Пишучи цей твір, я ставив за мету переконливо описати відчуття страху у головного героя, а також стрімкість розвитку подій: проста бійка обернулася йому параноєю й далекосяжними наслідками – і нічого не сталося б із ним, якби він не втрутився у бійку маніяка з дівчатами. Смисл такий: щойно життя ішло собі спокійно і буденно у хлопця, і раптом із ним почало діятись таке, що він, біжучи та стрибаючи, не встигає за розвитком подій – причому події такі, що йому не вистачає духу опанувати ситуацію, він хоче тихенько від усього сховатися й перечекати, доки все буде закінчено.
Якби я почав відхилятися від фабули заради роз’яснень мотивації персонажів, то втратилась би стрімкість сюжету, його різкий розвиток, швидке розгортання подій – саме так я хотів оформити моє оповідання: зі стрімким прямолінійним сюжетом, який чимдалі прискорюється. Тому й не відступав від чіткої сюжетної лінії заради зайвих описів і переліку мотивацій.
Щойно хлопець просто собі говорив по телефону, а на наступній сторінці його вже переслідує маніяк, ще на наступній – за ним ганяються, крім психопата, циган і здоровенний, страшенний пес, іще на наступній сторінці вони всі троє одночасно його знаходять. І весь цей кошмар – без упину, ніби ти на велосипеді з’їжджаєш не з пологого спуску, а з прямовисної стіни: мить тому ти був нагорі, зараз мчишся, а ще через мить будеш лежати внизу з переламаними ногами, і все станеться так швидко, що моргнути не встигнеш, і такий фатальний кінець невідворотний, бо до нього, немов по рейках, ішов весь розвиток подій. Все просто не може закінчитися добре - і я хочу, щоб впродовж прочитання твору це ясно відчувалося, тоді буде досягнуто ефект: читач очікує трагічної розв"язки - і він її сповна отримає. Було б дивно, якби все закінчилось інакше.
