Тема: 
Друга частина
Приблизно годину я ходив вздовж стіни, я мацав її по усьому периметру, я пробував знайти хоч наймешу щілину, але все було марно, усі стіни виявилися з монолітного бетону, зверху на який був нанесений невеличкий шар штукатурки. З кожною хвилиною а точніше секундою я все більше починав впадати у відчай, мене бісило те, що я не знаю, чи я в будинку, чи в якомусь гаражі, а може мене замурували під фундаментом будинку, на буд. Майданчик якого я видерся перебуваючи у нетверезому стані? Можливо навіть я в якійсь секретній лабораторії, а навколо мене не стіни а такі специфічні дзеркала, через які я не бачу і думаю що це стіни а мене бачать. Та все одно! Яким чином вони мене сюди могли запхати? Усі варіанти одразу відпали коли я побачив що на стіні висить вимикач світла, а яскраво білого кольору лампочка увесь цей час горіла. Я тицнув пальцем у вимикач декілька разів, поки на сто відсотків не впевнився що він нормально функціонує. І це дало мені відповідь на одне із питань, я зрозумів що я в якійсь кімнаті, причому судячи з усього це кімната нового багатоповерхового будинку. А чому я замурований? Можливо через помилку будівельників, значить через якийсь час, максимум два дні, вони знесуть одну зі стін і звільнять мене. Пройшло ще кілька годин поки я сидів, паніка в моїй голові поступово замінювалася нудьгою, щоб розвіятися я добряче попісяв у кутку кімнати, розбризкуючи сечу на максимально велику відстань. Повернувши голову в бік я побачив сліди своєї ранкової інтоксикації і вирішив що буде це погано виглядати в той момент коли рятувальники відкриють вхід! Тому було вирішено „наступного разу як захочу відлити, то могутьнім потоком сечі необхідно буде змити з підлоги сліди блювотиння. Я сів на підлогу прямо під вимикачем, сидів так доки ноги не почали затікати, потім розправив іх як крила і впав на підлогу. Знову сон.
Навіть не уявляю скільки часу я спав, у замкненній кімнаті ти повністю ізольований від усього, ти губишся у часі, тим самим втрачаючи просторове відчуття часу, і це дістає найбільше, це навіть більше дістає ніж те, що немає з ким переговорити. Ця думка про час переростала в думку про смерть, і про те якщо ніхто не буде знати де ти знаходишся, твої рідні дадуть заяву у газету та в міліцію на зразок „такий то такий то, пішов з дому викидати сміття і не повернувся, особливих прикмет немає. Зріст метр сімдесят п’ять, волося русяве очі карі, ніс нормальний, хто його бачив або знає про місце перебування, п росимо негайно звернутися за номером ******** або 02”. Думки різко припинили процес само утворення і аналізу з імпровізацією, в кишені куртки я надибав пачку цигарок „лм” сині і запальничку. Дивно завжди першу добу після похмілля я навіть не курю, а тепер хочеться, а тим паче я не знаю чи пройшла вже доба? Чи може я тут лише кілька годин і від нудьги час так сильно розтягується. Я підкурив цигарку і почав пускати дим у стелю, з такою насолодою я ще ніколи не курив, кожна затяжка здавалася мені божественною, і все це змогла пере поганити лише одна нікчемна думка про останню цигарку перед смертю. Спогади про історії, розстрілів, повішень, відрубань голови та усіляких інших казаней де перд початком вбивства надавали можливість з курити останню цигарку, вони просто вбивали в мені інші думки, думки про радість життя і про момент вивільнення з цього жахливого морального і фізичного полону. Докуривши я погасив недопалок об стіну, залишивши на ній чорну пляму, недопалок біля фільтру був липкий а сама цигарка була суха, це все свідчило тільки про одне, про те, що я дуже сильно хочу пити. Спрага, без їжі жити можна а от без води... Чомусь не сильно хочеться помирати від спраги. В горлі уже свербіло, слина майже не виділялася а коли все ж накопичувалася, то була дуже густа і липка, я спльовував її на підлогу і розтирав ногою. Цікаво чи мене вже шукають? А можливо мене вже знайшли, і знайшли не ті люди які б могли мене врятувати а ті які хочуть ставити наді мною свої шалені іспити. Щось таке я бачив колись у німецькій кінохроніці сорок третього року, там абсолютно нормальну людину кидали до холодильної камери, і перевіряли скільки вона там протримається при свідомості, коли людина падала без тями її витягували з камери та клали на операційний стіл, там уже проводили операції, кінцевою метою яких повинно було бути одужання. Та в сімдесяти випадках люди помирали на операційному столі, а інші навіть до столу не доживали. Звичайно це мало приємне видовище, та куди від цього подітися? Я не хочу щоб це було правдою, я не хочу щоб такі досліди ставили наді мною. Як я раніше не здогадався? Мене могла викрасти банда яка торгує органами! Вони мене пошматують та розпродадуть по частинах до різних країн, скорі за все до Польші, в них цей бізнес уже майже легалізований. Ні! НІ! Ні! На які ще там органи? В мене немає жодного органа який би нормально функціонував! Печінка та нирки вже ледь працюють, а серце зовсім нікудишнє, в мене вроджена вада серця і тахікардія. Блядь, значить і цей варіант відпадає... Можливо я сплю? І це сон! Так точно, це сон, зараз просто необхідно розплющити очі і побачити що я лежу на ліжку у своїй кімнаті, а це все був звичайних сон. Міцно заплющую очі, що навіть відчуваю власний пульс біля скроні, в животі починає розпалюватися пекельний вогонь від голоду, розплющую очі і бачу ту саму кімнату, я нікуди не перемістився, все як було так і залишилося, на стіні слід від недопалка, на підлозі візерунок від блювотиння і жовтий потік від сечі на стіні.
Нудьга, поступово починає діставати мене, а відчуття нудьги перебиває думка про те, що я хочу в туалет, причому по великому, з усіх сил пробую утримати себе і не можу, треба робити перекур. В пачці ще сім цигарок, буду сподіватися що їх вистачить до кінця перебування у цьому сцелеографі. Курити вже зовсім не приємно, сухий дим входить у легені і тим самим вбиває останні краплинки вологи які залишилися у мені. Я міцно затягнувся і випустив дим в стелю, і дещо помітив, якби кімната була абсолютно ізольована то повітря мені навряд чи б вистачило на довго, а тут я вже як мінімум годин сімнадцять, значить кімнати провітрюється, я подивився у який бік пересувається хмаринка цигаркового диму, я затамував подих і слідкував. Дим з дуже маленькою швидкістю пресувався в бік вимикача, потім наче хтось зробив затяжку з іншої сторони, дим втягся у щілини вимикача і зник. Еврика! За вимикачаем свобода! Треба просто його роздовбати і роздовбати стінку де висить вимикач, тоді я виберуся на волю. Кинувши недопалок на підлогу я рушив до вимикача, вимикач був недбало прокручений до стіни одним гвинтиком. Відірвавши вимикача мене вдарило струмом і я впав на підлогу.
[censored]
Час іде і час минає, а в певний момент ти починає по справжньому цінити час і ти подумки караєш себе за марнотратство часу, навіть хочеться зробити штраф у грошовому еквіваленті за кожну годину без продуктивного життя. Уявляю скільки б я міг зробити за той час поки я тут сиджу... Скоріш за все я нічого не став би робити, як завжди наїбенивс горілки і лежав у непритомному стані. Ця кімната як кара, кара за те що я марно витратив своє життя а ця кімната не наче виступає порівняльним стереотипом мого минулого, така сама порожня і глуха, тут немає навіть іншої людини яка хоче з тобою обговорити це, і дати вірну пораду, лише цілковита пустота і тиша. Просидівши ще трохи я почав божеволіти від того що навколо немає нікого, я навіть не чую якихось звуків які можуть хоч якось натякнути про існування чогось живого поряд мене. Жах! Я підвівся і смикнув дріт який стирчав з того місця де до недавно висів вимикач, світло згасло і в кімнаті настала ніч.
Час уже не важливий, навіть життя уже не важливе, немає нічого важливого, в тобі навіть загинули інстинкти самозбереження і ти тупо сидиш. Тупі гепання об стіну і крики про допомогу не дають результату, я почав усвідомлювати що життя в даний момент навіть не в моїх руках, все що залежить від мене так це протриматися як най довше, та мабуть це не реально, хоча я і опинився у такій „безвихідній кімнаті” та все ж почуття гідності не втратив! Почуття спраги вбиває мене мені навіть думати про це сухо, в роті порожньо і слини уже не має, я відчуваю що помираю, але почуття гідності не втрачаю, я не хочу повторювати дії бесланьських дітей! Я заплющив очі і ліг на куртку, на куртці лежала пачка цигарок яку я примяв головою, і від цього мені стало ще гірше, я лежав і думки поступово почали зникати, темрява, цілковита тиша, запах мокрої штукатурки і сухість в роті...
То автор, если он конечно тут появляетсяЯ уважаю и где-то даже люблю маргинальную прозу. Но размещать тут отывки, содержащие подобный текст - не позволю. Тут, знаете ли, открытое пространство. дети ходят, знаете ли
Ответить с цитированием
Сообщение от boo
Социальные закладки