Вам три разных человека сказали, что все норм...
по докам вы все получили.
обменник был, для того что бы перевести гривну на счет автосалона.
Банк сначала зачисляет деньги на счет , а оттуда проплачивает в автосалон.
| ||
Тема: Игра в одни ворота. Безнаказанность Банков и как с этим бороться. Обманутые клиенты объединяйтесь!
Вам три разных человека сказали, что все норм...
по докам вы все получили.
обменник был, для того что бы перевести гривну на счет автосалона.
Банк сначала зачисляет деньги на счет , а оттуда проплачивает в автосалон.
Льва не интересует мнение овец.
вы меня извините, но я сомневаюсь, что вы бухгалтер и финансовый директор.
Votum separatum
Если не сложно, отсканируйте договор кредита и все добки к нему.Сообщение от Loreena
Фио можете стереть как и прочие реквизиты.
очень интересно.
Льва не интересует мнение овец.
Интересная позиция. Вам сказали три человека - в вы дурак, поверьте, а не задавайте вопросы. Работники банков считают, что народ быдло, которое должно заглядывать в рот работникам банка и судьям? Нет! Вы ошибаетесь. Это в 2008 году народ растерялся и все вам отдавал. А теперь, пусть банк ответит и отдаст людям средства, которые получили мошенническим путем.
Последний раз редактировалось ora-svet; 24.05.2013 в 12:14.
Ну, банковским работникам вообще трудно понимать о чем идет речь. Можно подумать, что банковские работники специалисты в бухгалтерии и финансах. Приходят, выучивают только то, что им говорит работодатель и больше ничего не знают. Поэтому думаю, что автор того сообщения, которое вы прокомментировали, вас извинит.
тот сотрудник, который не хочет учиться и или малоопытен, он конечно же не сможет понять ошибок ВТБ (в нашем случае). Не имеет смысла спрашивать у несведущего человека.
В этой теме отписались люди, которые принимают решение о кредитовании юрлиц. Как вы думаете мы разбираемся в финансах предприятия и банка? Чтобы вы понимали, что вам тут отписываются не менеджеры по продажам приватбанка в магазине эльдорадо.
Если финансовый директор не понимает почему платеж должен быть в гривне и что такое курсовая разница, то у меня возникают большие сомнения в его квалификации.
Я могу ошибаться, потому что я не видел документов, и сужу по постам в этой теме. По описанной ситуации ошибок нет, есть недопонимание процесса.
Votum separatum
Я не спорю, что вы можете знать правила кредитования юрлиц. Но здесь стоит совершенно другой вопрос. Во-первых: вы правы по поводу того, что расчет в нашей стране должен быть только в валюте Украины (гривне), а вот выдача валютных кредитов на приобретение товаров на территории Украины - нарушение. Либо в договорах должно было быть указано, что валюта обязательно должна быть обменена на гривну. Этого почти все банки не делали. За все время я видела такую ссылку только в одном банке. А не получение информации - это нарушение со стороны банка. Если в договоре не указано, что выданная в кредит валюта должна быть обменена на гривну, а затем по безналичному расчету переведена на счет автосалона, то это также нарушение банком условий выдачи кредита. Значит банк обязан был выдать валюту заемщику, а его было дело как он рассчитается с автосалоном. Если в договоре не указано, что обмен валюты и перечисление её на счет автосалона будет проводится банком, то это также нарушение.
кому вам)?
Мне ничего не отдавали, и ничего не надо)
Пусть отдадут то что должны.
поверьте быдлом тут никого не считают, и сотрудники тоже брали кредиты.
Невижу в этом ничего зазорного.
И в данном случае, клиентка просто теряет время.
Мне лично все равно, я даю конкретные факты.
Решать все равно ей, хочет бороться с ветром, с помощью весла... ну ее право.
Последний раз редактировалось Skodnik; 24.05.2013 в 13:52.
Льва не интересует мнение овец.
Кредит выдавался с целевым назначением - а именно приобретение авто.
Подтверждение покупки:
- аванс
- тех паспорт
- договор купли продажи
- акт передачи авто
- платежка
Я как то писал, что интересно было б увидеть карту выдачи продукта.
Но пока на данном этапе нарушения нет.
для чего это указывать?либо в договорах должно было быть указано, что валюта обязательно должна быть обменена на гривну. Этого почти все банки не делали. За все время я видела такую ссылку только в одном банке. А не получение информации - это нарушение со стороны банка.
Клиентка в любом случае валюту салону не перечислит.
в каждом кредитном договоре написано от том что клиент ознакомлен со всей инфой.
в принципе я ответил на это в прошлом посте...Если в договоре не указано, что выданная в кредит валюта должна быть обменена на гривну, а затем по безналичному расчету переведена на счет автосалона, то это также нарушение банком условий выдачи кредита. Значит банк обязан был выдать валюту заемщику, а его было дело как он рассчитается с автосалоном. Если в договоре не указано, что обмен валюты и перечисление её на счет автосалона будет проводится банком, то это также нарушение.
По факту банк дал клиентке бабос на руки - есть платежка.
ПО остальным притензиям:
Вы можете конктетно сослаться на статьи которые нарушил банк.
мне просто интересно
Спасибо
Льва не интересует мнение овец.
я знаком с этой теорией от Ростислава Кравца по поводу кредитов на покупки внутри Украины. Это всего лишь его домыслы и мнение. Ее уже пытались местные юристы доказывать в судах. не доказывается. Кравец меня тоже не убедил в том, что он прав.
В договоре указано, что заемщик должен предоставить подтверждение целевого использования кредита, т.е. платежку на автосалон.
Платежка должны быть только в гривне согласно законодательства, а не договора.
так как кредит в долларах, а платеж должен быть в гривне, то проведены три операции:
1) снятие наличных долларов .
2) обмен на гривну
3) перевод гривны на счет автосалона.
Все эти документы подписывает заемщик.
Если бы заемщик возжелал получить доллары на руки, пойти обменять на книжке на гривну(что является преступлением закона), и внести деньги на счет автосалона в другом банке(в кассу автосалона), то заемщику бы отказали в выдаче кредита, в связи с высоким риском нецелевого использования заемных средств, и в том числе мошеннического завладения средствами. Так как заемщик мог до салона и не дойти, соответственно салон бы не оформил авто на заемщика, и банк не получил бы залог.
Это элементарные вещи, и их может объяснить любой начальник отделения, и нет тут никаких нарушений.
Можно говорить о защите прав потребителей по некоторым направлениям этих операций, но это не исключит обязательство, и не докажет какое-либо финансовое мошенничество.
Votum separatum
ВАМ - это в данном случае клиент банка, а не вас имели ввиду. А вот, именно вам, в самом деле никто ничего не должен и не даёт. То, что сотрудники банков брали кредиты, то это их право...
Если по вашему мнению защищать свои права - это зря потерянное время и борьба с ветром с помощью весла, то тогда вы, должны понимать, что иногда и ветер можно остановить. Главное приложить силы.
А вот по поводу конкретных фактов стоит конечно вопрос. Что это за конкретные факты?
Заявка на получение кредита (грошей) - это еще не подтверждение получения денег на руки. В заявке указывается счет банка и расчетный счет клиента, куда перечисляются деньги. А вот выдача с расчетного счета клиента денег на руки или перечисление по безналу и есть доказательства. Насколько я понимаю у клиентки этого документа нет. Есть перечисление на ее счет денег и операции по обмену валюты, затем обменная валюта зачислена на счет банка, а потом перечислена по безналу на счет автосалона. Вот об этом и говориться.
"Заява на переказ" это название документа. Там проводка Д2620К1002 с назначением выдача средств.
Это и есть документ подтверждающий выдачу денежных средств на руки клиенту.
клиент ее подписывает.
Votum separatum
Это часть моего иска, в котором перечислены все статьи. Изучайте!!!
ч. 2 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" (яка потім була відображена в Правилах надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту від 10.05.2007 р. № 168) - не надана повна і достовірна інформація про банківський продукт.
До укладення даного Договору позичальник не отримав від банку інформації про вимоги законодавства України стосовно використання іноземної валюти на території України, як засобу платежу. Іноземна валюта, отримана в кредит використовувалась для отримання товарів, продукції та послуг на території України.
Згідно ч. 23 ст. 1 Закону України "Про захист прав споживачів" Споживчий кредит - кошти, які надаються кредитором (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.
Згідно ч. 19 ст. 1 Закону України "Про захист прав споживачів" - Продукція – будь-які вироби (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб.
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про захист прав споживачів" - Споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, ії кількість, якість, а також про ії виробника (виконавця, продавця).
Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону України "Про захист прав споживачів" - Продавець (виробник, виконавець) зобов’язаний передати споживачеві продукцію належної якості, а також надати інформацію про цю продукцію.
Згідно з ч. 2 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" - Перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов’язаний повідомити споживача у письмовий формі про умови кредитування:
Договір споживчого кредиту - це договір, який надає споживачу особливі засоби правового захисту, які не притаманні для інших банківських правочинів.
Правовий аспект проблеми споживчого валютного кредиту, полягає в тому, що позичальник, отримавши в кредит валюту, не міг використовувати її за призначенням (для придбання продукції на території України). Резиденти України можуть розраховуватися між собою на території України в іноземній валюті, лише тільки при наявності індивідуальної ліцензії Нацбанку в одного з них.
Декрет Міністрів України № 15-93 від 19.02.93 р. "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", який відповідно до Закону України "Про порядок застосування Закону України" Про тимчасове зупинення повноважень Верховної Ради України, передбачених пунктом 13 статті 97 Конституції України, і повноважень Президента України, Передбачених пунктом 7-4 статті 14-5 Конституції України "від 21 листопада 1992 р. № 2813-XII, має силу закону.
Зазначеним підпунктом, п. „г” ч. 4 ст. 5 Декрету Міністрів України чітко визначено, що індивідуальна ліцензія необхідна, в тому числі, для здійснення операцій з використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави. Таким чином, ніякі постанови НБУ не можуть розширювати межі повноважень, прав і обов'язків резидентів Україні у сфері валютних відносин, визначені Декретом КМУ, так як останній має більш високу юридичну силу.
Декрет КМ України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» № 15-93 від 19.02.1993 року із змінами та доповненнями (дали – Декрет), який має силу закону прямої дії, встановлює режим здійснення валютних операції на території України, визначає загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операції, права й обов’язки суб’єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства, а саме ч. 1 ст. 3 Декрету: валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України між особами – резидентами України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог законодавства України.
Згідно ст. 1 Декрету, до валютних операцій належать, зокрема, операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті Україні.
ст. 1. Визначення термінів - терміни, що використовуються в Декреті, мають таке значення:
1) “валютні цінності":
валюта України — грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет і в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти на рахунках, у внесках в банківських та інших фінансових установах на території України;
іноземна валюта — іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших фінансових установ за межами України;
2) “валютні операції":
операції, пов’язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України
З даних статтей видно, що отримав іноземну валюту у кредит та здійснив розрахунки на території України виданою іноземою валютою, позичальник здійснила валютну операцію.
Відповідно до п. 2 ст. 13 Декрету КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" уповноважений банк є агентом валютного контролю, і зобов'язаний здійснювати контроль за законністю валютних операцій, що проходять через нього, в даному випадку - за тим, щоб резиденти України не розраховувалися кредитною іноземною валютою без індивідуальної ліцензії. Таким чином, банк, як подвійний контролер (валютного контролю та цільового використання кредитних коштів), зобов'язаний не допускати використання іноземної валюти для розрахунків валютою між резидентами, але банк свідомо уклав згаданий вище кредитний договір, без повідомлення позичальник про правила використання іноземної валюти на території України, як засобу платежу.
Більш того, банк, за законом, є контролером цільового використання кредиту. Отже, він повинен стежити за тим, щоб позичальник здійснив розрахунок з продавцем отриманої від банку кредитної валютою, що, як говорилося вище, явно незаконно. Банк зобов'язаний контролювати цільове використання кредиту (про це вказано в кредитному договорі). Тобто, банк зобов'язаний контролювати використання кредитних коштів, виданих в кредит (іноземну валюту) на покупку нерухомості та споживчі цілі в Україні.
Банк, як агент валютного контролю, навіть при бажанні позичальника отримати валютний кредит для придбання нерухомості та на споживчі цілі на території України, повинен був відмовити у видачі такого кредиту. Це випливає, зокрема, з норми ст. 3 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", в якій чітко визначено, що гривня як грошова одиниця (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається всіма фізичними та юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території Україні.
Фактично, кредит видавався на споживчі цілі, про що банку було добре відомо, як і про те, що розрахунки будуть проводитися позичальником на території України.
Аргумент банку про наявність у них банківської ліцензії та дозволу НБУ не дає право Позичальнику проводити розрахунки при придбанні на території України нерухомості та оплати за товари на території України без індивідуальної ліцензії.
Відповідно до п. 2.3. Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Правління НБУ 17.07.2001 р. № 75 і зареєстроване МЮУ 21.08.2001 р. за № 730/5921, визначає, що за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу НБУ банки мають право здійснювати, зокрема, операції з залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.
ПРОДОЛЖЕНИЕ!!!!
Кредитування не відноситься до неторгових операції. Поняття неторгові операції в іноземній валюті наводиться в п. 11 Положення «Про порядок і умови торгівлі іноземною валютою», затвердженого Постановою правління НБУ № 281 від 10.08.2005 р. Згідно п. 12 того ж Положення - надання та отримання кредитів відноситься до операцій, пов'язаних з рухом капіталу. Найбільш близькою до операції з надання кредиту в іноземній валюті на території України є, розміщення іноземної валюти на валютному ринку України. Незважаючи на те, що поняття валютного ринку України не розкрито в жодному з діючих законів і нормативно-правових актів України, неважко здогадатися, що надання банком-резидентом позичальнику-резиденту кредиту в іноземній валюті на поточні потреби (придбання товарів) на території України має віддалене відношення до валютного ринку України, і швидше пов'язано з внутрішнім споживчим ринком товарів та послуг. Так що посилання НБУ на п. 2 ст. 5 Декрету КМУ в спробі обґрунтувати законність операції з надання кредитів в іноземній валюті за наявності у банку письмового дозволу НБУ є досить сумнівною.
У відповідності з підпунктами «а», «в» та «е» підпункту 6.1 та підпункту 6.2 Правил НБУ про використання готівкової іноземної валюти на території України від 30 травня 2007 р. № 200, фізичні особи – резиденти можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу у наступних випадках:
- сплати мита, інших податків і зборів (обов’язкових платежів), митних зборів та фінансових санкцій відповідно до митного законодавства України;
- сплати платежів за охорону та супроводження підакцизних і транзитних товарів митними органами;
- оплати товарів і послуг у зоні, що звільнена від сплати мита та податків.
Згідно підпункту 6.3. пункту 6 зазначених Правил фізичні особи, а також юридичні особи – резиденти можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу в разі оплати дипломатичним представництвам, консульським установам іноземних держав, дозволів на в’їзд (вивіз) до цих країн фізичним особам, які виїжджають у приватних справах та в службові відрядження.
Відповідно до Правил НБУ про використання готівкової іноземної валюти на території України від 30 травня 2007 р. № 200, отримана позичальником в кредит іноземна валюта не має жодного відношення до вказаних пунктів. Тобто позичальник не мала права використовувати готівкову іноземну валюту, отриману в кредит як засіб платежу.
Фактично банк надав позичальнику валюту не як гроші - засіб платежу (розрахунку), а як валюту для обміну на гривню. Банк розумів неможливість використання валюти як засобу платежу, і знав, що іноземна валюта не є грошима для розрахунку в Україні, отже - не може бути видана як споживчий кредит (як засіб) для розрахунків в Україні.
До переліку валютних операцій, що вимагають одержання індивідуальної ліцензії, Декретом включено використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або застави. Відповідно до ч. 4 ст. 5 Декрету: індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Згідно з п. «г» ч. 4 ст. 5 Декрету: індивідуальної ліцензії потребують такі операції: г) використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.
Відповідно до п. 1.4 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 14.10.2004 № 483 використання іноземної валюти як засобу платежу (валютна операція) - це використання іноземної валюти на території України для виконання будь-яких грошових зобов'язань або оплати товарів.
Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права та обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства встановлено Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 року № 15-93.
п. 1.11 Положення про порядок видачі індивідуальних ліцензій для використання іноземної валюти як засобу платежу, затвердженому Постановою Правління Нацбанку вiд 14 жовтня 2004 року N 483, зазначено, що індивідуальна ліцензія ніяк не може бути видана, якщо угода буде здійснюватися валютою, отриманої в кредит. Тобто отримання індивідуальної ліцензії, при розрахунках між Позичальником (покупцем) і продавцем (продукту, товару) кредитної валютою, виключені в принципі, про що банк не міг не знати.
Зазначені норми, без будь-яких винятків, забороняють використовувати між особами – резидентами України іноземну валюту.
Таким чином, надання та отримання кредиту в іноземній валюті, використання іноземної валюти як засобу платежу є можливим при дотриманні імперативних вимог законодавства щодо одержання відповідної індивідуальної ліцензії.
Для здійснення платежів на території України в іноземній валюті за зобов'язаннями, що випливають з кредитного договору, необхідно отримання саме індивідуальної ліцензії відповідно до п. «г» ч. 4 ст. 5 Декрету КМУ.
Виходячи з Положення «Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій для використання іноземної валюти на території України як засобу платежу", затвердженого Постановою правління Національного банку України № 483 від 14.10.2004 р. п. 1.5 передбачено, що використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк, жодним образом не стосується розрахунків позичальника за товари та послуги на території України.
Тим паче,що ініціатором операції з надання кредиту є позичальник, який звернувся до банку, надав документи також позичальник є одержувачем, тому, що банк видає гроші в іноземної валюті саме позичальнику.
Крім того, зі змісту п. 1.2 Зазначеного Положення випливає, що воно регламентує порядок і умови видачі Національним банком України резидентам індивідуальних ліцензій на використання безготівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу.
Відповідно до п. 1.10 Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14.10.2004 року № 483, отримання ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами ліцензії. Це дозволяє зробити висновок, що хоча б в однієї зі сторін за договором повинна бути індивідуальна ліцензія на використання іноземної валюти як засобу платежу.
Більше того, зі змісту наведеного пункту Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14.10.2004 року № 483, випливає необхідність та обов'язковість отримання індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу.
Наявність зазначених розпоряджень у Положенні про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженому постановою Правління Національного банку України від 14.10.2004 року № 483, є юридичною перешкодою для використання іноземної валюти на території України як засобу платежу і виключає легітимне використання валюти.
ч. 2 ст. 192 ЦК України вказує, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановленим законом. При цьому, випадків та порядку, встановлених законом, в яких дозволяється використання іноземної валюти для розрахунків на території Україні без індивідуальних ліцензій - немає.
Відповідно до Цивільного кодексу України кредит - це виключно грошові кошти. Отже, якщо банк стверджує, що він надавав в кредит саме валюту (як грошові кошти) і вимагає повернення йому її, як отримані в кредит гроші - він розписується в тому, що не надав позичальнику повної та достовірної інформації про використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, який прийшов за кредитом на споживчі цілі.
Відповідно до ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня, у зв’язку з чим грошове зобов’язання у договорі повинно бути виражено в національної валюті України. Дане положення в цілому кореспондується з ч. 1 ст. 192 ЦК України відповідно якої законним платіжним засобом на території України, є грошова одиниця України.
Забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією центрального банку – Національного банку України (НБУ).
Ця конституційна норма викладена також і в Законі України «Про Національний банк України», в ст. 6 якого записано, що основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України. На виконання своєї основної функції Національний банк сприяє дотриманню стабільності банківської системи, а також, у межах своїх повноважень – цінової стабільності.
Крім того, відповідно до пунктів 8 і 14 статті 7 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк здійснює банківське регулювання та нагляд; здійснює відповідно до зазначених спеціальних законом повноважень валютне регулювання, визначає порядок здійснення операцій в іноземній валюті, організовує і здійснює контроль за банками та іншими фінансовими установами, які отримали ліцензію Національного банку України на здійснення валютних операції (в нашому випадку це нагляд і визначення порядку оформлення і видачі кредиту в іноземної валюті для розрахунків на території України).
Згідно з ч. 1,2 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк - це юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах і на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб. Саме ці три групи операцій і складають зміст банківської діяльності.
Даною законодавчою нормою встановлено, що банківська ліцензія - документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у Законі України «Про банки і банківську діяльність», на підставі якого банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність.
Банк має право на підставі банківської ліцензії здійснювати, зокрема, операції з розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах і на власний ризик, та операції з валютними цінностями.
Відповідно до статті 56 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими для органів державної влади та органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб.
Нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов Правління Національного банку. Вони не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України і не мають зворотної сили крім випадків, коли вони згідно з законом пом'якшують або скасовують відповідальність.
Відповідно до ч. 1 ст. 524 ЦК України: зобов’язання між особами – резидентами України має бути виражено у грошовій одиниці України – гривні.
Згідно ч. 2 ст. 524 ЦК України, сторони за договором можуть визначити грошовий еквівалент за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок Ії визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Відповідно до ч. 1 ст. 533 ЦК України - використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та умовах, встановлених законом.
Придбання іноземною валютою, отриманою в кредит, товарів та послуг на території України не має відношення до розрахунків по зобов’язанням.
Цивільним Кодексом України в цілому і статті 524, 533 кодексу не передбачають жодного будь-якого випадку, який би дозволяв проводити будь-які розрахунки між особами – резидентами України в іноземної валюті.
Положенні статей 524, 533 ЦК України визначають, що визначення грошового еквіваленту суми зобов’язань в іноземної валюті ні в якому разі не є підставою для оформлення кредитних договорів між особами – резидентами України не в гривнях, а тим більше виключає будь-яку можливість розрахунків (виконання зобов’язання) не в гривнях.
Цивільний Кодекс України є законом прямої дії, який виключає проведення будь-яких фінансових розрахунків між особами – резидентами України в іноземної валюті, а здійснення таких фінансових операції за рамками цивільного законодавства є порушенням, за яке передбачається відповідальність.
Таким чином, має бути висновок, що при наданні банком та отриманні Позичальником кредиту у доларах США, а також здійснення Позичальником розрахунків на території України та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США були порушені наступні норми закону: Закон України „”Про захист прав споживачів”, статтю 99 Конституції України, згідно якої грошовою одиницею України є гривня; статтю 524 Цивільного кодексу України, яка визнає, що зобов’язання повинно бути визначено в грошової одиниці України – гривні; статтю 3 Закону України № 2346-ІІІ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», яка визначає що гривня, як грошова одиниця (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними та юридичними особами без будь яких обмежень на всій території України, статті 6, 7 Постанови Національного банку України № 200 від 30.05.2007 р. «Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України», які чітко встановлюють випадки використання фізичним та юридичним особами (резидентами України) іноземної валюти, як засобу платежу, у розрахунках на території України та Декрет Кабінету міністрів України від 19.02.1993 р. «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», який встановлює, що валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов’язань, якщо інше не передбачено валютним законодавством України та п. „г” ч. 4 ст. 5 Декрету, в якої вказується, що використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави потребує індивідуальної ліцензії.
Клиент подписывает заявку, а вы правильно утверждаете, что это проводка с назначением выдачи денежных средств. Так вот по этой проводки и видно на руки или нет выданы средства. К заявке банк обязан предоставить документы проводки денежных средств, т.е. первичные документы, которые называются движения по счетам. С них и видно, что, куда и как.
Вы правильно указываете все три действия. Но клиентка говорит, что она не подписывала квитанций по обмену валюты. Получается, что она эту операцию не проводила. Тем более перевод гривны на счет автосалона происходил с расчетного счета банка, а не клиентки.
В договоре указано, что заемщик должен предоставить подтверждение целевого использования кредита, т.е. платежку на автосалон.
Платежка должны быть только в гривне согласно законодательства, а не договора.
так как кредит в долларах, а платеж должен быть в гривне, то проведены три операции:
1) снятие наличных долларов .
2) обмен на гривну
3) перевод гривны на счет автосалона.
Все эти документы подписывает заемщик.
Если бы заемщик возжелал получить доллары на руки, пойти обменять на книжке на гривну(что является преступлением закона), и внести деньги на счет автосалона в другом банке(в кассу автосалона), то заемщику бы отказали в выдаче кредита, в связи с высоким риском нецелевого использования заемных средств, и в том числе мошеннического завладения средствами. Так как заемщик мог до салона и не дойти, соответственно салон бы не оформил авто на заемщика, и банк не получил бы залог.
Это элементарные вещи, и их может объяснить любой начальник отделения, и нет тут никаких нарушений.
Можно говорить о защите прав потребителей по некоторым направлениям этих операций, но это не исключит обязательство, и не докажет какое-либо финансовое мошенничество.
А вот на счет того, что заемщик мог использовать деньги не на приобретения автомобиля и тогда бы автосалон не оформил кредит, а банк не получил бы залог - это чушь. Откройте договор и внимательно прочтите. Залогом является автомобиль, который уже непонятно как оформлен на заемщика и банк вписан залогодержателем.
Я вечерком на досуге отвечу на вашу притензию.
Зы она проигрышна
Льва не интересует мнение овец.
Это часть моего иска, может сделаете выводы?
Если бы заемщик возжелал получить доллары на руки, пойти обменять на книжке на гривну(что является преступлением закона), и внести деньги на счет автосалона в другом банке(в кассу автосалона), то заемщику бы отказали в выдаче кредита, в связи с высоким риском нецелевого использования заемных средств, и в том числе мошеннического завладения средствами. Так как заемщик мог до салона и не дойти, соответственно салон бы не оформил авто на заемщика, и банк не получил бы залог.
Это элементарные вещи, и их может объяснить любой начальник отделения, и нет тут никаких нарушений.
Можно говорить о защите прав потребителей по некоторым направлениям этих операций, но это не исключит обязательство, и не докажет какое-либо финансовое мошенничество.
Даний договір застави транспортного засобу не було укладено відповідно до вимог ЦК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України – У разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Чинне законодавство, зокрема ЦК, інші закони, Інструкція про порядок здійснення нотаріальних дій нотаріусами України (п. 27), містить перелік договорів, що підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню. До них, зокрема, належать договори про заставу транспортних засобів.
Стаття 577 ЦК України. Нотаріальне посвідчення договору застави та реєстрація застави
1. Якщо предметом застави є нерухоме майно, а також в інших випадках, встанов-лених законом, договір застави підлягає нотаріальному посвідченню.
Застава нерухомого майна підлягає державній реєстрації у випадках та в поряд¬ку, встановлених законом.
2. Застава рухомого майна може бути зареєстрована на підставі заяви заставодержателя або заставодавця з внесенням запису до Державного реєстру обтяжень рухо¬мого майна.
3. Моментом реєстрації застави є дата та час внесення відповідного запису до Дер-жавного реєстру обтяжень рухомого майна.
Договір застави вимагає письмової форми, яка може бути простою і нотаріальною. У деяких випадках, коли предметом застави є нерухоме майно, транспортні засоби, кос¬мічні об'єкти, договір застави підлягає нотаріальному посвідченню, причому недотри¬мання цієї вимоги тягне недійсність договору з тими ж наслідками (ст.ст. 13-14 Закону України «Про заставу»), в тому числі і у разі порушення вимог Закону щодо місця нотарі¬ального посвідчення договору. Якщо в силу частини 3 ст. 4 Закону України «Про заставу» предметом застави є майно, яке стане власністю заставодавця після укладення договору застави, що підлягає нотарі¬альному посвідченню, то таке посвідчення на момент укладення договору практично не може бути здійснене через відсутність у заставодавця відповідних правовстановлюючих документів на це майно. Але в подальшому, після набуття заставодавцем права власності на майно, що є предметом застави, нотаріальне посвідчення договору є обов'язковим.
Відповідно до чинного законодавства місцем посвідчення договору застави є:
1) місцезнаходження майна — при заставі нерухомого майна; 2) місце реєстрації транспортних засобів — при заставі транспортних засобів; 3) місцезнаходження власника майна — при заставі товарів в обороті або переробці.
Правочини, для яких нотаріальна форма є обов'язковою, так само, як і інші види правочинів, яким сторони добровільно бажають надати нотаріальну форму, посвідчуються нота¬ріусами, які працюють у державних нотаріальних конторах або здійснюють приватну но¬таріальну діяльність. Визначений законом процес нотаріального посвідчення правочинів спрямований на за¬безпечення законності і максимальний захист прав та законних інтересів їх учасників. По¬ряд з іншим він передбачає встановлення особи, що звертається до нотаріуса, або її пред¬ставника, перевірку їх дієздатності, з'ясування дійсних намірів сторін на укладення дого¬вору, роз'яснення їм змісту договору та його юридичних наслідків, перевірку поданих для вчинення нотаріальної дії документів на предмет відповідності закону і таке інше.
Реєстрація застави рухомого майна здійснюється на підставі заяви заставодержателя або заставодавця згідно з ст. 15-1 Закону України «Про заставу» та Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень». Законом визначається Дер¬жатель Державного реєстру, яким є уповноважений центральний орган виконавчої влади, його функції та повноваження, визначені підстави, порядок внесення записів до реєстру, порядок надання витягів з нього. Визначено, що за внесення до Державного реєстру запису про виникнення чи зміну обтяження, а також за надання витягів з Державного реєстру здійснюється плата у розмірі та порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України, але реєстрація відомостей про припинення обтяження та забезпечення доступу до даних Дер¬жавного реєстру здійснюється безоплатно. Правовими наслідками реєстрації обтяжень в Державному реєстрі є те, що реєстрація обтяження надає відповідному обтяженню чин¬ності у відносинах з третіми особами. Також на підставі реєстрації встановлюється пріори¬тет обтяження, якщо інші підстави для виникнення пріоритету не визначені в цьому Законі. Зміни у відомостях про зареєстроване обтяження підлягають реєстрації у встановленому цим Законом порядку (ст. 13).
Юридичне значення реєстрації застави рухомого майна полягає в тому, що заставодержатель зареєстрованої застави має переважне право на задоволення вимог із заставленого майна перед заставодержателями незареєстрованих застав та заставодержателями застав, які зареєстровані пізніше. Задоволення прав чи вимог декількох обтяжувачів, на користь яких встановлено обтяження одного й того ж рухомого майна, здійснюється згідно з пріо¬ритетом, який визначається в порядку, встановленому цим Законом. Під пріоритетом розу¬міють переважне право обтяжувана відносно права іншої особи на те ж саме рухоме майно. Пріоритет може бути вищим (переважний пріоритет одного обтяжувана відносно пріори¬тету іншого обтяжувана на отримання задоволення своїх прав чи вимог щодо одного й того рухомого майна) і нижчим (пріоритет одного обтяжувана, який підпорядковується пріори¬тету іншого обтяжувана, на отримання задоволення своїх прав чи вимог щодо одного й того ж рухомого майна). Закон вказує, що всі обтяження поділяються на публічні та при¬ватні. Публічним є обтяження рухомого майна, яке виникає відповідно до закону або рі¬шення суду. А приватні обтяження можуть бути забезпечувальними (встановлюються для забезпечення виконання зобов'язання боржника або третьої особи перед обтяжувачем) та іншими договірними (не віднесені до забезпечувальних і виникають унаслідок передачі рухомого майна, право власності на яке належить обтяжувачу, у володіння боржнику або з інших підстав, що обмежують право обтяжувана чи боржника розпоряджатися рухомим майном). Державна реєстрація застави не є елементом форми правочину про заставу майна, і тому саме лише недотримання вимог нормативних актів стосовно такої реєстрації не може бути підставою для визнання відповідної угоди недійсною, але це позбавляє заставодержателя права вимагати задоволення його вимог за рахунок заставленого майна, у тому числі і права звернення стягнення на це майно, переважно перед іншими заставодержателями од¬ного й того ж рухомого майна, зареєстрованого в реєстрі.
Інструкції про порядок ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна та заповнення заяв від 29.07.2004 N 73/5.
2. Реєстрація обтяження рухомого майна
Внесення до Реєстру відомостей про обтяження рухомого майна здійснюється Реєстратором на підставі "Заяви про реєстрацію обтяження рухомого майна" (додаток 1).
Запис про обтяження рухомого майна вноситься до Реєстру в день прийняття заяви. Моментом реєстрації обтяження рухомого майна є дата та час унесення відповідного запису до Реєстру.
Про внесення запису до Реєстру Реєстратор видає Обтяжувачу (уповноваженій особі) примірник "Витягу про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна". Другий примірник витягу Реєстратор протягом п'яти календарних днів надсилає боржнику (далі - Боржник).
Реєстратор після реєстрації (вилучення) обтяження об'єкта нерухомого майна виготовляє два примірники витягу про реєстрацію в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, один з яких протягом двох робочих днів надсилає на адресу особи, яка подала відповідну заяву чи постанову, а другий залишає у своїй справі.
Запис про обтяження рухомого майна вноситься до Реєстру в день прийняття заяви.
Про внесення до Реєстру запис про обтяження рухомого майна реєстратор видає обтяжувачу чи уповноваженій ним особі примірник витягу. Другий примірник витягу реєстратор протягом п'яти днів надсилає боржнику.
Постанова від 5 липня 2004 р. N 830 ”Про затвердження Порядку ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна” ( Із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ N 769 від 18.08.2005 )
7. У заяві зазначаються:
1) відомості про обтяжувача та боржника:
для юридичних осіб - резидентів - найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код;
для фізичних осіб - громадян України - прізвище, ім'я та по батькові, постійне місце проживання та ідентифікаційний номер;
2) посилання на підставу виникнення обтяження та його зміст.
Для забезпечувальних обтяжень також зазначаються розмір та строк виконання вимоги обтяжувача.
3) опис рухомого майна, що є предметом обтяження, достатній для його ідентифікації.
4) відомості про заборону чи обмеження права боржника відчужувати предмет обтяження.
Реєстратору забороняється вимагати додаткові відомості, крім тих, що зазначені в пунктах 6 і 7 цього Порядку.
8. У разі обтяження рухомого майна до Реєстру вносяться:
1) відомості про обтяжувача та боржника:
для юридичних осіб - резидентів - найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код;
для фізичних осіб - громадян України - прізвище, ім'я та по батькові, постійне місце проживання та ідентифікаційний номер;
2) посилання на підставу виникнення обтяження та його зміст.
Для забезпечувальних обтяжень також зазначаються розмір та строк виконання вимоги обтяжувача.
3) опис рухомого майна, що є предметом обтяження, достатній для його ідентифікації.
4) відомості про заборону чи обмеження права боржника відчужувати предмет обтяження;
5) відомості про реєстратора;
6) дата державної реєстрації відомостей.
Техпаспорт на ім'я позичальника був зареєстрований і видан до пыдписання кредитного договору. В техпаспорті в графі „особливи відмітки” вказано: Відчудження заборонено без дозвілу такого-то Банка - кредит.
Якщо в Постанові від 05.07.2004 р. N 830 ”Про затвердження Порядку ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна” говориться, що Обтяження може бути з посиланням на підставу виникнення обтяження та його зміст; опис рухомого майна, що є предметом обтяження, достатній для його ідентифікації.
Виникає питання:
1. як було внесення Обтяження без підписання кредитного договору, яка була підстава виникнення обтяження, які дані були внесені в опис Обтяження рухомого майна.
2. як Обтяження і на підставі яких документів було внесено в техпаспорт
3. як дані техпаспорта були вказані в кредитному договорі, як забеспеченням кредиту, де цільове призначення кредиту - покупка транспортного засобу, який у Договорі вказан як власність Позичальника.
жду ответа)))))))))))) только с ссылками на законы.
Ваши права
Ответить с цитированием
Социальные закладки