Томос став лише символічним актом остаточного перерізання духовно-культурного пуповиння, що тримало нас в орбіті «русского мира». Звичайно рецидиви малоросійства та совка ще довго даватимуться взнаки, але вони вже ніколи не визначатимуть магістральний вектор розвитку України. Ментально український корабель остаточно відчалив від російського материка. Наразі повернути його в «імперську гавань» може тільки внутрішня колотнеча та розбрат команди, яка узяла до рук стерно.
Але ані Томос, ані Петро Олексійович так і не відповіли, що далі. Чим належить наповнити здобуту такою дорогою ціною свободу. Яким буде майбутній український світ. «Геть від Москви!» більше не працює. Потрібно давати відповідь, не від чого тікаємо, а куди йдемо. Не які кайдани скидаємо, а який дім прагнемо збудувати.
...
Мовчить у відповідь Петро Олексійович. Бо ані «Геть від Москви», ані «Армія, мова, культура», ані Томос нічого не говорять про те, як ми будемо «жити по-новому» поза «русским миром» та без московського налигача. Як не відповідає на це ключове запитання і закріплення в Конституції курсу до НАТО та ЄС. Бо ЄС – це і відкрита до мігрантів Німеччина і Польща, яка навідріз відмовляється приймати біженців. Це і перша в індексі демократії Норвегія і авторитарна Угорщина, яка в цьому індексі сусідить з Малайзією та Лесото. Це і Данія, одна з найменш корумпованих у світі країн, і Греція, корумпованіша за Кубу, Руанду та Сенегал. Це і Фінляндія з одними з найефективніших у світі урядів та державною бюрократією, і Італія, в якій (згідно з дослідженнями Світового економічного форуму) неефективність цих інституцій поступається хіба що Венесуелі. В НАТО амплітуда розбіжностей між країнами ще більша: достатньо лише пригадати, що після вступу до цієї поважної організації у 1952 році Туреччина пережила чотири військових перевороти, а Греція – семирічне правління військової хунти, що не завадило їм обом знаходитись у клубі, який згідно з Преамбулою Північноатлантичного договору, був сторений аби «захистити свободу, спільну спадщину своїх народів і їхню цивілізацію, засновану на принципах демократії, свободи особистості і верховенства права».
Отже, ким ми бачимо себе в ЄС та НАТО, якщо навіть припустити, що станеться чудо і нас туди приймуть. Умовною другою Фінляндією чи другою Італією, другою Данією чи другою Грецією, другою Німеччиною чи другою Польщею? До речі, «геть від Москви» не наближає автоматично ані до ЄС, ані навіть до НАТО. Аби не згадувати всує Віктора Орбана, обмежусь нагадуванням про Північний поток-2, проросійського президента Чехії Мілоша Земана чи турецького лідера Реджепа Ердогана, з яким Путін ділить Сирію, відкриває Турецький потік і зустрічається частіше аніж з будь-яким іншим главою держави.
Отже, епоха «геть від Москви!» добігає кінця. Mission accomplished. Петро Олексійович виконав своє історичне завдання. І тому прийдешні вибори не про те, як нам і надалі втікати з імперського полону – вони про те, яка «своя правда, і сила, і воля» має бути у своїй хаті, як має виглядати майбутній український дім поза «русским миром», чим змістовно наповнити нашу здобуту такою дорогою ціною свободу.
Социальные закладки