У Європі, як бачимо, політики продовжують думати, що у Кремлі хтось стурбований збереженням обличчя та поверненням до норм міжнародного права. А в Кремлі все навпаки: Медведєв, схоже, впевнений, що це решта світу має сприймати міжнародне право так, як це подобається йому і Путіну. Інакше — війна. І такий підхід не повинен змінюватися: «у Росії немає і ніколи не буде політичної сили, яка погодилася б навіть обговорювати долю Криму. Це було б просто національною зрадою», — стверджує Дмитро Медведєв.
Заява одного з ключових гравців у путінському оточенні, гадаю, просто зобов’язує нас дивитися на ситуацію реалістично. По-перше,
російське керівництво не розглядає питання щодо відновлення територіальної цілісності України навіть теоретично. У Путіна, певен, цілком протилежна мета — застосувати кримську модель до інших українських регіонів і вже в цьому випадку знову говорити про посягання на російську територіальну цілісність. По-друге,
питання Криму є для Путіна екзистенційним, оскільки саме окупація та анексія Кримського півострова багато в чому дозволила сформувати сучасний російський режим.
У «докримській» Росії ще дозволялися окремі вогнища вільнодумства, і людина, не згодна з офіційним порядком денним одразу не оголошувався «націонал-зрадником». Але після окупації Криму великодержавний порядок денний став визначати не лише поведінку держави та її пропаганди, а й поведінку суспільства. Для Путіна відмова від Криму — це відмова від власного режиму як такого.
В одному, гадаю, Дмитро Медведєв помиляється:
у тій Росії, яка виникне на руїнах сучасного авторитарного режиму, буде буквально конкуренція політичних сил, які змагатимуться в рецептах повернення країни до співпраці з сусідами та цивілізованим світом.
І мало кому в цій ситуації, певен, Крим здаватиметься російським.
Але все це через роки. А поки що треба визнати, що Москва і Київ мають діаметрально протилежні уявлення про те, що взагалі мають обговорювати учасники переговорів — тому ці переговори і застопорилися. Для України сенс переговорів — домогтися припинення війни, відновлення своєї територіальної цілісності та права на суверенний розвиток. Для Росії переговори, схоже, мають звестися щонайменше до відмови України від суверенітету та визнання окупованих територій російськими. Саме тому продовжують розмовляти гармати, а не дипломати.
Социальные закладки