Показать скрытый текст 1
Вітовський Дмитро (Ярослав) Дмитрович (7 липня 1919, м. Рожнятів Івано-Франківської обл. — після 5 лютого 1947 р.). Псевдо—«Андрієнко», «Зміюка». Батько В. — військовий міністр ЗУНР полковник Д. Вітовський. Закінчив гімназію в м. Вільнюсі (1937). До червня 1939 навчався на географічному ф—ті Львівського ун—ту. З лютого 1940 р. — курсант Першого авіаційного училища (м. Енгельс, Російська Федерація), з березня 1941 відбував службу офіцером 273—ї спе-ціальній ескадрильї. З початком війни залишився у Львові, де перебував у відпустці, працював на господарських посадах у лісництві митрополита А. Шептицького. З листопада 1943 р. комендант ВПЖ 4-го Військового округу УПА. У листопаді 1944 — травні 1945 рр. комендант ВПЖ УПА у Станіславської області. З травня 1945 р. — командир 24—го тактичного відтинку УПА «Маківка». 17 липня — 24 жовтня 1945 р. керує першим пропагандистським рейдом УПА по Словаччині. 19 березня 1946 захоплений засідкою 215—го полку Внутрішніх військ поблизу м. Сколе Дрогобиць-кої обл. важко пораненим за спроби самогубства. Військовим трибуналом Київського гарнізону засуджений до вищої міри покарання. Не реабілітований
Пришляк Євген Степанович (13 грудня 1913, м. Миколаїв Львівської обл. — 3 грудня 1987, там само). З родини землевласника, власника цементного заводу. Псевдоніми — «Чорнота», «Яре-ма». До ОУН вступив у 1929 р., будучи учнем школи. Закінчив Торговельну школу у Львові (1930). Уберез-ні 1936 р. засуджений до 6 років позбавлення волі. Учасник Похідних груп ОУН (1941 — 1942). У грудні 1942 р. арештований німцями, викуплений з львівської в'язниці. Комен-дант боївки референтури СБ Дрогобицького обласного проводу, від початку 1945 р. — референт СБ Самбірського окружного, з вересня 1945 р. — Дрогобицького обласного, з початку 1947 р. — Городоцького окружного проводів. З початку 1949 р. — референт СБ Львівського крайового про-воду, а з травня 1951 р. — його керівник. Дружина П. — Наталія Гавикович, ухилилася від спроб МДБ використати В для виводу чоловіка з підпілля й загинула в бою з оперативно-військовою групою. Брат, Ярослав, референт СБ Львівського обласного проводу, В еміграції — один з лідерів української громади Бельгії. 22 січня 1952 у с. Лани Щирецького р—ну Львівської обл. у неприто-мному стані був захоплений і 12 листопада 1952 р. засуджений до смерті із заміною на 25 років ув'язнення. Відбув 11 років у Володимирській в'язниці та 14 років — у таборах. Брав участь в ак-ціях протесту в Пермському таборі № 35. Звільнився 25 січня 1977 р. Одружився на Євгенії Рудик. Не реабілітований.
Янішевський Степан Павлович (17.09. 1914, с. Витвиця Бо-лехівського р-ну Станіславської обл. — 29.11. 1951, м. Рівне). 3 селян. Псевдо — «Далекий», «Богослов», «Тома», «Юрій». Закінчив гімназію у Перемишлі (1935). Навчався у Станіславській духовній семінарії, на вчительських курсах. Викладав історію у школах. Член ОУН з 1941. У 1941-1943 — заступник начальника української поліції у Вінниці. З березня 1943 — референт СБ округа УПА «Північ», т.в.о команду¬вача округа «Заграва» (квітень — серпень). Поручик УПА. Референт СБ крайового проводу «Одеса» у 1944-1946. На знак протесту про¬ти масових «чисток» у лавах підпілля 5 грудня 1945 створив опози¬ційний крайовий провід. У міжусобних сутичках загинуло понад 120 бойовиків ОУН. 25 серпня 1948 Судом ОУН засуджений до «смерт¬ної кари без права реабілітації». 28 серпня 1951 військовим трибуналом Прикарпатського ВО засуджений до розстрілу.
Не реабілітований.
Луцький Олександр Андрійович (1910, с. Боднарів Калуського р-ну Івано-Франків, обл. — 13.11.1946, Київ) — діяч руху українських націоналістів та УПА. Псевдо: Довбня, Богун, Марко, Беркут, Бог¬дан, Андрієнко, Клименко, Боднар. Походив з селянської родини. Закінчив Станіславську гімназію (1932), під час навчання у якій стає членом ОУН (1930). Служив у польській армії (1932-33). У 1933 стає керівником організаційної референтури Станіславської окружної екзекутиви ОУН. У вересні 1933 — поч. 1938 відбував ув'язнення через причетність до підготовки терактів проти представників поль. влади. У берез¬ні — листопаді 1940 очолював Станіславський обл. провід ОУН, вів роботу із створення підпільної мережі з підготовки антирад. повстан¬ня у регіоні. Повернувся за кордон, один з організаторів укр. частини «Нахтїгаль» («Легіон ім. Є.Коновальця») гітлерівської армії, керівник мобілізаційного відділу Проводу ОУН(Б). Учасник II Збору ОУН у Кракові (березень 1941). З кін. 1941 до поч. 1943 командував взводом у 201 поліційному батальйоні СС в Біларусії, обер-лейтенент. Заступник військового референта Проводу ОУН. За ініціативою Л. та за наказом Головного військового штабу УПАвід 15 липня 1943 починається створення Української народної самооборони (УНС) у Карпатах, а Л. стає її командиром. УНС (на серпень 1943 — 5-6 тис. бійців) вела бої з рад. партизанами С.Ковпака, німцями, загонами Армії Крайо¬вої. У грудні 1943 на її базі сформовано групу УПА «Захід» («Захід-Карпати»), якою Л. командував до поч. вересня 1944. Член Проводу ОУН(Б) з жовтня 1943 до березня 1944. У травні — червні 1944 ареш¬товувався гестапо.
Захоплений співробітниками НКДБ УРСР разом з дружиною — під¬пільницею ОУН Юлією Луцькою (засуджена до 10 років позбавлення волі 10 серпня 1946). Вироком трибуналу військ МВС Українського округу від 10 серпня 1946 засуджений до вищої міри покарання, страчений.
Не реабілітований.
ОХРИМОВИЧ Василь Степанович (псевд. — «Павелко», «Пи-лип», «Філософ», «Охало», «Бард», «Грузин»; 1914, с.Дачків Вели-ко-Барків. р-ну Тернопілььскої обл. — 18.05. 1954, Київ). З родини священика. Приєднався до руху ОУН учнем Тернопільської гімназії. Засуджений польською владою до 10 років позбавлення волі (1935) за співучасть у вбивстві Б. Перацького (1934). Звільнений під час ні¬мецько-польської війни 1939. Закінчив юридичний, ф-т Берлінського ун-ту (1940). Підчас розколу в ОУН (1939—1940) став на бік С. Банде¬ри. Працював у канцелярії Військового штабу ОУН(б), навчався на курсах підготовки командного складу. З початком війни очолив Тер¬нопільський обласний провід ОУН(б), призначений окупантами воє¬водою Тернопільської обл. Співробітничав з гестапо. 1942 був одним із керівників школи підготовки підпільних кадрів ОУН для роботи у східних, обл. України. Учасник 2-ї та 3-ї (лютий 1943) Конференцій ОУН. 20 травня 1951 закинутий з групою нелегалів ОУН на ЗУЗ з метою збору розвідувальної інформації та схилення керівників під¬пілля до визнання ЗП УГВР репрезентантом збройного руху опору в Україні перед іноземними колами. 6 жовтня 1952 затриманий органа¬ми держбезпеки. За вироком військового трибуналу 18 травня 1954 р. розстріляний.
Не реабілітований.
Тема: 
Сообщение от bobbob
Гм...А Ваш коллега Snook, всех пытался убедить в обратном.
Боббоб, я смотрю у вас в основном хорошо получается идеализировать ситуацию в пользу ОУН-УПА. Все их поддерживали, но войну они проиграли и как оказывается не без помощи того же местного населения.
Ваши права
Ответить с цитированием
Социальные закладки