Українська поезія

[Gottik]

вилиці = скулы. Вот отсюда и отталкивайтесь. Кстати, чего столько возмущаться?

А, вот теперь понятно... Спасибо. А то тут начались объяснения типа "авторских неологизмов" и т.п. И почему возмущаться? Ни боже мой. Просто лишь выразил недоумение. Всё же продолжаю считать, что 90 с (добавьте сами) % читателей слова этого не поймут. Сужу по себе? Возможно...

[Anima]

Объяснения начались потому, что такого слова действительно нет)) Но если не знать основного слова, от которого этот неологизм пошел, понять смысл действительно сложно, что мы и наблюдали.

[muha]

ДИВІЗІЯ “ГАЛИЧИНА”
Гей там з-за гори, з-за крем'яної
Фана малинова в'ється.
Гей, при долині в чеснім двобою
Військо стрілецькеє б'ється.

Гей, попереду курінний,
Гей, як той орел степовий.
Твердий, мов той кремінь,
Козаків своїх не зрадить,
Кроком він рушає
Раз, два, три.

Приспів:
Прощайте гори, гори,
І долина, долина
У бій іде дивізія “Галичина”.

Годі нам, браття, в неволі томиться
І за Москву свою кров проливать,
Час вже настав Богу помолиться
І Україну - неньку визволять.

Від Сяну до Дону
Рушаймо додому,
У батьківськ-край
На зелені лани
Слава! Слава! Слава!
Слава не поляже,
Поки на Вкраїні
Є вірні сини.

Чуєш, козаче, чуєш, юначе,
Кличе вже сурма до бою.
За Україну, за неньку єдину
Гей же, до бою, до бою!


МАРШ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛІСТІВ

Зродились ми великої години
З пожеж війни і з полум'я вогнів,
Плекав нас біль по втраті України
Кормив нас гнет і гнів на ворогів.

І ось ідемо в бою життєвому
Тверді, міцні, незламні мов граніт
Бо плач не дав свободи ще нікому,
А хто борець, той здобуває світ.

Не хочемо ні слави, ні заплати
Заплатою нам розкіш боротьби,
Солодше нам у бою умирати,
Як жити в путах, мов німі раби.

Доволі нам руїни і незгоди,
Не сміє брат на брата йти у бій,
Під синьо-жовтим прапором свободи
З’єднаєм весь великий нарід свій.

Велику Правду для усіх єдину
Наш гордий клич народові несе:
Батьківщині будь вірний до загину,
Нам Україна вище понад все!

Веде нас в бій борців упавших, слава,
Для нас закон найвищий та наказ —
Соборна Українська Держава
Вільна, міцна, від Сяну по Кавказ!


МИ ЗРОДИЛИСЬ ІЗ КРОВИ НАРОДУ…

Ми зродились із крови народу
Колисала нас грізна тюрма
Гартували бої за свободу
І ненависть до ганьби й ярма.

Приспів:
Смерть, смерть, ляхам смерть
Смерть московсько-жидівській комуні
В бій кривавий ОУН нас веде.

Нам братів на очах катували
І знущались над нами кати
Так повстанем ж ударом навали
Хай не встане вже ворог лихий.

Ми всі вірні сини України
Грізні месники наших братів
Ми чекаємо тільки хвилини.
Ждем наказу “Громіть ворогів”.

НАЦІОНАЛІСТИ
Чуєш, сурми грають,
Юнаків скликають,
У ряди вставляють —
Буде бій кривавий, гей!

Приспів:
Націоналісти, раз-два!
Молоді орлята,
Хлопці, хлопці-соколята.

Не сумуй, родино,
Не тужи, дівчино.
Кличе Україна —
Наша Батьківщина, гей!

Україна-мати
Кличе нас повстати,
Одностайно встати,
В бою погуляти, гей!

Не зганьбимо роду
Нашого народу,
Хоч в вогонь, хоч в воду
Підем за свободу, гей!

За нашу державу,
За честь і за славу
Знищимо криваву
Москву і Варшаву, гей!


СОТНЯ “ВОВКІВ”

“Шануймося, хлопці, бо ми того варті,
Шлях нас не трафить, коли ми разом!” —
Так крикнув нам сотник і першим відправив
Пекельний дарунок, відкривши вогонь.

Приспів:
А скоростріл щебече, не змовкає,
Гранати рвуть, шматують на куски,
Сьогодні бій останній приймає
Криваве свято сотня “Вовків”.

Нас обложили, мов на полюванні
Зігнали псів, поставили кордон,
Але ще жоден “вовк” так просто не спочив,
Якщо він зуби кров’ю ворога не змив.
Але ще жоден “вовк” так просто не сконав,
Якщо він смаку крові не пізнав.

Хай згинем ми, та ворогу ніколи
Не знищить дух, що в сотні панував,
Той дух, що нас підняв під стяг свободи,
Бо жоден “вовк” ще в рабстві не вмирав.

А “вовченята”, що прийдуть за нами
Той стяг свободи з наших рук візьмуть.
І стрімголов, розкидавши кордони,
Вже ріки крові вражої течуть.


ЩО ЗА ВІЙСЬКО ІДЕ?..

Що за військо іде? Що за пісня гуде?
Що за прапор на вітрі лопоче?
То повстанці орли по-під гаєм ішли,
То їх пісня за серце лоскоче.

Не кидають квіток під їх кований крок,
Не сплітають віночків дівчата,
Бо їх батько — то ліс, а їх мати — то ніч,
Україна уся — то їх хата.

Подивіться на них, на “Орлів” молодих,
На їх вітром обпалені лиця
Усміхаються нам, та страшні ворогам,
А в очах їх відвага іскриться.

Десь далеко рідня дожидає щодня,
І чекає дівчина русява
Нам дорожчий той дім, що потрібен усім —
Українська Соборна Держава.

[Benzin]

ДИВІЗІЯ “ГАЛИЧИНА”
Гей там з-за гори, з-за крем'яної
Фана малинова в'ється.
Гей, при долині в чеснім двобою
Військо стрілецькеє б'ється.

Гей, попереду курінний,
Гей, як той орел степовий.
Твердий, мов той кремінь,
Козаків своїх не зрадить,
Кроком він рушає
Раз, два, три.

Приспів:
Прощайте гори, гори,
І долина, долина
У бій іде дивізія “Галичина”.

Годі нам, браття, в неволі томиться
І за Москву свою кров проливать,
Час вже настав Богу помолиться
І Україну - неньку визволять.

Від Сяну до Дону
Рушаймо додому,
У батьківськ-край
На зелені лани
Слава! Слава! Слава!
Слава не поляже,
Поки на Вкраїні
Є вірні сини.

Чуєш, козаче, чуєш, юначе,
Кличе вже сурма до бою.
За Україну, за неньку єдину
Гей же, до бою, до бою!

Здається це тут зайве....

[muha]

Здається це тут зайве....

З пісні слово не викенеш.

[Пеппи]

Вірші подобаються, але більше всего люблю прозу....Улюбленний - Франко!!!

[Benzin]

З пісні слово не викенеш.

Але пісню з теми можна )Ти подав її в одній купі з піснями ОУН-УПА.Історично це некоректно,я вважаю,оскільки "Галичина" і ОУН-УПА мали різні цілі та ідеологію.

[Benzin]

Дмитро Павличко
РАБИ

Нема в Рабів облич, лишень тіла,—
Страшні створіння ці безумислові.
Чому ж творець покинув на півслові
Свій труд — Рабам не вирізьбив чола?

Невже забракло генію тепла,
Щоб оживити очі мармурові,
В камінні мозки влити світла й крові,
Збудити мисль із темного живла?

Ні, все в них є: слізьми промиті очі,
Думками й потом спалені лоби —
Про це говорять руки їх робочі.

Я чую ваше дихання, Раби,
Закуті в брилах крики боротьби,
Як рокотання грому в надрах ночі!

1976

ЛИЦЕМІРИ

Президент США Ліндон Джонсон
окремим листом від 31.ІІІ.1966 року
подякував так званій
українській громаді Клівленда
за. підтримку політики агресії у В'єтнамі
(З газет).

Не славтеся царевою
Святою війною,
Бо ви й самі не знаєте,
Що царики скоять.
Т. Шевченко

Я пізнаю вас, фарисеї,-
Такі ж ви підлі, як були,
Дарма що віддали в музеї
Пісні батьків, як постоли.

Дарма що поміняли гуні
На фраки, смокінги, плащі,
Я пізнаю лоби чавунні
І тулуби, немов плющі.

Дарма що ви втекли за море,
Щоб шкуру зберегти свою,
Я пізнаю вас, людомори,
Поклони ваші пізнаю.

В бетон б'єтеся напропаще,
Не жаль ні спини, ні чола,
Щоб уклонитись пану краще
Від іншого ж таки хохла.

Це ви училися віками
Сотати лицемірства нить
І перед царськими дяками
Себе навзаєм очорнить.

Це ви у Відень і Варшаву
Дари возили вперейми
І нашу славу шанталаву,
Як пси, обдерли до страми.

Це ви клялись народ любити,
А кату череп роздробить,
Та мозок ваш тече на плити
В дірки від рабських чолобить.

Пора б на вас і не дивиться,
Не думати про вас пора б,
Хіба це вже така дивниця,
Що панові вклонився раб?

Та в серці палахтить ураза,
І хочеш сам себе клясти,
Що хрунь од імені Тараса
Шле вірнопідданчі листи.

Радійте, тіштеся війною,
Збирайтеся усі взаміт,
То, може, вас, мов купу гною,
Розкине лютий динаміт.

Але за повзання зміїне,
За лестощів гидку паскудь
Царі вам не дали Вкраїни -
І президенти не дадуть.

Ні! За блюзнірську телеграму
Вам буде плата золота -
Манесенький шматок В'єтнаму
Для домовини і хреста.

1964

[Totenkopf]

Стpашною смеpтію забивши воpогів,
Закатувавши зpадників жоpстоко на дибі,
Здобувши все, і втpативши, забувши,
і виповнивши сенси всі минувші,
дієпpислівники з огидою відкину
і підметом баським я у степи полину.
Вночі, один, під шляхом на шляху
Я - кочівник! Баштан, де кавуна вкpаду,
Багаття, поле, небо пеpеповнене зіpками,
Я - жpець! І жеpтви сам собі пpиношу кавунами.
Я одинокий і достатній, я лежу на полі,
Злітаю до зіpок і падаю поволі,
Pозмноженій в собі степами та зіpками,
Я є оpда! І вам не відкупитись кавунами.

[Totenkopf]

ДУЖЕ УКPАЇНСЬКЕ

І знову зpада.

Знову поpяд смеpть
пасеться.

Десь недалеко
камеpа і наpи.

До його гоpла не дістати.

Омpіяна війна
Вже може не початись.

Як стpашно вечоpами.

Я тікаю в степ,
Під землю, в небо, в ліс,
Де дико, вогко, тепло.

Забути все.

Я згодом по щоденнику згадаю
Їх імена і назви,
І як звуть
Мою війну.

Я екзистую. Тепло.

Поpожнеча - вище благо.

Себе заховано в собі.

Pозлите масло по воді.

Не пpаведник в собоpі,
Гpішник ближче
в бункеpі до Бога
У схованці, у схpоні...

Я встану і піду
ходою легкою, як тінь.
Я вийду з поpожнечі на доpогу,
Я віднесу їм смеpть.
З гpудей у них
я виpву пеpемогу.

[Totenkopf]

ПОPОЖНЕЧА

Було і буде: веpшник на шляху.
Важкі тисячоліття позаду. Все позаду.
Попеpеду поpожньо. Лиш в поpожнечі шиpяє ідея
Пpо веpшника на довгому шляху.
Ідею веpшника міpкуй поpожніми ночами,
Вдивляйся в поpожнечу до нестями
І очі не помиляться в шляху
Чеpез міста, що тpеба підкоpити,
Кpізь аpмії, які пеpемогти,
Чеpез моpя, які пеpепливсти,
Є тисячі веpшин, готових відступити.
Для тебе поpожнечі вже нема.
Там аpмії, ліси, міста, моpя.
Спpийняти веpшника споpожніла душа.
Душа для веpшника, а тіло для сідла.
Стpибок в сідло. Нагайкою коня.
На пояс шаблю і каламаpя.
Геть всі із-під копит, бо поpожнеча
Єдина нині подpуга твоя.
Згоpяє дім і швидко мpе pідня,
І жінці зpаджуєш зі спpавою втілити
Ідею веpшника на довгому шляху.
"Надовго пpощавай. Я до походу йду
Міста пеpетвоpити в поpожнечу,
Пожежами затьмаpити зіpки."
Злітають в небо списані листки.
Вмиpають воpоги і дpузі непотpібні,
Коли твій мозок наpостав навкpуг ідеї
Пpо веpшника на довгому шляху.
Початок чи кінець? І що це є, до pечі?
За тебе хто веде твою війну?
Дочасно, все. Лиш вітеp в поpожнечі -
Ідея веpшника на довгому шляху.

[Totenkopf]

Миp втомлює і душить як тюpма.
Ми молимо своїх богів блюзніpських,
Щоб була війна,
Весна була. Ми встанем на світанні
Побачити, що ніч пpойшла остання,
Що далі буде світло, слава, сльози,
Свобода-смута, ми її князі,
Нові вожді наpоду сотні в дві,
Пpовісники незнаної загpози
Ніким непеpедчутої біди
Зо всіх бажань є насолода pуйнувати,
А з ігpашок - удавки та ножі.
Вимоги попеpедників пpості:
Поцілити, помститись, повставати.
Ми тут, вони - у пеклі і між нами ностальгія.
А їхній скаpб в книжковій шафі ми знайшли:
Дві пеpемоги, катастpофи тpи,
Іще якась незpозуміла нам подія
І баpикада, яку довго захищали
Чи навпаки наpешті здобули.

[Totenkopf]

Церкви бабкам, а ви
Моліться на дорогах
Так: я вірю в дорогу.
Хай будуть втрати позаду,
А здобич попереду.
Я вірю в усе, що попереду.
Я вірю, що вже не поверну,
Що відлежавшись трохи на узбіччі
І зализавши рани поповзу
До обрію. Коли дорога впреться в обрій
Полізу в небо бо давно
Мене приваблювали хмари,
Нехай не будуть більше нари,
Ні загратоване вікно.
Зірки примушу перемогу провістити,
Під прикриттям птахів кордони перетну.
Спокусі спокою птахів не спокусити.
Я вірю у зброю та війну.
Я обійду по хмарах скрізь
І падаючи з неба крізь
Холодну вранішню вологу
Хай голову розіб`ю об дорогу.
Я вірю, що життя іще полюбить мене.
А тоді я не роздратую смерть страхом.

[Доктор-77]

Totenkopf, кто автор стихотворений?

[Benzin]

Дмитро Павличко

Географія України

У вірші "Русская география" поет Федір Тютчев,
посол Росії в Німеччині,писав:
"От Нила до Невы,от Эльбы до Китая,
От Волги по Евфрат,от Ганга до Дуная...
Вот царство русское..."
Цими словами Федір Іванович надихнув мене
написати "Географію України".
Ось вам перегук дипломатів.

Печальний монастир на Білім морі,
На костях кошового Калниша,
І Косарал,де в понадлюдській зморі
Всяває в світ Шевченкова душа,
І Петербург,де на козацьких трупах
Стоять мости,тече Неви ропа,
І колима,де в льодових шкарлупах
Лежать повстанці,воїни УПА,
Могила Дорошенка під Москвою
І Сандормох,де досі стигне кров,
Де із простреленою головою
Лежать Куліш,і Курбас,і Зеров,
Шляхи поза Урал на стужу й погин,
За людську честь,за мамин спів - на смерть;
І Роттердам,де Коновальця стогін
Навік закутий в надмогильну твердь;
І сам Париж,де пам'ятають мури
Останні кроки,передсмертний дих,
Останнє слово Симона Петлюри,
Що завжди буде першим для живих;
І Мюнхен,де лежить Степан Бандера
У тишині баварської землі,
Де ще тече трутизна з револьвера,
Змайстрованого вбивцею в Кремлі,-
Європа і Сибір аж до Камчатки -
Це наша географія,брати;
Запам'ятайте ж ви,мої нащадки,
Як хочете до істини дійти,
Що нам говорить ця наука духу:
Нема для України в світі меж,
Ти найдорожчої землі окруху
Повсюдно на планеті віднайдеш!
14.11.2001

Залізняк

Він був стрункий,як смеречинка,
Напівдитя,напів'юнак -
Зелений кітель,мазепинка,
І грізне псевдо "Залізняк".

Його скосили під горою,
Де,мов штики,чорнів шувар,
Із мертвих рук забрали зброю,
З планшета вийняли "Кобзар".

Напились і своїм звичаєм
Згадали Бога,душу,мать...
- Давай-ка книгу полистаем.
-А почему б не полистать?

Почався глум несамовитий:
Читали "Мертвим і живим...",
А там такі слова,що вбитий
Почує серцем крижаним.

Збудився Залізняк від болю.
Вмліока вдарив автомат.
Залиті кров'ю і ганьбою,
Ковтали зайди власний мат,

Вмирали чорні,як вуглини,
І він між ними у траві,
Бо він воскрес на дві хвилини,
На дві хвилини бойові!

1998

[Доктор-77]

Benzin, приспособленчество Павличко особенно хорошо видно в его стихах.

[Benzin]

Доктор-77,деякі вірші він не міг відкрито писати в радянський час.І холуєм він не був.Я викладу вам ще декілька віршів його і ви зрозумієте це.

[Benzin]

Іван ОЛЬХОВСЬКИЙ

* * *

П’янить мене обман красивими словами,
ховає справжню суть сліпучо-звабний блиск.
До ніжних почуттів у надкоштовних рамах
цикути додає підступний василіск.

Живим думкам думок затісно в цьому світі –
вони летять увись на крилах вогняних.
А я усе плету, тайком лаштую сіті,
Кайдани золоті виковую на них.

***

Микола КОЛОМІЄЦЬ

ТРИ ТИСЯЧІ ДВІСТІ

3 тис. 200 громадян України
Загинуло в Афганістані.
Музики троїсті, музики троїсті
Гупали аж до хмарин.
Три тисячі двісті, три тисячі двісті
Йшли на війну, як один.
Три тисячі двісті, три тисячі двісті
У дальній Афганістан,
Три тисячі двісті, три тисячі двісті
Маршал загнав у капкан.
Три тисячі двісті, три тисячі двісті…
Як же хотілось жить.
Три тисячі двісті, три тисячі двісті
В чужому піску лежить.
Три тисячі двісті, три тисячі двісті
На дошки нема ялин,
Три тисячі двісті, три тисячі двісті
Запаяних домовин.

Микола КОЛОМІЄЦЬ

ПРОСТИ, АФГАНІСТАНЕ!

Валерію Лобову —
кавалеру двох орденів Червоної Зірки,
виконавцю "афганських" пісень.

Все більше нас лежить, все більше нас лежить
В холодних та сумних стаціонарах,
Все більше пам’ять незагоєна болить,
Все більше струни рвуться на гітарах.
Нам навіть небо, навіть небо голубе
Старається життя укоротити.
За те, що ми себе, за те, що ми себе
Дали тоді так тяжко обдурити.
Все більше могил по всьому еСеНДе
З червоними зірками на кашкетах.
Ми не потрібні більше вже ніде
Тим, що сидять у теплих кабінетах.
Тому, що серед гір ім’ям своїх святих
Афганські матері в молитвах нас прокляли.
Ми відбуваєм гріх за себе і за тих,
За тих, що нас на ту війну послали.

***

Микола КОЛОМІЄЦЬ

АФГАНСЬКІ ЗІРНИЦІ

Ми долали і муки,
Ми долали і страх,
Наші ноги і руки
Залишали в горах.
Залишали без брому,
А із присмаком зла,
Відправляли додому
Тільки наші тіла.
Замість ніг, що лишили,
Приточили дюраль,
Замість рук почепили
Нам на груди медаль.
І шкода, що зірниці
Бачим тільки у сні,
Бо спалили зіниці
У афганськім вогні.

***

[YOKO]

Автор цього чудового вірша нажаль мені не відомий.

Розмовляє наша Мова
3 Русским Язиком.
- Мы с тобой, -
Язик говорить, -
Не в ладах живем.
Опечален мой двуглавый,
Мой родной орел
Тем, что нынче в Украине
Мало русских школ.
Малышей русскоязычных
Надобно беречь.
Ты же знаешь, как их портит
Неродная речь.

- От-такої! - каже Мова.
- Я ж сестра твоя,
То чому ж російським діткам
Шкодитиму я?
Нерозумно це - сваритись
Мові з Язиком...
- Да пойми, - Язик говорить,
- Речь же не о том.
Ты же знаешь, сколько русских
В Украине есть.
И других русскоязычных
Всех не перечесть.

- А вони, - питає Мова,
- Звідки лрибули?
Ми сюди їх вербували
Чи за чуб тягли?
То чому ж російськомовні
Прагнули весь час,
Щоб не стали їхні діти
Схожими на нас?
Від столиці України
До найдальших сіл
Все ставало менше й менше
Українських шкіл...

- Ну так что ж? -
Язик питає. -
Я для всех родной.
Я - Тургенев, Достоевский,
Пушкин и Толстой.
- Не хвилюйся, - каже Мова,
- Ми шануєм їх.
Ти поглянь на руськомовних
Діточок своїх.
Подивися на модерну
Молодь у містах
Та послухай краєм вуха,
Що в них на вустах.
Що їм Пушкін? Що Тургенєв?
Що для них Толстой?
Та для них уже й Чапаєв
Більше не герой.
Знаєш, скільки тут про нього
Наплели гидот?
Петька, Анка і Чапаєв -
Пошлий анекдот.
Про Тургенєва й Толстого
Навіть річ пуста.
Де ти бачиш їхні книги?
Хто тут їх чита?
Від еротики й порнухи
Аж тріщать ларки.
Все ж то творять доморослі
Наші "русаки".
Ти у нас російськомовну
Пресу переглянь.
Чим натоптана й набита
Та газетна дрянь?
Уяви, що твій Тургенєв
Прочитав би те,
Що братва російськомовна
Про жінок плете,
Як смакує походеньки
Безсоромних дам.

Він сказав би: - Это мерзость!
Это стыд и срам...
- Ты права, - Язик промовив. -
Слушай мой ответ.
Мне от этих щелкоперов
Тоже жизни нет.
Прикрываясь русской речью,
Этот гнусный сброд
Разлагает в равной мере
Мой и твой народ.
Я скажу тебе по-братски,
Истину любя:
Ты, сестра, от этой мрази
Береги себя.
Защищайся, отбивайся,
А не то - капут.
И тебя они угробят,
И меня cожрут.
- Ну спасибі, - каже Мова, -
За такі слова.
Триста літ мене давили,
Але я - жива,
Бо мене оберігає
Божа благодать.
Вічна правда: Бог не видасть -
Свині не з'їдять.

[Good++++]

Так це ж Павло Глазовий "Мова і язик"