Олесь Доній: "Росія почала готуватися до війни ще у листопаді"
Евгений Швец — 15 марта 2014, 18:05
Печать
Є.Ш.: Подейкують, що Олесь Доній скурвився: спочатку от проголосував за «азарівський» бюджет, а потім опинився у одній депутатській групі з багатьма одіозними постатями. Але треба розуміти: депутати-«свободівці» не стануть лупцювати негідника. І якщо Доній потрапив під їхню роздачу, це свідчить, що у нього з совістю все гаразд.
Він залишається таким же інтелігентним націонал-демократом, яким його всі, власне, і пам’ятають. Непретензійний костюм, простеньке пальто, хіба що туфлі… Утім, а що туфлі – я не впевнений, що вони вартують більше тисячі гривень (і це я ще свідомо завищую верхню межу).
Худорлявий Доній зараз нагадує відомого мультперсонажа хом’яка: у своїх щоках він несе безліч компрометуючої інформації з приводу союзників по коаліції, але – «мовчить хом’як». Мовчить з міркувань революційної доцільності. Чи то б пак – недоцільності. Утім, зараз усе сплелося.
Він на свій розсуд, страх і ризик відвідав захоплений росіянами Крим. І побачив там вельми неприємну картину. Каже: «Я не відчув там української влади». І додає: «Кримчани кажуть, що офіційний Київ зрадив їх. Я не мав, що їм заперечити».
Ми говорили про анексію Криму і повну бездіяльність центральної влади щодо півострову. А ще - про створення коаліції, розподіл портфелів, виклики для нових, навіть совістливих міністрів.
Метафорично, експансія Путіна в Україну почалася не з появи “зеленых человечков” в Криму, а з дій депутатів від “Свободи”, які “мочили в сортире” нардепа Донія. А потім, подібно до кремлівської пропаганди, нахабно брехали, стверджуючи, що це начебто за підтримку голосування за бюджет-2014. А насправді ж...
О.Д.: Почнемо з Путіна. Його експансія також почалася не з “зелених чоловічків”. Я був в Криму, спілкувався з одним із наших генералів. За його словами, ще в листопаді для Чорноморського флоту втричі було збільшено обсяг пального. А ми ж знаємо, що у разі підготовки до війни готуються тили. І тоді ж, у листопаді, на Північний Кавказ нібито було перекинуто чотири бригади.
Що стосується “Свободи”. Вони зараз начебто є нашими союзниками по коаліції, були союзниками по Майдану, але їхня поведінка у конкретних ситуаціях дуже дивна. Останній конфлікт з ними почався з того, що 20-го лютого я став єдиним у Верховній Раді, хто виступив з вимогою прийняття акту про відставку Януковича. Мене засвистали і спробували зняти з трибуни не регіонали, а саме “свободівці”. Вже увечері на своїх ресурсах вони відверто писали, той же прес-секретар, що це провокація. Розумієте, 20-го числа, після десятків смертей, відставка Януковича — це, виявляться, провокація.
Напередодні, увечері 19-го, Олег Тягнибок зізнався, що саме він на зустрічі з керівництвом країни пропонував не проводити 20-го числа сесію. І Рибак погодився. Це відео існує. Його писав за сценою Майдану Мустафа Найєм. Я був присутній при цьому.
Чому вони так себе поводили? Так, існували домовленості, і не тільки у них, а у всієї “трійці”, яка домовились з Януковичем щодо компромісного варіанту: спільний уряд, а перевибори — пізніше. Ми можемо лише здогадуватись, які ще були сюжетні лінії цих домовленостей — губернаторські посади, тощо. А по факту вони протягом двох днів були категорично проти відставки Януковича. Категорично!
І коли я про це написав, то на мене почався фізичний тиск.
Є.Ш.: Сильно били?
О.Д.: Не дуже. Та і ця бійка була обопільна. Просто свободівців було двоє, а я - один, тому і пропустив кілька ударів ззаду по голові... Коли три роки тому після підписання “Харківських угод” мене тримали 5 депутатів-регіоналів, а шостий наносив удари згори, було важче. Тоді я два місяці провалявся в лікарні зі струсом мозку. До речі, нагадаю, що тоді інтереси України боронили менше 10 чоловік...
Дивно, що тепер місце “регіоналів” посіли депутати від “Свободи”. При цьому рядові члени “Свободи” - абсолютно ідейні люди. Вони разом з іншими майданівцями не боялися брати участь у «найгарячіших точках» Майдану. А от поведінка керівництва для мене незрозуміла. Але проблема — інших союзників нема. Спробуй їх відокремити — і у нас не буде 226 голосів у Верховній Раді, і взагалі почнеться хаос. Тому нам доводиться йти навіть на особисті компроміси задля інтересів держави. І будь-яка влада після Януковича апріорі краща, ніж влада вбивці і садиста. Але інший факт — це не те очищення влади, якого прагнуло суспільство.
Є.Ш.: З приводу компромісів. Якщо перебування вашого прізвища поруч з такими прізвищами, як Зубик, певною мірою Єремеєв, не є ознакою поглинення Донія олігархіатом, то що це тоді?
О.Д.: Це був достатньо важкий, непростий компроміс. З іншого боку, незрозуміло було, як клепати більшість? Так, до кожного члена групи “Суверенна європейська Україна” персонально можна висувати претензії. Але без цих 36-ти людей парламентська коаліція у 250 представників ніяк не складається.
Є.Ш.: Як ця група формувалася?
О.Д.: З позафракційними депутатами ми вже співпрацювали давно (в першу чергу - по культурних проектах). Кістяк розширеної групи було сформовано 20-го числа, коли депутати все ж таки почали сходитися до Ради з 9-ї ранку. Додатково ми почали обдзвонювати одне одного. Потім, нагадаю, Майдан засвистав лідерів опозиції, коли вони заявили про компроміс з Януковичем. І вони так само були змушені піти на вимогу зібрати Раду. І тоді, окрім частини позафракційних, яких не вистачало на створення групи, зібралося ще 12 “регіоналів”, які вийшли з фракції саме 20-го числа.
Я не маю ілюзій. І я усвідомлюю, що певний шлейф з незручних питань буде тягнутися за групою достатньо довго. Але кращого інструментарію для постановки важливих питань - немає. У ці дні я мав можливість озвучити питання щодо Криму; раніше, будучи позафракційним, я взагалі не мав права на виступи.
Так, по багатьох питаннях з ідеологічним підтекстом групу доводиться переконувати стати на свій бік. Повірте, це непросте завдання. Але плюсів я бачу більше.
Є.Ш.: Коаліція вже трохи пробуксовує. Коли вона загрузне?
О.Д.: Поки що буксують органи виконавчої влади, яким не вдається забезпечити виконавчу дисципліну. Завдання депутатів — бути засобом тиску на виконавчу владу, яку вони сформували. І хоча наша група свідомо не брала участі у розподілі портфелів (і це справедливо – ще має відбутися очищення тих людей, які сформували групу), але, будучи однією зі складових коаліції, ми повинні доносити інформацію до людей і тиснути на владу. Зокрема, по Криму...
Є.Ш.: Чому вашу позицію щодо півострову так відверто не чують?
О.Д.: От це питання... І коли кримчани мені казали: “Київ нас зрадив”, - мені не було що їм відповісти. З тих 17-ти пунктів, які я пропонував втілити, жодний не стосувався якихось військових дій — у нас немає можливості змагатися з Росією. Я оцінив рівень обороноздатності нашої армії в Криму — він мінімальний. Коли я бачив генералів і полковників, які у свої частинах побудували барикади зі столів, а охороняють ці барикади з ніжками від стільців і баночками з чорнилами… Для пейнтболу це згодиться, але не для армії. А от щодо морально-психологічного духу цих людей, то можу лише схилити перед ними голову. Бо вони зберігають вірність присязі у відверто ворожій обстановці.
Але були речі, які варто було зробити в інформаційній політиці. Як варто було посилити і владну вертикаль. Але не було проведено жодної наради з головами сільських, селищних рад. І коли голова міської ради, який три дні поспіль міняє російський прапор на український на будівлі мерії, каже, що за 10 днів йому НІХТО не подзвонив з Києва... Їх можна було зібрати у Херсоні — щонайменше, представників з північних, степових районів. Там повно поселень, складених з етнічних українців або кримських татар. Я нагадаю, що путч Мешкова провалився ще й з тієї причини, що чотири північні райони відмовились виконувати його накази.
А зараз нічого не робиться. Про що говорити, якщо у заступника начальника військової частини у Бельбеку у кабінеті висить портрет Януковича, а сам він збирався йти на референдум. Виявляється, у нього по лінії міністерства не було чіткої заборони. Це ненормально.
Інша історія: військовий комісар Криму через захоплення будівлі росіянами був змушений знищити печатки, а 157 підлеглих 10-го числа повинні отримати зарплату. Я при ньому ж набрав віце-прем'єра Ярему, і він, за що йому велика подяка, одразу поставив це завдання перед міністром оборони. Але все це означає, що Тенюх не мав щоденного прямого зв'язку зі своїм підрозділом у Криму. Це ненормально, що “зальотний” депутат, який опинився у Криму чисто випадково виключно за власною ініціативою, допомагає вирішувати подібні проблеми.
Все це - різнобій і відсутність координації. Тому я і пропонував створити штаб подолання кризи при РНБО чи при Уряді (чи краще – взагалі як окрему структуру).
В Криму безліч агітаційної продукції “за” референдум, а ми за 10 днів не спромоглися створити щось на противагу. В підсумку об'єднання “Остання барикада” створило інформаційний центр протидії сепаратизму «Настоящий Крым» (до речі російською мовою). Наша депутатська група підтримала це фінансово, і ми за два дні зробили газету накладом 150 тис. примірників і роздали по Криму. Якщо я це спроможний організувати, то чому цього не здатні зробити Уряд і РНБО? Я цього не розумію.
Я ще у вівторок говорив, що треба повністю закривати кордони з Росією для чоловічого населення віком від 18-ти до 55-ти років. І після усіх заспокоєнь, що кордони на замку, ми отримали зіткнення у Донецьку. Я не вірю, що наші керівники такі дурні, не вірю! Тоді чому вони нічого не роблять? Це що - відвертий саботаж і зрада кримчан? А після подій у Донецьку я бачу, що і на Сході аналогічна ситуація. Один з керівників наших силових структур за тиждень до побиття євромайданівців у Харкові у відповідь на моє звернення запевняв: ситуація під контролем. Ну, невже тижня було не достатньо, аби звезти у місто надійні частини, щоб вони не тримали такий дивний нейтралітет, як у Харкові, а згодом у Донецьку?!
Потрібно усвідомити: в Криму - відверта російська окупація. І Путін на Криму не зупиниться. Російська імперія продовжуватиме дестабілізувати ситуацію на Сході і Півдні. Значить, нас можуть чекати нові вбивства та каліцтва. Тому нам слід ставати сильнішими. Слід вчитися працювати мобільно, швидко і системно.
Є.Ш.: Президентські вибори пробували перенести і навіть посунути аж на грудень, але в підсумку “Батьківщина” заявила, що вибори таки відбудуться 25-го травня.
О.Д.: Так, кулуарами ходила інформація, що “Батьківщина” дійсно не зацікавлена у виборах у травні. А через те, що багато майданівців це не сприйняли, постанову реєстрував “регіонал”, а не хтось з коаліції. Але Захід, дізнавшись про ці ігри, натиснув. Було сказано, що у такому разі не буде надано фіндопомогу. І питання само собою вирішилося. Але зверніть увагу: досі ніхто не висунувся кандидатом у президенти. А зараз вже нова ідея — аби влаштувати парламентські вибори восени-взимку.
Є.Ш.: Ви взагалі вірите, що ця Рада здатна проголосувати за власне переобрання?
О.Д.: Це було би корисно, тому що нинішній депутатський склад вже не відповідає настроям суспільства. З іншого боку, суспільство і саме повинне дорослішати. Повинно бути “замовлення” не тільки на “негатив” чи голосування серцем, але і на голосування розумом. У нас же превалюють “лідерські проекти”, а списки ніхто не вивчає. Це проблема не тільки партій, але і суспільства. Інша проблема: а чи справді є така партія, за яку хотілося б проголосувати?.. Зараз шириться інформація щодо продажу посад певними людьми чи партійними силами. Правда це чи брехня, але ми маємо доволі дивні призначення.
Є.Ш.: Щодо призначень: прихід Швайки в Мінагропрод і Мохника в Мінприроди — хіба це не приклад кричущої профнепридатності нових очільників?
О.Д.: Не хотілося б обговорювати персоналії, але за деяких людей в Уряді мені приємно: за Павла Шеремета, якого я знаю як фахового економіста-теоретика, за Павла Петренка, якого я неодноразово бачив в судах у справах активістів, за Євгена Ніщука...
Є.Ш.: Пересічного актора, який став міністром культури?
О.Д.: Це порядний хлопець. Так, йому треба підсилити виконавчу вертикаль, але це людина ідеї. Бо важливо, аби до міністерств не поверталася корупційна складова. Приємно і за Сергія Квіта. І це той приклад, коли людина може сама вибирати собі заступників. Бо в інших міністерствах панує квотний принцип. Коли я дізнався, що він взяв собі у заступники Павла Полянського - фахівця, ідейного борця, то зрозумів, що Квіт спроможний опиратися партійному тиску згори і самостійно формувати свою команду.
Ми можемо тішитися з міністрів, але важливо, чи зможуть вони сформувати власну команду. Бо є певний тиск: мовляв, ми ж тебе призначили; і в цей час міністерства насичують бозна-ким.
Є.Ш.: 20-го лютого, коли Рада так важко збиралася, а потім все ж таки проголосувала за скасування антитерористичної операції, ви відчували в депутатах якесь очищення, зміни?
О.Д.: Я гадаю, це був великий крок, на який зважилась невеличка група “регіоналів”, 12 чоловік. Я бачив, як Чудновський приїжджав (хоча він – позафракційний, і раніше голосував опозиційно), як приїжджали тоді ще члени ПР Благодир, Бадаєв, які на той момент виявились готовими піти проти влади. Можна лише уявити, що коїлося у їхніх головах, які “за” і “проти” вони для себе висували. А це ще був ранок — це ще стріляли. І для них це був вибір, це безперечно. Як і для схильних до компромісу депутатів-позафракційників. У них теж була своя важка історія. Деякі з них ще раніше, зустрічаючись з Януковичем особисто у підвалі Ради, знайшли в собі сили не підтримати закон Мірошниченка. І коли більшість “регіоналів” зламалися, ці п'ятеро проявили твердість духу і зуміли сказати “ні”. Зараз вони в нашій групі.
Є.Ш.: Назвете прізвища? Зробимо з них героїв.
О.Д.: Щодо героїв і того, як багато ми не знаємо. Пам'ятаєте, як “Правому сектору” підкинули вибухівку і одному хлопцю відірвало руки, а інший лишився без очей? Їх відвезли у різні лікарні. Леся Оробець поїхала в «дорослу» лікарню, а я - в «дитячу» (зранку ще долучився третій депутат - Олександр Бригинець). І посеред ночі двома реанімобілями нам допомогли дві людини — Ольга Боголомець, яку на сцену Майдану намагалися не пропускати, і Андрій Садовий (міський голова Львова). І ми вивезли хлопців до Львова. Так от і Садовий, і Богомолець про це ніде не «трублять». Оля Богомолець, до речі, так само віддано себе поводила і в Будинку офіцерів, де керувала наданням медичної допомоги.
Є.Ш.: Вас не здивувало, наскільки швидко 21-го числа почали зніматися міліцейські кордони в урядовому кварталі? Так, було рішення Ради, але ж...
О.Д.: Там щось зламалося... Вони почали відверто стріляти — а Майдан все одно не розходиться. І “там” відбулися такі ж розколи, як і в депутатському середовищі. І те, що в Раді зібралася нова більшість, це не найважливіший фактор, але вагомий.
Є.Ш.: Ви не думали, що доведення Януковича до втечі — це і був той чинник, який дозволяв Росії запустити механізм анексії Криму?
О.Д.: Цей варіант можна розглянути. Бо коли на Майдані відбувалось замирення, саме силовики своїми безглуздими діями провокували радикалізацію. Знову ж таки — Росія заздалегідь готувалася до військової ескалації.
Для мене найбільший психологічний удар стався 18-го лютого, коли я потрапив до Будинку офіцерів. І навіть не через велику кількість загиблих, поранених навколо — я бачив очі живих. Бачив їхній страх. Вони скидували з себе камуфляж, “броніки” - і я їх групами виводив звідти, бо ми були в оточенні. Спочатку – пішки, через беркутівців і гопників. Потім, нарешті, вдалося видзвонити кілька водіїв, і ми почали людей вивозити. Найбільше «ходок» - чотири - зробила письменниця Ірена Карпа. Вона сама маленька, машинка маленька, але дівчина - безбашена, смілива, проїзжала всі пости. Решта машин робили по одній «ходці» або взагалі не могли до нас прорватися.— Олесь Доній
Так, у росіян міг бути план прискорення революційних подій, але я не певен, що він передбачав втечу Януковича. Він міг передбачати повну зачистку Майдану. Бо Янукович для Росії комфортний, більш проросійського президента в цій країні ніколи не було і вже не буде. А абсолютна конфронтація була потрібна для того, аби зробити з Януковича ізгоя на Заході і не залишити йому іншого варіанту, аніж повну орієнтацію на Росію.
Є.Ш.: Вам прості коломийчани не казали: “Олесь, що ж ти зрадив, проголосував за бюджет?”
О.Д.: Не буду приховувати, що дуже неоднозначно сприйняли, особливо, на початку. І підходили не в Коломиї, а тут — у Києві. Не забувайте, що Коломия на Майдані має одне з найбільших представництв. Хтось сприйняв, а когось одразу переконати не вдалося. (До речі, мені приємно, що всі три місяці Майдану «коломийськими наметами» керувала моя команда: Геннадій Романюк, Ольга Баранецька та Володимир Пак, а пройшло через наші намети кілька тисяч чоловік з Коломийщини та Городенківщини).
А тоді я одразу подзвонив головам Рад і адміністрацій у своєму окрузі і сказав: при кожному з проектів, які з'являться завдяки цим субвенціям, має бути створена наглядова рада, куди в обов'язковому порядку залучали б моїх політичних опонентів, моїх критиків; щоби жоден підряд не пішов кудись там “вліво” і не був завищений. І цю методику, абсолютно нормальну, варто було б поширити по інших областях. Бо відсутність контролю спонукає до корупції. Бо коли пішла інформація про моє голосування за бюджет, пересічні люди вирішили, що це робилося для власної кишені.
Утім, в переважній кількості випадків більшість політиків і чиновників так і чинять, тому нелегко повірити, що є депутати, які готові вибивати кошти для людей, не маючи з того персональної вигоди.
Є.Ш.: Вам на округ 30 млн грн. виділили, так?
О.Д.: Так. І я на цьому більше втрачу голосів, ніж отримаю. Але то був правильний крок. Якщо є можливість конкретно допомогти регіону — нею треба користатися.
Є.Ш.: У вас зараз, на тлі певного зачарування тим, що Арсеній Яценюк розмовляє з європейськими, американськими політиками в буквальному сенсі однією мовою, не виникає відчуття, що ось так і має виглядати ідеальний прем'єр-міністр?
О.Д.: Критикувати зараз прем'єра огульно не хотілося б. По ситуації у Криму вся влада — Уряд, РНБО, керівництво Верховної Ради — діяла непрофесійно і фактично саботувала можливість втримання Криму в українському просторі. Відповідальність у кожного різна, але влада — це не лише зустрічі з послами. А ця складова поки-що переважає.
Чи може бути Арсеній Яценюк нормальним прем'єром? Може. Але за умови, що його команда буде побудована так, щоби міністр оборони справді відповідав за оборону, а міністр внутрішніх справ гарантував людям безпеку; за умови, що не буде закидів щодо продажу посад. Бо зовнішні ознаки можуть певний час тримати населення в тонусі, навіть рейтинг формувати, але якщо за цим не прийде економічне зростання, якщо люди не відчуватимуть себе у безпеці — посилиться еміграція.
Хочете правити, хочете посад — будь-ласка. Але робіть щось. Зараз усі, хто боролися за владу, її отримали. Тепер у кожного із звичайних громадян виникає питання — а що отримав я?
Евгений Швец
журналист, спортивный обозреватель LB.ua
Тема: 
нова (стара?) влада - що змінилось після революції 2013-2014 років?
Ответить с цитированием
Сообщение от senbernar
Показать скрытый текст
Социальные закладки