День перший. Чернігів-Ніжин-Ічня.
Виїзд о десятій ранку. Дещо запізно, адже попереду було близько двохсот кілометрів. Довго "запрягав"... Набір необхідних речей був відносно невеликий, але неодноразово перевірений. Вибір маршруту, точніше однайомлення з коротшим, проводилося зранку безпосередньо перед виїздом.
Перспектива шукати банкомати в райцентрах не здавалася цікавою. Після такої технічної зупинки вирушаю за пішоходний міст через Десну. Так намагаюся дещо вкоротити "крюк" через Количівку. Заразом урізноманітнити майбутню подорож невеликою ділянкою грунтовки.
Проїзджаю Єньків хутір. Повною мірою відчуваю сенс вислову "село неасфальтоване". Можна відчути себе гостем в минулому півстоліття тому. "Цивілізація" дійшла сюди лише у вигляді електрики. Далі мало бути село Підгірне і зорієнтуватися в напрямку руху було не важко. Але числені розвилки та повороти незнайомих лугових доріг привели знову до Десни.
Орієнтиром стала позначена на мапі спортивна база і грунтовка від неї до лісочку. За ним - повернення на запланований маршрут в селі Піски. Цілком виправдана назва - піски попадалися досить неприємні, перш ніж потрапити на асфальт.
Виїзджаю на трасу в напрямку Куликівки. Ех, дороги районного значення... Покриття переважно двох типів: "пральна дошка" і "наждак". Частина зусилля на педалях перетворюється або у тряску, або у вібрацію.
У Куликівці зупиняюся біля одного з магазинчиків. На одометрі дистанція 47 км. Беру сік і пару морозива, на додачу отримую порцію лайки від продавщиць за те що заніс велосипед до коридорчику. Селяни-то кидають свої "лисапети" надворі, не переймаючись їх долею. Оскільки подорожую наодинці, покупки робити досить незручно. Необхідно знайти до чого замкнути велосипед і забирати з собою цінні речі.
Далі Жуківка, Вересоч, Дрімайлівка. Дистанція - 70. Знову легкий "перекус" і далі через Вертіївку до Ніжина.
Неприємно вразило засилля реклами Литвина по цих селах. При чому очевидна зміна порівняно з минулорічною кампанією - тепер рекламують самого Литвина, а не величезні літери "М" та "И". Литвин на стовпі, Литвин на паркані, Литвин на дереві, Литвин в магазині, Литвин на дошці оголошень сільради... Найефектніші фотомоделі нервово палять осторонь.
Прикраса, що стала майже типовою - старий "Запорожець" на заправці перед Ніжином:
Ніжин. Дистанція - 100 км, на годиннику 16:00.
Один з Ніжинських танків, північна частина міста:
У Ніжині вперше. На топографічній мапі генштабу СРСР видно що маю переїхати міст через річку. Але коли почав підніматися на міст, виявилося що це вже міст через залізницю у південній частині міста. Річку просто прогавив. Увага була зосереджена на дорожню ситуацію незнайомих вулиць, а річечка виявилася багато меншою моїх сподівань. З огляду на час і відстань попереду беру на виїзді з Ніжина продукти з розрахунку на вечір і ранок.
Далі шлях проходить через Талалаївку, Безуглівку, Синдаревське, Дорогинку.
Потрібно поповнити запаси води, але колодязів на вулицях нема, а магазини в малих селах відсутні як клас. Помічаю один вже в останньому дворі на краю села... Мені навіть люб'язно надали велику новеньку кружку для заливання води у пляшку і розхвалювали свою воду.
Після розтягнутої вздовж шляху Томашівки лишалося 11 км до райцентру Ічня. Тим часом сонце остаточно сховалося за обрій. У низинах з'явилася холодна мряка.
Социальные закладки