| ||
Это текст песниСообщение от ЮРИЙ ПАВЛОВСКИЙ
Дыхание тьмы ближе и ближе
Слиянье тьмы манит и ждет
Дыхание тьмы все что ты слышишь уходишь ввысь В свободный полет
Тени рассвета легли на крыло
Ты выжил сомненьям и бедам назло
Резким движеньем штурвал на себя
Сегодня твой день и победа Твоя
Черный дым словно флаг
Сердце машины забилось мне в такт.
САМ НАПИСАЛ?!
Тебе значит можно, а мне нет?!
Я, что изгой общества?!
П.С. ну хотябы в нужном форуме создал бы тему )
Гениальная идея! Кто полетит первым, станет героем УССР, посмертно. Килограм черной икры ежинедельно друзьям погибшего гарантирует КПУ.Ыыы да хорошо пошутил 100% а давайте еще переименууем нашу страну в УССР поставим править когото потомка Ленина и колонизируем Марс и там объявим да здраствует коммунизм?
То ли общество деградирует, то ли я умнею?
Ну что вы.. Просто тема юморная получилась..Тебе значит можно, а мне нет?!
Я, что изгой общества?!
Надо топик создать и продвигать эту идеюГениальная идея! Кто полетит первым, станет героем УССР, посмертно. Килограм черной икры ежинедельно друзьям погибшего гарантирует КПУ.
А почему не Царица Всея Украины?
Боже, Україну збережи,
Господи, помилуй нас!
Был один наследник и даже пытался в 1918 году востановить монархию на Украине , погиб в небытии под американской бомбой в 1944 году.
Последний раз редактировалось Братчик; 04.12.2006 в 17:58.
Только Чумаченко нам и не хватало для полного счастья...
А может кому-то и не хватает? Счастье - это понятие весьма относительное...
Боже, Україну збережи,
Господи, помилуй нас!
Дальше им нечего было отвергать, так как государство раздробили. )
То ли общество деградирует, то ли я умнею?
Хотели бы мы того или нет, но они уже плодятся у нас... Хотя на российском Дальнем Востоке ситуация намного критичнее, а Путин всея Руси молчит, да еще грозится выплачивать "сумасшедсший" материнский капитал... Не до приколов!
Боже, Україну збережи,
Господи, помилуй нас!
Я против монархии. Демократия намного лучше.
Таки да в стратегии я силен.Дадим Sourse статус супер-пупер дипломата и отправим губернаторствовать по-жизненно на Марс ...
Sourse Стратег...
Но я туда нехочу я марсианский язык ненаю
А потом штурмом бить капитализм !!!!
Это кулл но назвать его надо ЙУХ
А что, Блок Украинских Монархистов (БУМ) - звучит, а?!
Коротко и ясно
[QUOTE=ЮРИЙ ПАВЛОВСКИЙ][QUOTE=Sourse]Таки да в стратегии я силен.
Но я туда нехочу я марсианский язык ненаю я лучше на луну к лунатикамХыХ наша служба и опасна и трудна ....
Лана Sourse, уговорил, будешь лунатиком!
Тока там не дипломаты, а спецагенты нужды, там чужая територрия, воевать придется! А Марс (срам, Карл Маркс, Сара, Рай) он наш был
Мир во всём мире!"к плитике" - она точно не имеет никакого отношения.
Ваш аватар более сатанинский нежели мой, г-н Павловский! "Мир в кольцах (объятьях) сатаны" - Ты и в ГЕОТЕМЕ сечешь? Молодец!
50/50 - МИР?!
Боже, Україну збережи,
Господи, помилуй нас!
Ну вот видишь, потуги были
Иди знай, что в штаб-бункерах нам яйцеголовые политаналитики варят?
Вы явно не понимаете поднимая данную тему или решили просто приколоться над всеми , ибо другой логики ваших ответов просто не вижу.
Спочатку воліли замовчувати про існування Гетьманської Української Держави, та й про самого гетьмана України Павла Петровича Скоропадського.
За майже 700-літню добу бездержавності Україна лише двічі наближалася до тієї межі, коли могла виринути з небуття і стати поряд з європейськими державами, як рівна. Вперше, — це вже добре відомо і вивчено, — в часи Великої визвольної війни під проводом гетьмана Богдана Хмельницького. Лише швидка смерть цього великого військового і політичного діяча перешкодила здійсненню планів по відновленню Української держави. За якихось півкроку Україна зупинилася, а потім покотилася назад, аж до зникнення самої назви її земель, до заперечення навіть існування такого народу, українців, та їх мови.
За новітніх часів, на початку 90-х років XX століття, все частіше почали згадувати другий шанс, виділений долею Україні для створення своєї держави. І майже в один голос історики, політики, журналісти та інші взялися запевняти, що це була, безумовно, Центральна Рада та її діячі. Забуваючи, що її складали соціал-демократи та частково соціал-революціонери. У програмах цих партій ні словом не згадувалося про незалежну Українську державу, а лише автономію у складі «демократичної» соціалістичної Росії. На цих засадах була проголошена Українська Народна Республіка як автономна складова оновленої Росії.
Спочатку воліли замовчувати про існування Гетьманської Української Держави, та й про самого гетьмана, до речі, останнього в історії України, Павла Петровича Скоропадського. Називати його ставлеником німєцько-австро-угорських окупантів, яких закликала в Україну Центральна Рада, вже не наважувалися. Тим більше називати Павла Скоропадського російським генералом і флігельад’ютантом царя Миколи II теж було незручно.
Врешті знайшли компроміс. У більшості підручників «Історії України» різного рівня подаються біографічні дані Павла Петровича Скоропадського, його козацьке, шляхетне походження, військова кар’ера, і зовсім коротко і поверхнево – період розбудови Української Держави. Тут знову наголошується переважно на успіхах культури, науки, освіти за часи його правління, згадується відкриття Української Академії Наук, двох університетів, півтори сотні українських гімназій та інше.
А загалом більшість авторів, які беруться писати про Павла Скоропадського, його державотворчу діяльність обходять або торкаються її поверхово, дехто називає такі спроби утопічними, ледь не дивацтвом – відновити на початку XX сторіччя українську монархію, повернути козацькі порядки минулих століть і так далі, що врешті й привело до загибелі цього національного утворення.
З усією відповідальністю можу заявити, що гетьман Павло Скоропадський на початку минулого століття встиг закласти основи цілком сучасної європейської держави, добре розуміючи, що час імперій та монархій вже пройшов, хоч не заперечував конституційно-парламентських монархій.
Серед іншого в книзі досліджені зв’язки і дружні стосунки Павла Скоропадського із фельдмаршалом і Президентом Фінляндії Карлом Густавом Емілем фон Маннергеймом і загалом його державою. Адже обидві держави стартували майже одночасно, проголосивши свою незалежність у листопаді та грудні 1917 року. Україна на той час мала міцніший економічний та військовий потенціал, проте поступалася в розбудові політичних структур та національної свідомості різних прошарків суспільства.
Як розгорталися події у цих країнах далі, чому нині Фінляндія – європейська держава з високим життєвим та економічним рівнем – при тому знаходячись під Полярним колом! – а Україна й досі борсається у болоті невизначеності та суперечностей, намагаються дати відповідь автори цієї книги. До речі, події в повісті подаються через долі двох видатних осіб — Павла Скоропадського, якого в Україні не знає понад 90 відсотків населення, і Карла Густава Маннергейма — національного героя Фінляндії, де він відомий кожному школяреві і навіть бабусі з далекої північної провінції Лапландії.
Досить інтригуюча назва першої частини: «Я помилився двічі» викликає природне запитання — що ж це за помилки? До речі, згадуваних самим гетьманом. До них він у своїх спогадах долучав ще до десяти своїх помилок. На жаль, насправді їх було ще більше. І одна, особливо трагічна, визначальна, що вирішила долю України і самого гетьмана Павла Скоропадського.
На кінець 1917 року в Україні внаслідок більшовицької пропаганди і нерозважливих дій українських соціалістів, майже не лишилося організованих військових сил. За винятком 60-тисячного Українського корпусу, очолюваного Павлом Скоропадським. Центральна Рада та її лідери докладали неймовірних зусиль, щоб і ця сила зникла. Вони побоювалися, що авторитетний, досвідчений генерал Скоропадський будь-коли зможе в’їхати до Києва і збройною силою припинити діяльність безпомічного, бездарного соціалістичного уряду. Який, однак, виявився винахідливим.
Щоб забезпечити собі спокій, соціалісти вирішили знищити Корпус економічними засобами: вони припинили постачання теплого одягу, опалювальних засобів, продуктів харчування військам генерала Скоропадського. Цього добра на той час на складах у Києві знаходилось стільки, що його було б досить, щоб забезпечити мільйонну армію. У 25-градусні грудневі морози це діяло бездоганно. Солдати, а почасти й офіцери корпусу, почали розбігатися по домівках і теплих квартирах.
Генерал Скоропадський опинився перед дилемою: або йти на Київ і, без особливих зусиль розігнавши безтямну Центральну Раду, взяти владу в свої руки, навести лад у державі, що йому настійливо радили молодші офіцери. На той час незалежну Україну підтримували Англія і Франція, обіцяючи військову допомогу та фінансову підтримку. Або подати у відставку.
На ту пору незалежній Україні майже ніхто не загрожував. На заході в окопах сиділи знесилені, не здатні до будь-яких військових дій австро-угорські дивізії. Про польську загрозу тоді не могло бути й мови, бо Польської держави на той час ще не існувало. Зі сходу, з Росії, де більшовики щойно здійснили військовий переворот, збиралися здійснити рейд по Україні неорганізовані банди так званих червоногвардійців. Але це були розрізнені, часто п’яні «інтернаціональні загони», наспіх зібрані із мадярів, корейців, латишів, матросів та інших. Червона армія як більш-менш організована сила з’явилася в Росії лише наприкінці 1918 року.
Навіть третини Українського корпусу вистачило б для повного розгрому московських агресорів. У генерала Павла Скоропадського лишилося б рік часу, щоб розбудувати власну армію і незалежну державу. Залишалося тільки виявити рішучість і застосувати силу. Пізніше це стало б великим благом для народу і держави. Гетьман Скоропадський став би національним героєм, засновником незалежної Української Держави, її оборонцем. Саме так сталося з Йозефом Пілсудським у Польщі і Карлом Маннергеймом у Фінляндії та й з першими президентами в Прибалтійських державах.
І це, нагадаю, без сторонньої допомоги, до якої, на жаль, потім довелося звернутися (зокрема, до німців). Як же вчинив генерал П. Скоропадський? Як дворянин, шляхтич, аристократ він не уявляв собі іншого вибору, як законність і еволюційність. Це в часи, коли ні в що не ставилася честь, порядність, благородність, коли саме людське життя знецінилося до найнижчої межі. І командуючий Першим Українським корпусом генерал Павло Скоропадський подав у відставку, поселився у Києві в одному з готелів як приватна, цивільна особа.
Те, що сталося пізніше, ми вже добре знаємо. Цей випадок досить докладно описаний у згадуваній повісті «Гетьман України Павло Скоропадський». Прокоментував його я тому, що в цьому творі взагалі майже відсутні будь-які коментарі. Автори покладаються на здатність читачів самостійно думати, розмірковувати й робити відповідні висновки. І це не завжди виправдано, бо, в першу чергу, читачами повісті будуть, можливо, не підготовлені, але патріотично налаштовані читачі.
Автори повісті залишають генералу і гетьману Павлу Скоропадському всі його чесноти і риси характеру такими, які вони є. Це — не бронзовий пам’ятник, а жива людина. І в тому його привабливість. У перших розділах повісті Павло Петрович Скоропадський — нерішучий і млявий політик, розніжений, часом нерозважливий дворянин і аристократ. До речі сказати, і повість у цих частинах розгортається дещо мляво. Далі, коли події рухаються з калейдоскопічною швидкістю, що позначається й на ході повісті, то спостерігається подеколи, на перший погляд, нібито хаотичність викладу, хоч в цілому це виправдано, аби відтворити дух того часу.
Занадто короткий термін у непростий час було відведено гетьману Павлу Скоропадському, щоб звести основи незалежної держави. Навіть при його суперечливості, непослідовності й незлагодженості дій Павло Скоропадський з цим упорався успішно. Його досвідом можна і необхідно скористатися зараз. Ми, на жаль, розумнішими не стали і мало чому навчилися з того часу.
Разом із гетьманом П. Скоропадським у повісті живуть і діють, — хто довше, а хто лише мить, — відомі історичні та політичні постаті, або й зовсім для нас невідомі, але більшість з них мало нагадують звичні стереотипи. Хтось, звиклий до готових схем та рутини в історії, можуть не погоджуватися з авторами повісті, звинувачуючи їх у багатьох гріхах. Але в тому й особливість повісті, що вона не схожа на раніші оповіді на історичні теми.
І, головне, без постійного пошуку зовнішніх ворогів, які впродовж всієї нашої історії не дозволяли нам, українцям, звестися на ноги. Однак, хто ж, як не ми самі, щоразу відкривали браму нашим ворогам, запрошуючи їх правити нами. Так, автори повісті не є професійними істориками і, можливо, це й добре, бо непереобтяжені стереотипами, але вони не е й дилетантами, їх переповнює щире бажання, щоб наша історія, ледь позбувшись одних радянських міфів і потворності, не поринула в нове міфотворення.
Учись студентИменно, что в нужном!
Ты же не знаешь, с какой именно целью я опросник создавал?
За один вечер я стока ценной инфы получил!
Встала и ушла!-Разговорчики в строю!
-Успокойтесь на Вас спецЗаказ! /х/ф "Шурик на стройке"/
Разгаваривать научись!
(с) Интервью Фёлёпа Керкорога
muha
Читал и улыбался, читал и улыбался.
Почему же эта статься заставила меня улыбнуться? Причина в том, что украинский язык и формы выражения мысли на этом языке в большом количестве носит абстрактный характер.
" виринути з небуття" - просто замечательный оборот.
"ставлеником" - это как расшифровать?
"І це, нагадаю, без сторонньої допомоги, до якої, на жаль, потім довелося звернутися (зокрема, до німців)" - прозвучало просто замечательно.
Что до Финляндии. Конечно гениальное сравнение, Украина и Финляндия. Те события которые происходили в этих странах настолько разные, что сравнивать их лишь по дате попытки стать независимыми смешно.
"Україна на той час мала міцніший економічний та військовий потенціал" - какой такой экономический потенциал? цифры, дайте цифры!
То ли общество деградирует, то ли я умнею?
Ваши права
Тема: 
Ответить с цитированием
Социальные закладки