її?
І думка ця твоя остання
Покриє думки всі твой.
Ще не жила така людина,
Що знала весь кохання світ.
Але проб'є така година!
Вона складе свій заповіт!
не говори того, о чем я молчу
О, я кохав!.. Я так кохав!..
Але життєвиї турботи
Додали пристрасті
Й скорботи...
В моєму серці вже зима,
Там сніг і лід.
І вже нема
Ні вороття, ні покаяння...
Все маячня.
Моя остання
Згоріла крапелька душі.
І ось, сиджу тепер в тиші,
Та бачу десь перед собою
Обличчя милого красу...
Її з собою понесу..
Немає звідти вороття...
Там забуття, лиш забуття...
не говори того, о чем я молчу
MUERO
Моє життя - як вітер з моря:
То дмухне знов, то пропаде,
Це перепад на горе з горя...
А час іде, іде, іде...
Як дух свій чистим зберегти
У прірві цій, серед болота?
Як давню рану припекти,
Коли навколо все самота?
Та хто ж мені відповіда,
Як скрізь жадоба та насилля?
Я навіть в тебе не пита,
Бо вже спізнився на весілля.
І вмер співак журби кохання.
О люди! Ви цього хотіли?!
Хай слово це його останнє
З його доноситься могили!
не говори того, о чем я молчу
quasimodo
(майже - лат.)
Я майже самотня людина.
І майже щаслива єси.
Одна насолода єдина:
Лічити часу пояси.
Хоч друзів у мене багато,
І майже нема ворогів,
Самотність - як карткова хата,
Чутніше стає її спів.
Кохання одне лиш на світі
Самотність мою розвива,
Та інколи в цьому кориті
Воно - як в багатті дрова.
Навік досконалість пропала.
Нема вже на світі її!
Раніше як матір співала
Щебечуть тепер солов'ї...
не говори того, о чем я молчу
Дiвчино, дiвчино, де твої крильця?
Небо весняне в сяйвi iскриться,
Чи не пора нам летiти, маленька,
В ярiй пшеницi шукати гнiзденька!
Буде в колоссi воно, як у сонцi,
Буде гойдаться в моїй колисоньцi,
Я ж над тобою спинюся в блакитi,
Спiви свої розпочну дзвонковитi.
Всi лiтаки, всi лiтаючi блюдця,
Всi вертольоти круг мене зберуться.
- Слухайте,- скажуть залiзнi i ницi, -
Жайвiр спiває для жайвороницi!
![]()
Боже, Україну збережи,
Господи, помилуй нас!
У дитячому серцi жила Україна -
Материнськi веселi i журнi пiснi,
Та за мову мужицьку не раз на колiна
Довелося у школi ставати менi.
Непокривлену душу хотiли зламати,
Та ламалися тiльки болючi киї,
Надi мною ночами вiдплакала мати,
Я ж не зрiкся нi мови, нi пiснi її.
I померла з гризоти вона молодою,
Залишився назавжди без матерi я,
Та не був нi хвилини в життi сиротою,
Бо вела мене далi Вкраїна моя!
1955
Боже, Україну збережи,
Господи, помилуй нас!
Файна тема!
![]()
А ось з мого найулюбленішого:
Ілюзії
Синій місяць химерною грою
Опромінив узор на вікні
І ридає рояль за стіною
Про далекі загублені дні
Од ридань тих заплакати можна
Прошу серце моє не мовчи
Хтось на клавіші душу тривожну
Виливає сльозами вночі
Прости мені цей раз останній
В простій душі чуття пусті
Це все ілюзії її... кохання
Прости мені а я тобі
Прости мені а я...
Що згубив ти і що я згубила
Що тривожить так душу мою
Звуків цих зачаровану силу
Я все дужче і дужче люблю
Але раптом ридання змінила
Пісня щастя мов сяєва тінь
Мою душу на огненних крилах
Понесла в голубу далечінь
Прости мені цей раз останній
В простій душі чуття пусті
Це все ілюзії її... кохання
Прости мені а я тобі
Прости мені а я...
Володимир Сосюра
Файне виконання цього вірша у гурту "Королівські зайці". Дуже рекомендую!
Ю.Липа
І ПРИЙДЕ ЧАС
І
І прийде час, коли твої учинки
Обернуться й повстануть проти тебе;
Як вояки, зберуться навкруги
І зброєю грозитимуть тобі,
Нагому й безборонному.
А потім
Посходяться ще вчинки-фарисеї
І відчитають лживі обіцянки,
І вимагатимуть, щоб сповнив ти їх;
І прийдуть ще повії по заплату.
Ти всіх приймеш без слова. Тільки станеш
І вислухаєш кпин, погроз і лайок,
І сповнишся гіркотою страшною,
І, очі звівши, скажеш: — Боже, де Ти, де Ти?
І на той жаль бездонний Світло скаже: — Тут.
І на той смуток Світло загориться,
І юрби вчинків, з'єднані у Світлі,
Закаменіють, збліднуть, відійдуть,
І врешті будеш ти із Світлом сам на сам,
Чого був спрагнений ти все життя...
Лишень, відходячи, зупиняться два вчинки,
Найліпший і найгірший, озирнуться й скажуть:
- Так, це була людина, - й відійдуть, обнявшись.
II
О, вийти б несподівано з неволі
Тілесності — на простір, виднокруг,
І буть як вітер і як день у полі...
Радіймо, серце,— ось приходить Друг,
Той Друг, що лагідний, що — в брамі, на сторожі
До світла іншого, де інші квіти, Божі.
III
Пребудь в мені! Все ближче ночі тінь
І тьма — густіша. Боже, вдалечінь
Відходять блага й сили помічні,—
Безпомічному поможи мені!
Наш день малий, він швидко проплива.
І втихне сміх, і слав минуть слова,—
Нехай же змінні загасають дні,
Ти, що — незмінний, о пребудь в мені.
Молю Тебе! Не будь лишень на мить,
А, як до учнів, злинь, щоб говорить.
Як лагода, як визвіл заясній,
Не проминай,— зостань в душі моїй!
З'явись і сповнись мною! Борони
Від страху жить, від труду, що як сни,
Хто ж, як не Ти, підпора й провідник,
Що в сонце й бурю вестиме повік?
Свій хрест подай, як звідси буду йти,
Шлях освіти, верхівлі освіти,
Де рай цвіте, а не чуття земні.
Життя чи смерть,— а Ти пребудь в мені.
В.Симоненко
Найогидніші очі порожні,
Найгрізніше мовчить гроза,
Найнікчемніші дурні вельможні,
Найпідліша брехлива сльоза.
Найпрекрасніша мати щаслива,
Найсолодші кохані вуста,
Найчистіша душа невразлива,
Найскладніша людина проста.
Але правди в брехні не розмішуй,
Не ганьби все підряд без пуття,
Бо на світі той наймудріший,
Хто найдужче любить життя.
Олег Ольжич
Поважна мова врочистих вітрин,
Уривчасто скупі її аннали:
- Ми жали хліб. Ми вигадали млин.
Ми знали мідь. Ми завжди воювали.
- Мене забито в чесному бою,
Поховано дбайливою сім'єю.
Як не стояти так, як я стою
В просторій залі мудрого музею?
Так виразно ввижається мені
Болючими безсонними ночами:
Я жив колись в простому курені
Над озером з ясними берегами.
А.Джам
Можливо є провина
Ми кажем "Бог хай судить
Бо ж ми раби його
І злі діяння прикладом хай будуть
Лиш би не торкалися мого
А хто сказав, що Бог нам дасть пораду,
Коли антихрист творить зло,
Щоб стати йому на заваді
І залишить на світі цім добро
Хлопчина битий був жорстоко
За правду чи брехню, я не взнавав.
А люд це бачив пильним оком
А потім вдав, що ніби спав,
Можливо, є в його провина
Та не така, щоб так робити зле
Сусіди, люди, в кожного ж дитина
Де є гарантія, що їх таке мине
А ти, юнак, по друзям бачу хоч куди
Невже не думаєш за других,
Катів своїх ти пожалів
А десь хлопчина молодий знов
не мине наруги
Невже ділами править сатана
А Бога лише в книгах маєм
Антихрист править серед нас,
А Бога в справах забуваєм
Сумний вірш.
Василь Симоненко
VI поезія з циклу "Тиша і грім"
Ображайся на мене як хочеш,
Зневажай,ненавидь мене -
Все одно я люблю твої очі
І волосся твоє сумне.
Хай досада чи гнів жевріє,
Хай до сліз я тебе озлю -
Ти для мене не тільки мрія,
Я живою тебе люблю.
Для кохання в нас часу мало,
Для мовчаня - у нас віки.
Все віддав би,що жить осталось,
За гарячий дотик руки.
Влийся сонцем у щиру мову.
У думок моїх течію -
Я люблю твої губи,і брови,
І поставу,і вроду твою.
Ображайся на мене як хочеш,
І з презирством убий мене -
Все одно я люблю твої очі
І волосся твоє сумне.
А ти бачиш сни державною мовою?
Все, звичайно добре, але занадто серйозні речі викладаєте, панове
Немного разнообразим.
Юрій Андрухович
Пам'ятник
Я помру в Парижі...
Сесар Вальєхо.
Ми помрем не в Парижі...
Наталка Білоцерківець.
Ми помрем не в Парижі, бо ми взагалі не помремо,
а якщо і помрем, то в Парижі, так само, як і
в Голівуді, Гонконзі, Женеві, Яремчі, Сан-Ремо.
Після нас буде море порожніх пляшок під столом на суді.
Це ж яке непосильне служіння на благо суспільства!
Заганяти поезії прутень у дупу добі,
малювати свій герб на розгавканих писках дебільства,
розважати партійців, патриціїв і кей-джі-бі.
Нас народ не забуде. Нам пам'ятник буде. У Львові -
І так само на всіх постаментах і тронах земних.
"Неборак! Ірванець! І ще один третій... А хто він?" -
запитає зненацька один із туристів дурних.
Я б йому відповів! Я йому відповім уже зараз:
ах ти, телепню, бевзю, дурило і скурвий ти син!
Нас на цоколі троє - четвертий на цоколі Фалос
(це, здається, філософ такий давньогрецький один).
І навіки застигнемо ми в незалежному Львові -
перед Оперним, в центрі. Проспект Бу-Ба-Бу мов ріка!
І хлопчиська вночі писатимуть "х@й" по Сашкові,
і небесна ворона обкрапає Неборака.
1990
З.Ы. Модераторов прошу не вносить изменений в текст, по возможности...![]()
Последний раз редактировалось robie; 13.04.2007 в 21:51.
Социальные закладки