Тема: Адаптований текст "Слова о полку Ігоревім"

Ответить в теме
Показано с 1 по 2 из 2
  1. Вверх #1

    По умолчанию Адаптований текст "Слова о полку Ігоревім"

    Не ліпо ли ни бяшет, братіє, начати старими словеси трудних повістій о полку Ігореві, Ігоря Святославлича? Начати же ся той пісни по билинам сего времени, а не по замишленію Бояню. Боян бо віщий, аще кому хотяше піснь творити, то растікашется мислію по древу, сірим волком по земли, шизим орлом под облаки. Помняшеть бо, рече, первих времен усобиці — тогда пущашєть 10 соколов на стадо лебедей: коториї дотечаше, та преди піснь пояше старому Ярославу; Храброму Мстиславу, іже заріза Редедю перед полки касожьскими, красному Романови Святославличю. Боян же, братіє, не 10 соколов на стадо лебедей пущаше, но своя віщіа персти на живая струни воскладаше, они же сами князем славу рокотаху.

    Почнем же, братіє, повість сію от стараго Владимера до нинішняго Ігоря, іже істягну ум кріпостію своєю і поостри сердца своєго мужеством; наполнився ратнаго духа, наведе своя храбрия полки на землю Половецкую за землю Руськую.

    О Бояне, соловію старого времени! Аби ти сіа полки ущекотал, скача, славію, по мислену древу, летая умом под облаки, свивая, слави обаполи сего времени, рища в тропу Трояню чрес поля на гори!

    Піти било піснь Ігореви, того [Олга] внуку: "Не буря соколи занесе чрез поля широкая — галици стади біжать к Дону великому". Чи ли воспіти било, віщей Бояне, Велесов внуче: "Комони ржуть за Сулою — звенить слава в Києві; труби трубять в Новіграді — стоять стязи в Путивлі".

    Ігор ждет мила брата Всеволода. І рече єму буй-тур Всеволод: "Один брат, один світ світлий — ти, Ігорю! Оба єсві Святославличя! Сідлай, брате, свої борзиї комоні, а мої ті готові, осідлані у Курська напереді. А мої ті куряни — свідоми кметі: под трубами повиті, под шеломи возлеліяні, конець копія воскормлені, путі їм відомі, яруги їм знаємі, луці у них напряжені, тули створені, саблі ізострені; самі скачють, аки сіриї волці в полі, іщучи себі ч[ес]ті, а князю слави".

    Тогда Ігорь возрі на світлоє солнце і виді от него тьмою вся своя воя прикрити. І рече Ігорь к дружині своей: "Братіє і дружино! Луце ж би потяту бити, неже полонену бити. А всядем, братіє, на свої борзия комоні, да позрим синего Дону!"

    Спала князю ум похоти — і жалость ему знаменіє заступи іскусити Дону великаго. "Хощу бо, — рече, — копіє приломити конець поля Половецкого; c вами, русици, хощу главу свою приложити, а любо іспити шеломом Дону!"

    Тогда вступи Ігорь князь в злат стремень і поїха по чистому полю. Солнце єму тьмою путь заступаше; нощь, стонущи ему грозою, птичь убуди; свист звірин воста близ: див кличеть верху древа — велить послушати землі незнаємі: Волзі, і Поморію, і Посулію, і Сурожу, і Корсуню, і тебі, тьмутороканський болван!

    А половці неготовами дорогами побігоша к Дону великому; кричат теліги полунощи, рци, лебеди роспужени. Ігорь к Дону вої ведеть!

    Уже бо біди єго пасеть птиць по дубію, волци грозу восрожать по яругам, орли клекотом на кости звіри зовуть, лисиці брешуть на черления щити. О Руськая земле, — уже за шеломянем єси!

    Долго ночь меркнеть... Заря-світ запала. Мгла поля покрила. Щекот славій успе. Говор галичь убудися. Русичі великая поля черленими щити прегородиша, іщучи себі ч[ес]ти, а князю слави.

    C заранія в пяток потопташа погания полки половецкия і рассушась стрілами по полю, помчаша красния дівки половецкия, а с ними злато, і паволоки, і драгия оксамити. Оретомами і япончицами, і кожухи начашя мости мостити по болотом і грязивим містом, — і всякими узорочьї половецкими. Черлен стяг, біла хорюгов, черлена чолка, сребрено стружіє — храброму Святославличю.

    Дремлеть в полі Ольгово хороброє гніздо. Далече залетіло! Не било оно Обиді порождено, ни соколу, ни кречету, ни тебі, чорний ворон, поганий половчине!

    Гзак біжить сірим волком, Кончак єму слід править к Дону великому.

    Другого дни вельми рано кровавия зорі світ повідають, чорния тучя c моря ідуть, хотять прикрити 4 солнца, а в них трепещуть синії молнії. Бити грому великому! Ітти дождю стрілами c Дону великого! Ту ся копієм приламати, ту ся саблям потручяти о шеломи половецкия, на ріці на Каялі, у Дону великого! О Руськая земле, уже за шеломянем єси!

    Се вітри, Стрибожі внуці, віють c моря стрілами на храбрия полки Ігореви. Земля тутнеть. Ріки мутно текуть. Поросі поля прикривають. Стязі глаголють: половці ідуть от Дона, і от моря, і от всіх стран руськия полки оступиша. Діти бісові кликом поля прегородиша, а храбрії русиці преградиша черленими щити.

    Яр-туре Всеволоде!

    Стоїши на бороні, прищеши на вої стрілами, гремлеши о шеломи мечі харалужними. Камо тур поскочяше, своїм златим шеломом посвічивая, тамо лежать погания голови половецкия. Поскепани саблями каленими шеломи оварьския от тебе, яр-туре Всеволоде! Кая рани, дорога братіє, забив чти і живота, і града Чернигова отня злата стола, і своя милия хоти, красния Глібовни свичая і обичая!

    Били вічи Трояни, минула літа Ярославля; били полци Олгови, Ольга Святославлича. Той бо Олег мечем крамолу ковашс і стріли по земли сіяше. Ступаєть в злат стремень в граді Тьмуторокані, — той же звон слиша давний великий Ярославль, син Всеволод, а Владимир по вся утра уши закладаше в Чернигові.

    Бориса же Вячеславлича слава на суд приведе і на Канину зелену паполому постла за обиду Олгову, храбра і млада князя. C тоя же Канини Святополк полелія отца своего междю угорськими іноходьци ко Святій Софії, к Кієву.

    Тогда при Олзі Гориславличі сіяшеться і растяшеть усобицами, погибашеть жизнь Даждьбожа внука, в княжих крамолах віці человіком скратишась. Тогда по Руськой земли рітко ратаєві кикахуть, но часто врани граяхуть, трупіа себі діляче, а галиці свою річь говоряхуть, хотять полетіти на уїдіє...

    То било в ти рати і в ти полки, а сицеї рати — не слишано! C зараніа до вечера, c вечера до світа летять стріли каления, гримлють саблі о шеломи, трещать копіа харалужния в полі незнаємі, среди землі половецкиї. Черна земля под копити костьми била посіяна, а кровію польяна: тугою взидоша по Руськой земли...

    Что ми шумить, что ми звенить далече рано пред зорями? Ігорь полки заворочаєть: жаль бо ему мила брата Всеволода.

    Бишася день, бишася другий; третяго дни к полуднію падоша стязі Ігореви. Ту ся брата разлучиста на брезі бистрої Каяли, ту кроваваго вина не доста; ту пир докончаша храбриї русичі: свати попоїша, а самі полегоша за землю Руськую. Ничить трава жалощами, а древо c тугою к земли преклонилось.

    Уже бо, братіє, невеселая година востала, уже пустими силу прикрила. Востала обида в силах Дажьбожа внука, вступила Дівою на землю Трояню, восплескала лебединими крили ни синім морі у Дону; плещучи, упуди жирная времена.

    Усобица князем на погания погибе[ль], рекоста бо брат брату: "Се моє, а то моє же". І начяша князі про малоє — "се великоє" молвити. а сами на себе крамолу ковати. А поганії c всіх стран прихождаху c побідами на землю Руськую.

    О, далече зайде сокол, птиць бья, — к морю! А Ігорева храброго полку не кресити; за ним кликну Карна і Жля, поскочи по Руськой земли, смагу людем мичючи в пламяні розі.

    Жени руськия восплакашась, аркучи: "Уже нам своїх милих лад ни мислію смислити, ни думою сдумати, ни очима споглядати, а злата і сребра ни мало того потрепати".

    А востона бо, братіє, Кієв тугою, а Чернигов напастьми. Тоска разліяся по Руськой земли, печаль жирна тече среді земли Руськиї... А князі сами на себе крамолу коваху, а поганії, сами побідами нарищуще на Руськую землю, ємляху дань по білі от двора.

    Тії бо два храбрая Святославлича, Ігорь і Всеволод, уже лжу убудиста, которою то бяше успил отець їх Святослав Грозний Великий Кієвський грозою; бяшеть притрепал своїми сильними полки і харалужними мечи, наступи на землю Половецкую, притопта холми і яруги, взмути ріки і озери, іссуши потоки і болота. А поганого Кобяка із луку моря, от желізних великих полков половецких, яко вихр, виторже. І падеся Кобяк в граді Кієві, в гридниці Святославли.

    Ту німці і венедиці, ту греці і морава поють славу Святославлю, кають князя Ігоря, іже погрузи жир во дні Каяли, ріки половецкия, — руськаго злата насипаша. Ту Ігорь князь висіді із сідла злата, а в сідло кощієво. Униша бо градом забрали, а веселіє пониче.

    А Святослав мутен сон виді в Києві на горах. "Синочь c вечера одівахуть мя, — рече, — черною паполомою на кровати тисові, черпахуть ми синєє вино c трудом смішено, сипахуть ми тощими тули поганих толковин великий женьчуг на лоно і ніговахуть мя. Уже доски без кніса в моєм теремі златоверсім. Всю нощь c вечера бусови врани возграяху у Плісньска на болони біша дебри кисани, і несошася к синему морю".

    І рекоша бояре князю: "Уже, княже, туга ум полонила; се бо два сокола слетіста c отня стола злата поіскати града Тьмутороканя, а любо іспити шеломом Дону. Уже соколома крильца припішали поганих саблями, а самою опуташа в путини желізни. Темно бо бі во 3 день: два солнца померкоста, оба багряная столпа погасоста і c нима молодая місяца, Владимир і Святослав, тьмою ся поволокоста, і в морі погрузиста, і великоє буйство подаста хинови.
    Нації вмирають коли їм відбирає мову.


  2. Вверх #2
    На ріці на Каялі тьма світ покрила: по Руськой земли прострошася половці, аки пардуже гніздо. Уже снесеся хула на хвалу, уже тресну нужда на волю, уже вержеса див на землю.

    Се бо готьския красния діви воспіша на брезі синєму морю: звоня руським златом, поють время Бусово, леліють месть Шароканю. А ми уже, дружина, жадни веселія!"

    Тогда великий Святослав ізрони злато слово, c слезами смішено, і рече: "О моя синовчя, Ігорю і Всеволоде! Рано єста начала Половецкую землю мечи цвілити, а собі слави іскати. Но нечестно одолісте, нечестно бо кровь поганую проліясте. Ваю храбрая сердца в жестоцім харалузі скована, а в буєсти закалена. Се ли створисте моєй сребреней сідині?

    А уже не вижду власти сильнаго і богатаго, і многовоя брата моего Ярослава со черниговьскими билями, c могути, і c татрани, і c шельбири, і c топчаки, і c ревуги, і c олбери. Тії бо бес щитов c засапожники кликом полки побіждають, звонячи в прадіднюю славу".

    Но рекосте: "Мужайміся сами — переднюю лаву сами похитим, а заднею ся сами поділим!"

    А чи диво ся, братіє, стару помолодити? Коли сокол в митех биваєть — високо птиць возбиваєть: не дасть гнізда своєго в обиду. Но се зло: княже ми непособіє. Наниче ся години обратиша. Се у Рими кричать под саблями половецкими, а Володимир под ранами. Туга і тоска сину Глібову!"

    "Великий княже Всеволоде! Не мислію ти прелетіти іздалеча — отня злата стола поблюсти? Ти бо можеши Волгу весли раскропити, а Дон шеломи вильяти! Аже би ти бил, то била би чага по ногаті, а кощей — по резані. Ти бо можеши посуху живими шерешири стріляти, — удалими сини Глібови!

    Ти, буй Рюриче і Давиде! Не ваю ли злачениє шеломи по крови плаваша? Не ваю ли храбрая дружина рикають, аки тури, ранени саблями каленими на полі незнаємі? Вступита, господина, в злата стремена за обиду сего времени, за землю Руськую, за рани Ігореви, буєго Святославлича!

    Галички Осмомисле Ярославе! Високо сідиши на своєм златокованнім столі, подпер гори Угорськиї своїми желізними полки, заступив королеви путь, затворив Дунаю ворота, меча бремени чрез облаки, суди рядя до Дуная. Грози твоя по землям текуть, отворяєши Кієву врата, стріляєши c отня злата стола салтани за землями. Стріляй, господине, Кончака, поганого кощея, за землю Руськую, за рани Ігореви, буєго Святославлича!

    А ти, буй Романе і Мстиславе! Храбрая мисль носить ваш ум на діло. Високо плаваєши на діло в буєсти, яко сокол на вітрех ширяяся, хотя птицю в буйстві одоліти. Суть бо у вас железниї паробци под шеломи латиньскими. Тіми тресну земля, і многи страни — Хинова, Литва, Ятвязі, Деремела, і половці сулиці своя повергоша, а глави своя подклониша под тиї мечи харалужниї. Но уже, княже, Ігорю утерлі солнцю світ, а древо не бологом листвіе срони: по Роси і по Сули гради поділиша. А Ігорева храбраго полку — не кресити! Дон ти, княже, кличеть і зоветь князі на побілу. Олговичи, храбриї князі, доспіли на брань!

    Інгварь і Всеволод, і всі три Мстиславичи, не худа гнізда шестокрильці! Не побідними жребії собі власти расхитисте! Коє ваші златиї шеломи, і сулиці ляцкиї, і щити? Загородіте полю ворота своїми острими стрілами за землю Руськую, за рани Ігореви, буєго Святославлича!

    Уже бо Сула не течеть сребреними струями к граду Переяславлю, і Двина болотом течеть оним Грозним полочаном под кликом поганих. Єдин же Ізяслав, син Васильков, позвони своїми острими мечи о шеломи литовския, притрепа славу діду своєму Всеславу, а сам под черленими щити на кроваві траві притрепан литовскими мечи. І сходи юна кров, а той рею "Дружину твою, княже, птиць крили приоді, а звірі кровь полизаша!" Не бисть ту брата Брячяслава. ні другаго, Всеволода. Єдин же ізрони жемчюжну душу із храбра тіла чрез злато ожереліє. Унили голоси, пониче веселіє, труби трублять городеньскії.

    Ярославе і всі внуці Всеславли! Уже понизіте стязі свої, вонзіте свої мечи вережені, уже бо вискочисте із діднєй слави! Ви бо своїми крамолами начясте наводити погания на землю Руськую, на жизнь Всеславлю. Которою бо біше насиліє от земли Половецкиї!"

    На седьмом віці Трояни верже Всеслав жребій о дівицю себі любу. Той клюками подперся о кони і скочи к граду Києву, і дотчеся стружієм злата стола Кієвскаго. Скочи от них лютим звірем в полночи із Білаграда, обісися сині мьглі; утрже возни c три куси: отвори врата Новуграду, разшибе славу Ярославу, скочи волком до Немиги с Дудуток.

    На Немизі снопи стелють головами, молотять чепи харалужними, на тоці живот кладуть, віють душу от тіла. Немизі кровави брезі не бологом бяхуть посіяни — посіяни костьми руських синов...

    Всеслав князь людєм судяше, князем гради рядяше, а сам в ночь волком рискаше: із Києва дорискаше до кур Тмутороканя, великому Хорсови волком путь прерискаше. Тому в Полотскі позвониша заутренюю рано у святия Софеї в колоколи, а он в Києві звон слиша. Аще і віща душа в дерзі тілі, но часто біди страдаше. Тому віщей Боян і первоє припівку, смислений, рече: "Ни хитру, ни горазду, ни питьцю гаразду — суда божіа не минути".

    О, стонати Руськой земли, помянувше первую годину і первих князей! Того стараго Владиміра нельзи бі пригвоздити к горам Кієвским; сего бо нині сташа стязі Рюрикови, а друзії — Давидови, но розно ся їм хоботи пашуть, копіа поють!

    На Дунаї Ярославнин глас ся слишить, зегзицею, незнаєма — рано кичеть: "Полечю, — рече, — зегзицею по Дунаєви, омочю бебрян рукав в Каялі ріці, утру князю кровавия єго рани на жестоцім єго тілі".

    Ярославна рано плачеть в Путивлі на забралі, аркучи: "О, вітре-вітрило! Чему, господине, насильно вієши? Чему мичеши хиновския стрілки на своєю нетрудною крилцю на моєя лади вої? Мало ли ти бяшеть горі под облаки віяти, леліючи кораблі на сині морі? Чему, господине, моє веселіє по ковилію развія?"

    Ярославна рано плачеть, Путивлю городу на заборолі, аркучи: "О, Дніпре Словутицю! Ти пробил єси каменния гори сквозі землю Половецкую. Ти леліял єси на себі Святославли насади до полку Кобякова. Возлелій, господине, мою ладу к мні, абих не слала к нему слез на море рано".

    Ярославна рано плачеть в Путивлі на забралі, аркучи: "Світлоє і тресвітлеє солнце! Всім тепло і красно єси! Чему, господине, простре горячюю свою лучю на ладі вої, в полі безводні жаждею їм лучі сопряже, тугою їм тули затче?"

    Присну море полунощи, ідуть сморці мьглами: Ігореви князю Бог путь кажеть із земли Половецкой на землю Руськую, к отню злату столу. Погасоша вечеру зорі. Ігорь спить, Ігорь бдить, Ігорь мислію поля мірить от великого Дону до малаго Донца.

    Комонь в полуночи Овлур свисну за рікою, велить князю розуміти: князю Ігорю не бить кликану! Стукну земля, вошумі трава, вежи ся половецкиї подвизашася.

    А Ігорь князь поскочи горностаєм к тростію і білим гоголем на воду. Вовержеся на борз комонь і скочи c него бусим волком. І потече к лугу Донца, і полеті соколом под мьглами, ізбивая гуси і лебеді завтроку, і обіду, і ужині. Коли Ігорь соколом полеті, тогда Влур волком потече, труся собою студеную росу: преторгоста бо своя борзая комоня.

    Донець рече: "Княже Ігорю! Не мало ти величія, а Кончаку — нелюбія, а Руськой земли — веселія!" Ігорь рече: "О, Донче! Не мало ти величія, леліявшу князя на волнах, стлавшу єму зелену траву на своїх сребрених брезіх, одівавшу єго теплими мглами под сінію зелену древу, стрежаше єго гоголем на воді, чайцами на струях, чернядьми на вітріх".

    Не тако ли, рече, ріка Стугна: худу струю імія, пожерши чужі ручьї і струги, рострена к устю, уношу князю Ростиславу затвори дні при темні березі. Плачеться мати Ростиславля по уноші князи Ростиславі. Униша цвіти жалобою, і древо c тугою к земли преклонилось".

    А не сороки востроскоташа — на сліду Ігореві їздить Гзак c Кончаком. Тогда врани не граахуть, галиці помолкаша, сороки не троскоташа, полозіє ползаша только. Дятлове тектом путь к ріці кажуть, соловії веселими пісньми світ повідають.

    Молвить Гзак Кончакови: "Аже сокол к гнізду летить — соколича розстріляєві своїми злаченими стрілами". Рече Кончак ко Гзі: "Аже сокол к гнізду летить — а ві соколца опутаєві красною дівицею". І рече Гзак к Кончакови: "Аще єго опутаєві красною дівицею, ни нама будет сокольца, ни нама красни дівице, то почнуть наю птиці бити в полі Половецком".

    Рек Боян і ходи на Святославля, піснотворець стараго времени — Ярославля, Олгова коганя: "Хоть и тяжко ти голові кромі плечю — зло ти тілу кромі голови", — Руськой земли без Ігоря.

    "Солнце світится на небесі — Ігорь князь в Руськой земли", — дівиці поють на Дунаї, вьються голоси чрез море до Кієва.

    Ігорь їдеть по Боричеву к святій Богородици Пирогощей. Страни ради, гради веселі.

    Півше піснь старим князем, а потом молодим піти! Слава Ігорю Святославличю, буй туру Всеволоду, Владимиру Ігоревичу! Здраві, князі і дружина, побарая за христьяни на погания полки! Князем слава а дружині!"

    Амінь.
    Нації вмирають коли їм відбирає мову.

Ответить в теме

Похожие темы

  1. 22 июля: Synth Gothic Party "Note From a Decadence"
    от Dimiz в разделе Музыка
    Ответов: 16
    Последнее сообщение: 27.07.2015, 15:53
  2. 06.05.2005 Gothic-party "Серый сон", концерт "
    от Оборотень в разделе Музыка
    Ответов: 4
    Последнее сообщение: 15.03.2014, 11:48
  3. Кто-нибудь сталкивался с фирмой "Портал" (ЧП "
    от OTM в разделе Основной форум
    Ответов: 2
    Последнее сообщение: 08.04.2004, 09:37

Социальные закладки

Социальные закладки

Ваши права

  • Вы не можете создавать новые темы
  • Вы не можете отвечать в темах
  • Вы не можете прикреплять вложения
  • Вы не можете редактировать свои сообщения