Роти Національної Гвардії України пересуваються та здійснюють тактичну комунікацію на рівні, що співпадає чи навіть перевищує більшість звичайних американських підрозділів. Про це пише Адріан Боненберґер (Adrian Bonenberger) для видання Forbes, відвідавши український полігон інформують Патріоти України. Він був піхотним офіцером американської армії з 2005 по 2012 роки та двічі служив в Афганістані. Зараз працює вільним журналістом. Пишучи про Україну у статті під назвою “Україна може перемогти сепаратистів”, автор ставить питання – хто в скорому часі зміг би завадити Україні забрати землі Російської Федерації?
Для тих, хто слідкує за російським вторгненням в Україні, поточним джерелом занепокоєння є питання, де Росія підведе риску. Доволі поширеною думкою є така: якщо Україна продовжуватиме пручатися, Росія введе більше військ, окупує всю Україну, і, можливо, розширить свій успіх на Естонію чи Польщу. Позаяк ці дві країни є членами НАТО, напад на будь-яку з них ризикує задіяти статтю 5 спільного оборонного договору НАТО, і таким чином втягне Європу й Америку в війну з Росією, що невблаганно призведе до Третьої Світової війни та до обміну ядерними ударами. Проте насправді треба хвилюватися про інше. Україна є набагато сильнішою, ніж зазвичай люди звикли вважати. Досі українці билися з однією рукою, яка була зав’язана в них за спиною – велика частина їхніх військових можливостей свідомо трималася в запасі, щоб не ризикувати та не провокувати Росію вводити більше сил у це протистояння. Останнього разу, коли українське військо здійснило прорахований наступ проти сепаратистів у серпні минулого року, він мав швидкий успіх. Через це Росія була змушена ввести тисячі своїх солдатів через кордон, аби зміцнити рішучість сепаратистів, а також забезпечила останніх артилерією, танками та протиповітряними засобами (включно з російським комплексом ППО “Бук”, яким було збито борт номер 17 Малазійських Авіаліній). Відтоді протистояння набуло певного паритету (не плутати з припиненням вогню, адже десятки людських втрат мають місце щодня). Війна у східній частині України досягла рівноваги. Багато хто на Заході вірить, що Росія може вирішити порушити цей паритет у будь-яку мить за допомогою швидкого удару, що вона може блискавично пройти українські лінії оборони та дійти до Києва, Одеси та навіть далі. Що Україна не в змозі протистояти росіянам, і що її стримувальні можливості заледве є достатніми, щоб адекватно протистояти вторгненню. Певно, така сама думка поширена й у Росії, бо її війська досі не робили серйозних зусиль щодо нападу на українські позиції. До сьогодні Росія робила лише доволі потужні спроби атакувати українські лінії оборони, або ж маневрувала з метою оточити позиції Нацгвардії, після чого намагалася вести переговори про капітуляцію з українською владою. Але насправді Україна таки має неабиякі оборонні можливості, які зростають щодня. Українське населення, особливо у Києві та у західній і південній частинах країни, відчуває себе дедалі більше залученим у цю боротьбу, коли їхні друзі та родичі вмирають чи стають пораненими на фронті. А українські військові тим часом завзято навчаються. ПЕРЕБУВАЮЧИ В УКРАЇНІ Я провів тиждень на Яворівському полігоні, спостерігаючи як мій колишній підрозділ – 173 повітряно-дестантна бригада Армії США – тренував дві роти Національної Гвардії України (НГУ). Це було надзвичайно вражаюче: українські солдати пересуваються та здійснюють тактичну комунікацію на рівні, що співпадає чи навіть перевищує більшість звичайних американських підрозділів. Майже 7 років я служив бойовим піхотним офіцером (і понад два з них я провів в Афганістані). За весь час мого тренування афганських поліцейських та солдатів я ніколи не бачив жодного підрозділу афганців, який би виглядав так професійно, як українці. Впродовж тижня на полігоні я чув артилерійський і танковий вогонь – це українські артилеристи тренувалися задля бойового злагодження у складі невеликих підрозділів, що працюють разом з механізованими підрозділами, які викликають вогневу підтримку гранатометів та артилерії. Вони були частиною комбінованих військових з’єднань, що будуються зараз більше за принципами досвіду й організаційних навичок, ніж за застарілими совєтськими принципами ієрархічного управління. ЯК УКРАЇНА МОЖЕ ПРОСУНУТИСЯ ВПЕРЕД Якщо українці продовжуватимуть посилено тренуватися та будувати свою військову потужність (а я підозрюю, що їхній стимул це робити значно перевищує мотивацію їхнього супротивника – здебільшого росіян), то ймовірним наслідком цього може стати те, що наразі не описують ані західні, ані російські медіа: Україна може перемогти сепаратистів. Більше того, Україна може перемогти Росію на полі битви. Україна та її військові ще самі не знають цього, але це цілком можливе. Власне, російська самовпевненість, російська пихатість і їхня неефективна доктрина робить не лише можливим, а навіть дуже ймовірним те, що рішучий, несподіваний загальновійськовий наступ добре тренованого, відродженого українського війська буде здатний заскочити їхнього супротивника зненацька, оточити його та повністю знищити. Росія крихка. Що більше вона чекає в Україні, то більша ймовірність, що її військо спіткає катастрофа, яку воно не бачило з часів Другої Світової: оточення та знищення російського угрупування. Кожен тиждень, що минає, українське військо стає дедалі сильнішим і впевненішим у тому, що воно має перевагу. Водночас супротивник українців стає дедалі слабшим і демотивованим. РИЗИКИ ЕНДШПІЛЮ Отже, найбільший ризик Третьої Світової, з яким ми зараз стикаємось, полягає не в тому, що Росія переможе Україну та просунеться далі до Польщі й Естонії, але в тому, що Україна знищить російські сили, що наразі перебувають в Україні, і Путін буде змушений вдаватися до певних радикальних дій, аби уникнути подальших втрат. Зрештою, чому Україна не може відчувати своє право забрати частини території Російської Федерації на заміну втраченого Криму? І хто зможе завадити Україні це зробити? Хто зможе врятувати деморалізованих та збитих з пантелику російських призовників? Сподіваюся, західні переговорники зможуть допомогти Путіну усвідомити усе безглуздя його становища в Україні, та й то краще раніше, ніж пізніше. Бо що довше він залишається в Україні, то дедалі ймовірнішим стає те, що він дістане нищівну та принизливу поразку.
Тема: 
Политические разговоры на актуальные темы II
Ответить с цитированием
Сообщение от gafi
Социальные закладки