|
Під Новий рік
Під Новий рік хлоп заходить в ювелірний магазин на Галицькому пляці у Львові,а продавець:
-Цілий тиждень в нашому нагазині 30% скидкa на всі ювелірні вироби...Купіть щось для своєї дівчини,вона буде в захопленні!
-Та в мене немає дівчини,-бормоче хлоп.
-Як? У вас немає дівчини?!
-Ні нема.Мені дружина не дозволяє
![]()
Хлопці,що ви маєте до гарного пана.Хай робить свою справу, а перевести все на чвари то це у нас ті що наверху можуть.Давайте будем більш дружні один до одного.
не нужно останавливаться на достигнутом,ведь впереди еще столько глупостей!
Пошліна
Мер міста Львова викликає керівника комунального відділу і встроює "рознос":
-Шо це Ви собі такеє позволяєте? Ввели якeсь мито для людей за російський газ,і зі мною не порадились!
-??? Та нє,пане мер.Все було узгоджене з Вами.На документі російською мовою,який нам прислали з Донецька чогось і який ми принесли вам,про те ,що росіяни збільшують ціну на газ,ви самі ж і написали відповідь і резолюцію по-російськи: "Пошліна"...
- Ану-ну...дайте подивитись...Варяти! Це не "пошліна",це "пошлі на...!"
Последний раз редактировалось Юрко НОТОЦО; 28.10.2009 в 19:17.
Оце от вельмидуже сподобалося:
Галичанин народжується для того, щоб: у три роки пасти гуси; у шiсть - свинi, кози, велику рогату худобу i почати курити; дванадцять навчитися читати i щипати за майтелеси сусiдську Марину; у шiстнадцять - вiдбути школу досконалим пияком i будзиганом; у вiсiмнадцять побувати у вiйську комiрником при шкарпетках i комiсуватися при пропажi зi складу останнiх; двадцять - побратися з тою самою Мариною i в першу ж шлюбну нiч скочити в гречку з її неповнолiтньою сестрою; у двадцять п'ять - доробитися до трьох дiтей вiд власної жiнки i вiсiмнадцяти вiд чужих; у тридцять п'ять - заправляти краватку з мікімаусами у споднi i сякатися без хустинки на мешти; у сорок п'ять - видати дочку замiж i на весiллi натовкти писок сватовi; у п'ятдесят п'ять - завести козу i вчити онукiв спiвати повстанських пiсень; у шiстдесят, коли коза побігає сама - доробитися до бригадира й вiдсидiти рiк за крадiж чотирьох зимніх шапок; у шiстдесят п'ять - вiдчути себе захисником батькiвщини i, пошивши однострiй невiдомої армiї, марширувати на всi свята з фаною перед сiльрадою; у сiмдесят - стати членом церковно ї десятки; у сiмдесят п'ять - спочити в Бозi, клянучи москалiв i сусiда, чиї кури все життя порпали йому город...
Галичанка народжується для того, щоб: у три роки пасти курчата; у шiсть - сiм навчитися доїти корову Марiанну i длубатися пальцем у носi; у дванадцять - вишити свою першу подушку; у вiсiмнадцять - закiнчити школу iз твердим переконанням, що найбiльшим скарбом у цьому свiтi є її цнота; у двадцять - спекти свiй перший цвiбак; у двадцять один, - переживши трагiчну любов, вийти замiж за Гриця з першого батальону УПА i на другий же день пiсля весiлля вперше дiстати в писок за те, що не була незайманкою; у двадцять три – народити першу дитину, а вже потім зрозумiти, що пов'язала свою долю з чоловіком - пияком, iдiотом,злочинцем або мадяром; у двадцять чотири - народити близнюкiв i рiзко набрати вагу до одного - двох центнерiв; у тридцять п'ять - вступити до лав Союзу У країнок i вперше вiдвiдати знахарку, щоб та наслала якогось дiдька на Гриця, бо п'є; у сорок - вчити доньку вишивати i народити ще одну дитину, будучи свято переконаною, що дiтей бузьки приносять; у сорок два - вставити першi золотi зуби; у п'ятдесят - переконати дочок, що всi мужчини звiрi, яких треба тримати за гратами; у шiстдесят - вишити першу хоругву до церкви; у шiстдесят п'ять - поховати чоловiка i так за ним голосити, нiби вiн був ангел небесний; у сiмдесят - бавити внукiв i вчити їх хреститися; у сiмдесят п'ять - з'їздити нарештi до родини в Угорщину і зрозуміти, що Золтан то було ім’я а не прізвище,а притягнувши звiдтамти старi лахи i ревматизм - тихо згаснути на самотi, усвiдомивши, що все на цьому свiтi гiмна варте, крiм здоров'я...
Правдивий галичанин колекцiонує предмети, якi давно вже втратили своє ужиткове значення. Його пивниця, комiрки, балкон, клуня та курник напханi рiзноманiтними дiрявими баняками, вiдрами, порожнiми пляшками, старими прасками, i ржавими ланцюгами вiд роверiв, банками iз засохлою фарбою та лахами, що залишилися в кабінеті з часів Першої світової. Але надiя все це колись застосувати тiшить добре галицьке серце збирання аж до самої смертi.
Любов до церкви в галичан така сильна, що, якби можна було б, то кожен мав би на своєму городi власну. Так само з цвинтарями та святими мiсцями. Заповiтна мрiя галичанина - мати родинний склеп пiд вiкнами. У гiршому випадку - на Личакiвському цвинтарi у Львовi.
Схиляння тіла галичан перед цитатами теж загальновiдоме. Сьогоднi особливо популярнi Шевченковi "Обнiмiтеся, брати мої", "Кохайтеся, чорнобривi, та не з москалями...". Кобзарева постать має такий великий авторитет у галичан, що вони iз задоволенням приписують йому й чужi висловлювання, як-от Франкове "Лупайте сю скалу" та Шопенгауерове "Хто ясно мислить, той ясно формулю є".
Заповiт галичанин складає за три хвилини перед самою смертю i не випускає його з рук, поки вони не захолонуть. Виливши в баняк молоко, галичанин обов'язково сполосне пляшку водою i виллє в молоко. Пiднiмаючись сходами до свого помешкання, галичанин обов'язково повитирає ноги бiля кожного сусiдського килимка, залишивши недоторканим власний. Дружину галичанин обирає, орiєнтуючись на вигляд майбутньої тещi: має бути фiзично здорова i фанатично вiддана.
Правдивий галичанин цiлодобово палить газ на кухнi, економлячи на сiрниках, i щоб у москалiв менше газу залишилось...
На забавi галичанина треба довго вмовляти, щоб вiн сказав тост. Коли ж вдасться його переконати, то виходить приблизно таке: "Шо би я мав сказати з того приводу? Бисьте щасливо сiли на потяг i доїхали до того мiсцi, де на Вас чекают, най Вас приймут за рiдного i не виженуть на шостий день гостини. I щоб лежати Вам цiхутко в землі i не гнити, як американцi, бо їдят всяку хiмiю. I най Вам здохне тота коза францувата, що об'ї ла нашу грушку пiд самий корiнь. Многая i благая лiта!"
Улюблений образ галичанина - як вiн лежить у трунi, вбраний у шлюбний костюм і шкiльнi мешти, серед квiтiв i заплаканої родини. Коли його виноситимуть на цвинтар, то проходячи повз нього ма є вдарити грiм, зблиснути блискавка i втрафити в сусiдську хату і щасливо її спалити разом зi всiєю господаркою й осоружними курми, що порпалися на його городi немитими пазурями i цим завдавали йому, небiжчиковi, невимовних душевних мук.
Кожен порядний галичанин має родину в Канадi або Америцi. Хто не має, тому нiколи не бути депутатом, мером або вiйтом. Йому свiтить лиш кар'єра „ священика”. Раз на рiк з-за океану на галицькi терени прибуває до родини одна пачка з добре-таки зужитими двадцять лiт тому речами, серед яких неодмiнно є корейськi квiтчастi хустки, капи на двоспальне лiжко i пакуночок iз протизаплiдними пiгулками для дев'яностолiтньої тітки Паранi. Саме цi дарунки долi стають надовго, часами навiки яблуками розбрату для дружнiх галицьких та галицько-волинських родин. За кожну запрану спiдню сорочку чи краватку iз замацьканим вузлом галичани так сваряться i так гнiваються, що лиш землетрус, буревiй, всесвiтнiй потоп i захоплення москалями наших спиртзаводiв можуть їх на якийсь час об'єднати. Або приїзд коханої цьотки з Канади...
Правдивий галичанин має чарiвну звичку носити з собою двi пачки цигарок: лiпших - для себе, а гiрших - для всiх решти. Економлячи на власних сiрниках, вiн припалює цигарку вiд вогню на плитi, через що брови та чуб у нього частенько обпаленi. Цигарку галичанин викурює доти, поки не почне шкварчати фiльтр i жар не обпiкатиме пальцi. У хатi кожного галичанина-курця є заповiтна скринька, в якiй на чорний день зберiгаються "цюки" (недопалки тобто). У лиху годину власник цього скарбу обклеює їх папером iз патрiотичного видання i хатою лине важкий сморiд горiлого. Справжнiм нацiональним спортом наших землякiв стало стрiляння цигарок у близьких i далеких сусідів. Власнi цигарки галичанин курить тiльки вдома та наодинцi.
Художнi вподобання галичанина вже столiття, як сформованi й незмiннi. Крiм релiгiйних образiв-портретiв Шевченка,Франка галицьку оселю найчастiше прикрашає картина в ядучих барвах, на якiй зображений червонопикий гуцул, що сповiщає трембiтою на весь свiт, що вiн ще живий i вiвцi теж. Сей шедевр надбано за фляшку самогонки в сусiда, чий син по блату вчиться у Львовi й часами бавиться мальовидом, мріючи стати як батько – театралом. Тiшить око i душу галичанина й художнє вiдтворення валки чумаків з волами на тлi жовтого поля та синього неба та портрет якоїсь єгипетської цариці. Поряд iз цими шедеврами серед широкого галицького загалу побутують й "автобуснi" розмальовки. Вони зазвичай розмiщенi на лобовому склi мiжмiських автобусiв для траурних процесій, i схожi одна на одну, наче близнючки. Сюжет "полотен" - канонiчний: розпухлий вiд пасажирiв автобус мчить гiрською дорогою, обiч якої йому вслiд вишитою хусткою маха єзамрiяна гуцулка. Десь неподалiк пасе отару її чоловiк - мадяр. Вiвцi, судячи з вигляду, мутанти - дуже схожi на вiвчарок у перуках.
Галицька впертiсть така ж, як i скупiсть. Якщо галичанин щось бере до голови або, боронь вас, Боже, до серця, - немає жодної ради на те i можливостi змiнити його децизiю. Наприклад, у якiйсь газеті наш земляк може прочитати про те, що в Афiнах при розкопках на Акрополi було знайдено український паспорт на прiзвище Гомер і з кольоровою знимкою слiпого та глухого поета, то жодна у цiлiм свiтi людина не зможе переконати його в неправдивостi цього факту. Вiн уперто буде твердити, що "Незрячий або глухий - то є перший український народний поет, але другий пiсля Кобзаря генiй".
Цiкавою властивiстю галицької ментальностi є незбориме бажання галичанина захопити якомога бiльше землi... на цвинтарi. Таке враження, що наш автентичний земляк прагне якомога швидше побачити на кладовищi всю свою родину i ще двi-три родини сусiдiв, якi обов'язково мають бути похованi навколо його гробiвця раніше. Мало того, вiдхоплена у сусiднiх небiжчикiв землиця загороджується металевим парканчиком, прикрашеним гострими списами арматури або важкими морськими ланцюгами. Цю "потойбiчну" територiю галичанин оберiгає, як зiницю ока, i горе тому, хто ступить на неї нечищеним мештом або босонiжком. Галичанин дуже любить, щоб його особиста власнiсть вiдрiзнялася вiд iнших. Через це галицькими мiстечками частенько дибають схожi на iнвалiдiв кури, гуси, корови i конi, поцяцькованi або завізовані йодом i зеленкою,наче вони щойно втекли з районного шпиталю.
Одяг галичанин обов'язково купує на вирiст. Навiть якщо йому 87 рокiв i вiн давно вже оглух, а бачить ще гiрше. Взуття купується також на 2-3 розмiри бiльше - а раптом нога розтопчеться! Щоб зручно носити завеликi мешти, галичанин напихає в шпiци 3-4 зiжмаканi журнали. Якщо ж йому ласкава доля пiдкине задешево пару замалу, то вiдбудеться цiкавий ритуал розношування: спочатку мешти залишають на день у повнiй ваннi гарячої води; потiм галичанин надягає товсi вовняi шкарпетки, а вже на них – мокрісiнькi мешти. I ходить у них двi доби без перерви на сон. Аж тодi вони готовi до вживання за призначенням.
З невiдомих причин чужi дiти для автохтонного галичанина чомусь завжди лiпшi, нiж власнi. Своє - це на вiки вiчнi "матолки", "штурпаки" i "тумани вiсiмнайцятi". У зв'язку з цим кожному галичанину потiм усеньке життя доводиться докладати неймовiрних зусиль, щоб довести протилежне i собi, i людям i батькам, якi до самої смертi не вiритимуть в успiх власних чад. У такий спосiб змалечку галичаниновi прищеплюється стiйкий ген упертостi, наполегливостi та стійка ідея посісти якусь посаду. Мабуть тому найбiльш продуктивними галичани стають у перiод утискiв, наруги та плюндрувань їз боку певних обставин. У мирний час благоденствiя галичанин зазвичай безпечний i байдужий.
Давно треба у галицькiй столицi - у Львовi - встановити пам'ятник маленькій підсмаженій шкварочці. Сей правiчний продукт для кожного правовiрного галичанина є джерелом життя та символом добробуту. Шкварок галичанин споживає стiльки, що пересiчний європеєць вiд таких канцерогенних i ракотворчих доз давно б годував хробакiв на Пер-Лашез або на островi святої Єлени. Здається, лише до чаю i пампушкiв з повидлом галичанин не додає шкварок. Усi решта страв багатющої галицької кухнi населяються животворними шкварками. I в горi, i в печалi, i особливо в радостi поруч iз галичанином крокує його життям рожева, хрумка, чималенька шкварочка!
Готуючись до вiзиту в гостi або на день народження до сусіда або на весiлля чи чиїсь уродини, галичанин завжди немилосердно нервується i кривиться. Причина криється в необхiдностi дарувати презенти або подарунки. Нi, галичанину рука б всохла i язик вiдпав, якби вiн вiдмовився вiд чийогось подаруночка. Але дарувати комусь... Щоб запобiгти цьому, галичанин вiд самого ранку аж до умовленого часу вiзиту перевертає вверх ногами помешкання тещi та братiв, щоб розжитися якимсь непотребом. Це може бути непрочитана книжка про життя аборигенiв з Росії, зацвiлий рушник і з вишитим портретом Iвана Мiчурiна або дерев'яний беркут без одного крила. Подарунок ретельно вимивається, обтраскується дезодорантом й ретельно обгортається целофаном з уживаного букета квiтiв, який було подаровано йому місяць тому. При врученнi галичанин набирає урочистого вигляду, випинає груди з вишитою краваткою i пiвгодини розхвалює принади та переваги власного пiдношення. А вже вдома мало не до самого ранку побивається за втраченою рiччю. І лише безперестанна робота може втішити його в цей час!
Ментальнiсть та тисячолiтнiй гуцульський побут на галицьких теренах надiлили галичанина фантастичною здатнiстю не визнавати власних помилок, але ретельно фiксувати чужi, зазвичай повторюючи їх. Iсторiя ще не знала випадку, щоб хтось почув вiд правдивого галичанина фразу: "Вибачте, я не мав рацiї". Якщо ж хтось вiдважний зможе її вимовити, - смiливо берiться обмiрювати погруддя на пам'ятник, бо довго цей унiкум на наших теренах не проживе. При поясненнi будь-якого нещастя, що трапилося з ним, галичанин назве тисячi причин, крiм однiєї – власного соціального статусу або нетямущостi. Через це галичани виглядають дуже впевненими в життi та працi. Причини, якi призводять до галицьких нещасть i клопотiв, також є давно усталеними та вiдомими. Серед них найчастiше називають: негоду, москалiв, полякiв, сусiда, криву Теклю, що наворожила, вроки, важке дитинство, поговiр, владу i Бога. Сприятливими факторами галичанин вважає: власний розум, власну працелюбнiсть, власну силу i вдачу, щасливий збiг обставин, який дозволив йому народитися, американських шпійонив.
Дали будеКонституція України по - галицьки
Розділи I, II
Стаття 1.
Україна є держава українців, які сповідуют свою суверенність, незалежність від оковитої і росийского газу, демократичність у виборі чільних урядників і жінки.
Стаття 2.
Суверенітет України поширюється на всі її городи, клумби, пляжі, комини і пляци під забудову. Україна є держава, як невгрижене ябко, тобто юнітарна. Сьвяті терени України в рамцях накраяних кордонів є нашими на віки вічні. Амінь.
Стаття 3.
Людина, навіть якщо вона й не є галичанином з якоїсь Божої примхи, її життє і здоров'є, честь і гордість, право бути непобитим на міліцейськім постерунку чи після футболу визнаютьсі в Україні найгарантованішою соцівальною вартісністю. Держава, як то не смішно, відповідає перед людинов за свою діяльність чи бездіяльність.
Стаття 5.
Україна є республікою, хоть і не всі знают що то є за цимес. Головним начальником і владарем в Україні є народ, якого правди сила, що вгору йде. Народ сам тего не відаючи чинит владу безпосередньо і через свої демократичні органи. Ніхто не може купити собі державну владу. А хто може - най ся поділит з народом.
Стаття 10.
Державнов мовов в Україні є українска. Всі решта мови не гірші, але наша ліпша, бо ми є титульна нація і нема на то ради. Прецінь в Україні дається гваранція, щоби кождий міг балакати по своєму, і навіть, по росийски, хоть то і паскудство. А ще наша держава позволяє вивчати инші ріжні мови, які не кождий зрозуміє в Карпатах чи на Волині, але якими балакають тамка, де ми заробляєм гроші на прожиття тутка.
Стаття 11.
Держава збирає докупи і галичан, і закарпатців, і буковинців, і волиняків, і полтавчан і подоляків, щоби нагадати їм, що вони з діда прадіда вродилисі українцями, про що записано в паспорті і инших ріжних аусвайсах і метриках..
Стаття 12.
Україна дбає про українців, які знайшли гроші виїхати з наших благословенних теренів, але теперка дуже тужать за материзною, хоть і сидять при грошах. Але держава не має грошей, щоби їм аж так помогти.
Стаття 13.
Земля, і всьо, що лежит під ногами, астматичне повітрє, вода в річках, возерах, ставках, морях, кранах, флєшках і філіжанках, які є на наших теренах - є нашими до самої смерти. Кождий наш чоловік, хоть і нехрист має право спользувати природні воб'єкти, але щоб нам сі троха лишило.
Стаття 14.
Земля є основним націвональним здобутком і хто на ню посягне - дістане по загребущих пальцях, захланній голові і сиромудрій сраці по саму Тузлу.
Стаття 15.
Кождий порядний українец має право пащекувати на владу від щирого серці і на повну губу, бо в нас цензура суворо заказана. Жадна ідевологія не годна визнаватисі державов як за більшовиків, бо то є встид і ганьба.
Стаття 17.
Боронити Україну з Півночі і Сходу, Заходу і Півдня мают Збройні Сили України, але їм бракує солярки. Тож кожний українець, що може тримати в рукаї зброю, повинен її мати в сховку і регулярно чистити кріса, шмайсера чи машінгвера, бо вороги не сплят, а пантруют по периметру кордону. А ще кожний українець має право бути міліціянтом і
прапорщиком - се їго суверенне право.
Стаття 20.
Державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України. А ще Франц-Йосиф, але він вже давно вмер, через те до него не всі сі признают. Державний Прапор України - фана з двох рівненьких смужок синего і
жовтого кольорів. І не дай вам Боже перевернути його догори дригом! Державний Герб України є - Знак Княжої Держави Володимира Великого і УПА - тризубец, а не виделець.
Державний Гімн України - націвональний гімн на музику М.Вербицкого, що похований, де теперка Польща. Хто не знає нашого гімну - не є українцем, а є гавганом і анальфабетом, за що може дістати в писок і де інде. Столицьом України є Київ, хоть то і не справедливо, бо Львів не гіршій і українців тутка більшіше.
Стаття 23.
Кожда людина має право бути собов і розвиватисі, як тато каже, якщо при цім вона не робе гранди иншим людям і їх родичам.
Стаття 24.
В нашій державі не може бути жадних привілеїв чи заказань за ознаками раси, кольору шкіри на мештах, політичних, релігійних та інших пташках в голові, по жіночій лінії і сексу. Рівність прав жінки і чоловіка гварантується, хоть наші хлопи і не навчилисі родити дітисьок і давати їм цицьки помежи зуби. Держава чинить так, щоби кобіти могли і працювати, і бавити бахурів. Бо хлопи тего не годні робити - наші балватунці можут тілько горівку пити і бомки збивати.
Стаття 27.
Кожда людина має право жити і не тужити. Нігди не мож скасувати чуже жіттє, хоть то і пияк, і затятий москалиско. Бо тоді мож втрафити до цюпи і годувати воші в криміналі.
Стаття 35.
Кождий має право вірити в тего Бога, котрий намальований на їго іконах. Церква і церковники в Україні відокремлені від держави, але не від наших пожертв, що вигідно їх вирізняє з-поміж инших комерційних структур.
Стаття 36.
Громадяни України можут сі гуртувати в союзи, партії, гуртки і колгоспні ланки без жадних заказань і на свої гроші. Кого ж насильно притягнули в СДПУ(о), чи Народний рух - най напише супліку до прокурора, бо так робити не мож, хіба за грубі гроші.
Стаття 40.
Кождий матолок в нашій державі, що володіє письмом і каламарем, може написати супліку, чи скаргу до органів державної влади на органи державної влади. Держава гварантує - смішно буде всім.
Стаття 41.
Кождий має право чимсь володіти. І кождий має право володіти чимсь твоїм.
Стаття 43.
Кождий має право тяжко гарувати і гнути спину, але не кождий на зарплату. Щоправда право на матвинагороду за працю захищається законом. Як і архітектурні пам'ятки.
Стаття 45.
Кождий, хто гарує, має право на вічний спочинок.
Стаття 47.
Кождий має право на власну халупку, курінь, намет чи кватиру на виплату. Але не кождий навіть те має.
Стаття 51.
Шлюб сі ґрунтує на вільній згоді жінки і чоловіка. То є їх проблєми.
Стаття 68.
Кождий матолок повинен жити за законами України. Бо може статисі так, що ти ніц і не знав, коли тещу катував, що то не мож робити - а тебе вже до цюпи запхали і статтю шиют. Незнання законів нашої держави не звільняє від отримання міліціянтами втіхи від твойого арешту.![]()
Льва не интересует мнение овец.
Социальные закладки