Kвінтесенція частини першої статті 10 Конституції України, за якою "державною мовою в Україні є українська мова", полягає в тому, що
українська мова є національною офіційною і робочою мовою саме держави, а не громадянського суспільства чи приватної особи. Тому застосування (а не спілкування, як зазначається у Рішенні) української мови є обов'язковим виключно для сфери державної (а не громадської чи приватної) діяльності, особливо у частині, що стосується мови офіційних актів та державної документації.
Приписи щодо "обов'язковості спілкування українською мовою в інших публічних сферах суспільного життя" не можуть встановлюватись не тільки Конституційним Судом України, а й законом, оскільки це суперечитиме в першу чергу як частині другій, так і частині третій тієї ж статті 10 Конституції України.
…
…
держава аж ніяк не зобов'язує, а лише забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови, тобто надає чи створює необхідні матеріальні умови, засоби, охороняє від посягань на українську мову з боку будь-кого, виявляє про неї постійну турботу, здійснює найвище піклування, догляд, опікування, кураторство, дбайливість, старанність тощо. Тільки так можна тлумачити термін "забезпечує". І будь-який закон чи рішення Конституційного Суду України щодо обов'язковості, примусового нав'язування громадянському суспільству якоїсь однієї мови не відповідатиме Конституції України.
…
І нарешті, деякі узагальнення і пропозиції щодо ухваленого Конституційним Судом України неконституційного Рішення.
Цей факт ще раз засвідчив недолугість виключно вузьконормативного праворозуміння в разі офіційного тлумачення Конституції України, ухваленої
на хвилі піднесення, відродження протилежного юридичному позитивізмові юснатуралістичного правоусвідомлення, раціоналістичного правосприйняття. Право на мову - абсолютне природне право людини, невід'ємна частина особистості. Його особливість полягає в тому, що таке право (як, скажімо, і право людини їсти, дихати тощо) належить до досить "тонкої", "тендітної" сфери правового регулювання, а часом і зовсім йому не підвладне. Нормативісти блискуче володіють "юридичним ремеслом", але не усвідомлюють ані меж, ані міри нормативної регламентації і впевнені, що правовий примус (через статтю закону, позитивну норму права) може вирішити будь-яку проблему державного чи суспільного життя. Їх втручання до зазначеної природно-правової сфери, яка потребує толерантності, гнучкості, шанобливості, стриманості, коректності у праворозумінні, небажане, оскільки гіперболізація ролі позитивної норми, схильність до імперативу, правового тиску нічого, окрім шкоди, не дасть.
Історія української мови це повністю підтверджує. Силою законів, указів та інших актів її намагались як знищити, викорчувати (імперська Росія), так і нав'язати, тобто провести суцільну українізацію суспільства (початок радянського періоду). І ті й ті спроби зазнали краху. А, скажімо, така ж поліетнічна держава, як і Україна, Бельгія після тривалої мовної конфронтації закріпила у статті 23 Конституції норму: "Використання мов, прийнятих у Бельгії, не є обов'язковим; воно може бути регламентовано лише законом і лише стосовно актів державної влади та для судочинства". Всім відомо, що авторитет цієї країни, її суверенітет і незалежність залишаються недоторканими.
Державна українська мова, на наш погляд, має блискучі перспективи, але тільки в тому разі, якщо вона буде еволюціонізувати природним шляхом, у руслі вимог положень статті 10 та інших положень Конституції України, без політичного чи юридичного авантюризму. Провокаційні спонукання штучно українізувати суспільство методом правового примусу, протиприродного, насильницького юридичного унормування не тільки суперечать точно виписаним конституційним нормам і обмежують права національних меншин та російськомовних етнічних українців, а й завдадуть відчутного удару по авторитету української мови.
Що ж до правового регулювання сфери всебічного розвитку і функціонування української мови, її використання, як і російської, інших мов національних меншин, захисту мов тощо, то воно не лише можливе, а й обов'язкове. Мається на увазі обережне, делікатне регулювання суворо у рамках Конституції України, з урахуванням реального національно-етнічного плюралізму (за останніми офіційними даними українську мову вважають рідною 64,7 % населення України, а російську - 32,8 %), верховенства природного права, з явною перевагою цивільно-правових заохочувальних позитивних норм, які формувалися б шляхом правотворення знизу, тобто у реальному житті, а не патерналістськи настроєними державними органами, тотальним адмініструванням, спробами поставити закон як категорію політичну, ідеологічну над "безпартійним" правом. Не виключаються при цьому і примусові позитивні норми, особливо щодо сфери відповідальності за приниження, зневажання, умисне спотворення будь-якої мови, за посягання на права особи за мовними ознаками тощо.
Такі вимоги стануть правовою реальністю, якщо офіційне тлумачення статті 10 Конституції України, відповідне законотворення у Верховній Раді України здійснюватиметься з методологічних і концептуальних позицій справжнього, а не удаваного верховенства права, раціоналістичного (юснатуралістичного) праворозуміння, тобто з позицій "елегантної" юриспруденції, філософії права, а не застарілої юридичної догматики нормативістів.
Саме остання призвела Конституційний Суд України до помилкового Рішення. Двохсотлітня практика функціонування новітньої світової конституційної юстиції у вигляді судового конституційного контролю свідчить, що такі помилки можуть інколи повторюватись. Не інакше, як ганебними визнають низку офіційних тлумачень Конституції Сполучених Штатів Америки Верховним Судом США і науковці, і самі авторитетні судді цієї країни. Чимало з таких тлумачень діють і сьогодні, проте багато помилок вже виправлено шляхом застосування Верховним Судом США принципу "тлумачення, що змінюється".
Конституційний Суд України теж може (от ред. - точно не при сегодняшней власти) взяти такий принцип на озброєння, ставши на конституційну позицію природного праворозуміння і відповідним чином витлумачивши положення частини першої статті 8 Конституції України про верховенство права. Але, враховуючи, що правовий світогляд абсолютної більшості суддів залишається обмеженим рамками юридичного позитивізму і неопозитивізму, допомогти Суду виправляти допущені помилки зможе Верховна Рада України шляхом внесення відповідних змін чи доповнень до Закону України "Про Конституційний Суд України".
(Рішення, Конституційний Суд, від 14.12.1999, № 10-рп/99 "У справі за конституційними поданнями 51 народного депутата України про офіційне тлумачення положень статті 10 Конституції України щодо застосування державної мови органами державної влади, органами місцевого самоврядування та використання її у навчальному процесі в навчальних закладах України (справа про застосування української мови)")
Тема: 
Сообщение от auditor_ya
" вы мне запрещаете говорить?
Ваши права
Социальные закладки