
Сообщение от
Bivaliu
При всём уважении и сложности заданного Вами вопроса, его решение каждому ДОСТУПНО до примитивности и крайне легко к исполнению. Это же не совок, где попытка выезда воспринималась как измена родине.
Да и речь то шла об индивидуальных "УПОДОБАННЯХ", а не о штампе, навязываемом всем и каждому. Демократия нужна, но в рамках этой демократии в такой стране, как Украина (воюющей!) многострадальный язык должен быть доминантным хотя бы до того времени, когда он "поднимется с колен"! Его гнобили более 300 лет и надеяться на то, что в пост-тоталитарный период он сам себе пробьёт дорогу, наивно. Я вспоминаю поездки в деревню в 50-х годах... Там детишки и взрослые, а старики само собой, говорили на добротній українській мові, не цураючись її. без комплексів меншовартості. Зараз у тих же селах у кращому випадку можна почути "суржик" і то у побуті. А вже на базарі намагаються потакати ворогові... Про що казати, якщо в УКРАЇНІ було менше УКРАЇНСЬКИХ шкіл та ВУЗів з викладанням усіх предметів українською...
Так що, всім бажаючим легко або призвичаїтись, або знайти собі інше місце на цьому світі. Я у 1991 році відчув себе ніяково і не зручно.., кинув все: квартиру, посаду, перспективи та поїхав туди де мені зручніше. Правда, скажу чесно, не очікував, що тут патріоти Росії залишаться на місцях, думав вони також покинуть все і поїдуть до себе додому. Довелось підпорядковуватись деякий час нижчим за мене і по посаді і по рівню розвитку... Але то таке.., звільнити ж їх підстав не було, вони тоді всі як один присягнули новій для себе батьківщині. Це вже зараз вони здебільшого нишком, а їх діти і в голос, висловлюють протести, вимагають, а тоді - НІ...
Социальные закладки