Одесса: 6°С (вода 9°С)
Киев: 1°С
Львов: -1°С

Тема: ПРАВДА ПРО ХАТИНЬ

Ответить в теме
Показано с 1 по 3 из 3
  1. Вверх #1

    По умолчанию ПРАВДА ПРО ХАТИНЬ

    ПРАВДА ПРО ХАТИНЬ

    Що ми знаємо про трагедію білоруського села?

    Кожний народ пишається перемогами, одержаними в боротьбі за свободу і незажність Батьківщини, і свято шанують пам'ять втрат, понесених в ім'я цих перемог. У французів є Орадур, у чехів — Лідіце. Символ безсмертних випробувань білорусів — Хатинь, що представляє 628 білоруських сел, знищених в роки війни разом з їх мешканцями.
    ...Кривава трагедия цього лісного поселення з 26 дворів відбулась 22 березня 1943 року, коли загін німецьких карателів раптово оточив село. Фашисти зігнали хатинців у сарай і підпалили його, а тих, хто намагався врятуватись з вогню, розстріляли з кулеметів. 149 чоловік, з них 76 дітей, навічно полишились у цій пекельній могилі.
    Всі, окрім одного — Йосифа Йосифовича Каминського, що випадково врятувався з палаючого, переповненого людьми сараю і в бронзі поствашого тепер з мертвим сином на притягнутих руках. У цих його руках все — і розпач, і трагізм, і безкінечна воля до життя, яка і надала білорусам можливість вистояти і перемогти...
    Василь БИКОВ. (Уривки із статті “Колокола Хатыни», 1972 рік).

    А що було насправді?

    Все почалося з того, що в якомусь з минулорічних номерів російської газети «Комсомольская правда» мені попалась на очі заміточка єхидного змісту про те, що коли судили німецьких карателів, які знищили Хатинь, то вони говорили українською мовою.
    Безперечно, така новина сильно мене стурбувала і спонукала до пошуків. Але спершу я став розмірковувати над самою цією публікацією.
    Почнем з того, що якщо навіть врахувати сильну українофобську тенденційність у сучасних російських засобах масової інформації, то все одно подібне обвинувачення повинно мати під собою певний грунт і спиратись на реальні факти. Тоді дуже дивує така стриманість у подачі матеріалу, що далеко не випадково, бо вже хто-хто, а «Комсомолка» має ще з давніших часів величезні кулуарні зв’язки серед усіх владних та «іже з ними» структур і тому джерела інформації у неї практично безмежні.
    Чому ж тоді вона, спитатись, не подала великий «разоблачительный», насичений фактами і аргументами, свідченнями і документами, матеріал на цілу сторінку, як то дуже полюбляють робити її «комсомольці», а просто обмежилась маленькою газетною «фітюлькою»? Начебто є така чудова нагода опаплюжити «этих хахлов», а ні — мовчать. Чому?
    Не буду довго переповідати як, але розшуки вивели мене на іншу газетну публікацію, яка і допомогла мені в усьому достеменно розібратись та розставити все на свої місця.
    Допоміг мені у цьому значною мірою також і вдалий збіг обставин, оскільки відшукати на Україні газету «Советская молодежь» № 34 за 22 березня 1991 року, яка виходила в Латвії, — не так вже й просто. А саме там була опублікована статя «Хатынь сожгли полицаи» (Дело Григория Никитовича Васюры, уроженца Черкасской области).
    Одразу зазначу, що в той час в пресі теперішнього розгулу словоблуддя та фальсифікацій ще не було, а, окрім того, вкажу, хто написав цей матеріал і хто давав інтерв'ю її авторові.
    Отож, вихідні дані такі: інтерв’ю взяв і підготував публікацію до друку підполковник В. Зданюк, постійний кореспондент «Советского воина» по Білорусії, а відповідав на його запитання підполковник юстиції Віктор Глазков, який був головою військового трибуналу, що розглядав справу Г. Васюри і засудив його до розстрілу. Я вважаю, що такі авторитетні джерела інформації заслуговують на повну довіру. А тепер давайте перейдемо до розгляду самої суті справи.
    Виявляється, що село Хатинь у Білорусії знищили разом з усіма його мешканцями таки не німці, а зондеркоманда, що складалась в переважній більшості з поліцаїв-українців. Так-так: українців - ! Щоправда, практично всі вони були попередньо військовополоненими офіцерами або рядовими Червоної Армії, яких, судячи з усього, захопили у полон у перші місяці війни. Це видно з того, що на час, коли у Києві був сформований 118 поліцейський батальйон (тобто січень 1942 року), більшість з цих військовополонених вже встигла після того, як погодились служити фашистам, пройти вишкіл на території Німеччини.
    Так от, начальником штабу цього батальйону і був отой Г. Васюра, який насправді практично повністю одноосібно керував батальйоном та його діями, оскільки офіційний командир батальйону — Констянтин Смовський, поляк за походженням (як бачимо, фашисти теж дбали про інтернаціоналізм), мало втручався у безпосереднє керування своїми підлеглими.
    Тепер давайте перейдемо до з’ясування причин і обставин, що призвели в своєму підсумку до знищення білоруського села Хатинь.
    Отож, після свого сформування 118 поліцейський батальйон спершу «добре» зарекомендував себе в очах окупантів, беручи активну участь у масових розстрілах у Києві, у сумнозвісному Бабиному Яру. Після цього батальйон передислокували на територію Білорусії — задля боротьби з партизанами.
    Ось тут і трапися той прикрий випадок, який в своєму кінцевому результаті мав трагедію винищення Хатині.
    Річ у тому, що посаду інтенданта у кожному з підрозділів цього батальйону займав обов’язково німецький офіцер, який був, таким чином, неофіційним куратором-наглядачем за діяльністю поліцейських свого підрозділу. Звичайно, подібна тилова служба була набагато безпечніша і, зрозуміло, набагато привабливіша за перебування на фронті. Тому і не дивно, що одним з німецьких офіцерів на подібній посаді виявився улюбленець Адольфа Гітлера, такий собі гауптман Ганс Вельке.
    Любов фюрера до нього не була випадковою, бо саме він, Ганс Вельке, вперше з німців виборов золоту медаль у штовханні ядра на Олімпійських іграх 1936 року в Мюнхені і тим грунтовно підтвердив тезу фюрера про вищість арійської раси. І от саме цього гауптмана Ганса Вельке вбивають зовсім випадково з засади радянські партизани, що напередодні зупинялись переночувати в селі Хатинь.
    Зрозуміло, ще вбивство улюбленця фюрера змусило усіх поліцаїв сильно захвилюватмсь щодо збереження власної шкури, а тому потреба «гідної відплати бандитам» для них стала «справою честі». Не зумівши відшукати і захопити самих партизан, поліцаї вийшли по їх слідах до села Хатинь, оточили його і розпочали екзекуцію над місцевим населенням в помсту за вбитого гауптмана.
    Треба обов’язково зазначити, що німці теж брали участь у цьому злочині.
    У тому ж районі, поряд з 118 поліцейським батальйоном, перебував також вже чисто німецький каральний батальйон «Чорна смерть», який вчинив на білоруській землі так само багато лиха. Але цього разу, коли німецький батальйон прибув по тривозі на місце подій, то він був задіяний тільки в оточенні села та спостерігав за тим, щоб з нього ніхто не міг втекти, а саму розправу над мешканцями села проводили суто поліцаї.
    Як відбувалось знищення Хатині — відомо в усіх подробицях як зі свідчень декількох чудом вцілілих очевидців, так і з показань на допитах та в подальшому на судових засіданнях самих виконавців злочину — поліцаїв. Тому, не вдаючись у подробиці, просто зазначимо, що практично все місцеве населення білоруського села Хатинь було або розстріляне, або спалене живцем, а всі будови вщент зруйновано. Що керував всією цією каральною акцією безпосередньо начальник штабу 118 поліцейського батальйону Г. Васюра.
    Отже, як це не прикро визнати, але Хатинь разом з її мешканцями була знищена не німцями, а поліцаями, переважна більшість з яких були українцями за походженням, хоча були в батальйоні і невеличкі домішки і з інших національностей. Що поробиш: зрадники існують скрізь.
    Відомо про подібні зондеркоманди, да переважна більшість була з росіян, білорусів, татар, литовців і т. д. Німці взагалі завжди намагалися виконувати подібну «брудну роботу» чужими руками. Можна нагадати, що навіть газові печі в Освенцімі, в яких спалювали євреїв, обслуговували їх же одноплемінники.
    Але! Але останнім часом, користуючись замовчуванням суті цієї справи, в російській пресі з’явились натяки, начебто той злочин в Хатині вчинили українські націоналісти. Про це, зокрема, йдеться в газеті «Рабочая трибуна» за 1990 рік, тому я хочу навести тут дослівно те, що сказав з цього приводу сам В. Глазков. А сказав він ось що:
    «Да, я прочитал эту статью. Скажу откровенно, она меня несколько огорчила и озадачила. Автор допустил целый ряд фактических ошибок й неточностей. Перепутал, например, последовательность событий, некоторые фамилии. А главное — свалил всю вину за хатынскую трагедию на украинских националистов - бандеровцев. Но ведь это не верно!
    Я считаю, что бандеровщине прощення нет и быть не может. На ней, как говорится, клейма негде поставить. Но «вешать» Хатынь на бандеровцев тоже нельзя. Это было бы вопреки исторической правде. Хатынь сожгли картели 118-го полицейского батальйона. Да, большинство полицаев были уроженцами Украины, и само подразделение сформировано в Киеве. Но это были не националисты, а обыкновенные предатели, если такое слово вообще применимо к предательству».
    Сподіваюсь, що таке компетентне свідчення незацікавленої особи повністю спростовує і розвіює будь-які сумніви та всі оті безпідставні звинувачення на адресу націоналістів стосовно Хатині, а тому вважаю, що на цьому можна за вершити остаточно відповідь щодо подібних закидів і перейти до розгляду найбільш таємничої і замовчуваної частини цієї справи.
    На запитання журналіста, чому вся справа і суд над головним катом Хатині не набули належного розголосу у засобах масової інформації, як то б мало бути, Віктор Гладков відповів, що до засекречення цієї справи «доклали руку» вищі партійні (увага! — Б. Г.) керівники Білорусії та України під виглядом начебто турботи про непорушну інтернаціональну єдність та дружбу поміж білоруським та українським народами (!).
    Особливо активний тиск по нерозголошенню матеріалів справи Г. Васюри йшов з боку першого секретаря ЦК КПУ, члена Політбюро ЦК КПРС В.В.Щербицького. В результаті цього тиску на процес кореспонденти допускались тільки вибірково, а у подальшому жоден із матеріалів, підготовлених ними, так і не був опублікований.
    Шановні читачі, ви тільки спробуйте уявити, що все це значить? Якщо на процес не допускають кореспондента газети «Труд» і якщо навіть у газеті «Известия»», що тоді була органом Верховної Ради СРСР, не спромоглися надрукувати жодного матеріалу про суд над Г.Васюрою, то можна лишень здивовано здогадуватись, які ж то впливові сили за цим всім стояли.
    А, проте, чому б і не спробувати дослідити і вияснити, що ж то за «сили», такі таємні і такі могутні, і чому вони так гаряче хотіли все приховати. Спробуймо.
    Наші «доблесні чекисти» вийшли на слід і віднайшли головного ката Хатині Г. Васюру зовсім випадково аж через сорок п'ять років після описаних вище подій. Подумати тільки: вони так доскіпливо ганялись по всьому світу за різними нацистськими злочинцями, що ледве-ледве за десятки повоєнних років нарешті зуміли в себе під носом спіймати і допитати одного з тих поліцаїв, що особисто брав участь у знищенні Хатині, а той вже тоді і вказав на свого тогочасного головного начальника.
    Отут треба тепер віддати належне роботі КДБ, бо після цих свідчень вони відшукали і заарештували Г. Васюру дужо швидко. Був він на той час не мало, не багато, а за ступником директора одного з великих радгоспів на Київщині.
    А ще він був одним з провідних діячів районного маштабу, дуже полюбляв виступати перед піонерами в образі ветерана війни, фронтовика-зв’язківця, і навіть іменувався почесним курсантом в одному з військових училищ Києва. Ви тільки можете це собі уявити: почесний курсант!
    Яка фантасмагорія: найголовніший кат Хатині та душогуб Бабиного Яру був взірцем героїзму та відданості Батьківщині для наших майбутніх офіцерів! Він, зрадник, котрий, можливо, власноручно нищив їх рідних, воював проти їх батьків або дідів, хто, нарешті, присягнув на вірність фюреру, і він - почесний курсант.
    «Як таке могло статись?!» — вражено жахаєтесь ви. Що ж, у нашій «чарівній радянській дійсності»» всякого дива вистачало, а подібного до цього — чи не найбільше. Ревно вишукуючи інакомислячих і борючись з ворогами надуманими, радянська влада мало переймалась справами щодо ворогів справжніх. Тому, коли Г. Васюра вперше попав одразу після війни до рук нашого, так би мовити правосуддя (термін на той час абсолютно умовний), то з ним довго не панькались і без усякого ретельного розслідування просто «вліпили» 25 років таборів «за зраду Батьківщини» точнісінько так, як і величезній кількості інших наших військовополонених, що мужньо вижили всі воєнні роки у концентраційних таборах.
    А рівно через три роки, по амністії, Г. Васюра вже гуляв на свободі. Потім, судячи з усього, коли розпочалась компанія розвінчування «культу особи» і всіх повально реабілітовували, то цей гад (а інакше про нього неможливо сказати) скористався з обставив, зобразив з себе «безневинну жертву терору», а далі розпочав робити собі кар’єру, причому досить успішно.
    Знаєте, коли я читав і перечитував статтю «Хатынь сожгли полицаи», пригадував матеріал з «Комсомолки», а потім розмірковував над усім цим, то весь час відчував нестачу якоїсь однієї дуже важливої ланки у поданих матеріалах. І начебто все детально і правдиво розказано в інтерв’ю В. Зданюка, а чогось там не вистачає, щось-таки полишилось недомовлене.
    І раптом мене осінило: таж Г. Васюра був комуністом! Членом КПРС! Обов’язково, а про це в статті не згадано жодним словом. Ось в чому заковика, бо саме тут криється причина всіх недомовок і таємничості. Ось чому була така стримана газета, що пропагує правду від комуністичного (!) союзу молоді.
    А тепер судіть самі: заступник директора великого радгоспу — це посада номенклатурна, тобто її не міг займати не комуніст. Так само і в районі, не будучи комуністом, великого впливу не набереш. Я вже не кажу, щоб звичайний рядовий зв’язківець та ще й не комуніст і зумів прижиттєво стати почесним курсантом — та такого бути не може!
    Безперечно, Г. Васюра належав до тих, хто пихато вихваляв себе, як «розум, честь і совість нашої епохи». І можна легко здогадатись, як затремтіли в кожного з цих «представників» їх розум, і честь, і совість, коли вони дізналась, хто насправді їх добрий партійний товариш і чудовий друзяка, з яким вони не один раз пиячили і не один раз зоп’яну освідчувались в «дружбі до гробу». А також не один раз принагідно отримували від нього такі собі «невеличкі подаруночки з села» у вигляді качечок, курочок, яєчок, ковбаси чи сала, а можливо і щось більш солідне, — і раптом той друзяка виявився найголовнішим катом Хатині та душогубом Бабиного Яру!
    «Великий Боже! — певно заголосили всі оті товариші по партії, забувши, що вони ж атеїсти, — Який жах!». Тільки не подумайте, що їх жахнули злочини, вчинені Г. Васюрою — то для наших партійних мужів нікчемна дрібниця, а от все те, що він знав конфідеційного і компрометуючого про кожного владцю — то для них був дійсно жах.
    Ой, видно на багатьох і багатьох босів з вищої партійної київської еліти напала «ведмежа хвороба», якщо за владнання такої брудної справи взявся аж САМ (страшно подумати!) перший секретар компартії України, тобто найвища особа в республіці, — Щербицький!
    Точно, так воно все і було: Г. Васюрі не звикати грати першу роль, перебуваючи на другорядній посаді. А у великому радгоспі посада заступника директора — це той же начштабу, ось тільки можливості тут практично необмежені, особливо у часи так званого «застою».
    З усього ясно, що Г. Васюра мав величезні зв'язки і вплив у київських «верхах», тобто це був такий собі Адилов, тільки на український кшталт. Щоправда подібне порівняня далеко не рівноцінне, бо куди там тому сатрапу Адилову до нашого ката Васюри. Це все одно, що порівнювати дрібного кишенькового злодюжку і досвідченого професійного вбивцю. Точно так нехай сховаються всі ті середньоазіатські партійні клани перед нашою всемогутньою українською комуністичною мафією, оскільки у нас тут ще не один такий Васюра переховується.

    Богдан Гордасевич

    Передрук з газети “Поклик сумління” ЛОО “Меморіал” м. Львів
    Числа 31 (184), 32 (185), 33 (185) серпень-вересень 1994 р.


  2. Вверх #2
    Кошерный кент
    Аватар для Denis Rozmosh
    Пол
    Мужской
    Адрес
    Одесса
    Сообщений
    12,027
    Репутация
    27262
    Записей в дневнике
    365
    слов нет подходящих чтобы выразить ощущения от прочитанного...

    ЗЫ: можно сказать что это ап...
    Мурррсье :-)

  3. Вверх #3
    User banned
    Пол
    Мужской
    Сообщений
    26,914
    Репутация
    3462
    Записей в дневнике
    1

Ответить в теме

Социальные закладки

Социальные закладки

Ваши права

  • Вы не можете создавать новые темы
  • Вы не можете отвечать в темах
  • Вы не можете прикреплять вложения
  • Вы не можете редактировать свои сообщения