Ну так трезветь никогда не поздно.Сообщение от TigerS
| ||
Тема: Дань памяти (9 мая)
Ну так трезветь никогда не поздно.
Вложение 9086510
Генерал Василий Степанович Петров еще при жизни стал легендой. Скульптор Валентин Зноба, принимавший участие в создании музея Великой Отечественной войны на Поклонной горе в Москве, избрал его одним из прообразов Солдата Победы. Офицер, потерявший на фронте обе руки, дважды герой Советского Союза до самой смерти оставался в рядах вооруженных сил.
"Что нам слава, что нам Клава-медсестра и белый свет! Помер мой сосед, что справа, тот, что слева — еще нет". Эти строки Высоцкого вспоминаются, когда в госпитале Василий Петров попросил прицепить к вороту его рубахи карандаш и два месяца учился писать, держа его во рту. Сначала старательно выводил свою фамилию, потом — воинское звание. У летчика Алексея Петровича Маресьева были ампутированы обе ноги, Василий Степанович Петров в молодости лишился обеих рук.
Первое звание героя СССР гвардии капитан Петров, участвовавший в кровопролитных боях за освобождение Киева в 1943 году, получил, командуя 1850-м истребительным противотанковым полком, который два дня удерживал оборону знаменитого Букринского плацдарма. Офицер заменял убитых наводчиков, пока взрывом снаряда 21-летнему парню не оторвало обе руки до плеч. Чуть было не похоронили, посчитав убитым.
По признанию самого Василия Степановича, очнувшись на госпитальной койке, он испытывал такую нестерпимую боль во всем теле, что кричал до тех пор, пока силы не покидали его. Думая, что жизнь кончена, инвалид выкуривал до ста папирос в день. Петрову предложили должность второго секретаря одного из райкомов партии в Москве, но он рвался на передовую.
Весной 1944 года, с разрешения верховного главнокомандующего И. В. Сталина, майор Петров был снова включен в состав действующей армии.
Указом президиума Верховного Совета СССР от 27 июня 1945 года за удержание плацдарма на Одере гвардии майор Петров Василий Степанович удостоен второй медали "Золотая Звезда".
После распада СССР продолжил службу в Украинской армии. В марте 1994 года Указом Президента Украины генерал-полковник В. С. Петров был пожизненно оставлен на военной службе в Вооруженных Силах Украины. Занимал пост заместителя командующего Ракетными войсками и артиллерией Главного командования Сухопутных войск Вооруженных Сил Украины. Занимался активной военной, научной и гражданской деятельностью.
Жил в Киеве. Однажды ему пришлось в очередной раз лечь в госпиталь. Пока он там находился, дом по улице Бассейной распродали частникам, личные вещи и архив боевого офицера выбросили, чтобы из генеральской квартиры сделать музей бывшего премьер-министра Израиля Голды Меир, которая в молодости жила в этом доме. После этого проживал на загородной даче. Умер 15 апреля 2003 года. Похоронен на Байковом кладбище Киева. Деньги на памятник собрали сыновья.
Здесь мне знакомо каждое окно...
ну хз мне рассказывали шо 9 мая придумали году так в 65,а до этого ничего не слышали о нем
в прогрессивных странах празднуют 8 мая,а у нас тормознули шото
Последний раз редактировалось MandatorySuicide; 10.12.2014 в 18:51.
Вложение 9148708
Военные скульпторы увековечат в Москве взятие Рейхстага.
Монтаж памятника начнется утром 12 декабря. Торжественное открытие состоится 16 декабря.
В длину скульптурная композиция составит около 11 метров, а самый высокий ее элемент — девять метров.
Памятник напоминает о битве под Москвой в 1941 году, о водружении Знамени Победы над рейхстагом и, конечно же, о грандиозном Параде Победы 24 июня 1945 года.
Здесь мне знакомо каждое окно...
"Савок" шо поделать.
Наши соседи помнят другую дату ...
На Раатській дорозі фіни знищили 17 тисяч радянських солдат
75 років тому почалася Фінська війна
Після бою на Раатській дорозі
Різдвяної ночі 7 січня 1940 року залишки елітної радянської 44 дивізії розбіглися фінськими лісами. В битві неподалік села Раате було знищено 17 тисяч червоноармійців. Більшість із них були з України – дивізія базувалася в Житомирі. Полонений полковник зізнався фінським офіцерам, що вперше побачив ворога, коли потрапив у полон.
44 дивізія зайшла на територію Фінляндії 20 грудня 1939 року. Війна вже тривала три тижні й принесла радянському командуванню більше розчарувань, ніж радості. Втрати були величезними, здобутків – не було зовсім. Карельський перешийок із захисною лінією Маннергейма, через який розпочалася війна, залишався в руках фінів. На півночі країни в лісах застрягла 163 радянська дивізія. Саме на допомогу їй поспішали вояки із Житомира. Колону оточував густий сосновий ліс, який лякав зловісною тишею. Однак удень нічого страшного не трапилося. Страх прийшов уночі. Спроби червоноармійців розвести багаття обривалися влучними пострілами невидимих фінських снайперів. Вогонь довелося гасити й мерзнути від 30-40 градусного морозу. Намагання виставити вартових закінчувалися тим, що їх знаходили з перерізаним горлом. Єдине, що контролювала дивізія – дорогу, шириною 3 метри. Наступні два тижні проходили за однаковим сценарієм – удень рух, уночі – страх.
7 січня просування колони остаточно зупинилося. Невеликі загони фінських лижників почали розрізати її на шматки. Радянські вояки притискалися до дороги й ховалися за танками. Закінчилися продукти. Червоноармійці голодували п'ятий день. Час від часу із лісу стріляли й кожен постріл ніс смерть. Тваринний жах скував людей. Вони кинулися втікати в різні боки. Менша частина загинула від фінських куль, більша – від морозу. Небагатьох щасливців, які потрапили до полону, фіни нагодували, обігріли й відправили в тил. Житомирська частина перестала існувати. Командира, що якимось дивом пробрався до своїх, розстріляли перед строєм як зрадника.
Микита Хрущов згадував, що Сталіна дуже дратували невдачі на фінській війні.
– Він зганяв злість на наркомові оборони Ворошилову. Одного разу той не витримав, гепнув тарілкою, на якій було смажене порося, й закричав на Сталіна.
- А хто знищив кращих командирів Червоної Армії?
Однак Сталін швидко присадив Ворошилова.
За задумом Кремля фінська війна для Червоної Армії мала стати тим, чим стала польська кампанія для німецького вермахту – бліцкригом. Однак легкої прогулянки не вийшло. Весною 1938 року радянський уряд запропонував фінам обмінятися територією. Мовляв, кордон треба відсунути від Ленінграда вглиб Карельського перешийка. Окрім цього фіни мають віддати стратегічно важливий півострів Ханко на південному заході Фінляндії. Взамін стурбованому сусіду пропонувалися землі в Карелії. Пропозицію повторили восени 1939 року.
Однак голова уряду Фінляндії Аймо Кайяндер відхилив кремлівську наживку. Річ у тім, що на Карельському перешийку фіни збудували комплекс оборонних споруд, який назвали за іменем його творця – лінією маршала Маннергейма. Поступитися ним – значить, фактично, роззброїтися перед лицем страшного сусіда.
Фінські кулеметники
21 рік Фінляндія, що в 1918 році здобула незалежність від Росії, жила в мирі. Однак голова комітету оборони колишній царський генерал – швед за національністю Карл-Густав Маннергейм постійно нагадував уряду про небезпеку. З великими зусиллями йому вдалося домогтися будівництва лінії оборони на Карельському перешийку. Будували її всі фіни – від професора університету до простого лісоруба. Після 20 років незалежності навіть найбідніші верстви населення Фінляндії не хотіли повернення до Росії. Цим мало переймалося радянське керівництво. Воно думало, що варто кинути клич і фінські робітники хлібом і сіллю зустрінуть Червону армію. Сталіна надихав вдалий приклад країн Прибалтики – в 1939 році всі вони дозволили розмістити на своїй території радянські військові бази. А ще за рік позбулися незалежності й були піддані страшним репресіям. Однак вперті фіни вирішили боронитися за будь-яку ціну.
Утім фінська армія була мало готова до війни. Ще в 1936 році Маннергейм просив уряд виділити 27 мільйонів марок на закупівлю протитанкової зброї. Однак уряд спрямував гроші на соціальні потреби.
- Ми гордимося, що в нас мало зброї, але високий рівень життя, – сказав прем'єр Кайяндер.
Натомість Червона армія була чи не найбільш оснащеною армією світу.
- Якщо дипломати не знайшли спільної мови, то нехай говорять військові,– самовпевнено підбив підсумок переговорів радянський нарком Молотов.
26 листопада 1939 року фінський прикордонник Матті Йокіля патрулював міст через річку Райяйоккі поблизу села Майніла. Зненацька з боку Росії почулися гарматні постріли.
- Мабуть росіяни влаштовують навчальні стрільби, – подумав Матті, однак записав про подію в журналі спостережень.
Він не знав, що росіяни навмисне обстріляли свою територію, аби знайти привід для війни. Радянські газети кричали про злочинних фінських вояків, які убили радянських прикордонників. Фіни запропонували утворити спільну комісію для розслідування інциденту, однак в Кремлі їх слухати не хотіли. 30 листопада СРСР розпочав війну. До 21 грудня – дня народження Сталіна радянські генерали планували провести парад у Гельсінкі. Однак спочатку столицю бомбили. Найбільше страждали дерев'яні будинки робітників, яких спішив "визволяти" радянський уряд. Після бомбардувань Молотов заявив, що насправді радянські льотчики скидали на Гельсінкі не бомби, а корзини із хлібом. Згодом радянські бомби називатимуть "корзинами Молотова".
Оскільки протитанкової зброї не було, уряд Фінляндії спішно зобов'язав державний алкогольний концерн виготовити 40 тисяч пляшок із запальною сумішшю – дьогтем, бензином і гасом. Спочатку їх називали коктейлем для Молотова, а згодом простіше – коктейлем Молотова.
Винищувач танків Каарло Ерно згадував, як із засідки його напарник Ківіварте поцілив пляшкою в забірник повітря. Танк зупинився і з нього повалив густий дим.
- Ми їх, напевне, підсмажили, – фіни раділи немов діти. Згодом російські танки горіли сотнями.
Тим часом радянський уряд визнав маріонеткових колег із уряду фінського комуніста Отто Куусінена. Створювалася маріонеткова армія "Демократичної Фінляндської республіки". Туди загребли всіх фінів і карелів, що проживали в межах СРСР. Однак вояків катастрофічно бракувало й в армію почали брати сусідніх з Прибалтикою білорусів. В Червоній армії жартували: "По той бік фінські міни, по цей бік мінські фіни."
Згадки про міни були невипадковими. Відступаючи, фіни мінували все: будинки, хліви, копиці сіна і купи гною.
Найбільші бої точилися на Карельському перешийку. Радянське командування не здогадувалося про існування оборонної лінії. Втрати були страшними. Тисячі червоноармійців потрапляли під перехресний вогонь фінських дзотів. Руху вперед не було. На півночі спроби окремих колон прорватися до фінського міста Оулу й перерізати Фінляндію навпіл закінчувалися оточеннями. Ледве фіни починали обстрілювати колону в лісі, як вона зупинялася й скручувалася немов черв'як, на який наступили ногою. Знищення таких колон було справою техніки й морозу. Фіни ж грілися в бліндажах, заздалегідь викопаних у лісі. Вони чудово знали місцевість, бо з дитинства їх вчили орієнтуватися в лісі. Радянський наступ на півночі захлинувся. Біля села Леметті фіни знищили 34 танкову бригаду на чолі з генералом Степаном Кондратьєвим. Їм досталися небачені трофеї – 105 танків. Перевага в повітрі мало приносила користі нападникам – улюбленою їх ціллю були потяги із фінськими дітьми, яких батьки намагалися вивезти до сусідньої Швеції. Усі залізниці були знищені.
- У фінів лишилися єдиний засіб пересування – лижі, – єхидно відзначив Сталін. – Лиж їм ніколи не бракувало.
Між тим фінські льотчики на голландських "фоккерах" успішно збивали радянських бомбардувальників. Капітан Сарватно мав 13 підтверджених збитих СБ-2. Інша справа, що світ помагав фінам радше морально, а не матеріально. Фінляндія просила в США допомоги на 60 мільйонів доларів (1,5 мільярда на сьогодні), але отримала 30 мільйонів вже після війни.
- Фінляндія не отримає від США нічого, окрім аплодисментів, – писала "Вашингтон пост".
Двоє радянських солдат замерзли в окопі.
Після двох місяців невдач і катастрофічних утрат у середині лютого 1940 радянське командування стягло 600 тисяч вояків на Карельський перешийок. Тисячі гармат обрушили на лінію Маннергейма вогняний смерч. За кілька днів лінія перестала існувати. Фінляндія змушена була просити миру. Сталін забрав набагато більше території ніж хотів спочатку – майже 10% території Фінляндії. 450 тисяч фінів змушені були залишити рідну землю. Жоден не захотів залишитися жити в СРСР. Фінський уряд змушений був експропріювати всі автомобілі в країні, щоб збудувати вигнанцям житло.
Однак затятий опір змусив Сталіна відмовитися від планів повністю завоювати Фінляндію. Він боявся тривалої партизанської війни.
За словами Микити Хрущова у Фінській війні загинуло майже мільйон радянських солдат. Фіни оцінили радянські втрати скромніше – у 320 тисяч осіб. На цій війні загинуло 24 тисячі синів Суомі. Фінляндія втратила друге за величиною місто Вііпурі (Виборг), півострів Ханко, Карельський перешийок, північний берег Ладозького озера.
- Ми завоювали вдосталь землі аби нам вистачило поховати своїх мертвих, – сумно жартували сталінські генерали.
Цифра
505 убитих радянських солдат і офіцерів мав на своєму рахунку фінський снайпер Сімо Хьойха. Це підтверджені дані. За непідтвердженими цифра перевалила за 700 убитих. Сімо мав зріст 1 метр 61 сантиметр. Був фермером. Якось на змаганнях зі стрільби виборов 5 місце. Відтоді почав удосконалюватися, став професійним снайпером. Користувався фінською моделлю гвинтівки Мосіна М-28. Через білий маскхалат отримав прізвисько "Біла смерть". Ретельно готував місце засідки. Втоптував сніг, щоб не розлітався після пострілу. Зовсім не користувався оптичним прицілом, бо боявся, що той через відблиски видасть його місце розташування. Заривався в сніговий намет. Час від часу їв сніг, щоб пара від дихання не видала його. 21 грудня в день народження Сталіна убив 25 росіян. Отримав важке поранення за тиждень до кінця війни – 6 березня. Куля радянського снайпера роздробила щелепу. Лікарі вживили Сімо кістку зі стегна. Помер 2002 у віці 96 років. Про війну згадувати не любив. До кінця життя був скромним фермером.
Автор: Юрій Стригун
http://gazeta.ua/articles/history/_na-raatskij-dorozi-fini-znischili-17-tisyach-radyanskih-soldat/595108
браво
Все люди разные-один я одинаковый.
Слава героям!
30 декабря свой 95-летний юбилей отмечает летчица легендарного 46-го гвардейского ночного бомбардировочного авиационного полка ("ночные ведьмы"), Герой Советского Союза Евдокия Борисовна Пасько, которая с 3-го курса мехмата МГУ добровольно ушла на фронт и за годы войны совершила 800 боевых вылетов! Вернувшись в Москву, она закончила мехмат МГУ, защитила кандидатскую диссертацию по математике и более сорока лет преподавала в знаменитой Бауманке!
Вложение 9225114
Кстати, всего неделю назад, 22 декабря, такой же 95-летний юбилей отметила и ее командир, начальник штаба 46-го гвардейского ночного бомбардировочного полка, доктор физико-математических наук, профессор МГУ ИРИНА ВЯЧЕСЛАВОВНА РАКОБОЛЬСКАЯ!
Вложение 9225116
Здесь мне знакомо каждое окно...
В советской армии это прекрасное формирование шутливо называли «Дунькин полк» — так как его неизменным командиром была Евдокия Бершанская.
http://pobeda.elar.ru/issues/oborona-tamanskogo-poluostrova/nochnye-vedmy/
Жуть ... до 18 не рекомендуется ...
Книга Леонида Рабичева "Война все спишет"
(можно скачать с инета)
Женщины на войне: правда, о которой не принято говорить. Ко Дню Победы блогер radulova опубликовала воспоминания женщин-ветеранов из книги Светланы Алексиевич.
Вложение 9399414
“Один раз ночью разведку боем на участке нашего полка вела целая рота. К рассвету она отошла, а с нейтральной полосы послышался стон. Остался раненый. “Не ходи, убьют, – не пускали меня бойцы, – видишь, уже светает”. Не послушалась, поползла. Нашла раненого, тащила его восемь часов, привязав ремнем за руку. Приволокла живого. Командир узнал, объявил сгоряча пять суток ареста за самовольную отлучку. А заместитель командира полка отреагировал по-другому: “Заслуживает награды”. В девятнадцать лет у меня была медаль “За отвагу”. В девятнадцать лет поседела. В девятнадцать лет в последнем бою были прострелены оба легких, вторая пуля прошла между двух позвонков. Парализовало ноги… И меня посчитали убитой… В девятнадцать лет… У меня внучка сейчас такая. Смотрю на нее – и не верю. Дите!”
“И девчонки рвались на фронт добровольно, а трус сам воевать не пойдет. Это были смелые, необыкновенные девчонки. Есть статистика: потери среди медиков переднего края занимали второе место после потерь в стрелковых батальонах. В пехоте. Что такое, например, вытащить раненого с поля боя? Я вам сейчас расскажу… Мы поднялись в атаку, а нас давай косить из пулемета. И батальона не стало. Все лежали. Они не были все убиты, много раненых. Немцы бьют, огня не прекращают. Совсем неожиданно для всех из траншеи выскакивает сначала одна девчонка, потом вторая, третья… Они стали перевязывать и оттаскивать раненых, даже немцы на какое-то время онемели от изумления. К часам десяти вечера все девчонки были тяжело ранены, а каждая спасла максимум два-три человека. Награждали их скупо, в начале войны наградами не разбрасывались. Вытащить раненого надо было вместе с его личным оружием. Первый вопрос в медсанбате: где оружие? В начале войны его не хватало. Винтовку, автомат, пулемет – это тоже надо было тащить. В сорок первом был издан приказ номер двести восемьдесят один о представлении к награждению за спасение жизни солдат: за пятнадцать тяжелораненых, вынесенных с поля боя вместе с личным оружием – медаль “За боевые заслуги”, за спасение двадцати пяти человек – орден Красной Звезды, за спасение сорока – орден Красного Знамени, за спасение восьмидесяти – орден Ленина. А я вам описал, что значило спасти в бою хотя бы одного… Из-под пуль…”
“Помню, отпустили меня в увольнение. Прежде чем пойти к тете, я зашла в магазин. До войны страшно любила конфеты. Говорю:
- Дайте мне конфет.
Продавщица смотрит на меня, как на сумасшедшую. Я не понимала: что такое – карточки, что такое – блокада? Все люди в очереди повернулись ко мне, а у меня винтовка больше, чем я. Когда нам их выдали, я посмотрела и думаю: “Когда я дорасту до этой винтовки?” И все вдруг стали просить, вся очередь:
- Дайте ей конфет. Вырежьте у нас талоны.
И мне дали”.
“Формы на нас нельзя было напастись: всегда в крови. Мой первый раненый – старший лейтенант Белов, мой последний раненый – Сергей Петрович Трофимов, сержант минометного взвода. В семидесятом году он приезжал ко мне в гости, и дочерям я показала его раненую голову, на которой и сейчас большой шрам. Всего из-под огня я вынесла четыреста восемьдесят одного раненого. Кто-то из журналистов подсчитал: целый стрелковый батальон… Таскали на себе мужчин, в два-три раза тяжелее нас. А раненые они еще тяжелее. Его самого тащишь и его оружие, а на нем еще шинель, сапоги. Взвалишь на себя восемьдесят килограммов и тащишь. Сбросишь… Идешь за следующим, и опять семьдесят-восемьдесят килограммов… И так раз пять-шесть за одну атаку. А в тебе самой сорок восемь килограммов – балетный вес. Сейчас уже не верится…”
“Мы стремились… Мы не хотели, чтобы о нас говорили: “Ах, эти женщины!” И старались больше, чем мужчины, мы еще должны были доказать, что не хуже мужчин. А к нам долго было высокомерное, снисходительное отношение: “Навоюют эти бабы…”
Здесь мне знакомо каждое окно...
Ото ж оно. Одни на ВОВ спасали бойцов. Другие здобувалы незалежнисть. Правда с помощью захватчиков (не первый и не последний (((( раз. К сожалению)
А сегодня - третьи доказывают нам - у вас промыты мозги. И все что вам говорили отцы/деды (кстати - живые участники событий) - фигня. "Мы сегодня лучше знаем, как оно было".
Понятно, что руководители СССР накосячили, как........ но зачем же обсирать всяким новорощенным "исследователям" истории память моего деда? И заставлять наших внуков чтить память тех, кто воевал против него? Только потому, что дед теперь не может им ответить?
Ну так рассказывайте все, что вам говорили, вспомните и поделитесь. На то и тема создана.
💙💛
Якщо у свободи є ім’я. То це ім’я — Україна! © Урсула фон дер Ляйен
ЕМНИП, я в теме уже вспоминал за Тётю Катю, Екатерину Алексеевну Петлюк.
http://www.pobeda34.ru/info/publication/3835
Я её знал лично, дома у нас часто бывала, с отцом моим дружила, вспоминали свою "нас водила молодость в сабельный поход"
Смотрите
Мы не только на форумах сидим ))))
К сожалению - на весь Выгодянский сельсовет - последний наш живой ветеран.
А в прошлом году уже не смог прийти 9 Мая (
Вы послушайте интервью хотя первые 10 минут.
И услышите отзывы ветерана о Советской власти и политике Сталина.
Но не взирая на это - свои награды он носит с гордостью.
И ему не стыдно за тех, на чьей стороне он воевал.
"Враг пришел к нам на землю и мы должны её отстоять". Так сказал ветеран.
Путинская россия забыла про ветеранов.. Зато с гордостью заявляет, что победила фашизм.
💙💛
Якщо у свободи є ім’я. То це ім’я — Україна! © Урсула фон дер Ляйен
Берлинский парад Победы.
Вложение 9658126
После знаменательного Парада Победы в Москве 24 июня 1945 года советское руководство предложило американцам, англичанам и французам провести парад войск в честь победы над фашистской Германией в самом Берлине. Через некоторое время был получен их положительный ответ. Парад советских войск и войск союзников было решено провести в сентябре 1945 года в районе рейхстага и Бранденбургских ворот, где проходили завершающие бои при взятии Берлина 1-2 мая 1945 года. . Парад решили приурочить к окончанию войны на Тихом океане . Согласно договоренности, парад войск должны были принимать главнокомандующие войсками Советского Союза, США, Англии и Франции.
Но в последний момент атташе союзников известили Кремль о том, что по некоторым соображениям главнокомандующие Англии, Франции и США не смогут участвовать в этом параде, а вместо них в Берлин прибудут высокопоставленные боевые генералы.
В своей знаменитой книге воспоминаний о войне 1941 в 1945 гг. маршал Г. Жуков пишет: "...Я тотчас же позвонил И.В. Сталину. Выслушав мой доклад, он сказал: "Они хотят принизить значение Парада Победы в Берлине... Принимайте парад сами, тем более, что мы имеем на это прав больше, чем они".
Так и получилось, что принимал парад Маршал Советского Союза Жуков, а командовал им британский генерал Нэйрс.
Вложение 9658134
Объезжая войска, построенные на Александерплац для прохождения торжественным маршем, маршал Жуков, генерал армии Эйзенхауэр, английский фельдмаршал Монтгомери и французский генерал Латр де Тассиньи поздравляли с Победой своих солдат, и в ответ звучали удесятеренные громкоговорителями приветствия на трех языках стран-победительниц.
В торжественном прохождении войск было задействовано 5 тысяч представителей всех стран коалиции (советских участников парада было 2 тысячи). Парадный марш возглавил советский сводный полк 248-й стрелковой дивизии, штурмовавшей Берлин (командир подполковник Ленев).
Далее прошёл французский сводный полк 2-й пехотной дивизии берлинского гарнизона, французские партизаны, альпийские стрелки и колониальные войска (командир полковник Плесье). Далее следовал британский полк 131-й пехотной бригады Дерхемского, королевы Великобритании, Девонширского пехотных полков и британских ВВС (командир полковник Бренд).
Завершил шествие сводный полк американских парашютистов из 82-й авиадесантной дивизии (командир полковник Тукер).
А затем пришел черед боевой техники!
Колонну бронетехники открыли 24 танка и 30 бронемашин английской 7-й танковой дивизии.
За англичанами шла французская колонна — 6 средних танков, 24 бронетранспортера и 24 бронемашины 3-го егерского полка и 1-й бронетанковой дивизии. Далее — колонна американских 32 танков и 16 бронемашин из 16-й мотомеханизированной кавалерийской группы.
Вложение 9658141Вложение 9658146
Но все эти "тяжелые громыхашки" были буквально отодвинуты на задний план Александерплац, когда на его брусчатку выкатил первый взвод новейших советских машин ИС - 3. Впечатление было потрясающим, о чем свидетельствовала бурная реакция тысяч берлинцев, стоящих у Бранденбургских ворот: их первые ряды просто всколыхнул горячий чад и лязг от проходящей по площади самой совершенной в мире танковой техники...
Всеобщее восхищение вызвали 52 танка ИС-3 из 2-й гвардейской танковой армии. Командовал сводным танковым полком Герой Советского Союза генерал-майор танковых войск Т.Абрамов.
По личному приказу И.В. Сталина тщательно зачехленные танки гнали на запад в основном по ночам. На головном локомотиве висел лишь один лозунг: "Боевой привет шлет Родина!" с глубоким подспудным смыслом насчет "привета". Станцию назначения законспирировали во избежание диверсионных действий ушедших в подполье фашистских недобитков.Тренировка прохода танков ИС в 3 в парадном строю у рейхстага велась ночами. По словам Жукова, «Это было торжество, символизирующее победу антигитлеровской коалиции над кровавой фашистской агрессией»
Вложение 9658159Вложение 9658160
Здесь мне знакомо каждое окно...
Минобороны России впервые опубликовало на своем сайте уникальные документы о первых днях Великой Отечественной войны, сообщили в пресс-службе ведомства.
http://mil.ru/winner_may/docs.htm
Здесь мне знакомо каждое окно...
Ваши права
Ответить с цитированием
Социальные закладки