Щовечора запалює хтось зірку,
Що вибита в неба склепінні.
І якщо на душі і сумно, і гірко -
До неба очі підведи на хвилину.
І ти побачиш, як там мерехтить
Світильник незгасний і вічний,
Що здається: його чаруюча мить
Позичена в прийдешнього сторіччя.
Ти подивись на зірку, одпочинь,
Пливи ти за нічною течією.
Твої проблеми і тягар провин
Розтануть разом з зорею.
***
Місто ховається в туман,
В ньому люди живуть стоЯчі ш стОячі.
Місто ховається од ран,
До яких йому торкатись боляче.
Не видно неба, в небі - зграї,
Платформи, від якої відірвався потяг.
Туман усе навколо застилає
І осідає краплями на одяг.
***
Навіщо ти зриваєш зорі
Зі свого кишенькового неба?
У небі ж янголів доволі -
Ти їх збідняєш без потреби.
Навіщо тобі зривати сузір"я,
Ссипати їх за небокрай,
Де, згідно народним повр"ям,
Сховався невідомий Рай?
Там сузір"я - жмені
Миготять як ліхтарики долі.
А ти небо тримаєш в кишені,
А сонце - на своїй долоні.
***
Ми вже колись і якось тут були,
Вже бачили колись це море.
І вже неважливо, з яких берегів.
Ми, здається, на вічність забули,
Які тут бувають зорі -
Їх в пам'яті зберегли.
Тут хвиля морська біліє,
Мов сивина на скронях,
Звідси птахи відлітають у вирій,
Тут тримається вічність в долонях.
І море це - неначе іпостась,
Неначе сущність невідома,
В якої змінюється масть,
В якої ні відпочинку, ні втоми.
До моря звертаєшся, як до друга.
Тебе манить його кришталевая даль,
І в хвилях тоне твоя туга,
Твій смуток і твоя печаль.
Мой город
Этот город - как нарисованный маслом.
В нем все как будто замедляет ход;
В нем я иду по лужам на красный -
В этом городе я - всего пешеход.
В этом городе я - всего лишь прохожий,
Спешащий вдаль, направо, мимо.
Этот город на хрустальных похожий.
Или он, скорее, из камня и глины?
Этот город - как будто из ваты,
Из шерсти и полимера.
В нем люди живут в одеждах измятых
Без чувства времени и, наверное, веры.
В этом городе все слилось воедино:
Жара, дожди, снега, ненастье.
В этом городе явное - мнимо.
Этот город - нарисованный маслом.
Социальные закладки