Поряд з Д.Донцовим за масштабністю ідейно-стратегічних побудов і впливів на українське суспільство завжди ставлять Юрія Липу (1900-1944) - також уродженця українського Півдня (Одеси), письменника, есеїста, мислителя та ідеолога. Саме він є автором завершеної концепції “України-Понтиди”, тобто країни-цивілізації, що синтезує у собі тисячолітні духовно-культурні віяння Чорноморського простору. Центральними є три його праці: “Признчаення України” (1938), “Чорноморська доктрина” (1940) і “Розподіл Росії” (1941). Усі вони мають геополітичний стрижень, усі доводять цивілізаційну унікальність України.
Уся ідеолого-культурологічна творчість Ю.Липи пройнята бажанням змагатися з Д.Донцовим. Водночас Липа значно поглиблює і конкретизує багато думок автора “Націоналізму”. Так ідея про самостійну, гідну міжнародну позицію і політику України розростається у нього у “Призначенні України” в широку концепцію прадавності, самобутності української цивілізації, що виростає з традиції трипільської культури (ІV-ІІІ тис. до Р.Х.), і культури малоазійських хеттів (ІІ тис. до Р.Х.), а також утверджується погляд на територію України як на одну з вузлових, центральних в історії світових цивілізацій [15]. Великою стратегічною метою України є об’єднати в майбутньому весь Чорноморський світ, праобразом якого була ще імперія Мітридата VІ Євпатора - царя Понту (с.69).
Геополітичною віссю України є Північ-Південь, а не Захід-Схід. Це автоматично знімає для неї конфліктність із Польщею, бо Польща це органічно і геополітично балтійська країна. (с.236). Україна, на думку Липи, мусить задомінувати у просторі від Балкан до Уралу, встановити основну вісь сполучення між Північчю і Півднем, Балтикою і Чорномор’ям через басейн Дніпра, усунути конкурентну Волзьку маґістраль (с.237). Також він говорить про Київ як центр цілої майбутньої цивілізації - розділи “Апостольство Києва” та “Міт св. Андрія”. Акцентується на тому, що українці є найяскравішими представниками традиціоналістських народів “хліборобського культурного кругу”, у яких переважають духовність над раціоналізмом і матеріалізмом, осілість над кочівництвом.
У цьому контексті Ю.Липа говорить про кардинальну відрубність - ментальну і цивілізаційну - між Україною і Польщею (с.130-131), забезпечує взаємовпливи. Хоча й позитивно оцінює впливи католицизму на Україну, взагалі є дуже пристрасним “окциденталістом”. У цьому проглядає певна суперечність його концепції, як і концепції про расове походження українців, де слов’янам не відведено жодної значної ролі і де головними субстетними складниками української нації є трипільці, ґоти і елліни (с.104-129). Саме вони створили в симбіозі велику расу - понтійську, тобто українську, яка покликана народити новий цивілізаційний світ у Європі після того, як вичерпали вже себе англо-саксонський, римський і германський світи.
Головною метою книги “Призначення України” було пробудити гордість, почуття “серединности” та історичного розмаху, тому вона сповнена мегаломанії, міфологізації та надмірної емоційної патетики, що іноді дає підстави говорити про “романтичну “фантазійність” концепцій Ю.Липи. І все ж треба відзначити, що книга містить масу точних спостережень, тверезих історичних і геополітичних розрахунків, вартісні оцінки та проекти Ю.Липа виконав своє завдання: його твір став одним із найбільш надихаючих для українців.
Продовженням геополітичних концепцій “Призначення України” стала ідея наступної книжки Ю.Липи “Чорноморська доктрина”. Тут автор і конкретизує дуже концептуально теорію-проект Середньої Європи, який є у Д.Донцова, і в чомусь знову сперечається з ним. Хоча на той час вже відбулося примирення між двома ідеологами і є лист Д.Донцова до Ю.Липи, в якому той дуже прихильно оцінює його книжку [16].
Головною її ідеєю є ствердження ментальної, геополітичної, культурно-духовної, історичної та економічної єдності країн Чорноморського простору, куди входять народи і країни Балкан, Кавказу і Закавказзя, Україна і Туреччина. Ю.Липа в різних аспектах і деталях коментує перспективи і особливості зближення народів і держав цього суперреґіону, доводячи, що тут має розростися нова відміна європейської цивілізації і культури. Центральними державами простору є Україна, Туреччина і Болгарія, тому союз між ними має вирішальне значення. У майбутньому Україні треба буде забезпечити себе від півночі міцним і надійним союзом із Білоруссю, щоб таким чином не допустити стратегічне поєднання проти неї “балтійського (Польща) і фінно-угорського (Росія) експансивних осередків”.
Важливим аспектом консолідації Чорномор’я має стати суверенітет Закавказзя (Грузії, Азердайжану і Вірменії) та об’єднання і унезалежнення народів Кавказу. Для того, щоб це сталося, треба перекрити експансію Москви через “Каспійську браму” - Каспій. А для цього потрібно пробудити націоналізм і потяг до незалежності в тюркських народів басейну Волги і Поволжя.
Концепція Чорномор’я має антиімперський й антизахідний аспекти. Липа доводить, що цей простір завжди в історії був пригнічуваний і визискуваний, тому при відновленні єдності Чорномор’я треба буде витримати тривалу боротьбу.
Ідеї книги “Чорноморська доктрина” вже не виглядають такими гіперболізовано-міфологізованими, тут є є абсолютно реалістичний аналіз і розрахунки. Вони звучать і вельми актуально, бо і сьогодні, справді, велика перспектива міжнародного співробітництва і союзів для України відкривається передусім на Півдні. І лише невпевнена, непослідовна, навіть часом малоросійська політика урядів України у 90-х рр. не дозволяє використати цієї перспективи.
У книзі “Розподіл Росії” Ю. Липа доводить, що Україна є геополітично вирішальним чинником для розваду Російської імперії як штучного, деспотичного, й антинаціонального монстра міжнародної політики. Головний висновок книги: Росія доти буде тягарем і загрозою для сусідів, доки не зосередиться на розбудові власне російської нації на своїх етнічних територіях, доки не відмовиться від своєї імперської політики. Основна сутність Росії - це її неорганічність, дух кочівництва і руїнності всього іншого, неросійського, це тупе, нестримне прагнення переробити довколишній світ на російський лад [18].
Отже, геополітичні теорії Ю.Липи відзначаються більшою глобальністю і експансивінстю, основний акцент він ставить на майбутньому народженні самобутньої української (понтійської) цивілізації, яка фактом свого існування перебудує міжнародну політику на цілому материку Євразія. Україна має право на лідерство, на домінуванн як довго пригнічувана раса-культура (це поняття, очевидно, взяте у О.Шпенґлера, див. “Присмерк Заходу”, т.ІІ), яка зберегла у собі високу моральність і духовність, справжній християнізм. У цьому явно проглядає нова концепція українського месіянізму, новий варіант ідей М.Костомарова і П.Куліша.
Таким чином, націоналістична ідеологія і геополітична теорія розширили рамки концепції незалежності України, поглибили її ідеєю унікальної цивілізаційної традиції української нації, вдихнули більшу впевненість і рішучість у дії цілого покоління, відчутно перемінили ментальність нації, долаючи малоросійську кволість і роздвоєність. Проповідуючи національну гордість, названі мислителі не розпалювали засліпленої шовіністичної ненависті до “задавлених ворогів” - поляків. Навпаки, у їхніх розпрацюваннях присутній момент аналізу, тверезої оцінки, пошуку стратегічного виходу з конфліктної ситуації. Відображено це і в ідеї Д.Донцова про єдність всієї Європи (разом з Польщею) проти Росії, і в ідеї Ю.Липи про геополітичну українську вісь Північ-Південь, яка ніби виводить Україну з зони протистояння Польщі.
Сообщение от RaY
, а в перерывах между всем этим надо было ещё и учиться как никак, экзамены сдавать и курсовые писать
Ваши права
Тема: 
Ответить с цитированием
Социальные закладки