Тема: 
КОМІТЕТ ООН: проти дискримінації русинів.
КОМІТЕТ ООН: проти дискримінації русинів.
Як стало відомо, на жаль не від органів влади (що також про щось говорить), Комітет Організації Об’єднаних Націй по ліквідації расової дискримінації в середині серпня минулого року заслухав доповідь України як держави-учасниці з проблем реалізації прав і свобод національних меншин, висловив свої зауваження і прийняв відповідні рекомендації Україні. Для читача, який за браком часу мало займається питаннями дотримання в Україні прав і свобод людини подаємо тлумачення терміну расова дискримінація. За енциклопедією це означає навмисне обмеження або позбавлення прав певних категорій громадян за расовою або національною належністю, політичними і релігійними переконаннями, статтю тощо. У останніх номерах „Правозахист” вже давав коментар до прийнятого документу, а також видержки з нього, які стосуються підкарпатських русинів. Комітет рекомендував Україні визнати підкарпатських русинів національною меншиною. Нижче подаємо доповнення до цих матеріалів. Зокрема про непряме порушення конституційних прав і свобод та міжнародних принципів національної політики.
Земля – товар
Актуальною щодо Закарпаття є стурбованість Комітету ООН по боротьбі з расовою дискримінацією тим, що проект Закону України з цієї проблеми стосується лише прямої дискримінації в той час, як Конвенція ООН включає в себе будь-які необґрунтовані непрямі дії, якими ущемляються права і свободи громадян. У наших умовах дискримінаційні непрямі дії найбільш очевидно проявляються в реалізації права власності на землю, яка завжди була і є критерієм демократичності або реакційності того чи іншого режиму влади. В Україні, як було заявлено на засіданні парламенту під час обговорення даного питання, земля ніколи не була власністю людини, а лише передавалася з рук в руки. Невипадково і тепер тут шукають „господарів” землі. У Закарпатті його шукати не треба. Він, господар землі, є історичним. Майже вся земля протягом століття від скасування кріпацтва в 1848 р. і до насильницької колективізації в 1948-1950 рр. була викуплена селянами від великих землевласників, лихварів і держави. Саме з метою викупу землі селяни йшли на заробітки до країн Європи і за океан. Ця категорія трудової міграції у США й Канаду та інші країни налічувала сотні тисяч чоловік, насамперед русинської національності. Утвердженню права власності на землю сприяли земельна реформа, здійснювана саме для Закарпаття у 18 столітті Австрійською монархією. Президент ЧСР Т.Масарик в період перебування Підкарпатської Русі у складі Чехословацької держави знав про малоземелля краю і підтримав земельну реформу на Підкарпатській Русі, якою обмежувалась власність латифундистів на землю лише до 100 гектарів. Інша мала бути продана малоземельним селянам. Їм продавались навіть приземські ліси На час входження краю в СРСР фактично кожна селянська родина була власником землі, що давало можливість її життєздатності, поєднуючи працю на землі із сезонними роботами в лісовому господарстві. До речі, перед насильницькою колективізацією, тодішнє керівництво області очолюване І.І.Туряницею намагалося уникнути насилля зберегти цю традицію об’єднанням лісового і сільського господарства. Але це було несумісним з волею Кремля. Законодавством України проігноровано цю особливість земельних відносин у Закарпатті. Замість повернення (реституції) власності, насильно відібрані землі від історичних власників за ніби й справедливим лозунгом „Землю тим, хто на ній працює” й паюванням лише для членів колективних господарств було офіційно закріплено пограбування селян (а це майже 80% населення) здійснене в перші роки радянської влади. А спадкоємці поколінь предків, що обживали цю землю на протязі віків, пестували її залишилися ні при чому. Пропозиції щодо повернення землі її власникам та спадкоємцям і збереження всієї інфраструктури, що обслуговувала колишні колективні господарства, бюрократією були відкинуті, як і досвід Прибалтики, центральноєвропейських країн. У Чехії, де до 90-х років налічувалось 937 колишніх сільськогосподарських кооперативів радянського зразка, після реституції землі, уже на новій основі, створені кооперативи, кількість яких доходить до 3-х тисяч. Результати вражаючі: якщо в минулому ЧСР імпортувала, головним чином з СРСР до 70% зерна, то тепер Чехія повністю задовольняє свої потреби власним виробництвом.
Як і в Радянський період владою України проігноровано рельєфно-кліматичні умови Закарпаття. Здається, що сам Всевишній передбачив, що тут земля має мати конкретного власника, який знає, як підійти до кожного урочища, груня, вершка, бережка, полянки, верьха, річкової чи потокової гірської долини. Типовим для гірської місцевості були так звані „колгоспні масиви”, що складалися з 500-600 клаптиків сільгоспугідь. На цих клаптиках працювали цілі сімї, в т.ч. й спадкоємці, які засвоїли досвід землекористування в цих складних умовах. Повернути їх тим спадкоємцям, котрі мали бажання працювати за багатовічними традиціями землевласника, було б розумно і гуманно для демократичної, соціальної держави, як це зроблено у наших сусідів, у центральноєвропейських державах. Але в свідомості бюрократа перемогла інерція більшовицької практики. Пропозиції знизу не прийняті. Зокрема, виходячи з реальних конкретних умов, „Наукова рада з проблем розвитку Закарпаття” - громадська організація (голова, доктор економічних наук проф.М.Ю.Рущак) ще в 1996 р. розробила „Концепцію аграрної реформи в Закарпатті”. Передбачалося повернення землі її колишнім власникам чи спадкоємцям і на новій основі зберегти кооперативні господарства в низинних районах на добровільних засадах власників. В гірській місцевості (а це 80% території області) пропонувалося на наявній колективній базі створити малі підприємства по наданню послуг населенню з обробітку землі, транспортування, переробки і збуту сільгосппродукції. Мала бути збережена уся інфраструктура технічного, транспортного обслуговування, внесення мінеральних добрив, зернового господарства, племінної справи, ветеринарної служби, інформаційно-консультативна робота на рівні району й області тощо. Тодішній керівник області С.Устич позитивно сприйняв Концепцію. Вона розглядалася і на обласному семінарі. Але коли була опублікована в „Новинах Закарпаття” один з керівників управління заявив:„Хто дозволив друкувати?” Можна вважати, що мораторій Верховної Ради на продаж землі не сприяє вдосконаленню аграрних виробничих відносин в Україні, посилює зневіру сільського населення в праці на землі, веде до зловживань і корупції при тіньовій продажі ділянок в містах і сільській місцевості. Тепер землею маніпулюють ділки від влади, продаючи ділянки у містах і селах, а в наших умовах - власність громадян. Але продажа землі та її паювання в Закарпатті, що відібрана насильно у колишніх власників, породжує нову проблему: хто компенсує їм вартість цієї землі - держава чи пайовики, чи нові власники? Адже і старше покоління і нинішні спадкоємці цієї власності мають повне право ставити цю проблему на вирішення влади на підставі архівних і кадастрових документів. Свавільне ж ставлення влади до реалізації прав закарпатців на власність інакше як дискримінацією назвати не можна. А так що маємо? Тотальну руйнацію аграрної сфери – результат некомпетентних рішень, ігнорування специфіки регіону, прав і свобод людини. Позбавлення права корінних жителів - русинів на земельну власність на своїй історичній території, знищення аграрної бази, створеної їх трудом протягом півстоліття, ліквідація дрібного, а в роки незалежної України - й порівняно великого промислового виробництва, привели до повторення трагедії безробіття 40-50-х років, але ще в більшому масштабі.
http://rusinpresent.narod.ru/perepisnet444.htm
Социальные закладки