Потяг без гальм
Павло Казарін, ведучий телеканалу ICTV, оглядач "Крим.Реалії", ведучий "Радіо НВ"
Показать скрытый текст Нам здається безглуздою реакція Кремля на нову форму української збірної з футболу. Але все трохи серйозніше, ніж ми думаємо
Справді, як можна обурюватися тим, що країна наносить на екіпірування спортсменів власні контури? Істерика офіційної Москви здається нам проявом слабкості. Бунтом проти фактів. Ляпасом здоровому глузду.
Але в тому й особливість, що у Москви просто немає вибору. Бо сім років тому вторгнення в Україну сформувало не тільки українську політичну націю. Воно ж сформувало ще й російську. І цей новонароджений конструкт приречений триматися за свої символи віри.
Ми звикли до того, що анексія Криму й окупація Донбасу стерли колишній уклад України і створили замість нього новий. Країна отримала питання перевірки. Систему паролів і відгуків. На зміну колишній еклектиці прийшли кордони — і з їхньою допомогою ми тепер ділимо оточуючих на «своїх» і «чужих».
Етнічний фактор перестав мати значення. Мова колискових і закінчення прізвищ — теж. Етнічні українці можуть бути на боці агресора. Етнічні росіяни можуть підтримувати Україну. Політична нація почала народжуватися на Майдані, а остаточно оформилася під час війни. Ми справедливо вважаємо її появу одним із головних досягнень новітньої історії країни. Але все це одночасно відбувалося і в країні-агресорі.
«Посткрим» згуртовував не лише Україну. Він запускав аналогічні процеси і в Росії. Ще одна версія епосу, коли народження героя супроводжується появою його антитези. І в ролі цієї антитези виступила одна восьма частина суші.
Це для України анексія Криму була історією про зраду й удар у спину. А для Росії вона стала точкою збирання сучасної редакції країни. Питання про належність півострова стало наріжним каменем ідентичності по обидва боки кордону. І Москва має намір із не меншим завзяттям захищати власну версію відповіді на нього.
Ба більше — кримським трафаретом Москва тепер вимірює будь-які історичні події. «Виправдання Криму» поставлено на чільне місце. Основні елементи риторики нам добре знайомі: захист «своїх», попереджувальний маневр («інакше там були б солдати НАТО») і звинувачення у русофобії. Останньою заведено пояснювати будь-яку незгоду з російськими зазіханнями.
Кримська матриця стала універсальною і повсюдною. І вона ж провокує найбезглуздіший історичний ревізіонізм у сучасній Росії. Як наслідок, на державних телеканалах у РФ напередодні 9 травня можна почути обережні репліки про те, що норовистість Польщі та її неготовність йти на «помірні ультиматуми Берліну» просто не залишили Німеччині вибору.
Кримською формулою міряють відтепер усе. В її шаблон намагаються вписати будь-яку історичну подію — від завоювання Новгородської республіки до придушення Празької весни. До того ж подібний підхід для Москви досить зручний. Емоції весни 2014-го ще живі в російському суспільстві, а тому накладення кримського трафарету на будь-яку історичну подію автоматично розставляє для російського обивателя емоційні акценти. Кожен починає бачити й оцінювати історію немов би «зсередини свого життєвого досвіду».
Це не тимчасова девіація. Це нова російська норма. Було б помилкою вважати, що вона існує лише за рахунок державної пропаганди. Кремль міг бути ініціатором телеістерики, але тепер, коли лавина набрала швидкість, він уже не визначає правил, а підпорядковується їм.
Москва приречена реагувати на українську футбольну форму. Просто тому, що вона зазіхає на фундамент нинішньої російської дійсності. Ставить під сумнів символ віри і зазіхає на базові категорії. Великий вибух 2014-го сформував одразу дві політичні нації. І вони приречені бути антиподами. Те, що буде нормою для одного табору, завжди стане порушенням норми для іншого.
Ці антиподи схожі на однополюсно заряджені магніти. Саме ті, що здатні лише відштовхуватися один від одного. Притягатися вони можуть лише тоді, коли один із магнітів обнулений. І ті, хто говорять про примирення і зближення, мають визначитися з тим, чийого обнулення вони хочуть.
Сім років тому Москва виштовхнула Київ у простір цивілізації і почала дзеркально дрейфувати у протилежному напрямку. Від моменту анексії Криму Росія мчить зустрічною, переконуючи себе, що це всі решта переплутали смугу. Чим довше вона пробуде в такому стані, тим менше спільного у неї буде з рештою світу. І тим менше ілюзій буде у світу щодо її здатності домовлятися.
Тема: Проблемы Крыма
Сообщение от trend7
Ваши права
Ответить с цитированием
Социальные закладки