Степан Бандера - герой Украины

[sashav]

Чомусь, навіть одне ім'я Бандери або Шухевича наводить на козломордих жах, напевно гарно залили паскудам смальцю за шкіру.

[Вениамин Зорин]

мене давно не залишає думка... про те, чи може єврей брати участь
в національно-визвольній збройній (збройній) боротьбі іншого народу?
Чи немає в цьому надмірного єврейського впливу?

Тут не одне, а цілих три (як мінімум):

- що є воля народу (хто її формулює і проголошує)?
- за яких умов іноземець може брати участь у збройній боротьбі інших народів?
- чи може (чи повинен) це робити єврей?

А якщо відповідати ширше (копати глибше),
то виникає ще дуже багато питань:

- як (або ким) мають врегульовуватись взаємини між націями/народами?
- чи рівні у них права?
- як права колективу (народу, нації) співвідносяться з правами людини?
- чи можуть бути однаковими правила поведінки для різних націй/народів?
- де розташована межа дозволеного для некорінних народів національної держави
..(хто визначає допустиму міру присутності іноземців а армії, в уряді, в народі)?
- в якій мірі людина відповідає за вчинки нації - і в якій мірі нація відповідає за вчинки людини?
- тощо...



https://tsitaty.com/%D1%86%D0%B8%D1%82%D0%B0%D1%82%D0%B0/182601


https://youtu.be/ZP4UmoRv4lA?t=116

СССР. Двое в тюрьме беседуют на нарах:
— Ты загремел по политической, или по уголовной статье?
— По политической.
— ?..
— Я сантехник. Однажды на аварию меня вызвали в горком партии.
Я посмотрел и сказал: "Да тут всё прогнило!.. Тут систему менять надо!"


https://anekdotovstreet.com/anekdot/v-tyurme-sidyat-dvoe-i-razgovarivayut-ty-po/19718/

А правильна відповідь на всі ці питання залежить від того,
як саме влаштований (за якими правилами існує) всесвіт:

якщо Бога немає (якщо життя виникло випадково),
то всесвіт - це просто один величезний і ніким не керований бардак (набір випадковостей),
і в такому випадку правила поведінки в ньому встановлюють люди самостійно (на свій розсуд),

але якщо Бог є (якщо всесвіт, людину і життя створив Він),
то для того щоб не стати раковою клітиною в цьому організмі
я маю діяти у відповідності з встановленими в ньому правилами,
тобто маю виконувати приписи Генерального Конструктора (Творця).

Тож якщо істина в християнстві, то у випадку агресії
ідеальна людина має любити ворогів і підставляти другу щоку
(діяти так, як і вчитель-Христос),

але якщо істина в іудаїзмі,
то агресора треба атакувати першим
(поправте мене, якщо я помиляюсь).

Отже: якщо в фундаменті мого світогляду є тріщини,
то всі подальші мої висновки теж будуть хибними
(все, побудоване на такому фундаменті,
буде однією величезною помилкою).

Тому спочатку я маю визначитись з фундаментальними речами
(з фундаментальними розбіжностями наших світоглядів),
і лише тоді я можу сподіватись, що дана мною відповідь
може бути вірною (не стане причиною чиєїсь трагедії).

А для цього мені потрібен час
(весь вік готувався до таких питань,
і - як завжди! - виявилось що не готовий).

Дозрію - відповім.

[Ніколи]

...
Дозрію - відповім.

Пане Вениамин Зорин! Вельми дякую Вам!
Недолугі роздуми простака додав я до високих роздумів філософа... Тепер я спробую розділити їх на фрагменти і зрозуміти по частинах, бо разом усе мені не збагнути, а потім зібрати разом і зрозуміти, де я повинен знаходитись...
А якщо не вдасться, то мені доведеться почекати до 120-ти, коли я зустрінуся з Г-сподом, і, нарешті, дізнаюся з першоджерела...
Спасибі, вам велике за задоволення чути ваші думки.
Найкращого Вам і достатьної кількості антитіл.

[Вениамин Зорин]

"Революційний" терор ОУН та його жертви |
Яневський про Бандеру. Серія #10

[Вениамин Зорин]

Спасибі, вам;
велике за задоволення чути ваші думки.

З вашого дозволу я продовжу.
Але спочатку хотів би попередити:
6ої думки не завжди будуть приємними
і не завжди вони будуть безпомилковими.
Тож, якщо вважаєте за потрібне - заперечуйте
(я спокійно ставлюсь до буь-яких логічних побудов,
метою яких є пошук істини).

Ось, знайшов цікавий факт (цитую):

21 серпня 2018 г.

Сьогодні, 21 серпня, був поранений ізраїльтянин з позивним "Ізя", який захищав Україну.
До ЗСУ "Ізя" вступив 2016 року. На руці у бійця є татуювання: «Рабів до раю не пускають –
йдеться двома мовами. Це перший Ізраїльтянин, який отримав поранення на фронті.

Джерело:
https://twitter.com/shodenik/status/1031902111007629318?lang=ar

[Вениамин Зорин]

Рекомендую для читання
(російською):

"Национализм апостола Павла":

http://www.evangelie.ru/forum/blogs/30010/blog13215.html


Источник: http://www.evangelie.ru/forum/blogs/30010/

+

http://www.vforum.org/forum/t224.html#post13059

----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

чи може єврей брати участь
в національно-визвольній (збройній) боротьбі іншого народу?

Ось мій попередній висновок:

Націоналізм (любов до своєї нації) - це лише одна зі сходинок,
з допомогою якої можна як підніматись до раю - так і спускатись до пекла.
Тих, що піднімаються, можна привітати: вони на правильному шляху,
а тих, хто опускається, треба застерегти: вони на шляху до загибелі.

Напрям же цього руху знає тільки Бог, сама людина,
і ті, кому вони відкрились (пророки і священики).

Звідси висновок такий: один і той же вчинок (!)
(зокрема, участь в націоналістичному русі, чи збройній боротьбі)
для однієї людини може бути рятівним кроком в напрямку ДО Бога,
а для іншої - згубним кроком ВІД Нього.

“...Я твердо убеждён, что если бы оставался лишь один выбор -
между трусостью и насилием, я рекомендовал бы насилие...

Я скорее предпочел бы,
чтобы Индия прибегла к оружию для защиты своей чести,
нежели чтобы она из-за трусости оказалась или осталась
беспомощной жертвой своего собственного бесчестия...”


Махатма Ганди, если чо.

Тому якщо хтось звернеться до мене з таким питанням,
то мені - як мінімум - буде потрібна його сповідь
(я маю бачити напрям його життєвого шляху),
а для себе я маю вирішити, чи вправі я бути в ролі священика
(для мене це теж питання життя і смерті, з цим шуткувати не можна).

Як на мене,
саме таким чином має визначатись право людини на такий вчинок.
Але цього права звісно замало: для вирішення такого питання
потрібно ще зустрічне прохання якогось народу про допомогу.
У мене має бути запрошення від господаря, я повинен законно увійти в чужий дім,
а не вдертись туди як злодій (як це зараз роблять росіяни в Україні).

І тут не обійтись без визначень
- що таке "воля "народу" (або "нації")?
- що таке "воля Бога" (бо вона вища за волю народів)?
- і хто має право говорити від їх імені?

Але це вже більш складна тема
(до неї я повернусь трохи згодом).

[Ніколи]

Вельмишановний пане Вениамин Зорин!
Я продовжую з захопленням читати і чекати на Ваші нові дописи і міркування! Ви навіть не уявляєте, якого вдячного читача Ви отримали в моїй особі.
Нещодавно в мене з'явилась необхідність дуже раннім ранком бувати у місті... І проходити вздовж Сінагоги.
Ви знаєте, я вперше в житті позаздрив тим чоловікам, які о п'ятій ранку збирались на молитву... Вони, одягнені в особливим чином, тобто з урахованням вимог Тори, з Молитвенниками в руках швиденько чимчикували, щоб зібратися до гурту... І звернутися до Г-спода.
Так, кожного дня, кожного місяця, кожного року, все життя!
Чому я їм заздрив?
Тому що, у мене в житті не було такої рушивної сили, яка б спонукала мене піти у гурт і звернутись до великої мудрості в чоловічій компанії!
Я мав такий гурт, але для розваг і пиятства... Ні серцю, ні розуму...
А коли настав час, і міг прийти до усвідомлення... виявилось, що це можливо тільки з молоком матері...
Бо потрібні глибинні перетворення душі, а для них нема сумлінності особистості, вона не вихована...
То ж я зробив перший крок: віддав своїх онуків в релігійний садок...
Тим я заклав перше зернятко в духовну освіту майбутнього.
Ні! Вони вже дорослі і не стали ортодоксами, але їм легше сприймати тонкощі духовної культури через щеплені їм природні біблійні цінності ... "Загальнолюдські цінності", - як прийнято називати їх сьогодні...
З повагою!
Вибачте, будь ласка, мені хиби моєї мови...
Я дуже люблю її, але обмежен у практиці застосування
Вибачте!

[Вениамин Зорин]

...
я зробив перший крок:
віддав своїх онуків в релігійний садок...

Це дуже далекоглядний вчинок
(нащадки будуть вдячні вам за це).
Тільки не зупиняйтесь: шукаючи Бога
(а це варто робити щодня - і щогодини)
ви рухаєтесь в єдино правильному напрямку
(все інше залежить від ваших з Ним стосунків).

[Bivaliu]

А коли настав час, і міг прийти до усвідомлення... виявилось, що це можливо тільки з молоком матері...
Бо потрібні глибинні перетворення душі, а для них нема сумлінності особистості, вона не вихована...

Це не зовсім так, вуйку.
З "молоком матері" не стають ні поетами, ні митцями, ні математиками, ні майстрами спорту. Тут голова всьому - відповідні "гени", успадковані від батьків (їх наявність або відсутність), а от виховання дає змогу лише "відполірувати" (наочно виразити) дар природи до того чи іншого.
Пригадайте відоме: "Осел залишиться ослом..." Тобто, хоч молоком його годуй/пригощай, хоч медом, а результат не зміниться...
Те ж саме щодо релігії. Другий раз дивуєшься.., ну навіщо це їм потрібно? А насправді - це мета їх життя. І трапляється це, як в релігійній сім'ї (тобто, з "молоком матері", як Ви кажете), так і в сім'ях відвертих атеїстів.., що також дивно...

[Ніколи]

що також дивно...

Не маю внятної відповіді... Думаю...

[Вениамин Зорин]

виявилось, що це можливо тільки з молоком матері...

З "молоком матері" не стають ні поетами, ні митцями, ні математиками, ні майстрами спорту.

Тут голова всьому - відповідні "гени", успадковані від батьків (їх наявність або відсутність),
а от виховання дає змогу лише "відполірувати" (наочно виразити) дар природи до того чи іншого.

Прошу на цей текст реагувати спокійно
(це ні в якому випадку не образа;
це просто інформація до роздумів):
-------------------------------------------------------

Один из принципов нацистской идеологии - это идея о том,
что превосходство одних и неполноценность других
имеют биологическую или биоантропологическую природу.

Этот вывод вытекает из веры в то,
что превосходство и неполноценность
неискоренимы и не могут быть изменены,
например, под влиянием социальной среды или воспитания.



Википедия

==================================================


P.S. Українсько-єврейські стосунки
(або - якщо ширше - взаємини між різними націями і народами) -
це ще одна повноцінна тема як мінімум (на жаль, тут це офтоп).
Пропоную обмежитись висловлюванням позицій (без їх обговорення),
або ж створити ще одну тему для детального висвітлення всіх думок.

[Ніколи]

P.S. Українсько-єврейські стосунки
(або - якщо ширше - взаємини між різними націями і народами) -
це ще одна повноцінна тема як мінімум (на жаль, тут це офтоп).
Пропоную обмежитись висловлюванням позицій (без їх обговорення),
або ж створити ще одну тему для детального висвітлення всіх думок.

Погоджуюсь на 146%.
Скажу тільки, що все свідоме життя в радянські часи пройшло під пропагандою ненавісті до пам'яті Бандери, його зображення, як ворога і вбивцю єврейського народа, що не могло не відбитися на відошенні громади євреїв і посіяло на довгі роки взаємні побоювання і недовіри, рудименти якого ми чуємо іноді з вуст ізраїльських Послів і навіть Президентів.
А ой як важко відмивати бруд і свідомі обмови! Але світло в кінці тунелю вже очевидно...
Слава Україні!

[vado]

«Центр Симона Визенталя» обратился в ФИФА из-за переименования стадиона в Тернополе
Международная правозащитная организация «Центр Симона Визенталя» обратилась к президенту ФИФА Джанни Инфантино с просьбой отреагировать на переименование городского стадиона в Тернополе в честь главнокомандующего Украинской повстанческой армии Романа Шухевича. Глава организации назвал Романа Шухевича «нацистским коллаборационистом» и заявил, что «ФИФА не должна ассоциироваться со злоупотреблением футболом на службе ненависти».

Пресс-служба «Центра Симона Визенталя» (занимается борьбой с терроризмом и антисемитизмом – прим. ред.), сообщила, что глава организации Шимон Самуэльс просит ФИФА повлиять на Украинскую ассоциацию футбола, чтобы та отказала в проведении матчей на стадионе, пока его не переименуют «в духе устава ФИФА». К тому же, органинизация просит, чтобы президент ФИФА Джанни Инфантино вынес этот вопрос на обсуждение в ходе запланированного на май этого года Конгресса ФИФА.
https://petrimazepa.com/centr_simona...na_v_ternopole

Раніше повідомлялось, що в архіві ізраїльського меморіального комплексу
«Яд Вашем» зберігаються документи, що свідчать про вказану причетність. У
зв’язку з цим, 27 лютого 2008 року в Ізраїль відбула урядова група, до складу
якої увійшли голова Українського інституту національної пам’яті І. Юхновський
і радник голови СБУ у науково-дослідних питаннях, співробітник Українського
інституту національної пам’яті В. В’ятрович. Їх завданням, зокрема, було ознайомитися із документами про Романа Шухевича в архіві «Яд Вашем». Зустріч із
керівництвом «Яд Вашем» на чолі з директором Авнером Шалевом відбулася 28
лютого в Єрусалимі. Українська делегація передала представникам меморіального комплексу копії документів з архіву СБУ, котрі розповідають про ситуацію
у Львові влітку 1941 р., і матеріали керівництва КДБ про те, як створювалась
легенда про участь «Нахтігаля» в антиєврейських акціях. У відповідь ізраїльська сторона відмітила, що «не готова передати матеріали про Романа Шухевича
з власних архівів. Ці матеріали не зібрані в окремий комплекс, вони можуть
бути розкидані по всьому архіву і для їх пошуків потрібна довготривала дослідницька робота», як пояснив директор меморіального комплексу «Яд Вашем»
Авнер Шалев. Згодом директор архівного департаменту «Яд Вашем» Хаім Гертнер підтвердив, що ніякого досьє на Шухевича в архіві немає, а Йосип Лапід,
котрий повідомляв про його існування, не є співробітником архіву.
Виконуючий обов’язки голови Українського інституту національної пам’яті,
голова Всеукраїнського об’єднання ветеранів Другої світової війни, академік
Ігор Юхновський вважає, що звинувачення УПА у масових вбивствах мирних
мешканців виявляється наклепом і міфом радянської пропаганди, – повідомляє
УНІАН з посиланням на лист Юхновського депутатам Донецької державної
ради. «Знайдіть мені, шановні, хоча б одного професійного історика, який професійно займався би цією темою і який би довів, що Українську повстанську
армію можна звинувачувати у злочинах проти людства та людяності. Жодного
не тільки вироку суду, а хоча б звинувачення не пролунало на цей рахунок і
на Нюрнберзькому процесі. І всі, хто стверджує протилежне – а таких зараз
дуже багато – нехай хоча б чимось підтвердять свої звинувачення. Інакше це
буде просто навмисна брехня та наклеп», – вважає Юхновський

[Вениамин Зорин]

Слава Україні!

https://twitter.com/A_Vit_/status/1372514043378991108

[Ніколи]

https://twitter.com/A_Vit_/status/1372514043378991108

Терни по дорозі до зірок...

[Вениамин Зорин]

Арешти та смертні вироки Степана Бандери |
Яневський про Бандеру. Серія #11

[Вениамин Зорин]

Віктор Рог,
редактор газети "Шлях перемоги"





Степан Бандера: символ і орієнтир

(з виступу на VIII Бандерівських читаннях)


Сьогодні аудиторія і час спонукає задуматися саме над тим, ким властиво був і ким не був Степан Бандера. Чому цей образ, це ім’я десятиліттями підноситься на прапори, і десятиліттями паплюжиться з іншого боку, демонізується, оббріхується, але завжди є актуальним. Чому коли ми говоримо: «Бандера прийде – порядок наведе», ми дещо лукавимо з одного боку, але з іншого боку ми говоримо правду. Тому, що хоча Бандера фізично загинув 15 жовтня 1959 року, але він нікуди не йшов ані з нашого політичного обрію, ані з нашого публічного простору, ані з нашої свідомості. Але порядок маємо навести ми – Бандера його не наведе.

Бандера, як символ і як орієнтир. Кажуть, що Бандера роз’єднує. І це є правда. Бандера роз’єднує патріотів від зрадників, Бандера роз’єднує залізо від іржі, Бандера роз’єднує зерно від куколю, Бандера роз’єднує правду від брехні. І властиво його дві іпостасі: Бандера як організатор і політичний діяч і Бандера як теоретик і ідеолог сьогодні є дуже і дуже актуальними.олютно

Коли ми говоримо про Бандеру, мені на думку насамперед приходять два поняття: це поняття відповідності і поняття відповідальності. Бандера завжди був адекватним у своїх діях, відповідно до умов і завдань. Згадайте, коли він став на чолі Крайової Екзекутиви ОУН на початку 1930-х років. Він звернув увагу на дві засадничі речі, це – молодь, молодіжна акція, шкільна акція і масова пропаганда, пропаганда ідей національного визволення революційним шляхом власними силами – дійти до кожного українця, донести ті ідеї, ті концепції, ту мету і бачення шляхів їх вирішення до максимально великої кількості людей. Бандера зайнявся такими акціями як культ героїв, культ могил воїнів, тобто підняттям духу звитяги, героїзму, жертовності.

Знаєте, для багатьох в уявленні, здається, вимальовується дещо спрощений образ бандерівця. Це Галичина, 40-і, 30-і роки, автомати, криївки, підпілля, але насправді це ж була величезна робота від хати до хати, до кожного українця дійти. Це була робота в народі, з народом і для народу. Це вироблення цілісної концепції і програми визвольної боротьби та державного будівництва, це титанічна просвітницька, організаційна та теоретична робота, це широка міжнародна акція, це Українська Головна Визвольна Рада і Антибільшовицький Блок Народів, це боротьба в таборах, в еміграції, це і сьогодні робота в гущі народу і на найвищих владних рівнях, це «люди, на сталь перекуті в огні».

Уявімо собі ситуацію і стан, коли почала діяти ОУН в 30-их роках. Це було молоде покоління, яке десь ще, в основному, в тому дитинстві побачило свої синьо-жовті прапори на вулицях рідних міст і побачило своє українське військо, Січових стрільців, армію Петлюри. Це була коротенька мить – кілька років державності, державності у боях, державності загроженої і, зрештою, державності втраченої. І оцей «біль по втраті України, і гнів, і лють на ворогів» породив покоління і команду Степана Бандери.

Я говорю про покоління і команду Степана Бандери. Ще одна характеристика Бандери полягає в тому, що він був талановитим організатором, вмів працювати і творити командно. Це не був якийсь такий яскравий собі лідер-одиночка. Я коли говорю про Бандеру, я говорю і про Ярослава Стецька і про Степана Ленкавського, Дмитра Мирона, Миколу Климишина і Романа Шухевича, Василя Кука, Олексу Гасина і багатьох-багатьох інших. Це було велике мистецтво з яскравих, талановитих, знакових особистостей створити боєздатну міцну команду. Це є відповідність. Інша категорія – це відповідальність. Я добре розумію і переживаю слова Степана Бандери, які він писав в одному листі: «Я відчуваю велику відповідальність за те, що з моїм іменем сьогодні пов’язують цілий національно-визвольний рух. Я почуваю себе не гідним цей визвольний рух презентувати», наскільки у нього була величезна відповідальність за своє ім’я.

Сьогодні ми бачимо дуже багато лідерів, лідерчуків, отаманчиків, які себе намагаються десь продемонструвати, вип’ятити, не маючи жодних цінностей ніяк не складуть собі ціни, але вони не розуміють, що таке є відповідальність. Так само сьогодні дуже багато хто, не читаючи Бандери, не вивчаючи Бандери, не знаючи Бандери, публічно називають себе бандерівцями. Одягає символіку, значки, емблеми, прапори, вигукує гасла і вже «бандерівець». І це є безвідповідальність і дискредитація.

Я взяв до рук щойно видану нами книгу «Перспективи української революції». Це книга праць Бандери. Хочу сказати кілька слів про Бандеру як теоретика та ідеолога. А втім, раджу обов’язково прочитати і осмислити його твори. У своїй передмові до книги Ярослав Стецько написав: Можливо, щойно майбутні історики виявлять, чи Степан Бандера героїкою свого життя, своїми чинами революціонера-націоналіста, лідера визвольної боротьби, а чи своїми ідеями й думками, теорією національно-визвольної революції, своїм вченням більше вплинув на успіх революційної боротьби. Проте, ледве чи можна відділити революціонера чину, організатора й прагматика революції від її теоретика та ідеолога!» Абсолютно!

Я скажу, що сучасне покоління істориків, сучасні політики мають сказати – Бандера і як організатор, і як теоретик зробив дуже велику справу. І я знаю, що ця книга є дуже важлива і актуальна. З цією книгою будемо їздити на презентації по різним областям та регіонам, щоби донести з першоджерела правду про Степана Бандеру і правду Степана Бандери – те, ким він був, що він писав, як він думав. Я думаю, що багато хибних уявлень буде змінено в об’єктивну сторону.

Коли ми говоримо про Бандеру, хотілося б сказати й про школу Степана Бандери, про бандерівців. Хто такі бандерівці? Він витворив не просто ціле покоління, а традицію, напрям, стиль, Організацію, культ героїзму, культ жертовності.
Я мав за щастя спілкуватися з тими, хто працював з Бандерою, хто знав його. Це Ярослава Стецько, Василь Кук, Іван Равлюк, Василь Олеськів… Я знав тих, хто пройшов школу Бандери. Колись Зеновій Красівський, останній Провідник ОУН (б) у підсовєтській Україні, на запитання: «Пане Зеновію, а от здається, ви такий веселий, безпосередній, такий оптимістичний, що ви нібито і не були ніколи в неволі» жартома відповів «Та, в принципі, хіба якихось 27 років». Це той чоловік, який, здавалося б, в безвихідних і безвиглядних умовах окупації, коли вже ніби все втрачено, коли все безперспективним ніби здавалося, за все своє життя не написав жодної покаянної заяви, нікого не зрадив і тішився цим. В одній своїй статті сказав такі слова: «Я невимовно гордий з того, що я є українським націоналістом».

Ще є сестри Степана Бандери, які лише за те що вони його сестри, були заарештовані і відправлені на заслання. Коли поставала незалежна Україна, вони були перевезені до Стрия завдяки Красівському.

Стала Україна незалежною. І нова влада звернулася до них, що вони мають отримати компенсацію від України, на що отримали відповідь: «Нам Україна нічого поганого не зробила, ми за неї страждали, ми за неї боролися, але ми не хочемо тієї компенсації. Нехай ті гроші підуть на кращу справу, бо Україна не така вже багата». Це є жінки Катерина Зарицька, Галина Дидик, Дарія Гусяк (многая літа їй, днями відзначає 97-ліття!), які також чверть століття провели в тюрмах, у Володимирському централі, в засланнях, в концтаборах. І не скорилися… І таких є дуже багато людей. Справжніх бандерівців.

Степан Бандера для нас знаковий тим, що він ніколи не зраджував своїх переконань, не відступався зі своїх позицій, не мімікрував і не підлаштовувався. Він ніколи не відрікався від своєї відповідальності.

На початку 30-х років, коли його заарештували поляки і був суд Львівський, Варшавський процес, Степан Бандера міг би сказати, що міг помилятись, молодий ще, був неправий, ввели в оману, не бачу перспектив – з одного боку Сталін, з іншого боку Польща. Але він вирок смерті прийняв і отримав пожиттєве ув’язнення від поляків. У 1941 році Степан Бандера, після проголошення Акта 30 червня 1941 року, також відмовився капітулювати перед Гітлером, Німеччиною після чого був запроторений у німецький концтабір. 1945-1946 рік – Бандера в еміграції, вже одружився, став батьком. Здавалося можна жити спокійніше, ситніше, затишніше. Але Бандера знову іде на боротьбу, його обирають Головою ОУН і він на Зборі каже: «Дякую, вирок смерті приймаю».

Ми повинні задуматись над тим, що є націоналістичний світогляд, світобачення і світовідчуття; не поза, а позиція; не демагогія, а ідеологія і відповідальність. Хотілося б ще раз наголосити на словах відповідність і відповідальність. Нас дуже часто роздирає «триглавий змій», який дуже давно тяжіє над українцями, над нашим суспільством. Це триголовий змій, голови якого називаються «зневіра», «зрада» і «заздрість». Безжально стинаймо ті голови.

Давайте спільно подумаємо як неймовірно тяжко було в часи підпілля та еміграції Бандері та його соратникам і як є нам тут, у своїй державі. Боротися треба, захищати, будувати. Треба вірити, діяти, перемагати!

[Ніколи]

Дякую, Вениамин Зорин!

[Вениамин Зорин]

Вадим Зайдман:

"Всё, что заложила в наши головы по этой теме советская историография,
надо просто выкинуть оттуда и начать изучать всё по новой. С чистого листа.
С ясной, не засоренной советским мусором, головой."

https://mysliwiec.livejournal.com/1385086.html





28 апреля, 2014.


Шоа. День Памяти Жертв Катастрофы. Жертв Холокоста.


Праведники мира (ивр. חסידי אומות העולם‎, «хасидей умот ха-олам» — праведники народов мира) —
согласно израильскому Закону о Памяти Катастрофы (1951), это неевреи, спасавшие евреев
в годы нацистской оккупации Европы, Катастрофы (Шоа), рискуя при этом собственной жизнью.
Это определение предполагает, что человек рисковал собой с целью спасения других.

Долгие годы КГБ СССР и лубянская советская интеллигенция
внушали советскому и постсоветскому человеку мысль
о каком-то особом, глубоко укоренённом, природном антисемитизме украинцев,
в противовес выдающемуся интернациональному гуманизму
и широкой братолюбивой душе русского советского народа.

И внушила это настолько успешно, что очень многими,
этот с определённой и конкретной целью созданный фейковый миф,
сегодня воспринимается уже как якобы достоверный факт истории.

Следует знать, что "черта оседлости" была отменена в 1917 году.
И к 1941 году в СССР евреи более-менее равномерно расселились по всей европейской части.
А немцы дошли до Ленинграда, Москвы, Сталинграда и Кавказа.
Предоставляю вам возможность самим сравнить степень реального антисемитизма украинцев,
просто посмотрев на выборку цифр по 13-ти странам
из длинной колонки в тематической статье Википедии:

Распределение получивших звание Праведника мира по странам (на 1 января 2013)

Польша ------- 6 394
Нидерланды---5 204
Франция -------3 654
Украина ------ 2 441
Бельгия --------1 635
Литва -------------844
Венгрия -----------806
Белоруссия -------587
Словакия ----------534
Италия -------------563
Германия -----------525
Греция --------------315
Россия ------------- 186

Да, это не ошибка.
В нацистской Германии - 500.
В очень маленькой Литве - 800.
В "антисемитской" Украине - 2 400.
А на всю Россию - 180. Всего.

Вот и делайте вывод - кто "природный антисемит",
а кто "широкая в своем интернациональном братолюбии душа".

Цифры взяты отсюда: http://ru.wikipedia.org/wiki/Праведники_мира

P.S. Евреи обновили данные.
Нашли ешё нескольких человек.

По состоянию на конец 2014 года
цифры выглядели так:
Украина - 2 472 праведников Мира
Россия ----- 189 праведников Мира

2018 год:
Украина - 2 544
Россия ----- 204

2020:
Україна - 2 573
Росія ------ 204

* * *

"В честь каждого признанного праведником проводится церемония награждения,
на которой самому праведнику или его наследникам
вручается почётный сертификат и именная медаль.



Живущие в Израиле праведники мира (а также их вдовы, вдовцы или ребенок) имеют ряд льгот.
В частности они получают ежемесячные выплаты в размере средней заработной платы,
выплаты на оздоровление и имеют льготы по уплате муниципального налога.

Во многих европейских странах, где живут праведники мира,
например в Великобритании, Германии, Австрии, Украине,
они награждаются национальными наградами.

Россия — это единственное государство,
которое не награждает государственными наградами людей,
признанных Яд-Вашем «праведниками мира».

Российский еврейский конгресс
с 1996 года оказывает каждому российскому праведнику
ежемесячную материальную помощь.

К декабрю 2010 года
из российских Праведников мира
в живых оставалось 9 человек...

Читайте также:

"Яд Вашем извинился за исторические ошибки..."


«Яд Вашем вибачився
за прокремлівські «історичні помилки»...

[Ніколи]

Долгие годы КГБ СССР и лубянская советская интеллигенция
внушали советскому и постсоветскому человеку мысль
о каком-то особом, глубоко укоренённом, природном антисемитизме украинцев,
в противовес выдающемуся интернациональному гуманизму
и широкой братолюбивой душе русского советского народа.

В 2005 році я написав оповідання-спогад про мою бабусю і розташував його на Прозі.ру
https://proza.ru/2005/11/04-207
Зі спогадів своєї бабусі я писав там:
"Бабушка окончила гимназию! 2-х процентница. Ее отец (мой прадед) был промышленником. У него в Черниговской Губернии были два деревообрабатывающих завода. Он был владельцем одного из первых синематографов (кинотеатров, по-нашему) в дореволюционной России.
Перед репатриацией я ездил в Черниговскую область. Сохранилась школа, которую прадед построил для сельских детей.
Во времена погромов, рассказывала бабушка, к ним в усадьбу пришли крестьяне. Прадед вышел на крыльцо, и спросил у них, что им надо. Крестьяне сказали, что пришли делать погром. Тогда он сказал: «Ну, делайте». Двое из пришедших зашли в дом, предварительно снявши обувь, а остальные остались во дворе. Крестьяне, которые вошли, остановились посреди зала, оробели, и не очень знали, как делать погром… Потом один из них взял из горки тарелку из севрского фарфора и бросил ее на пол. С этим крестьяне повернулись к выходу и со словами: «Прости Господи», - ушли.
В их душах не было злости, они хорошо относились к прадеду, но погром надо было сделать!"
От же! Тепер почуймо: "погром надо было сделать!" До цього спонукала імперська жандармська влада! А не воля українців!
Українці - сумлінні громодяни, які вміють цінити добро!