Показать скрытый текст ..
Взятися за перо мене примусила наша українська дійсність. Тяжко спостерігати, коли твій народ скочується в бездну, з низу якої йому ніколи не вибратися. При продовженні цього процесу він розділить долю багатьох інших зниклих суспільств, віддавши занедбану територію більш пристосованим до життя співмешканцям по Землі. Якщо мати на увазі, що автор в школі не мав більше "трійки" по складанню творів, то можна прийти до висновку, що не особистий гонор підштовхнув його до цього. Я просто бачу, що наш народ зараз блукає в темряві буття, не розуміючи свого стану і місцезнаходження в нинішній цивілізації. І це при масі наших "проффессорів" з історії, філософії, літератури, соціології, журналістики, які крім надуманого "толерантний і працьовитий" нічого з себе відносно цього вичавити на даний час не змогли. А ця недолуга і примітивна характеристика вводить нас тільки в оману, так, наприклад, як і наших північних сусідів вдовблене "великий русский". А без правдивого діагнозу вилікуватися не можна. Такий діагноз в ХІХ столітті своєму народові ставив великий Т. Шевченко в своїх «І мертвим, і живим, і ненародженим», критикуючи його за недолугість. Також на початку ХХ століття вже І. Франко (в силу своєї інтелігентності) цей стан народу назвав просто «інертністю нації», чим підкреслював нездатність нашого народу реагувати для протистояння історичним викликам.
Ось тільки правду цього діагнозу донести до українця важко. Він ментально впертий в захисті свого НЕВІГЛАСТВА отим -" та я все знаю", при цьому маючи лиш обмежений і примітивний погляд на ситуацію, часто навіть підкинутий якимось недругом. Навіть те, що наш «герой» лінькуватий читати, не кажучи вже про осмислення прочитаного, стоїть на перепоні донесення до нього цих думок. А деякі з читаючих, не знаючи своєї рідної мови, навіть не зможуть зрозуміти суті цього слова. Тому таким я перекладаю мовою, з допомогою якої вони створили свій суржик, - «НЕВЕЖЕСТВО». Хибність результату такої обмеженості погляду я приведу на прикладі оцінки пропонованого твору. Хтось його назве просто не професійною спробою історичного та соціально-культурного аналізу, інший – криком душі патріота, а деякі – «рюмсанням лоха», який не зміг пристосуватися до реалій нашого примітивного життя. І всі будуть по своєму частково праві, але все ж ця кожна окремішність не дасть нам цілісну характеристику суті питання, тобто не наблизить нас до істини. Щоб перебороти супротив вказаної впертості земляка, автор спробував примінити метод ляпаса, який інколи приводить пацієнта до тями для подальшого осмислення своєї хвороби. Цей "ляпас" має на меті показати нашому "пацієнту", що той на даний час є всього лиш малоцивілізованим вихідцем з рабів. А стародавнє грецьке прислів'я говорить:"День рабства забирає в людини половину його Я ". Тому ми зараз схожі на давньоримський плебс (теж, в основі, вихідців з подібних рабів), який заповнив своє пусте життя примітивним запитом "хліба та видовищ", чим і довів колись Великий Рим до занепаду.
Я за свої 63 роки міг бачити частину життя мого народу, мені Бог дав здатність аналізу, самому вчитися в додаток до того, чим мене примусово «напихали». З дитинства я привик знаходити різницю між словами та справами, тому уник стадного сприйняття буття через всіляку словесну пропаганду. Хоча в такому «стаді» було психологічно важко бути «білою вороною" (зі своєю нетиповою думкою) – некомсомольця в вузі та непартійного офіцера в «легендарной и непобедимой". Але я сам пішов на цей шлях непристосуванця в житті через небажання продавати своє "я" і не жалкую до цих пір про це. В 80-х і 90-х роках у мене була можливість емігрувати в більш цивілізовані країни, проте я вибрав долю вкупі зі своїм народом, тому що матір, яка б вона не була, нормальні люди не міняють. Я також міг би стати успішним політиком, але вирішив не зраджувати своїй любимій справі інженера-винахідника, маючи небоганий запас ідей і енер-гії для цього. В відповідь на це так довгоочікувана «незалежність» принесла мені разючий удар як особистості. Мій інженерний хист з готовими до впровадження винаходами виявилися непотрібними цій державі. Підкреслюю - ДЕРЖАВІ, бо народу з простоюючими заводами я був навіть дуже в нагоді при величезному дефіциті конкурентоздатної продукції і масовому безробіттю. Зі своїми проектами я об’їздив заводи від Червонограда до Харкова, оббив пороги десятків державних закладів, потратив безліч часу і паперу на безрезультативні переписки, зустрічався особисто з міністрами та п. Ющенком, але… При Сталіну це називали саботажем і просто за відповідне розстрілювали, а в «незалежній від народу» українській владі цей безвідповідальний шабаш списують на «труднощі росту», руйнуючи країну і доводячи своїм невіглаством народ до відчаю. Так з 1994 року я, як і мільйони моїх земляків, був відправлений нашою сурогатною державою в безробітне і безправне гетто, з якого зараз і пишу з надією бути почутим.
14 років поневірянь в пошуку взаєморозуміння, а потім і боротьби з паразитичними державними структурами нічого крім безглуздо втрачених років та здоров'я не принесли. В процесі написання цього твору, перегортаючи історію України та оглядаючи сьогоденну дійсність, що дійсно без валер'янки робити вболіваючій людині не можна, я по суті отримав реальний інфаркт свого серцевого міокарду. Причина цього також в тому, що, якщо на написаний мною лист до М.Горбачова з критикою його «перебудови" я отримав хоч якесь розуміння зі сторони ЦК (див. газ. Правда за 14.03.88р.), то звернення до Кучм та Ющенків завершилося запроторенням мене за грати режимом останнього з внесенням в архів даних жандармської держави моїх відбитків пальців як хронічного злочинця. І це при тому, що цей Ющенко прийшов до влади і по моїй спині на Майдані, і що мене, дисидента-шестидесятника, терпіло навіть КГБ. Ось такий "прогрес" ми пройшли за останні роки. За цей час я остаточно прийшов до висновку, що головна причина нашої недолугості не в владі конкретно, а в самому народові, його культурі, нездатності створити цю владу та контролювати її, тому й приступив до аналізу виникнення причин цього.
Отже штучно позбавлений державою своєї інженерної справи (квартира забита технічними інноваційними розробками в вигляді патентів, креслень та вузлів в металі), я все таки хочу бути корисним суспільству. Тому й поліз в сферу історичного, політичного та соціального аналізу, якого навіть більше недостає Україні ніж моїх інженерних винаходів. Не шукайте в написаному модних нині "політичних замовлень", тому що я за своє життя не привик продаватися. Я одинокий вовк типу Григорія Сковороди, який не міняв свободу думки на гроші. Тому прошу сприймати написане таким як воно є (між строк нічого не знайдете). Тут буде висвітлено всього лиш відомі історичні факти та наше сьогодення, розраховані на читання людиною з достатньою історичною та аналітичною підготовкою, але розглянуті в площині аналізованої теми і під кутом зору, вибраним автором. Ще я хочу підкреслити, що не мав за мету образити якусь особистість чи національність, бо давно прийшов до висновку, що найкраща національність - це порядна людина. Але, в силу людської природи, я все таки стаю в роль того “кулика", який стає на захист свого "болота". А "болото" у нас, 46 мільйонів, спільне, тому я прошу і інших його мешканців подумати про його майбутнє. Я все це пишу не "в пику" професійним історикам, філософам чи соціологам, а лиш хочу заповнити ту прогалину в думках, яка так дефіцитна в наш час. Тому вибачаюсь за свій правопис, стилістику, можливі історичні та аналітичні неточності (ордена Лєніна інститут і 10 років в Красной армії не дуже достатньо сприяли моїй освіченості і, особливо, збереженню рідної мови). Отже, дивіться в суть написаного, а вона буде доступною тим, у кого є мозок та бажання пошуку істини.
Автор
ЗЫ. Кстати, Роман Степанович, не дадите ли прямую ссылку на "Правду" за 14.03.88? А то поисковики выводят только на другие форумы... где Вас методически возят фэйсом по тэйблу...
Тема: 
Сообщение от Lexa2007
Могу предложить предисловие:
Социальные закладки