кстати,а какими игрушками больше всего ваши дети интересуются? или занятия? мы максимум одного дня не интересуемся.
|
кстати,а какими игрушками больше всего ваши дети интересуются? или занятия? мы максимум одного дня не интересуемся.
Он смотрит на старшего, а старший постоянно из Лего строит, он где-то его копирует, где-то сам хочет. Ну и еще мальчики обычно это любят, старший у меня тоже любил строить из кубиков и конструктора в 2 года. Книжки с картинками как у вас? Ну там, цветочки-фруктики, животные и т.д. ПыСы: а мы практически вообще ничего не говорим. Там, мама-папа, крышка, кошка/киська, Даня (брат), баба, няня, дай и все. И ни малейшего желания разговаривать. Старший в его возрасте уже речи толкал как взрослый.
Последний раз редактировалось Indigomama; 20.09.2007 в 12:42.
ну книжки мы смотрим,говорим там мыша,кроля,ав ав,кися еще читаем на своем языке правда не долго и все выбрасываем в сторонку. насчет говорить с этим огого.я боюсь лишний раз что-то сказать повторяет как попугай. один раз сказала на кума,что он козел,теперь не могу оттучить,все время повторяет" МИСЯ КОЗЕЛЬ".
Ну нравится человеку, че ж поделаешь У них в этом возрасте интересно голова работает Ребенок поглощает информацию в неимоверных количествах, постоянно научается чему-то новому. Чтоб связи в мозге сформировались, нужно миллионкратное повторение. И происходит легкий заклин в мозгах То у меня старший посреди ночи вдруг начинал разговаривать, не просыпаясь, то вот мелкий прикололся. Набрел он на сочетание звуков "писька", просто так нравится оно ему, все равно не понимает, что это такое. Может сидеть и на все лады повторять, минут 30. А то был недавно случай: уложили его спать, а он не спит и постоянно повторяет "кыхка" (обычно это означает "крышка", например, от бутылочки), и так до 12 часов ночи, рот не закрывая, на все лады, только кыхка, в минуту раз 10 наверное. 2 часа. Я думала, я умом тронусь, так раздражало. А что поделаешь? Ну заснул, слава богу, наконец, и тут посреди ночи сквозь сон опять "кыхка-кыхка". Няня говорит, надо было ему дать бутылочку с крышкой, может, попустило бы его.
КСТАТИ ЕСЛИ НЕ СЕКРЕТ, сколько вы платите няне?
вы говорите ничего страшного... она не хочет даже идти к папе. он очень обижается. а еще нам нужна ортопедическая обувь,а она наотрез отказалась,чтоб ей обвели ножку и сделали след.
Ну у меня страший - мамский, а младший - папин. Папа дико обижался, когда старший был маленький, у него одна мама свет в окошке. А теперь чуть что, у них мужские дела с папой. А мелкий по жизни папин, первое и последнее слово у него за день: папа! Папа утром уходит рано, так он 10 минут как проснется требует папу, еле отвлечешь. Глупо обижаться, что ребенок папу любит. Проблемы с ортопедией потому, что медсестра или кто там не захотела сделать это в форме игры. Можно было сказать: а сейчас тетя обведет ножку маме, и мы сравним, у кого какая. Ну миллион способов, если с детьми прямо не выходит, так косо надо попробовать.
Перш за все, хочу сказати, що дітей у мене поки що немає, тож
якісь мої поради можна сміливо списувати на продукти фантазії.
Але почитавши деяких мам, я все ж хотів би вставити і свої 5 копійок.
Справа в тому, що я вважаю небезпідставними переживання natali2006. Але це зовсім не означає, що треба кидатися в паніку!
Тим більше, що вже є головне - розуміння, що ситуацію потрібно потрохи виправляти, а точніше - корегувати.
Читаю, що деякі мами, вважають що це норма і норма навіть для дітей більш дорослішого віку, але як правило,
вони це будуть вважати нормою навіть для синів-призивників, якщо вони будуть проситися спати разом з батьками...
Але є багаточисельні приклади з життя, які свідчать про те, що такі діти, яких "не відлучили" від мами своєчасно ростуть як результат поза колективом, замкнуті в собі, їм важко пристосуватися до навколишноього, реального життя.
Можу в якості прикладу розказати хоч би про власну родину.
У мене є молодші брат і сестра. Брату випало багато батьківської любові,
він ріс дещо "особливим" та "превелегійованим" через хворобу, в якій бітьки себе винуватили.
Тому і спав він частенько з ними і батьки також вважали, як деякі тут з мам що відписалися, що страшного в цьому нічого немає.
Йому вже 22, а свого місця в суспільстві він так остаточно і не знайшов.
Йому весь час здається, що увесь світ проти нього, що все в цьому світі не так як має бути насправді.
Йому реально нелегко.
Він навіть покинув свій перший універ, через те, що не зміг жити без батьків.
Зараз, дякувати Богу, навчається в іншому і такої залежності як була раніше немає.
Проте таке відчуття як ностальгія його відвідує нерідко.
natali2006
Але в жодному разі, не потрібно робити "різких рухів".
Не потрібно ламати дитину "через коліно". Все має відбуватися поступово.
Вигадайте якусь гру, чи знайдіть якийсь привід, щоб хоч 10 хвилин дитина була без вас. Привчіть її до цього інтервалу, а потім збільшуйте його.
Просто чудово було б, якщо у вас є знайомі батьки з дитиною ровесником вашій. Щоб можна було її запросити до вас і щоб дітки гралися разом. Бо це дуже важливо!
Тут могла бути ваша реклама
1.Как мы привыкали,вот так правильнее,к тому,что будем не только дома и не около мамы все время.Отдавала сына в сад,в 1,8,сначала на часа два,потом,постепенно на столько,сколько говорила воспитатель.В зависимости от поведения,восприятия окружающих и тд.Слезы?-да градом,это естественно.Это страх ребенка,что его разлучат,не прийдут,не заберут,новая тетя,новый коллектив,обстановка не домашняя.Вот что бы избавиться ему от страха,я в течении 4х месяцев приходила тогда,когда мне говорили,иногда в 17,00 иногда и в12.(я была готова,работа подождет,психика важнее)Пока не пройдут слезы,страх,говорила с ним,даже если они не отвечают,они все понимают.Рассказывала,как сама маленькая в сад ходила.Вот так нужно пару -тройку месяцев посвятить привыканию ребенка к новой обстановке,что бы не развить ни страх,ни отторжение именно,как они могут почувствовать,что их бросают.
2.Обувь.Моему сейчас 5,не давал ногу обвести из-за каприза,простого-не хочу,а когда маленький был,так бабушка или папа,брали лист и ручку,ставили его,а я тем временем с игрой,игрушкой,книжкой,ну и бегом.Нога на листе,один рисует ,второй отвлекает,да и с начала тоже рассказывали,что в этом нет ничего страшного и зачем нам всем это надо)) Детки-Это "губки",маленькие "губки",которые впитывают в себя всё и быстро.По-этому говорить с ними,долго,много,объяснять и рассказывать всё,мы будем до 6 лет.Потом пойдет этап взросления.
Ніхто заздалегідь не може сказати, що на кого чекає. Батьківство - це така цікава праця, яка потребує багато зусиль, а результат може вийти зовсім не такий, на який ти сподіваєшся, і з цим треба якось жити. Дійсно, треба шукати якусь золоту середину, проте приклад вашого брата, на мою думку, як раз і демонструє, що з ним усе гаразд. Я знаю багато осіб, які і в набагато старшому віці не змогли знайти своє місце у житті, хоча не страждали ані через хворобу, ані через надвичайну залежність від батьків, а взагалі. Треба ретельно вивчати саме свою дитину і шукати шляхів для неї, бо ніякі загальні поради тут не стануть у пригоді. І не треба слухати когось, що моя дитина у 3 роки сама куховарить та ще й білизну прасує, аж така самостійна. Треба пам"ятати, що життя - воно довге, процес виховання та будування відношень у сім"ї та соціумі триває до його кінця, і якщо дитина (чи молода людина) потребує участі батьків у його житті, незважаючи на усю свободу, яку йому ці батьки надали, то нічого тут не поробиш. Зустріне ваш брат гарну дівчину, покохає і в такий самий спосіб пристане до неї, буде залежний не від батьків, так від дружини (а скільки таких прикладів перед очима? Хтось народжується таким, що веде, а хтось народжується таким, якого треба вести). Не можна обмежувати свободу дитини своїм піклуванням, але якщо, незважаючи на запропоновану свободу, дитина тулиться до мами, треба зрозуміти: цій дитині зараз (а може і ще надовго) потрібна турбота та участь мами. Коли час настане, дитина залишить маму і піде. Підштовхувати її до самостійності можна спробувати, але якщо дитина чинить опір - не треба. Люди усі дуже різні, зрозуміло, що кожні батьки намагаються виховати свою дитину так, щоб їй у житті було краще, прищепити їй такі якості та властивості, яких їм самим бракує і т.ін, але найскладніше - це зрозуміти, що наші діти нічого нам не винні, незважаючи на зусилля, що у них вкладені, ми можемо тільки бажати і радіти, якщо вони зростають такими, як ми б хотіли. А якщо ні - треба їх любити такими, як вони є. І сподіватись на краще, що наші зусилля не пропадуть марно. Доречі - ось на прикладі вашої сім"ї як раз можна добре побачити, що всі діти вродилися різні Старший брат - самостійний, а молодший - ні Вважаю, що батьки люблять усіх однаково І ще доречі - у нас є кум, який у 32 роки став капітаном (тобто досяг стелі у морській кар"єрі), кілька років проплавав та облишив цю дурну справу. Він розумний, спритний, успішний, добре заробляє, має будинок і т.ін. А молодший брат - повна протилежність. У 24 роки має дружину та заробляє 400 доларів, не хоче вчитися і взагалі життям задоволений. Старший брат його підштовхує щось зробити, а той не розуміє: навіщо???????
Последний раз редактировалось Indigomama; 20.09.2007 в 14:30.
Это уж точно.Вам нужно привыкать и не торопитесь на работу.Ребенок важнее.Всё придет,только последовательно и ненадо ругать ни в коем случае её за то,что за неделю она не привыкла.После рождения,детки всему учатся рядом с нами.а мы,рядом с ними.И вместе мы должны преодолевать всё.Мы им помогаем,они нам
[quote=Indigomama;1730990] За 2-3 минуты с ребёнком ничэго не случится, если конечно в квартире внесены изменения для безопасности малыша. Попустительствовать тому что ребёнок на 2 минуты не может побыть один пока мама в туалете - прямая дорога провоцировать истерики ребёнка в дальнейшем. Как можно ожидать что он останется с няней или пойдёт в садик на несколько часов если он без мамы в поле зрения 2 минуты побыть не может, а мама это всячески поддерживает?
Ребёнка не надо ломать, но постепенно приучить быть без мамы в 2 года вполне реально. Хотя можно ничего не делать и ждать когда в 3,4,5,7 лет проблема рассосётся сама собой.
И это пройдёт.
[QUOTE=JI Angel;1732933] Внести ТАКИЕ изменения - это сделать из квартиры гибрид тюремной камеры, с минимумом мебели, привинченной к полу, обитыми ватой стенами и зарешеченными окнами. За 1 минуту ребенок 2 лет способен влезть по полкам книжного шкафа на высоту 3 м, например (это мой старший так сделал). Уронить телевизор, хорошо, если не на себя (сама видела - двухлетний сын друзей уронил наш телевизор в гостиной при родителях, и так 2 раза). И еще много чего. Заметьте - мои дети никогда не страдали неудержимой тягой к матери, у меня весьма самостоятельные и самодостаточные мальчики 2 и почти 7 лет. Что именно они сделают, оставь их без присмотра, предсказать не возможно. Но можно с уверенностью утверждать, что что-то да сделают. За ними нужен глаз да глаз. Я категорически не поддерживаю постоянного общения с детьми, за 7 лет меня это успело напрячь до печенок, но ради их благополучия приходится чем-то жертвовать. Но все равно, сделать из большой квартиры обиталище для буйнопомешанных обезьян я все равно не хочу, даже если это и высвободит мне руки немного. А у нас еще и лестница есть, на которую детей неудержимо тянет. И полететь с нее - элементарно. Вот поэтому я не оставляю двухлетку на свободе, пока я в туалете
Социальные закладки