Тема: 
Вихід з кризи Ющенко-Тимошенківського протистояння є
Вихід з кризи Ющенко-Тимошенківського протистояння є
Хоч повністю проблему двовладдя принципово неможливо зняти, бо з кожним новим викликом буде виникати суперечка, хто більше до цього має стосунку. Та те, що сварить зараз Тимошенко з Ющенком, можна узгодити. Потрібно лиш бажання і розуміння необхідності бути однією стороною для непозорення Держави…а не тільки проти конкурентів до корита з проросійських сил.
Тож, якщо і в команді ющенківців і в команді тимошенківців буде бажання помиритись заради неганьбування України в очах закордонних, то першим ділом варто обмінятись представниками конфліктуючих сторін. При цьому незайвим буде припинити їм лякати один одного коаліціями з проросійськими силами і подібним залученням третіх сторін, а обмінятись повсякденними посольствами: Ющенко відправляє в Уряд своїх постійних представників, яким кабінет міністрів повідомляє про всі рішення одразу ж, а Тимошенко має своїх представників в президентській канцелярії, які відповідно інформують Уряд про рішення Президента. Три дні на узгодження і затримки до виконання суперечливих рішень знімуть нагнітання конфліктності "нехтуванням" і "вендет", що котяться ехом непорозуміння по країні.
З іншого боку, все це буде марно, якщо керівництво ющенківців і тимошенківців не бачитиме необхідності говорити однією мовою і представляти одну сторону, а не показувати-хто головніший.
В зв'язку з цим, є серйозні претензії до Віктора Ющенка. Який останнім часом в газовому шантажі Росії вирішив показувати себе господарем, в якого прем'єри погані і не виконують його завдань. Замість того, щоб ствердити єдність української позиції, своїм публічними претензіями до Уряду Президент показує слабість. Ну чого, на явно дитячу телефонну витівку Путіна, який таким чином вирішив під'юдити конфлікт між Ющенком і Тимошенком, Президенту не відповісти, що він "впевнений у виконанні Урядом всіх покладених на нього завдань, а проблеми мають швидше за все технічний характер"?
Але ж ні, лакейське оточення, яке Ющенку нав'язує якесь царствування, тут спільне з бажаннями російської сторони посварити українську владу, і посилення незгод після московських розмов їм на руку. Бо як інакше їм виправдати свої бажання позаймати посади, які зараз займають тимошенківці: наприклад, претензії на посаду голови ощадбанку є по суті диверсійними, коли двері цього самого ощадбанку тріщать за тисячою бюджетних коштів об'явлених заощадженнями(але це інша історія претензій вже до тимошенківців)…
Тут вже багато що залежить від персональної опірності Ющенка до підлабузництва і хвальби за те, що насправді шкодить країні і служить лиш дрібноселянським інтересам окремих лакейчиків з його оточення. Газову давку необхідно відпирати всій нормальній Україні, і вже потім розбиратись хто на скільки винен.
Підступність і аж ніяке не послаблення недружності москвинів стали зрозумілі після першого ж приїзду Ющенка в Москву. Коли Президент України, забувши рідну мову, слухав казки про спільну історію щастя поневоленого українського народу і російських окупантів, та, "сором'язливо опустивши погляд і підібравши ноги", вислуховував погрози ядерного удару від Президента Росії якщо (і далі не важливо що йде за цим "якщо"), оголосив про урегулювання газових питань, а йому-газпромівський сюрприз. Наче ненароком в проросійських сил з'явилась писулька, за якою наче Ющенко на тих переговорах здав повністю внутрішньо-український ринок Газпрому, хоч ніякого договору підписано не було.
Далі прийшла черга підставляти Тимошенко, яку московити нагородили 4 мільярдами газової заборгованості в додаток до мільярдної грошової за газ, і без нічого відправили назад на Україну, щоб її ми приймали як гінця з поганими вістями. До слова, Тимошенко, про мову, країну якої вона представляє, теж забула. А Кремль й радий такій несміливості, що є зайвим аргументом можливості "подавити з успіхом".
Ще однією ключовою позицією, яка могла б ефективніше давати відсіч російській руці, яка всіляко посилює конфлікт між Президентом і Прем'єром, стало б виконання коаліційної угоди підписаної політичними силами ющенківців і тимошенківців. Що дало б обом сторонам більшу передбачуваність один одного. Нічого, що не все там можливо здійснити без Верховної Ради, бо є велика кількість роботи, яка й без ухвалення Законів має бути виконана. Тоді скільки б хто кульки не дув у Верховному Безладі-державна машина б не лихоманилась настільки.
Але, знову таки, тут має бути реальна праця для людей, а не налягання на ненагодовуючу парламентську абсолютну недоторканість, коли остання тільки легітимізує недоторканість мільйонера. Звісно, при цьому треба багато сили волі: серед лакейського середовища Ющенка кричатимуть про небажання тимошенківців виконувати посадові відкупні перед ними, для яких потрібна Верховна Рада; неприближена частина ющенківців підозрюватиме в небажанні виконувати тимошенківцями гучних гасел; проросійські сили постійно оратимуть, що коаліціонери не можуть працювати, а вони ноги їм розв'яжуть і тоді всі зможуть запрацювати, тільки почекайте хай Кремль погляд відверне.
На сам кінець, зауважу. Жодна з теперішніх політично-міжусобних сил не гідні бути при владі в Україні. При можливості їх треба гнати звідти без жалю і перестраху. Та зараз вони там є, і керуватись принципом: "хай буде все якнайгірше, щоб видно було їх міжусобну політичність і байдужість до народу" не підходить. Все з ними й так ясно. Але є моменти, коли їх проблеми стають не тільки їхніми, а й всієї Держави і не бажати їх вирішення-це те саме, що не бажати успіху Україні. Найбільше це стосується закордонної політики. Тому що як не як, а таки посадами вони представляють Україну, хоч і повного представлення від народу при піар-технологічно обдурлевій системі виборів немає.
джерело: http://neznanijbrat.mylivepage.com/blog/269/42878
Социальные закладки