Українська поезія

[Romko]

Осінній сум

Слова: Василь Чудик
Музика: Василь Чудик

Подивись який дощ, подивись як стікає сльозами земля,
І від блискавок в вазі стають чорно-білими квіти.
Подивись на вікно, там де тче візерунки гроза.
Подивись який дощ - це вже мабуть закінчилось літо.

Подивись який дощ - і немає рятунку ніде.
І потоки брудні вже розмили дорогу додому.
І підступная осінь так холодно й хижо іде.
Подивись який дощ - не вернутись назад вже нікому.

Подивись який дощ - і невіриться більше у чудо,
І зникають поволі мов дим почуття.
Більш не буде печалей, і радощів більше не буде,
Бо ж дивись який дощ і у літо нема вороття.

[Romko]

Микола Романець

Я не промовлю...

Я не промовлю:
"Мила,підожди!",
І про любов твою
Я не спитаю.
Я лиш згадаю
Юності роки,
І крик розлуки
Із вітчого краю.
Вже відцвіли
У нашому саду
Квітки розлуки -
Жовті хризантеми...
Я сам пройду
Крізь горе і біду,
Лише прошу -
Жаліть мене не треба.
Гуля в садах
Похмурий листопад.
Зронила жовте листя
Горобина.
Вже відспівали
В серці ластівки,
Лиш залишилась
Туга журавлина...


Покинь мене.Своїми йди дорогами,
Щоб струни не ридали у душі.
Лиш пісню залиши, що не доспівана,
Щоб пам"яттю струміла у мені.

Забудь мене, як осінь лист затрачений,
Й не оглядайсь, лише струсни сльозу.
У снах своїх омрієш день ти завтрашній,
І помчиш у далеч голубу.

І довго я у слід тобі вдивлятимусь,
Як профіль твій зникає за селом,
І я умру, і стану тихим ясенем
Під твоїм засмученим вікном.

...І знов до тебе я прилину вереснем,
Листком зів"ялим сяду на поріг,
І ти не взнаєш, чом у вітах ясеня
Так гірко осінь плакала в дворі...

[Romko]

Василь Стус

П'ючи біду, неначе оковиту,
я заховався, змовкнув і затих.
Ні ворогів, ні друзів дорогих,
ні сліз, ані клятьби, ані привіту,
ані небес, ні сонця — теж нема.
Мені затоваришила пітьма,
і мури світять, коли ніч безсонна
стоїть, мов небезпечна оборона —
ледь по кутках снується павутинням,
мовляв, козаче, наберись терпіння,
не нарікай на долю ненаситу
і пий біду, неначе оковиту.


Менi здається, що живу не я,
а iнший хтось живе за мене в свiтi
в моїй подобi.

Нi очей, нi вух,

нi рук, нi нiг, нi рота. Очужiлий
в своєму тiлi. I, кавалок болю,
I, самозамкнений, у тьмущiй тьмi завис.
Ти, народившись, виголiв лишень,
а не прирiс до тiла. Не дiйшов
своєї плотi. Тiльки перехожий
межисвiтiв, ворушишся на сподi
чужого iснування.

Сто ночей

попереду i сто ночей позаду,
а межi ними — лялечка нiма:
розпечена, аж бiла з самоболю,
як цятка пекла, лаконiчний крик
усесвiту, маленький шротик сонця,
зчужiлий i заблуканий у тiлi.
Ти ждеш iще народження для себе,
а смерть ввiйшла у тебе вже давно.


Вміння бути циніком
дається і без зусиль
Бути людиною —
дертися по вертикальній стіні
Сізіфова робота
звичайне глупство
Кому то вдавалося —
дертися по вертикальній стіні

[-Ariadna-]

Велика подяка всім за вірші! Дуже приємно, що у нас є люди, яких захоплює українська поезія. Пишіть ще!

[Laska]

Валерій Бойченко
Ця дорога уздовж лісосмуги,
Цей запилений тихий спориш...
В цім краю осявання і туги
Ти свої оповідки облиш.

Ти забудь і незгоди й невдачі,
Із тобою мочатиму й я.
Глянь, як в’ється за обрій тремтячий
Путівця молода течія.

Тут мені все родинне і знане.
Тут акацій цвітіння рясне.
Подорожник лікує не рани –
Від смертей захищає мене.

Зеленіють від неба до неба
Молоді вікові пшениці.
Тут питати нічого не треба.
Лиш полин розітри у руці.

В скронях кров потривожена стука,
Легко сіється чиста блакить,
І стрілою з козацького лука
Давня тиша у небі бринить.

Не кажи мені слів, ні словечок.
То все зайве, усе – суєта.
Світ чорнозему широкоплечий
Сивиною століть зацвіта.

Блудний син, я благаю прощення...
Чую мамину мову в гаю.
Зупинімось під сонцем спасенним,
Щоб послухати душу свою.

[El Comandante]

Андрій Середа.

Майстер з міста HAMELN

Сходив день за росою,
Зводив наново світ.
З-за далекого обрію
Мандрував сивий дід.
Дід був справний музика.
Мав дід тисячу літ.
З-за безхмарного обрію
Мандрував дід на схід.
Сіяв сон,
Наче білий льон,
Старий Гамельн.
Білий льон,
Рясно кровію
Помережаний.
Співав півень совою,
Танцював мертвий щур.
Над блакитною церквою
Панував жовтий мур.
Віє сміх,
Засинає гріх,
Сивий майстре, грай!
Звесели
Грою власною
Дивний наш край.
Повні чекання
На твою гру,
Наче то – божий глас.
На таку справу,
Пане-музико,
Деякий є ще час.
І коли крізь могили,
Крізь репнуті бані
Ти підійдеш до міста – тобі браму
Відімкне Чорна Пані.
Сіяв сон,
Наче білий льон,
Старий Гамельн.
Білий льон,
Рясно кровію
Помережаний.
Повні чекання
На твою гру,
Наче то божий глас.
На таку справу,
Пане-музико,
Деякий є ще час.
Стояла Пані з косою.
У пані очі – як сніг.
З-за примарного обрію
Дибав дід, та не встиг...
Стояла Пані...

[Benzin]

Іван Багряний

КАНІВ

Ліловий степ. Пустеля вод широка.
Убогих нив латки і комишів рябінь.
Іржа хаток, похилених в журбі.
А над усім - на кряжі голубім
Печаль очей Великого Пророка.

Ніхто ніде — лиш цвіркуни та вітер.
Ніхто ніде — лиш луки та яри.
І хмурить чоло, шапкою накрите,
Забута постать глиняна з гори.

Чого ж хмурний, понурий? Що жалієш?
Що слава розмінялася в словах?
Що хутори задрипані німіють
І няньчать злидні, як в минулих днях?

На «зломі двох епох» — в хвості, в болоті
Щоправда, тяжко скинути горба.
Ніяк гарба прогресу в рабськім поті
Не зрушить злиднів давнього раба.

Та все ж іде, гряде урбанізатор.
Прийде — розставить дивні комини...
На твоїм місці буде елеватор,
Дніпро замкнуть у шлюзи, як в штани.

Індустрія!.. Електрика!.. Машини!..
Нащо ж сади тут, люди, солов'ї?
Машини, брат, симфонію розчинять,
Поб'ють в диму цю вигадку гаїв.

Гуде мотор десь, протинає обрій —
То в новий день новий пророк гряде...
Ліловий степ, понурий і холодний,
У млу, як Ти, повив чоло бліде.

Йде вік новий, у панцері закутий.
Твій вік давно, одспіваний, пропав.
Мабуть, тому ти глиняний, забутий
І пилом днів, мов попелом, припав.

Лише в кутку — на простій чорній рамі
Покладено васильки, ніби креп,
Рукою простою і ввито рушниками
З любов'ю ніжною і тихими словами
Твій,
рабським часом тиснутий,
портрет.

Ніхто ніде — лиш цвіркуни та вітер.
Ніхто ніде — лиш луки та яри.
І хмурить чоло, шапкою накрите,
Забута постать глиняна з гори.

1927

[a33]

* * *
Я знаю звук мечів,люблю я бій,
Із перших літ ціную ратну славу,-
Люблю війни криваву,злу забаву,
І смерті мисль близька душі моїй.

У цвіті літ,свободи вірний воїн,
Хто прямо в очі смерті не дививсь,
Той повнотою щастя не напивсь
І поцілунків любих не достоїн.

О.Пушкін
переклад за редакцією М.Рильського

[Benzin]

* * *
Я знаю звук мечів,люблю я бій,
Із перших літ ціную ратну славу,-
Люблю війни криваву,злу забаву,
І смерті мисль близька душі моїй.

У цвіті літ,свободи вірний воїн,
Хто прямо в очі смерті не дививсь,
Той повнотою щастя не напивсь
І поцілунків любих не достоїн.

О.Пушкін
переклад за редакцією М.Рильського

Бачите як гарно?А то тут на форумі деякі протетсують проти перекладу російських творів та фільмів українською.Моя думка, що українською мовою російська поезія звучить краще.

[Romko]

Неужели ЭТО кто-то читает?

Волають гори, кровію политі,
Підбиті зорі падають униз.
В пахкі долини, зранені і зриті,
Вдирається голодний шовінізм.
О курде! Бережи свої набої,
Але життя убивців не щади —
На байстрюків свавілля і розбою
Нещадним смерчем, бурею впади!
Веди із ними кулями розмову,
Вони прийшли не тільки за добром —
Прийшли забрати ім'я твоє, мову,
Пустити твого сина байстрюком.
З гнобителем не житемеш у згоді:
Йому панять, тобі тягнути віз.
Жиріє з крові змученних народів
Наш найлютіший ворог — шовінізм.
Він віроломство заручив з ганьбою,
Він вчинить все, аби скорився ти...
О курде! Бережи свої набої,
Без них тобі свій рід не зберегти.
Не заколисуй ненависті силу...
Тоді привітність візьмеш за девіз,
Коли впаде в роззявлену могилу
Останній на планеті шовініст.
В.Симоненко

[Верный]

Велика подяка всім за вірші! Дуже приємно, що у нас є люди, яких захоплює українська поезія. Пишіть ще!

Да, еще осталось штук пять, да и те на грани вымирания

[Romko]

Да, еще осталось штук пять, да и те на грани вымирания

Де зараз ви, кати мого народу?
Де велич ваша, сила ваша де?
На ясні зорі і на тихі води
Вже чорна ваша злоба не впаде.

Народ росте, і множиться, і діє
Без ваших нагаїв і палаша.
Під сонцем вічності древніє й молодіє
Його жорстока й лагідна душа.

Народ мій є! Народ мій завжди буде!
Ніхто не перекреслить мій народ!
Пощезнуть всі перевертні й приблуди,
І орди завойовників-заброд!

Ви, байстрюки катів осатанілих,
Не забувайте, виродки, ніде:
Народ мій є! В його гарячих жилах
Козацька кров пульсує і гуде!

[Верный]

Де зараз ви, кати мого народу?
Де велич ваша, сила ваша де?
На ясні зорі і на тихі води
Вже чорна ваша злоба не впаде.

Народ росте, і множиться, і діє
Без ваших нагаїв і палаша.
Під сонцем вічності древніє й молодіє
Його жорстока й лагідна душа.

Народ мій є! Народ мій завжди буде!
Ніхто не перекреслить мій народ!
Пощезнуть всі перевертні й приблуди,
І орди завойовників-заброд!

Ви, байстрюки катів осатанілих,
Не забувайте, виродки, ніде:
Народ мій є! В його гарячих жилах
Козацька кров пульсує і гуде!

Что накрлякал сам то понял?

Если будет продолжаться общение в таком ключе, вероятность быть покинутым форумом стремится к 100 %.

[Romko]

Что накрлякал сам то понял?

Ще й неграмотний...

[Norman]

Пора повернути

[Romko]

Галябарда

Вже приходить призначений час,
Вас чекаю на щиру розмову,
Щоб сказати Вам знову і знову:
"Я люблю тільки Вас, тільки Вас".
Ваші очі я бачу і в сні
Ваш портрет на папері малюю.
Хоч розлуку нам доля готує,
Все ж Ви дайте надію мені,
Все ж Ви дайте надію мені...
Як я мрію, кохана, про те,
Щоб забрати Вас з Вашого замку,
І блукати до самого ранку
У саду, де жоржина цвіте.
Я б учора до Вас підійшов,
Як ішли Ви із церкви додому,
Та була Ви така в голубому,
Що їй богу я слів не знайшов,
Що їй богу я слів не знайшов...
І сьогодні кляну я свій страх,
І картаю себе за несмілість,
О зробіть перший крок, Ваша милість,
Все в моїх прочитайте очах.
А якщо не зуміємо вдвох
Серед тисяч себе розпізнати,
Всеодно буду Вaс я кохати,
Та поможе нам стрітися Бог

[Romko]

Ліна Костенко

Напитись голосу твого,
Того закоханого струму,
Тієї радості і суму,
Чаклунства дивного того.

Завмерти, слухати, не дихать,
Зненацька думку перервать.
Тієї паузи у безвихідь
Веселим жартом рятувать.

Слова натягувать як луки,
Щоб вчасно збити на льоту
Нерозшифрованої муки
Невідворотню німоту.

Триматись вільно й незалежно,
Перемовчати: хто кого.
І так беззахисно й безмежно
Чекати голосу твого.
Напитись голосу твого.

[Norman]

Костенко - геніальна поетеса!

[Митрий]

Ніч, що нас накрила крилами,
Омана хитра, ти невір, гони її.
Повір, настане ранок сонячний,
Ти лиш дивись на Бога -
Як на сонце - соняшник!

Питаєш довго ще чекатимо,
Не знаю, та чи варто знати нам;
Першопроходці духу нас ведуть з тобою,
Довіритись їм треба із мольбою,
З мольбою не від розуму шаткого,
Від серця й тіла - чистого, живого.

Відкинь всі сумніви та шепотіння демона,
Відкрийся Богу та напийсь його джерелами!

[Romko]

Петриненко

Останні теплі дні погожі і сумні,
Останні теплі дні бентежать грішну душу.
Я так їх не чекав, тепер одне лиш мушу:
Прийняти все, як є. Останні теплі дні...

Останні теплі дні: "Чи це мені не сниться?"
Що під шатром зірок лишились ми одні,
Ти маєш відчувать - ти ж здібна учениця.
Усе, що в мене є - останні теплі дні,
Усе, що в мене є - останні теплі дні...

Останні теплі дні, тобі до них далеко.
Останні теплі дні у кожного свої.
Ти дуже молода, тобі ще зовсім легко
Впритул не помічать останні теплі дні...

Вони нас доженуть, без всякого прогнозу
Проллються чисті сльози і змиють каламуть.
А в келиху на дні передчуття морозу.
Останній мудрий тост, останні теплі дні,
Останній тост за вас, останні теплі дні...