|
Кстати, первое издание данные документы получили еще в 1942-1944 годах(Мюнх.издание). Потому то, в посл. редакциях их и не прятали. Это уже было бесполезно.
Пане Минаєв, і всі решта, хто зі мною спілкувався і не послав подальше, дякую за витримку, відкритість і толерантність по відношенню до мене. Правда Пересвет давав на це натяк, а потім видно передумав.
Дорогі мої одесити ! Люблю Вас всіх і поважаю навіть просто за те, що Ви є. Прошу не ображатись за мою прямолінійність але фальшивити і маневрувати я не люблю. Писав те. що думав. До радянської армії в цілому відношусь позитивно і сам служив. Але не можу не пам"ятати і не поважати тих людей, які мені близькі, і які поганого для України нічого не хотіли. Вони віддали за це своє життя. З них ніхто не був окупантом, вони визволяли свою землю від окупантів. Ніхто з них не мав нічого проти Росії, чи росіян, вони воювали проти большевицької комуни...
Як кажуть, непрошений гість гірше татарина. Розумію декого з Вас і тому із спокійною душею покидаю цей форум. Всім всього доброго. Ура !
Sapienti sat !
Ромка, я тоже ненавижу коммунистический режим, и у меня для этого есть более, чем серьезные основания (отдельно ненавидеть НКВД не вижу смысла, т.к. это неотъемлемая часть системы). Но режимы приходят и уходят, а Родина остается. Внутри любого государства могут быть политические конкуренты, соперники и даже враги. Но когда на Родину нападает внешний враг, такие конкуренты обычно объединяются для противостояния этому врагу. Или хотя бы не мешают друг другу защищать свою Родину. Когда же на мою Родину напал внешний враг, нашлись люди внутри страны, которые стали сотрудничать с этим врагом, преследуя свои, пусть даже благородные цели. Люди, сотрудничающие с моим врагом автоматически стали моими врагами. После этого я уже никогда не то, что не признаю их героями, я даже не подам им руки. Вы, как я заметил, человек думающий, поэтому должны понимать, что убеждать меня, как и большинство одесситов (согласно результатам опроса в этой теме) в героизме таких людей бесполезно. Независимо от их намерений, нам достаточно только одного факта сотрудничества с врагом. По-русски это называется предательство - один из самых неблаговидных и позорных поступков, на которые способен человек.
Вы ставите им памятники, называете улицы их именами - это ваше дело. Вы имеете полное право выбирать себе своих героев. Одесситов это беспокоит не более, чем памятники Ким Ир Сену в Северной Корее. Нас это не касается и мы свое мнение никому не навязываем. У нас своя история и свои герои. Вы же (не вы лично, а жители западной Украины) пытаетесь навязать своих героев нам. Отсюда и непонимание и недоверие и даже неприязнь. Попробуйте понять, что в каждом монастыре свой собственный устав, и любые попытки заставить кого-либо жить по чужому уставу не только не способствуют взаимопониманию, но иногда приводят к прямой конфронтации. Я думаю, нам гораздо полезнее сейчас вместе строить свое будущее, учитывая и уважая интересы друг друга, а потом у себя дома спокойно молиться своим богам, не мешая друг другу. В противном случае, общего будущего у нас с вами нет.
Вы знаете, простые ребята, которые клали свои головы в карпатских лесах в безнадёжных и бессмысленных боях с войсками НКВД, у нас тоже вызывают скорее сочувствие, чем ненависть. Их жалко.
А вот тех, кто посылал их на верную смерть ради своих химерних идей и планов - совершенно не жалко. Жалко, что их теперь пытаются выставить героями, хотя по всем критериям они скорее преступники. В первую очередь перед украинским народом.
От,в тому вся справа,що Ви ніяк не зможете зрозуміти,що Ці люди йшли в бій і на смерть самі,за свої переконання,і що ніхто їх не гнав "заградотрядами".І я знаю.про що говорю,бо знав особисто цих людей,знав,хто вони були.
Тут постійно говорять про зраду.Яка зрада,кого?Найголовніший ворог був один - нелюдська радянська система і,на жаль ця система ще нікуди не пішла.Сім’ї катів з НКВД донині отримують величезні пенсії,які і не снилися звичайним ветеранам ВВВ.Незважаючи на тисячі оприлюднених документів,ще не відбулося суду над системою.
А всі дискусії анекдотоподібні(якби не йшлося про такі страшні речі)
-Рабінович, правда, що ви виграли в лотереї мільйон?
-Правда! Але:
1. не мільйон, а 10 тисяч
2. не в лотереї, а за карточним столом
3. не виграв, а програв
Знову кавалочоком правди обгортається велика брехня:
Ось тут і тут є підбірка документів НКВС "про хід розвантаження тюрем від контрреволюційного, кримінально-політичного елементу", як кваліфікували Ваші "чєловєкі в гос.структурах" (мало в кого повертається язик назвати їх чєловєками).
Звичайно,що я не зможу нікого нів чому переконати(та і не намагаюся).
Але я внук провідника УПА,який загинув у 24 років,у нерівному бою з НКВДистами,підірвавши себе(і ворогів) ящиком гранат.Уся родина була репресована:розстріляні,замордовані по тюрмах,вивезені у Сибір.А його дружина(моя бабуся) до 53 року мусіла переховуватись,змінюючи прізвища по чужих людях і чудом вижила з малою дитиною.Я з маленьких літ пам"ятаю розповіді старших про ті роки і,повірте,у мене немає ілюзій.хто є хто і де ворог.
Це було давно,а нам "треба жити,якось треба жити.."
Але я ні на хвилину не забуваю хто я,якого роду і не можу змиритися з тим,як намагаються обплювати цих людей.
Можете дать историческую справку о таком героическом событии? Где происходил бой? Когда? С какой частью НКВД? Что такое провідник УПА?Але я внук провідника УПА,який загинув у 24 років,у нерівному бою з НКВДистами,підірвавши себе(і ворогів) ящиком гранат.
На Марсе танки
В объятьях наших марсианки...
Я вважаю що не слід навіть говорити в такому тоні якщо людина ділиться з вами смерттю рідної людини, яка вам різниця звідки він знає, яку історичну довідку вам треба.Що ви не знаєте що НКВД воювало з УПА, які вам треба довідки, чи ви не вірете що такі випадки були.
Бій відбувся 24 січня 1945 року поблизу села Козівка Тернопільіської області.Була нарада керівників округи(регіону),на якій був присутній Шухевич.І,як завжди зрада...Було стягнуто кілька батальйонів НКВД,район був оточений.Проривались невеликими групами,більшість загинула.В полон не було взято нікого.На цьому місці зараз пам!ятник і братня могила.
Мій дід був окружним референтом по ідеології і пропаганді на Тернопільщині.(Як Бандера по Україні).Він так і не побачив дитини(моєї мами),яка народилась 14 січня 1945 року.
Дякую за увагу,але я припиняю цю суперечку,не бачу змісту це обговор’ювати,нехай кожен залишиться при своїй думці.
Як писала Ірина Вільде:
У моїй стороні під цю пору колишуться по крутих польових доріжках (чи буду коли ними ходити) навантажені хлібом вози. Удосвіта скриплять колодязі, а вечорами линуть сині димочки до неба.
У моїй стороні осінь ступає в червоних сап’янцях, заквітчана у соняшники і китиці винограду, підхмелена на весіллях.
Але ви цього не бачите…
У моїй батьківщині вечірні тумани заступають хороводи русалок, і зорі так близько над землею, що можна чути їхню мову.
У моїй стороні… але ви цього не чуєте.
У моїй стороні сонце ходить босоніж, оперезане бабиним літом, з червоною калиною у русявій голівці. У моїй стороні…
Ні, до хамства звикати не треба, бо якщо будемо звикати то так воно і залишится нашою рисою назавжди.
Це відноситься до всіх і до ОУНівців і до Вітренківців.
Нікого не хочу образити.
Пожалейте еще немецких, итальянских и т.д. солдат, которые "героически" замерзли под Сталинградом, только не забывайте, при этом, сколько из-за них погибло наших соотечественников и родственников. ОУНовцы стреляли в спину украинцам, которые воевали с немецким фашизмом и этим фактом все сказано. Никогда и нигде предатели не были героями, какие бы оправдания своему предательству они не приводили.
На Марсе танки
В объятьях наших марсианки...
Социальные закладки