Власта Власенко
коло намоклої верби пастушу дикі голуби
май більші - срібні, а малі - з таємним кольором у пір'ї
вони ховаються в горби, я гоню бучком їх, аби
заворкотіли дим-туман десь на вербовому подвір'ї
там час в дуплі, він не мине, дубова гойданка мене
там розколише до води - я буду бачити озера,
і ніц приземлене й земне мене там не наздожене,
лиш дим-туман та голуби з таємним кольором у перах
і так захочеться тоді сестрою статися воді,
за руки взятися і вдвох побігти падати над ними,
щоб баба дуже молоді нас визирали в лободі,
приклавши руку до чола як до найвищої вершини
з якої видно всі скарби і дні мої на дні глибин -
портрети всіх моїх років, моїх озер зірки холодні…
коло намоклої верби пастушу вільхи і дуби,
а голуби клюють зірки з моєї мокрої долоні...
* * * * *
Крок…Сіпнула. Крок…Важко.
Врізалися джути.
- Не озирайся, тобі світити.
Світи!
- Але ж дощ , поворот як вітер,
Коні втомлені - на диби!
- Не бійся, тобі любити.
Люби!
-А як же жити, все це носити
Згустком свинцю
-Не думай, на вдиху – танго,
Танцюй.
- Серця ж лишилось на три затяжки…
-Скальпелі, шви!
- Тихіше, весну - внутрівенно!
Живи!
Социальные закладки