Языковая проблема в Украине - II

[Dema]

Так робили ,а не склалося-що до збитків-не вірю,а то що немає російскомовного українського якістного продукту це вже проблема,бо промивають зараз на 20 році України мозок-інформаційний мотлох з різних боків.

Считаешь перший (самый украиноязычный) очень прибыльным?

[greenok]

Ліна Костенко
вірші

МАЙЖЕ ПЕРЕКЛАД З ПРОВАНСАЛЬСКОЇ

Я лицар і поет, не схожий на ханигу.
Я не служу чужому королю.
У відблиску меча читаю древню книгу
і даму серця здалеку люблю.

І хоч у мене приятелі щирі,
але я знаю, що таке любов,
і не хвалюся друзям у трактирі,
як я заліз до неї у альков!

...

какая конкуренция "Бибигону"!
"Муха-Цокотуха", берегись!)

[петлюра]

  Показать скрытый текст

офф

я себе почуваю етнічним поляком, що народився в Одесі, жив в Західній Німечинні. Зараз отримую вищу оствіту в одному із ВУЗіз Одесси, живу в Стокгольмі (тимчасово), не є членом жодної з партій, прото ближче за все комуністична ідеологія

Що до жив ,не треба,я наприклад теж ,жив так тиждень у Гондурасі-невже ви так любите комунізм?

[Karl Yaspers]

Ліна Костенко
вірші

МАЙЖЕ ПЕРЕКЛАД З ПРОВАНСАЛЬСКОЇ

Я лицар і поет, не схожий на ханигу.
Я не служу чужому королю.
У відблиску меча читаю древню книгу
і даму серця здалеку люблю.

І хоч у мене приятелі щирі,
але я знаю, що таке любов,
і не хвалюся друзям у трактирі,
як я заліз до неї у альков!

А наш король, а ми його васали,
а чорт візьми, я теж його васал.
Усі йому вже оди написали,
лиш я йому ще оди не писав.

І хоч живу я з королем не в мирі,
бо не люблю присвячувати од,
я друзям не підморгую в трактирі —
мовляв, який король наш ідіот!

Мене куплять і спродувать не раджу,
моя душа не ходить на базар.
А не клянусь, тому що я не зраджу,
і вже не раз це в битвах доказав.

І хоч на світі сторони чотири,
я тут живу, бо я цей край люблю.
І не боюсь донощика в трактирі,
бо все кажу у вічі королю!

какой быдло-ужас.

[петлюра]

Считаешь перший (самый украиноязычный) очень прибыльным?

1+1

[Сын полка]

Що до жив ,не треба,я наприклад теж ,жив так тиждень у Гондурасі-невже ви так любите комунізм?

  Показать скрытый текст

Личное

Да, еще я украинофоб, потому как меня задолбала пропаганда всяких там маргиналов из свободы, сичи, нса, патриот украины.
как бы живу я тут уже лет так..... 7)

[Гудвин]

Ліна Костенко
вірші

МАЙЖЕ ПЕРЕКЛАД З ПРОВАНСАЛЬСКОЇ

Я лицар і поет, не схожий на ханигу.
Я не служу чужому королю.
У відблиску меча читаю древню книгу
і даму серця здалеку люблю.

І хоч у мене приятелі щирі,
але я знаю, що таке любов,
і не хвалюся друзям у трактирі,
як я заліз до неї у альков!

А наш король, а ми його васали,
а чорт візьми, я теж його васал.
Усі йому вже оди написали,
лиш я йому ще оди не писав.

І хоч живу я з королем не в мирі,
бо не люблю присвячувати од,
я друзям не підморгую в трактирі —
мовляв, який король наш ідіот!

Мене куплять і спродувать не раджу,
моя душа не ходить на базар.
А не клянусь, тому що я не зраджу,
і вже не раз це в битвах доказав.

І хоч на світі сторони чотири,
я тут живу, бо я цей край люблю.
І не боюсь донощика в трактирі,
бо все кажу у вічі королю!

Вы знаете......
Я лучше всё же почитаю своим детям Пушкина и Чуковского.....
Если укрлитература может выдать детям только "і не хвалюся друзям у трактирі,
як я заліз до неї у альков"
то я лучше уж по старинке как то......
Спасибо.
Вы сами читайте своим детям Ліну Костенко....

[петлюра]

Вы знаете......
Я лучше всё же почитаю своим детям Пушкина и Чуковского.....
Если укрлитература может выдать детям только "і не хвалюся друзям у трактирі,
як я заліз до неї у альков"
то я лучше уж по старинке как то......
Спасибо.
Вы сами читайте своим детям Ліну Костенко....

Тарас ШЕВЧЕНКО

***

Думи мої, думи мої,
Лихо мені з вами!
Нащо стали на папері
Сумними рядами?..
Чом вас вітер не розвіяв
В степу, як пилину?
Чом вас лихо не приспало,
Як свою дитину?..

Бо вас лихо на світ на сміх породило,
Поливали сльози... чом не затопили,
Не винесли в море, не розмили в полі?.
Не питали б люде, що в мене болить,
Не питали б, за що проклинаю долю,
Чого нуджу світом? «Нічого робить»,—
Не сказали б на сміх...

Квіти мої, діти!
Нащо ж вас кохав я, нащо доглядав?
Чи заплаче серце одно на всім світі,
Як я з вами плакав?.. Може, і вгадав...
Може, найдеться дівоче
Серце, карі очі,
Що заплачуть на сі думи,—
Я більше не хочу.
Одну сльозу з очей карих —
І пан над панами!
Думи мої, думи мої,
Лихо мені з вами!

За карії оченята,
За чорнії брови
Серце рвалося, сміялось,
Виливало мову,
Виливало, як уміло,
За темнії ночі,
За вишневий сад зелений,
За ласки дівочі...
За степи та за могили,
Що на Україні,
Серце мліло, не хотіло
Співать на чужині...
Не хотілось в снігу, в лісі,
Козацьку громаду
З булавами, з бунчугами
Збирать на пораду.
Нехай душі козацькії
В Украйні витають —
Там широко, там весело
Од краю до краю...
Як та воля, що минулась,
Дніпр широкий — море,
Степ і степ, ревуть пороги,
І могили — гори,—
Там родилась, гарцювала
Козацькая воля;
Там шляхтою, татарами
Засідала поле,
Засівала трупом поле,
Поки не остило...
Лягла спочить... А тим часом
Виросла могила,
А над нею орел чорний
Сторожем літає,
І про неї добрим людям
Кобзарі співають,
Все співають, як діялось,
Сліпі небораки,—
Бо дотепні... А я... а я
Тілько вмію плакать,
Тілько сльози за Украйну...
А слова — немає...
А за лихо... Та цур йому!
Хто його не знає!
А надто той, що дивиться
На людей душою,—
Пекло йому на сім світі,
А на тім...
Журбою
Не накличу собі долі,
Коли так не маю.
Нехай злидні живуть три дні
Я їх заховаю,
Заховаю змію люту
Коло свого серця,
Щоб вороги не бачили,
Як лихо сміється...
Нехай думка, як той ворон,
Літає та кряче,
А серденько соловейком
Щебече та плаче
Нишком — люди не побачать,
То й не засміються...
Не втирайте ж мої сльози,
Нехай собі ллються,
Чуже поле поливають
Щодня і щоночі,
Поки, поки... не засиплють
Чужим піском очі...
Отаке-то... А що робить?
Журба не поможе.
Хто ж сироті завидує —
Карай того, боже!

Думи мої, думи мої,
Квіти мої, діти!
Виростав вас, доглядав вас,—
Де ж мені вас діти?
В Україну ідіть, діти!
В нашу Україну,
Попідтинню, сиротами,

А я — тут загину.
Там найдете щире серце
І слово ласкаве,
Там найдете щиру правду,
А ще, може, й славу...

Привітай же, моя ненько,
Моя Україно,
Моїх діток нерозумних,
Як свою дитину.

[1839, С.-Петербург]


Тарас Шевченко читав!

[minor]

У відблиску меча читаю древню книгу

А это точно по-украински?

[Sklif]

А это точно по-украински?

Допустимо: как архаизм.

[e^x]

...Но нацики тупо срут нам на голову....

Они постоянно вопят, что русский язык - это блатняк и т.д.

...А всякие укрнацики - ушлёпки, копающие себе яму.
На укр. язык забьют полностью и они будут только вздыхать на форумах, о своём сраном "богатстве"...

У кого великий и могучий, а у кого и блатняк. "Что это за вредность такая??? (блатняк)... у нас её никто не чувствует, у нас её никто не чувствует, у нас её никто не чувствует..." (с)

[Гудвин]

Вот тут - "за". Чтоб и украинский не обижали.

Так все нормальные люди "За".
И украинский никто не собирается "обижать".
Любой гражданин Украины обязан его знать.
Но сдавать экзамены, заполнять документы, получать информацию и пр - должен и на русском языке, если он этого желает.
Вот видите, как всё просто.....
Но из-за некоторых ушлёпков - как сложно.

[РА]

1+1

= 2.
Чо сказать хотел?

[петлюра]

Так все нормальные люди "За".
И украинский никто не собирается "обижать".
Любой гражданин Украины обязан его знать.
Но сдавать экзамены, заполнять документы, получать информацию и пр - должен и на русском языке, если он этого желает.
Вот видите, как всё просто.....
Но из-за некоторых ушлёпков - как сложно.

Англіцку забули!

[Сын полка]

До свиданья, друг мой, до свиданья.
Милый мой, ты у меня в груди.
Предназначенное расставанье
Обещает встречу впереди.

До свиданья, друг мой, без руки, без слова,
Не грусти и не печаль бровей,-
В этой жизни умирать не ново,
Но и жить, конечно, не новей.

разве не прекрасно?

а это?
Над седой равниной моря ветер тучи собирает. Между тучами и морем гордо
реет Буревестник, черной молнии подобный.
То крылом волны касаясь, то стрелой взмывая к тучам, он кричит, и -
тучи слышат радость в смелом крике птицы.
В этом крике - жажда бури! Силу гнева, пламя страсти и уверенность в
победе слышат тучи в этом крике.
Чайки стонут перед бурей, - стонут, мечутся над морем и на дно его
готовы спрятать ужас свой пред бурей.
И гагары тоже стонут, - им, гагарам, недоступно наслажденье битвой
жизни: гром ударов их пугает.
Глупый пингвин робко прячет тело жирное в утесах... Только гордый
Буревестник реет смело и свободно над седым от пены морем!
Все мрачней и ниже тучи опускаются над морем, и поют, и рвутся волны к
высоте навстречу грому.
Гром грохочет. В пене гнева стонут волны, с ветром споря. Вот
охватывает ветер стаи волн объятьем крепким и бросает их с размаху в дикой
злобе на утесы, разбивая в пыль и брызги изумрудные громады.
Буревестник с криком реет, черной молнии подобный, как стрела пронзает
тучи, пену волн крылом срывает.
Вот он носится, как демон, - гордый, черный демон бури, - и смеется, и
рыдает... Он над тучами смеется, он от радости рыдает!
В гневе грома, - чуткий демон, - он давно усталость слышит, он уверен,
что не скроют тучи солнца, - нет, не скроют!
Ветер воет... Гром грохочет...
Синим пламенем пылают стаи туч над бездной моря. Море ловит стрелы
молний и в своей пучине гасит. Точно огненные змеи, вьются в море, исчезая,
отраженья этих молний.
- Буря! Скоро грянет буря!
Это смелый Буревестник гордо реет между молний над ревущим гневно
морем; то кричит пророк победы:
- Пусть сильнее грянет буря!..

[Bivaliu]

А это точно по-украински?

Та українська мова і сучасна співвідносяться так, як та російська і сучасна... Тимпаче, що її правопис насильницькими засобами змінювався аж до 50-х років ХХ століття... Ви візьміть українську книгу до 1935 року і після 1970, одразу ж помітите останні зміни правопису...

[Karl Yaspers]

Та українська мова і сучасна співвідносяться так, як та російська і сучасна... Тимпаче, що її правопис насильницькими засобами змінювався аж до 50-х років ХХ століття... Ви візьміть українську книгу до 1935 року і після 1970, одразу ж помітите останні зміни правопису...

Вообще-то, язык меняется все время, что бы Вы знали.
И дело не в том, насилие это или нет, а в том, что это природа языка - он стремится к простоте.
Возьмите почитайте Рэмарка в оригинале и адаптированный текст (немецкий), увидите тоже самое.
з.ы. бегите минусовать) всегда получаю от этого удовольствие

[ALKA]

Та українська мова і сучасна співвідносяться так, як та російська і сучасна... Тимпаче, що її правопис насильницькими засобами змінювався аж до 50-х років ХХ століття... Ви візьміть українську книгу до 1935 року і після 1970, одразу ж помітите останні зміни правопису...

меня слово "насильно" заинтриговало....было в российской империи пинаемое властями малороссийское наречие....пришли коммуняки,выдумали республику Украина(УССР), начали украинизацию,поткрывали школы,театры,понатыкали памятники Кобзарю,от книг на мове ломились полки,ежегодно бандуристы сьезжались на фестивали и на тебе их оказывается насиловали....

[петлюра]

До свиданья, друг мой, до свиданья.
Милый мой, ты у меня в груди.
Предназначенное расставанье
Обещает встречу впереди.

До свиданья, друг мой, без руки, без слова,
Не грусти и не печаль бровей,-
В этой жизни умирать не ново,
Но и жить, конечно, не новей.

разве не прекрасно?

а это?
Над седой равниной моря ветер тучи собирает. Между тучами и морем гордо
реет Буревестник, черной молнии подобный.
То крылом волны касаясь, то стрелой взмывая к тучам, он кричит, и -
тучи слышат радость в смелом крике птицы.
В этом крике - жажда бури! Силу гнева, пламя страсти и уверенность в
победе слышат тучи в этом крике.
Чайки стонут перед бурей, - стонут, мечутся над морем и на дно его
готовы спрятать ужас свой пред бурей.
И гагары тоже стонут, - им, гагарам, недоступно наслажденье битвой
жизни: гром ударов их пугает.
Глупый пингвин робко прячет тело жирное в утесах... Только гордый
Буревестник реет смело и свободно над седым от пены морем!
Все мрачней и ниже тучи опускаются над морем, и поют, и рвутся волны к
высоте навстречу грому.
Гром грохочет. В пене гнева стонут волны, с ветром споря. Вот
охватывает ветер стаи волн объятьем крепким и бросает их с размаху в дикой
злобе на утесы, разбивая в пыль и брызги изумрудные громады.
Буревестник с криком реет, черной молнии подобный, как стрела пронзает
тучи, пену волн крылом срывает.
Вот он носится, как демон, - гордый, черный демон бури, - и смеется, и
рыдает... Он над тучами смеется, он от радости рыдает!
В гневе грома, - чуткий демон, - он давно усталость слышит, он уверен,
что не скроют тучи солнца, - нет, не скроют!
Ветер воет... Гром грохочет...
Синим пламенем пылают стаи туч над бездной моря. Море ловит стрелы
молний и в своей пучине гасит. Точно огненные змеи, вьются в море, исчезая,
отраженья этих молний.
- Буря! Скоро грянет буря!
Это смелый Буревестник гордо реет между молний над ревущим гневно
морем; то кричит пророк победы:
- Пусть сильнее грянет буря!..

To be, or not to be: that is the question:
Whether 'tis nobler in the mind to suffer
The slings and arrows of outrageous fortune,
Or to take arms against a sea of troubles,
And by opposing end them? To die: to sleep;
No more; and by a sleep to say we end
The heart-ache and the thousand natural shocks
That flesh is heir to, 'tis a consummation
Devoutly to be wish'd. To die, to sleep;
To sleep: perchance to dream: ay, there's the rub;
For in that sleep of death what dreams may come
When we have shuffled off this mortal coil,
Must give us pause: there's the respect
That makes calamity of so long life;
For who would bear the whips and scorns of time,
The oppressor's wrong, the proud man's contumely,
The pangs of despised love, the law's delay,
The insolence of office and the spurns
That patient merit of the unworthy takes,
When he himself might his quietus make
With a bare bodkin? who would fardels bear,
To grunt and sweat under a weary life,
But that the dread of something after death,
The undiscover'd country from whose bourn
No traveller returns, puzzles the will
And makes us rather bear those ills we have
Than fly to others that we know not of?
Thus conscience does make cowards of us all;
And thus the native hue of resolution
Is sicklied o'er with the pale cast of thought,
And enterprises of great pith and moment
With this regard their currents turn awry,
And lose the name of action. - Soft you now!
The fair Ophelia! Nymph, in thy orisons
Be all my sins remember'd.

[ALKA]

To be, or not to be: that is the question:
Whether 'tis nobler in the mind to suffer
The slings and arrows of outrageous fortune,
Or to take arms against a sea of troubles,
And by opposing end them? To die: to sleep;
No more; and by a sleep to say we end
The heart-ache and the thousand natural shocks
That flesh is heir to, 'tis a consummation
Devoutly to be wish'd. To die, to sleep;
To sleep: perchance to dream: ay, there's the rub;
For in that sleep of death what dreams may come
When we have shuffled off this mortal coil,
Must give us pause: there's the respect
That makes calamity of so long life;
For who would bear the whips and scorns of time,
The oppressor's wrong, the proud man's contumely,
The pangs of despised love, the law's delay,
The insolence of office and the spurns
That patient merit of the unworthy takes,
When he himself might his quietus make
With a bare bodkin? who would fardels bear,
To grunt and sweat under a weary life,
But that the dread of something after death,
The undiscover'd country from whose bourn
No traveller returns, puzzles the will
And makes us rather bear those ills we have
Than fly to others that we know not of?
Thus conscience does make cowards of us all;
And thus the native hue of resolution
Is sicklied o'er with the pale cast of thought,
And enterprises of great pith and moment
With this regard their currents turn awry,
And lose the name of action. - Soft you now!
The fair Ophelia! Nymph, in thy orisons
Be all my sins remember'd.

петлюра,наизусть цитировали ?