Показать скрытый текст читать полный текст
Авторський колектив:
Бех І.Д., дійсний член АПН України, доктор психол. наук, професор; Алєксєєнко Т.Ф., канд. пед. наук; Балл Г.О., докт. психол. наук, професор, член-кор. АПН України; Докукіна О.М., канд. пед. наук; Єрмаков І.Г., канд. пед. наук.; Закатнов Д.О., канд. пед. наук; Зубалій М.Д., канд. пед. наук; Канішевська Л.В., канд. пед. наук; Кириленко С.О., зав. відділом виховної роботи НМЦ середньої освіти МОН України; Кононко О.Л., доктор психол. наук, професор; Мачуський В.В., канд. пед. наук; Миропольска Н.Є., доктор пед. наук; Молчанова А.О., канд. пед. наук; Оржеховська В.М., доктор пед. наук; Охрімчук Р.М., канд. пед. наук; Полянський П.Б., канд. істор. наук, директор департаменту загальної середньої та дошкільної освіти МОН України; Постовий В.Г., канд. пед. наук; Пустовіт Н.А., канд. пед. наук; Чорна К.І., канд. пед. наук; Щербань П.М., канд. пед. наук.
1. Мета і завдання програми
Морально-духовне становлення дітей та учнівської молоді, їх підготовка до активної, творчої, соціально значущої, сповненої особистісного смислу життєдіяльності, є найважливішою складовою розвитку суспільства та держави. Напрямами державної політики в галузі виховання стали принципи гуманістичної педагогіки , сформульовані у: Законах України “Про освіту”, “Про загальну середню освіту”, “Про дошкільну освіту”, “Про позашкільну освіту”, “Про професійно-технічну освіту”, Національній Доктрині розвитку освіти в Україні у ХХІ столітті, міжнародній Конвенції про права дитини”. Закладена в них методологія виховання надає пріоритет розвиненій особистості, її життєвому і професійному самовизначенню, самореалізації, життєтворчості у відповідності з національними цінностями та в контексті ідеї інтеграції нашої держави у європейський простір.
Розробка і прийняття Національної Програми виховання дітей та учнівської молоді в Україні є важливою і дієвою науковою основою реалізації державної політики у сфері освіти, визначає стратегію виховання підростаючого покоління в умовах незалежної України, становлення громадянського суспільства. Програма спрямована на реалізацію соціальної функції виховання – забезпечення наступності духовного і морального досвіду поколінь, підготовки особистості до успішної життєдіяльності в умовах ХХІ століття.
Створена програма розрахована перш за все на органи управління освітою, методичну службу і націлена на створення необхідних організаційних, методичних, кадрових, ресурсних та інших умов, які забезпечують інтенсифікацію виховної діяльності, привертають увагу державних органів влади до виховання особистості в сучасній Україні, сприяють виробленню відповідної політики, підвищенню суспільного статусу виховання в освітніх закладах, оновленню виховних технологій на основі вітчизняних традицій та сучасного світового досвіду, забезпеченню цілісності та різноманітності виховного простору в державі, гармонізації сімейного і суспільного виховання.
Програма загальна за своїм характером, є стратегічним нормативним документом, який відкриває широкі можливості регіонам України, управлінням освіти різних рівнів, навчальним закладам різних типів для розробки до неї системи заходів, найбільш для них актуальних, відповідних їхнім культурологічним орієнтаціям, етнічним особливостям, специфіці, профілю й типу організації-розробника.
Мета Програми полягає у визначенні сучасних теоретичних засад виховання (мети, принципів, основних напрямів, змісту, технологій), науково-методичних, організаційних, кадрових, інформаційних умов розвитку виховних систем; сприянні підвищенню ефективності їх діяльності.
Завдання програми:
- підвищити статус виховання в українському суспільстві та системі освіти;
- укріпити й розвивати виховні функції освітніх закладів, розширити склад суб’єктів виховання, посилити координацію їхніх зусиль;
- ефективніше використовувати національні традиції, сучасний педагогічни й досвід та дослідження сучасної психолого-педагогічної науки у сфері виховання;
- зорієнтувати виховні системи на визнання пріоритету морально-духовного розвитку особистості;
- забезпечити взаємодію системи освіти з усіма соціальними інститутами;
- підтримувати розвиток регіональних та місцевих систем виховання, що враховують територіальні, соціальні та національні особливості;
- розвивати демократичний стиль керівництва виховним процесом;
- формувати шанобливе ставлення до зростаючої особистості у відповідності з Конвенцією ООН про права дитини;
- посилити роль сім’ї у вихованні дітей, зміцнити її взаємодію з освітніми закладами;
- науково обґрунтовано здійснювати допомогу сім’ї у розв’язанні виховних проблем, психолого-педагогічній просвіті;
- відродити на нових теоретичних засадах систему позакласного та позашкільного виховання дітей та учнівської молоді;
- сприяти розвитку громадських дитячих і молодіжних об’єднань як центрів самореалізації особистості;
- актуалізувати важливість психолого-педагогічної та медико-соціальної реабілітації дітей та учнівської молоді;
- спрямувати зусилля на підвищення професійної компетентності педагогів у здійсненні процесу виховання;
- окреслити напрями співпраці із засобами масової інформації;
- сприяти подальшій демократизації державного управління процесом виховання.
2. Особливості сучасної соціокультурної ситуації виховання дітей та учнівської молоді в Україні
Становлення української державності, побудова громадянського суспільства, інтеграція України в світове та європейське співтовариство передбачають орієнтацію на Людину, її духовну культуру і визначають основні напрями модернізації навчально-виховного процесу. В основу національної системи виховання покладено національну ідею як консолідуючий чинник розвитку суспільства і нації в цілому. Форми і методи виховання спираються на народні традиції, кращі надбання національної та світової педагогіки і психології. Ідеалом виховання виступає різнобічно та гармонійно розвинена, національно свідома, високоосвічена, життєво компетентна, творча особистість, здатна до саморозвитку і самовдосконалення. В сучасній соціокультурній ситуації головною домінантою виховання є формування в особистості ціннісного ставлення до навколишньої дійсності та самої себе, активної за формою та моральної за змістом життєвої позиції.
Позитивні процеси, що відбуваються в Україні, пов’язані перш за все із стабілізацією суспільного життя, соціально-економічного положення громадян, модернізацією освіти, гуманізацією навчального процесу, посиленням його виховного потенціалу. Суттєво зріс інтерес до проблем патріотичної та учнівської молоді, освітні заклади стали відкритішими для батьків, громадських організацій; розширилося коло суб’єктів виховного впливу, набули узгодженості їхні дії; проводяться масові заходи різних рівнів, спрямовані на активізацію моральної позиції дітей та учнівської молоді, виховання в них творчого ставлення до життя.
В Україні створено передумови для оновлення змісту й технологій виховання, формування гуманістичних цінностей та зразків громадянської позиції, виконання освітою своєї виховної, культурологічної місії. Зживається погляд на виховання як процес подолання негативних тенденцій в розвитку особистості та засіб перевиховання, сприйняття вихованця лише як об’єкта вихованих впливів. На зміну йому приходить розуміння виховання як процесу залучення особистості до створеної людством системи цінностей, окультурення її життя, сприяння становленню її сутнісних сил, творчої активності.
Сьогодні сформоване соціальне замовлення на ефективні виховні системи й технології. Розвивається інфраструктура дитячого відпочинку. Зростає увага до виховання засобами музеїв, театральної педагогіки, дитячого та юнацького спорту. Підвищується соціальний статус педагогічних працівників. Покращується оснащення освітніх закладів сучасними технологічними засобами і знаряддями. Створюються реальні умови для прояву творчих здібностей молодих людей. Сучасні діти добре проінформовані щодо процесів, які відбуваються в різних сферах науки, техніки, соціального життя, динамічно оволодівають сучасними комунікаційними технологіями. В суспільстві особливе місце посідають проблеми толерантності, протидії тероризму, виховання в дусі миру й взаєморозуміння між народами, охорони оточуючого середовища, здорового способу життя, продуктивного дозвілля, захисту прав людини, розвитку учнівського самоуправління.
Все це створює сприятливі умови для розвитку виховання як пріоритетної сфери соціального життя країни, для підвищення її статусу та потенціалу, досягнення якісно нових результатів в духовно-моральному, громадянському, трудовому, художньо-естетичному, екологічному вихованні дітей та учнівської молоді. Проте прийняті міри не дозволяють докорінно змінити ситуацію у сфері виховання. Не подолані наслідки кризових явищ пострадянського суспільства, низьким залишається виховний потенціал таких провідних інститутів виховання як сім’я, заклади освіти, культури, спорту, соціального захисту населення, засобів інформації, літератури і мистецтва.
Соціальний фон виховання дітей та учнівської молоді в сучасній Україні продовжує залишатись недостатньо сприятливим, що обумовлено як негативними тенденціями розвитку цивілізації в цілому, так і станом українського соціуму. Поглиблення кризи сім’ї знижує її виховний потенціал; інтенсивна інформатизація суспільства кардинально перебудовує простір дитинства, впливає на психологію взаємодії особистості з оточуючим світом. Глобальні екологічні проблеми, міжнаціональні конфлікти, загострення протиріч на релігійному ґрунті, хвиля тероризму – все це посилює навантаження на психіку зростаючої особистості, деформує її духовну сферу, утруднює позитивну соціалізацію. Зростає кількість дітей, які зазнають фізичного насильства, в тому числі вдома; широко розповсюджені алкогольні традиції, авторитарний стиль спілкування в сім’ї. Недостатньою залишається педагогічна культура батьків, високими - показники соціального сирітства.
Ці зміни суспільного життя позначаються на умовах життєдіяльності людей, їх включеності у соціальні процеси, виховному потенціалі середовища, можливостях, способах і формах передачі соціального досвіду підростаючому поколінню. Вони негативно впливають на систему ціннісних орієнтацій, світогляд і життєві пріоритети громадян. Сім’я і школа як основні інститути соціалізації та виховання дитини виявляються неспроможними узгоджено відповісти на запитання про призначення людини в нових умовах життя. Це призводить до зниження авторитету батьків та педагогів в очах дітей і молоді. Соціальна стратифікація негативно позначилася на міцності сім’ї, засадах сімейного виховання, можливостях здійснення соціального контролю за дитиною з боку сім’ї та суспільних інститутів. Соціальний досвід сучасних дітей та учнівської молоді є недостатньо конструктивним, часто базується на культі сили, грошей, споживацькому ставленні до життя. Такий досвід значною мірою формується під впливом проблемного поля, створеного засобами масової інформації.
8. Виховання в різних соціальних інститутах
8.1. Родинно-сімейне виховання
Сім’я є першим соціальним інститутом, відповідальним за виховання зростаючої особистості. Особливість виховних впливів сім’ї полягає в емоційному характері взаємин її членів між собою та з дитиною, в переважанні інтимного спілкування над діловим, у тривалості життєвих зв’язків дитини з батьками. Сім’я покликана створити сприятливі умови для розвитку емоційного життя дитини, становлення в неї почуття самоцінності, впевненості у собі, компетентності у різних сферах життєдіяльності.
Виховання в сім’ї здійснюється завдяки застосуванню специфічних форм і методів впливу і спрямовуються на особистісний розвиток дитини та її соціалізацію. У родині як першому мікросоціальному середовищі визначаються соціальний статус дитини, її права й обов’язки, виникає прихильність до рідних, закладається підґрунтя для становлення світогляду, переконань дитини, ціннісних орієнтацій, морально-етичних ідеалів, естетичного смаку, уподобань, соціальної поведінки, трудових навичок.
Усталеними віками цінностями сімейного життя є: гуманне ставлення до людей (добродушність, доброзичливість, піклування про молодших та старших членів сім’ї, бажання надавати допомогу слабшим і хворим), працелюбність, поважне ставлення до праці людей та її результатів, демократичність відносин, гармонійність стосунків представників різних поколінь.
Важливим аспектом родинно-сімейного виховання є виховання пошани до предків, дотримання народних звичаїв, збереження та збагачення традицій, посилення національно-ціннісних орієнтирів: формування національної свідомості та самосвідомості, любові до рідної землі, народу, відданості Україні; толерантного ставлення до всіх народів, що проживають в Україні; виховання мовної культури.
Сім’я виховує дітей та учнівську молодь на християнських цінностях, які виступають універсальними моральними орієнтирами, невід’ємною частиною культури української сім’ї, гуманістичними засадами, значення і суть яких розкриваються завдяки виховному впливу батьків на духовний світ дитини через її почуттєво-емоційну сферу.
Виховання громадянина в сім’ї здійснюється специфічними для родини формами і методами, в яких поєднується особистісний приклад батьків, усвідомлення і розуміння дітьми приналежності до рідної землі, держави, сім’ї, роду; дотримання традицій і звичаїв, відповідальності за долю своєї країни, її збереження, розвиток, примноження добробуту. Виховання громадянина в сім’ї досягається розвитком патріотичних почуттів та знаннями Конституції і законодавства України, бажанням бути корисним своїй Батьківщині.
Устроєм свого життя сім’я запобігає негативному ставленню дітей до праці, проявам безвідповідальності і безгосподарності, порушенню трудової дисципліни, утриманству і лінощам, крадіжкам і нівеченню суспільної та приватної власності, варварському, нецивілізованому ставленню до природних багатств. Сім’я забезпечує дітям повноцінний фізичний розвиток, міцне здоров’я, фізичну досконалість та привчає їх до свідомого ставлення і зміцнення свого здоров’я як необхідної умови підготовки до суспільної корисної праці, служби в армії й захисту Батьківщини.
Родина лише їй притаманними засобами формує в дітей розуміння та особистісне ставлення до сенсу і мети життя, виховує толерантне ставлення до інших культур і традицій; розвиває моральні якості, спонукає дітей до самовдосконалення; залучає синів і доньок до мистецтва та світової культури; формує моральну свідомість через включення у педагогічно доцільне родинне спілкування, у життя, наповнене доброчинними справами; виховує у дітей готовність до творчої праці в умовах ринкових відносин; формує бережливе ставлення до суспільної і приватної власності, природних багатств, прагнення примножити їх власною працею.
Вплив сім’ї на виховання особистості суттєво залежить від вікових особливостей дитини. У молодшому шкільному віці батьки спрямовують свої зусилля на формування здатності дитини до емпатії, засвоєння нею морально-етичних правил поведінки, виховання базових якостей особистості, найпростіших форм соціальної компетентності. Важливу роль відіграють батьки у статевому та тендерному вихованні дітей підліткового віку, формуванні у дівчат цнотливості, дівочої гідності, уміння володіти своїми почуттями; у хлопців - чоловічої гордості, мужності, великодушності, поваги до жінок, готовності оберігати дівочу честь і гідність. У юнацькому віці особливу увагу батьки приділяють проблемі самовизначення особистості, розвитку її професійних інтересів, свідомому ставленню до життєвих виборів, активній за формою та моральній за змістом громадянській позиції.
Повноцінне виховання особистості в сім’ї вимагає розв’язання державою ряду завдань:
- визначення пріоритету інтересів сім’ї як найважливішої складової демократичного суспільства, гаранту його стабільності та прогресу;
- створення сприятливих умов для зміцнення сім’ї, охорони прав матері та батька;
- матеріальне та моральне заохочення й підтримка материнства і батьківства;
- підтримка молодої сім’ї, забезпечення їй достатнього життєвого рівня;
- охорона дитинства; дотримання положень, заявлених Конвенцією ООН про права дитини.
8.2 Виховання у дошкільних навчальних закладах
Дошкільний вік є періодом первинного становлення особистості, зародження дитячого світогляду, виникнення етичних новоутворень, формування довільної поведінки та моральних якостей, появи особистісної свідомості, розвитку елементарних знань, життєвих навичок.
8.3 Виховання в загальноосвітніх закладах
Шкільні роки є для вихованця періодом становлення інтелектуальної та особистісної зрілості, набуття соціального досвіду, життєвої компетентності. Центральною ланкою реалізації цих завдань, фундаментальною соціокультурною базою виховання і розвитку особистості виступають загальноосвітні заклади.
Оптимізація виховного процесу в загальноосвітніх закладах усіх типів і форм власності передбачає:
- гармонійне поєднання національного і полікультурного виховання, формування культури міжнаціональних відносин;
- збалансованість інтелектуального з фізичним, психічним, соціальним, естетичним розвитком;
- збагачення морального досвіду школярів, розвиток в них потреби у морально-духовному самовдосконаленні;
- формування в учнівської молоді життєвої компетентності, системи смисложиттєвих координат, уміння створювати і реалізовувати власні життєві проекти;
- виховання особистості в колективі, формування умінь налагоджувати взаємодію, співпрацю, гармонійно виходити з конфліктів;
- використання можливостей дитячих громадських організацій, об’єднань, учнівського самоврядування у вихованні активної соціальної позиції школярів, розвитку їх уміння брати на себе відповідальність за прийняті рішення;
- удосконалення трудового виховання, сприяння професійному самовизначенню школярів, формування готовності до праці в ринкових умовах;
- впровадження здоров’язберігаючих технологій, виховання у школярів орієнтації на здоровий спосіб життя;
- створення ситуацій успіху, забезпечення взаємозв’язку процесів виховання і самовиховання, розвитку і саморозвитку;
- гармонійний розвиток особистості в різноманітних видах позакласної діяльності;
- гуманізацію системи оцінювання життєвих досягнень школярів, визнання їх здатності до самореалізації, самоосвіти, прийняття самостійних рішень критеріями оцінки ефективності виховної діяльності навчального закладу;
- введення посад практичного психолога, соціального педагога, педагога додаткової освіти, педагога-організатора, класного вихователя;
- здійснення випереджувального науково-методичного супроводу проектування і впровадження сучасних виховних систем у педагогічну практику.
.............................................................................................
Програма реалізується за рахунок коштів поточного фінансування системи освіти України в межах бюджетів відповідних рівнів.
Київ, 2004 р.
вот, видать, рамки ЭТОГО бюджета сильно проигрывают тем грантам, которые сюда прут грантоеды....................
Социальные закладки