так и я про тоже самое. маловато 50 тыщ ,чтоб обмыть продажные хари!
| ||
Тема: Проблемы Крыма
так и я про тоже самое. маловато 50 тыщ ,чтоб обмыть продажные хари!
Отлично,им достаточно,пусть не плачутся. И какого хрена мы им воду должны пустить,они хотели в рашу, вперед и с песней.Раша хотела Крым,о чем они думали,когда аннекировали полуостров,откуда воду брать намеревались или думали,что останется как было, Крым в Раше,а вода из Украины? Выкусят,пусть теперь они думают за воду,а крымчане посмотрят на что способна их любимая Россия, как справится с проблемой.Это же то,что они хотели,камни с неба,пусть получают.Сообщение от Lushiya
их любимая Викки сообщает,что ))))) В 2013 году в Крым было поставлено 1553,78 млн м³, при этом общие транспортные потери на испарение и фильтрацию в подземные водоносные горизонты за год составили 695,3 млн м³. Больше полумиллиарда кубов воды в подземные горизонты! А они про 50 тыщ лепечут.(((
Ото роют скважины,а там уже давненько пусто! Качают морскую водицу... Не жалко вот ни грамма! Злой я чёй-то сёдня! Накачу,пожалуй...
Последний раз редактировалось viktor1957; 11.08.2020 в 20:13.
Точка розлучення з Росією
Порівнювати український протест з білоруським — свідомо програшне заняття. Хоча б тому, що ми всі, так чи інакше, заручники своєї пам’яті. Яка встигла згладити наші спогади про події шестирічної давності. Пов’язала Майдан, анексію Криму і вторгнення на Донбас в єдину безперервну лінію. І ми судимо про події зими 2013 року з нашого 2020-го, наділяючи себе минулих знаннями і мотивами себе нинішніх, — пише Павло Казарін для "Крим.Реалії".
Це зараз ми впевнені, що Майдан сам собою був приречений стати точкою розставання з імперією. Що ніяких відносин з Москвою після Небесної сотні бути не могло. Що розрив був неминучий і що дороги України і Росії були приречені розійтися. І сердимося на білорусів за те, що вони не додають до антилукашенківсих гасел антиросійські.
Насправді ж точкою розлучення України з Росією став не Майдан. Цією точкою стали Крим і Донбас. Більш того, якби Москва в лютому 2014-го вибрала іншу модель поведінки — вона могла б домогтися куди більшого, ніж досягла в результаті за допомогою зброї.
Якби не російське вторгнення, то Україна 2020-го куди більше б нагадувала саму себе зразка 2013-го. Повалення Януковича зовсім не означало одномоментного дрейфу Києва на Захід. Тому що на електоральній карті країни залишалися б всі ті люди, які трохи раніше привели його до влади. І їх ностальгія за СРСР нікуди б не зникла.
Уявіть, що відразу після розстрілу протестувальників Москва визнала б нову владу. Засудила режим Януковича. Оголосила, що готова надати безвідсотковий кредит «братній країні». Закликала б сформувати «уряд національного порятунку». В якому, поряд з представниками опозиції, знайшлося б місце персонажам на кшталт того ж Сергія Тігіпка.
Цілком можливо, що гуманітарні міністерства ритуально вручили б партії «Свобода». А все, що має відношення до реальних грошей, поділили б між опозицією і політиками «південного сходу». Український президент літав би в Москву на переговори — домовлятися про ціну на газ. А Кремль погоджувався б, вибиваючи собі преференції при приватизації ключових українських активів.
На осінніх парламентських виборах «регіонали», що пройшли ребрендинг, проходять в парламент. Донбас і Крим голосують за «своїх» — вони налякані перемогою Майдану і дисципліновано йдуть на виборчі дільниці. Українська еліта, яка прийшла на зміну Януковичу, не бачить сенсу рвати економічні зв’язки з Москвою. Пояснюють це необхідністю подолання кризи.
Москва міркує про недоторканність кордонів. Головна подія року — виграна Росією Олімпіада. Кремль обговорює з ЄС умови української угоди про асоціацію. В Європі звучать голоси про необхідність враховувати інтереси Москви. Йосип Кобзон дає концерт в Олімпійському.
У Криму в розпалі курортний сезон. Місцеві політики в черговий раз говорять про те, що півострів — міст дружби між Україною і Росією. Кримським татарам демонстративно віддають кілька другорядних посад в кримському уряді.
Волонтерський рух сходить нанівець. Армія продовжує гнити в казармах. Її майно та землі і далі пускають з молотка. Патріотичні настрої потроху поступаються місцем соціальним — падіння доходів і курсу гривні турбує людей сильніше, ніж загиблі учасники протесту.
Ціна на нафту падає, але Росії — країні з невисоким рівнем держборгу — охоче дають кредити на Заході. Санкцій немає. Малайзійський «Боїнг» благополучно долітає до місця призначення. Донбас просить у Києва дотації на вугільну галузь. Росія обговорює із західними столицями стратегію боротьби з Ебола та ІД.
Більшість жителів України ніколи не чули про Слов’янськ, Іловайськ та Дебальцеве. В Одесу на травневі свята приїжджають туристи. Ігор Гіркін їде на реконструкційний фестиваль, присвячений сторіччю Першої світової. Київський патріархат продовжує безнадійно мріяти про визнання. Про місцезнаходження Віктора Януковича нічого не відомо.
Все це — цілком реальний сценарій нашого недавнього минулого. Воно могло б статися, якби Москва відреагувала на другий Майдан приблизно так само, як вона відреагувала на перший. Інерція колишньої моделі існування була надто вже сильна — і українські еліти скористалися б будь-якою можливістю, щоб не виходити із зони комфорту.
З цієї зони комфорту їх виштовхнула сама Росія. У той момент, коли вирішила, що Майдан — це спецоперація Заходу і найкращим способом реакції на неї буде вторгнення. Якби не російська політика, нинішня Україна куди більше б нагадувала себе колишню. А ті, хто говорив би про загрозу війни — як і раніше вважалися б панікерами і маргіналами.
Рівно з цієї причини немає сенсу дорікати сусідам у тому, що їхнє повстання йде проти Лукашенка, а не проти імперії. У нас просто немає на це права. Сім років тому ми були багато в чому на них схожі. Взимку 2013-го український протест був повстанням проти узурпації влади, а в категорію національно-визвольної війни його перевело російське вторгнення.
І якби не анексія Криму — хто знає, якою сьогодні була б Україна?
"Рускій карабль, іді нахуй!" (захисники острова Зміїний)
Брехня и кровь. Что общего между Крымом и Беларусью
Не стоит воспринимать то, что сегодня происходит в Минске и других белорусских городах, как некую аномалию, отклонение от «нормального» развития белорусской политической жизни. Считаю, что аномалией как раз было то, что происходило до этого — почти три десятилетия правления Александра Лукашенко. В Беларуси никогда не было честных выборов — по крайней мере, после прихода к власти Лукашенко. В этой стране то, что в других называлось выборами, подменялось беспардонной государственной пропагандой, избавлением от оппонентов, фальсификациями результатов и прочими неизменными атрибутами авторитарного режима. Кажется, это только в фантазиях самого диктатора и его поклонников все единогласно поддерживают и единогласно голосуют. На самом деле это единогласие обеспечивается ложью и насилием. И заканчивается кровью. Рано или поздно, — пишет Виталий Портников для Крым.Реалии.
Государственная пропаганда, борьба с несогласными, фальсификация голосований — все это происходит всюду, где еще остались следы советского прошлого или где его пытаются восстановить. Аннексия Крыма Россией — превосходная иллюстрация того, как в регионе, где еще недавно проводились свободные выборы и конкурировали между собой представители различных политических сил, устанавливается «счастливое» единогласие, а те, кто не вписывается в общую картину радости и раболепия, оказываются в тюрьмах или просто на обочине жизни. Убежден, что режим Лукашенко в Беларуси утверждался именно так — референдумы, расправа с инакомыслящими, ложь в телевизионных эфирах, обмен болтовни о братстве на российские деньги. Просто Крым аннексирован, а Беларусь — нет, но суть от этого не меняется. Постсоветский авторитаризм — это всегда фальсификация и ложь, всегда стремление подменить дискуссию прокуратурой.
Репрессии авторитарной власти только усиливаются с годами и не замечать душной атмосферы, в которой приходится жить, не удается уже никому. То, что происходит в Беларуси сегодня, возможно, произойдет в России завтра. А крымчанам будет проще вспомнить о том, что еще недавно они дышали кислородом — гораздо проще, чем белорусам или россиянам, которые были от этого кислорода беспощадно отключены.
"Рускій карабль, іді нахуй!" (захисники острова Зміїний)
https://novayagazeta.ru/articles/2020/08/14/86662-sidet-i-umnichat-horosho-o-tom-kak-tut-ploho Из их прессы
Кулеба ответил Шмыгалю по поводу гуманитарной катастрофы в Крыму
https://hvylya.net/news/213548-kuleba-otvetil-shmygalyu-po-povodu-gumanitarnoy-katastrofy-v-krymuМинистр иностранных дел Украины уверен, что тезис о гуманитарном кризисе с водой в Крыму придумала российская пропаганда
Ось тобі і сьогоднішня влада..."Надо быть готовыми к тому, чтобы давить на врага и подключать наших партнеров. Но, к сожалению, сейчас мы идем в другом направлении – когда Путин у нас не враг, а партнер"
"Вони всі там вживають наркотики?": Депутат Європарламенту фон Крамон.
А хто нам обрав сьогоднішню владу?
"Рускій карабль, іді нахуй!" (захисники острова Зміїний)
Зелбойоби!!!!!!
"Вони всі там вживають наркотики?": Депутат Європарламенту фон Крамон.
Зелойобы окружают нас,портят воздух и жизнь! Блин и их 7 с половиной тел из 10-ти. Кошмар,как жить. Пойду напьюсь...
та не говори! смердит зелеными баранами, которые насрали в стране и теперь сидят вместе с зеленой мразью возле ширинки хуйла и уничтожают страну!))
российский фашизм - тупиковая ветвь цивилизации
Волгу-матушку пусть прокладывают к Крымнаш. И пьют её сырую и много. Вот тут и покажут,как Крым им важен и любим! И нифига,что пару-тройку областей своих в центральных регионах без водички оставят. Крым важнее,Крым вперди!
Народ, где найти инфу по поездке в Крым на авто? Прохождение границы, документы, карантин и всё, что с этим связано?
явно не в этой теме
На сайте "Миротворец".
Последний раз редактировалось Rus; 18.08.2020 в 16:37.
"Рускій карабль, іді нахуй!" (захисники острова Зміїний)
Moscovia delenda est!
Нашёл время...
Moscovia delenda est!
Такі люди є скрізь. І в Росії, і в Україні, і в Білорусі
Знаєте, що ріднить Україну, Росію і Білорусь? Прорадянські люди. Безпорадні, безжальні і покірні.
Ті, хто мріє про імперію, але ніколи не виходить на вулиці, щоб її захищати. Їх доводиться туди звозити. Централізовано, на автобусах. Прорадянські люди безпорадні — все, на що вони здатні, це раз на чотири роки прийти на виборчі дільниці.
Я чітко пам’ятаю це по Криму. Шість років тому анексія півострова стала можливою лише завдяки російській армії. Всі ритуальні розмови про «народ півострова», який «зробив свій вибір», не витримують ніякої критики. Прорадянська частина кримчан мало чим відрізнялася від своїх однодумців з інших регіонів України. Вони були пасивні, інертні і ніколи не були готові хоч чим жертвувати, — пише Павло Казарін для "Крим.Реалії".
Ці хлопці можуть скільки завгодно приписувати собі заднім числом лаври архітекторів «кримської весни». Насправді ж від них нічого не залежало. Все організувала Москва, спецслужби і кадрова армія. Часом здається, що розуміння цього факту залишило в серцях прорадянських кримчан родову травму. В результаті якої вони перетворилися на неофітів. Людей, готових схвалювати будь-який крок Кремля.
Втім, нічого дивного. Проросійські кримчани прекрасно розуміють, що якби не Москва — прапори над півостровом залишилися б незмінними. Прорадянські люди не відчувають за собою силу і все, що їм залишається, — це сподіватися на начальника. Саме тому вони готові погодитися з будь-яким рішенням керівництва. Яким би воно не було.
До речі, проросійські жителі півострова готові «злити» Україні так звані «ЛДНР». Нічого дивного — весь їхній світогляд зводиться до фрази «Путін всіх переграв». І навіть якщо офіційний Кремль завтра прийме рішення віддати Донецьк і Луганськ Києву без жодних умов — прорадянські люди на півострові будуть святкувати це як перемогу.
Вони будуть аплодувати всьому. Війні в Сирії і виведенню військ із Сирії. Вторгнення в Білорусь і відставку Лукашенка. У масі своїй вони схожі на пікейні жилети — безглуздих, щирих у своїй дурості і відданих до сліпоти. Готових підтримати будь-яке офіційне безумство.
Ступінь їх конформізму приголомшує. На їх тлі навіть московські імперці виглядають як ліберали. Власне, будь-хто, хто посміє в Росії дорікнути Путіна в малодушності і напівзаходах, буде оголошений ними «п'ятою колоною». Вони неофіти, що раптово повірили в бога. Просто їхній бог сидить у Кремлі й недавно обнулив собі президентські терміни.
Сьогодні вони в розгубленості. Тому що Москва ніяк не дає їм чіткої відповіді — як сприймати протести в Білорусі. Різнобій в оцінках є навіть на федеральних каналах, що може служити свідченням того, що в Кремлі поки що не прийняли остаточного рішення. А тому проросійські кримчани поки що, про всяк випадок, лають обидві сторони. І білоруське керівництво. І тих, хто виходить на вулиці.
Проте такі люди живуть не лише в окупованому Криму. Вони живуть всюди. На українському материку. В Росії. В Білорусі. Як тільки вони знаходять собі господаря, то починають сліпо йому поклонятися. А якщо не знаходять — то раз на чотири роки шукають його у виборчому бюлетені. Вони ніколи не вийдуть на вулиці, щоб протестувати проти того, що їм не подобається. Зате готові бути покірливим пластиліном у чужих начальницьких руках.
Напевно, варто навчитися їм співчувати. Але у мене чомусь не виходить.
"Рускій карабль, іді нахуй!" (захисники острова Зміїний)
А може він за передовим "досвідом".., свій до своїх по своє???
"Новороссы" - биологические остатки Российской империи...
Та я б їх назвав простіше - "ХАЛЯВЩИКИ".
Чому їм тоді все подобалось? Працюй, не працюй зарплата майже однакова. Путівки дають не за заслуги, а за участь у якомусь процесі виробництва. Ціни на все тримали низькими за рахунок майже безоплатної праці на селі і мінімальної оплати в містах.
Лафа для люмпенів, ледацюг і неуків...
"Новороссы" - биологические остатки Российской империи...
Ваши права
Ответить с цитированием
Социальные закладки