І що ж, пані Олена, набравши номер телефону сина пана Луїджі, спромоглася лише на привітання рідною йому мовою, і рівно після тих слів, перебуваючи на межі нервового зриву, жінка почала розмовляти українською.
Виглядало це приблизно так: « Йой, діточки, ваш тато помер».
Ще було: «Віддав Богу душу», і вже зовсім несподівано: «Луїджі спустив дух …»
Покладаючись на свою історичну пам’ять і навіть без віри сподіваючись на те, що «рагацці» хоча б трохи розуміють могутню свого часу у світі радянську, тобто російську, мову, із притаманним їй твердим українським акцентом пані Олена майже ридма говорила: «Дедушка умер, памагітє…»
Довго вона, бідненька, мучилася, доки нарешті не виговорила весь відомий їй гідний для такого трафунку україно-російський словниковий запас. Не отримавши ніякого результату, у відчаї та зі сльозами на очах, не сподіваючись на успіх, жінка вимовила кілька слів, які стали порятунком для неї та були достеменно правильно потрактовані сином сеньйора.
«
Гітлер капут»,- рубонула пані Олена, після чого фактично почула, як заскрипіли гальма автомобіля сина пана Луї, який на всіх вітрилах примчав до вілли батька, аби пересвідчитись, що не помилився, сприйнявши відомі цілому світові слова як однозначне підтвердження того, що його батько віддав Богові душу.
Социальные закладки