-
[quote=ALKA]Продолжу ряд:Германия,Франция,Нидерланды,Южная Корея........
восхищает самодостаточная Ангола с ее огромным потенциалом-нефть,алмазы,всевозможные руды,а Нигерия чего стоит!.[/quote]Кроме полезных ископаемых (которые сами по себе никому не нужны, если нет ни переработки ни технологии использования) существует еще уйма других факторов: сельское хозяйство, энергетика, уровень образования, климат... Даже многовековая история может рассматриваться в этом конексте как ресурс.[quote]предлагаете российские ? "Володино детство"[/quote]Отбросьте идеологию и найдете то, что не зависит от интерпретаций.[quote]Давайте сразу договоримся Россия и СССР не одно и тоже.[/quote]Не одно, но если Россия самодостаточна, то СССР был тем более :)[quote] Хотя и в "самодостаточном" СССРе пшеницу закупали миллионами тонн.[/quote]Неэффективность управления это тоже элемент идеологии. Вы сомневаетесь, что СССР был в состоянии себя прокормить?[quote]Чего же уже 15 лет "самодостаточная" Русия все в грязи рядом с "ущербными" соседями копается[/quote]А Вы уже забыли, что произошло за последние 15-20 лет?[quote]Ведь той же Германии "опять" выйти в лидеры и того меньше потребовалось.[/quote]Самостоятельно, или с чьей-то помощью? А смогла бы она это сделать за "железным занавесом"? Опять же не забывайте ресурс "истории" (в данном случае в виде менталитета).
-
[b]ALKA[/b], Який аналіз - вражає! Проблема як на мене не в природніх ресурсах, а в людях.
Як казав відомий булгаківський професор Преображенський: "А что уважаемый доктор по вашему означает эта разруха? Старуха с клюкой? Разруха не в клозетах, а в головах. Если я по приходу в уборную буду мочиться, извините за выражение, мимо параши, а вместе со мной это будут делать Зинаида и Дарья Филипповна у меня в уборной настанет разруха". Давайте Паульси та Алки почінайте усвідомлювати себе невід"ємною частиною своєї нації, ніхто не заважатиме вам плювати в урну, шмаркатись в хустинку, так як ніхто не каже вам зараз як вам треба поводитись, ви поки що вільні люди. Стосовно незалежності можна казати відверто - факт був незалежності небуло. Тільки людина поважаюча свій народ може принести йому користь, чому влада гнобить? Бо вона не Українська. Економічне диво можливе при любих обставинах і в найкоротші терміни тільки тоді коли в ньому зацікавленні. Назвіть політика який проголошує диво для Українців?
-
Кто-то что-нибкдь понял что он сказал,о чем ??? :roll:
В конце про сионистов понятно,а до этого ?
-
[quote=ALKA]Кто-то что-нибкдь понял что он сказал ??? :roll:
В конце про сионистов понятно,а до этого ?[/quote]
Як тобі зрозуміти якщо окрім абетки ти жодної книжки в руки не брав, да і ту покрутив покрутив і кинув. І не треба апелювати до сторонніх звідки ти знаєш може вони нормальні? Якщо в тебе Post Centralis, як струна у балалайки, то не треба тобі читати складні речення бо людям з діагнозом олігофренія це шкодить.
-
-
ВЖЕ СОКІЛ КРИЛА РОЗПРОСТЕР,
АБО ЗАЛІЗНА СОТНЯ – НЕ ОСТАННЯ СОТНЯ
Лише один сеанс кінофільму «Залізна сотня» було показано в Одесі, і сеанс цей відбувся в Палаці культури Політехнічного університету.
Велетенська зала була заповнена лише на третину, хоча деякі ЗМІ й дали повідомлення про перегляд фільму. Можливо, бракувало більш докладної інформації – хто автори фільму, про що він. Не було реклами, як це зазвичай робиться, адже організували перегляд громадські організації – Всеукраїнське об`єднання «Свобода», ОУН, Українська народна партія, Центр національного відродження ім.Ю.Липи.
На перегляд приїхали постановники фільму – режисер Олесь Янчук та оператор Віталій Зимовець. По закінченні сеансу вони розповідали про те, як знімалась картина, відповідали на запитання глядачів, серед яких було чимало молоді, на яку, власне, й розрахована ця стрічка.
Фільм знято за книгою спогадів учасника тих подій, колишнього вояка УПА Юрія Борця – «У вирі боротьби». Він же автор сценарію та продюсер картини.
У своєму «Слові до молоді», брошурі, що вийшла друком 1999 року, Юрій Борець пише: «Кожна еліта дбає, насамперед, про своїх наступників, про свою зміну. Вона виховує свою зміну – молоде покоління. Молодь виховувається на правдивій історії свого народу, на його традиціях, культурі, на жертовності, на посвяті, на готовності до безкорисного служіння своєму народові і, в разі потреби, на його захисті навіть ціною власного життя».
Коли над українцями нависла загроза бути вивезеними чи то до Німеччини, чи до Сибіру, бути знищеними як нація, саме такі молоді люди взяли до рук зброю, щоб захистити свій народ. Цю боротьбу очолила Організація українських націоналістів – ОУН, до якої входили здебільшого кращі представники української молоді. Тоді ж була створена Українська повстанська армія.
Цей фільм – про відому на всю УПА непереможну сотню Громенка – талановитого командира, улюбленця всіх вояків. На початку 1947-го сотня отримала завдання здійснити рейд на Захід, щоби донести правду про Україну, проте, що український народ продовжує боротьбу за свою волю і власну державність, незважаючи на трагічну безвиглядність цього одчайдушного опору. Пройшовши тисячі кілометрів і не маючи жодної вістки від командування, сотня успішно виконала завдання.
Епізодом, в якому сотня Громенка вирушає на Захід, саме й закінчується фільм. Перед нами проходять вояки, загартовані в боях з німецько-фашистськими завойовниками, з енкаведистами, й ось тепер, на цих одвічних українських землях Закерзоння, захищають українське населення від польських шовіністів..
Ми бачимо епізоди знущань над мирним населенням українських сіл. Люди споконвіку жили тут, на цих землях, й тепер їх виганяють з дідівських осель, женучи у безвість, не даючи навіть часу на те, щоб зібратися. Сцени жорстокої наруги – вбивств невинних людей, пограбувань, гвалтувань – проходять перед нами. Вони чергуються з епізодами боїв між упівцями та польськими відділами, яким допомагають енкаведисти. Конкретизовані сторінки важкої повоєнної історії України постають перед нами. До 1947 року на Закерзонні вже не лишилося українського населення, але УПА все ще наганяла страху на польських шовіністів.
У фільмі ми бачимо чудову природу, гарні багаті села, у яких живуть щирі люди з відкритою душею, що зуміли зберегти свою мову, свою національну самобутність – традиції та звичаї, свою релігію та віру. В одну мить усе це нищиться, перед ними та перед глядачами наче розверзлася безодня поневірянь та страждання, де смерть є лише полегшенням, єдиним виходом з того становища.
Чи ж могла Українська повстанська армія залишити ці терени, не захистити українців, котрі завжди проживали тут? На Закерзоння було послано кілька сотень УПА, й серед них – сотню Громенка. В такий спосіб Юрій Борець розкриває перед нами одну з маловідомих сторінок української історії. Й лише невеликий відрізок їхнього перебування на Закерзонні показують нам творці фільму. Але ці епізоди виразні й насичені життям. Тому що, незважаючи на кров і смерть, на жорстоке насильство, яке вони бачать чи не щодня, на можливість бути вбитим кожної миті, життя усе-таки продовжується. Й не лише любов`ю до рідного краю, сплюндрованого та поганьбленого, не лише ненавистю до ворогів, не лише готовністю вмерти за свій народ, за волю України, а й почуттями більш ніжними, інтимнішими квітне часом тут життя – навіть в таких, здавалося б, не пристосованих для цього умовах. Гине любов – народжується дитя. У цьому зовсім неприродньому контрасті бачиться гуманістична ідея фільму, той грунт, на якому він стоїть. Хто побачив цю стрічку, вже не повірить тим, хто трактує нашу історію брехнями про ОУН-УПА та цілковитим запереченням її ролі і значення. Тому дуже шкода, що картину не побачив масовий глядач в Одесі. Але є тут запис її на відео, й можна сподіватися, що бажаючі знайдуть можливість подивитися цей фільм.
Як розповів Олесь Янчук, після того, як картину було записано на відео та сучасну систему DVD, він поцікавився які області купили фільм. Виявилося, що не зацікавилися Луганська, Донецька, Запорізька області. Одеська сказала, що от якби фільм був перекладений на російську мову… Не було б дивно, якби так сказали в Рязані чи Новосибірську – от до чого дійшло в українському культурному центрі… Зате в Криму, як про те розповів О. Янчук, зворушені до сліз російськомовні глядачі казали авторам фільму: «Мы ничего об этом не знали, спасибо вам!»
Просто не знати й не хотіти знати – дві великі різниці. Навіть у Москві, де картина демонструвалася 14 жовтня в кінотеатрі на Поклонній горі, на всю велетенську залу знайшлося лише двоє хуліганів, котрі кричали щось там про бандерівську окупацію (!), але міліція тихенько вивела їх, а фільм продовжувався.
Одні дякують авторам картини, бо дізналися про те, що приховувалося від них всі ці роки. Іншим фільм розкрив очі на тих, котрі усе ще прагнуть фальсифікувати історію, роз`єднувати людей – події на Хрещатику 15 жовтня багатьом розкрили очі на такі діяння лівих. І за те, що побачили справжніх лицарів України, шляхетних оборонців її волі й державності, людей з високою духовністю та ідейною переконаністю.
Та не питайте, чому не злетів сокіл, що розпростер крила на плечі в хлопчини, котрий прийшов разом з сотнею чималий шлях й ось тепер залишається на рідному терені. Це – наче символ сучасної України. Ще не може вона звільна махнути широко розпростертими крилами та злетіти увись – це ще в майбутньому і запорукою цьому у фільмі – хлопчина, що прощається з останньою сотнею…
Залізна сотня пішла на Захід. Через кілька років загине сотенний Громенко. Але повернеться його бойовий побратим, колишній булавний УПА «Чумак» - Юрій Борець. Повернеться інвестицією у фільм українського режисера аж із Австралії, щоби люди в Україні таки дізналися правду.
…Крокує на Захід залізна сотня – не остання сотня, гордий сокіл широко розпростер крила на плечі українського хлопця, котрий залишається в Україні.
Нам треба вірити так, як вірили вони. Бо тільки зневіра, тільки байдужість і тільки зрада не простяться ніколи.
Роман Кракалія
