| ||
Тема: Свеча памяти .
Свеча памяти .
Смотрел краем глаза по телевизору мероприятия посвященные памяти погибшим во время голода в 30-х....Пошел на кухню, взял освященную свечу (мама еще на прошлое Рождество принесла несколько штук) и зажег. Посидел на кухне, посмотрел на огонь, вспомнил то ,что рассказывала бабушка о событиях тех лет....мысленно пожелал Царства Небесного всем усопшим....
Подумал ...а зажигал ли кто нибудь еще свечу памяти ? Если да, то что явилось причиной , если нет ....тот же вопрос...?
Последний раз редактировалось ЦинИк; 24.11.2008 в 13:42.
"Циники-это уставшие романтики..."
Пам'ятай причину!
Сьогодні я запалю свічу не тільки за тих, хто вмирав у ті страшні роки. Я запалю її не тільки для того, щоб пом'янути жертв. Я хочу глянути в очі привидам, щоб побачити в них причину того, що вони вчинили. Я хочу знати, через що умирали в голодних муках мільйони. Я хочу переконатись, що цього ніколи не буде в наших очах. Та тільки, чи можу я на це сподіватись?
Здавалося, що у двадцятому столітті не може бути настільки массового голоду. Але він був. Встановлені причини його і за сухими цифрами зібраних пудів хліба, реквізованих у селян «незернових продовольчих запасів» та мертвим криком мільйонів замордованих, у тіні зловмисних підступів та комуністичних експериментів, стоїть головна причина Голодомору – Страх. Страх перед відповідальністю.
Цей страх мертвотною рукою вчепив за горло десятки, які зробили можливими смерть мільйонів. Де ви були, лідери і світочі Нації, коли вбивали тих, за кого ви відповідали? Де ви були, ті, хто у буремних 18-му – 20-му, мав шанси на перемогу, на славу і так бездарно, так по-дурному розтринькали їх. Винниченко? Грушевський? Легковажна Франція і курортний Кисловодськ носили по своїй землі ноги українських політичних лідерів. Вони не знали, як смакує лобода замість спаржі, а вишукані жаб'ячі лапки у французькому ресторані мало нагадували ропух, якими вечеряли українські діти у 33-му. Володимир Винниченко писав гнівні памфлети на СССР, Грушевського не стало й на це. А у 18-му році ці два кричали на Міхновського, що він ретроград і людиноненависник, бо хоче створити українську армію, а вони будуватимуть державу, яка ні з ким не буде воювати…
Ідіоти можуть мати прекрасну освіту. Ідіоти можуть писати геніальні художні твори. Ідіоти можуть будувати чудові моделі ідеального суспільства. Але ідіоти повинні залишатися ідіотами у пам'яті нащадків, які можуть оцінити їх практичні дії. «За плодами їх пізнаєте їх» і за тими плодами «пізнаєте правду і правда визволить вас». Так знайомо так правильно, так треба.
“Війна не видумка. Основою війни є вічний життєвий закон боротьби між націями... І сьогодні Україні треба воювати, треба армії, але й треба знати за що битися, з ким воювати… Заліза-криці на плуги-лемеші маємо з достатком, а багнет завжди буде запорукою, що на нашій землі панує не чужа, а наша воля”. Це говорив у 1918-му році Микола Міхновський, творець українського війська, палкий націоналіст.
“Україні немає за що воювати, бо вона нікого поневолювати не хоче. Їй треба тепер закінчити війну й улаштувати разом із російськими працюючими класами нове життя у спільній державі – Росії”. Так відповідав Міхновському Володимир Винниченко, письменник, публіцист, державний діяч, соціаліст.
Ця розмова відбулась 5 травня 1917 року на Першому українському військовому з’їзді, де Міхновський намагався сформувати українську армію для майбутнього вірогідного відбиття агресії зі сторонни сусідів. На цьому з'їзді, у присутності 700 посланців від майже мільйона солдатів-українців, нація ковтнула першу ложку своєї гіркої ганьби – статечний професор Грушевський, забувши про поважний свій маєстат патріарха і арбітра нації глузливо реготав над розумним і практичним Міхновським і силою, в шию, гнав того з трибуни. Винниченко, майстер слова і віртуоз софізму, базарно, по-бабськи лаяв Міхновського і його прихильників, обзиваючи їх «поміщиками», «ретроградами» та «тиловиками». Так, наче він хоч годину провів у окопі на передовій! Нерозумні сини України, втомлені безконечною війною, послухали медових слів соціаліста і професора та розійшлись по домівках. Трохи більше, як через пів року шкури Винниченка і Грушевського нікому було захищати від Муравйова і його п’яного воїнства. Очільники Центральної Ради вдерли геть з обложеного Києва, а на свій захист послали дітей, які, ще не звідавши щастя першого поцілунку, лягли у мерзлу землю під Крутами. Героїзм юнаків відбувся через ідіотизм поважних мужів. Спартанські воєначальники і царі самі ставали на чолі війська, українські «вожді» прикрились дітьми. Однак, міра кривавої данини, яку мала сплатити нація через свою дурість цим не вичерпалась.
Я дуже хотів би знати чи у тридцять другому і тридцять третьому Михайлові Грушевському, тоді академіку АН УРСР, і Володимиру Винниченку – тоді політемігранту, не снились опухлі від голоду діти. Вина комуністів і Сталіна беззаперечна. Але це тільки наслідок. Причина ж у тих, хто через свою розумову убогість, через власний страх загубив справу, яку покликаний був звершити. Я написав тут про двох але їх було, на нашу біду, набагато більше. Мільйони знищених у кривавій м’ясорубці громадянської війни і встановлення радянської влади в Україні не було б можливим без ідейних комуністів–українців. Скрипник, Хвильовий, Шумський – це вінець тих, хто прирік свій народ на фізичне знищення. Малодушні доктринери, естети та теоретики у тридцять третьому самі мали змогу побачити, який «рай» і справедливий та прогресивний лад вони збудували для своїх єдинокровних братів. Вони не знайшли нічого кращого, як боягузливо застрелитись. Швидка милосердна смерть! Не безкінечна мука повільного вмирання з голоду, не безнадійна одчайдушна спроба вирватись за військові кордони навколо сіл, колошматячи голими руками, косами і вилами червоноармійські ряди, а смерть скунса зі смородними завиваннями в останніх своїх листах про вірність Марксизму, великому вождю товаришу Сталіну та справі Леніна. Шумський, взагалі, намагався виправдатись перед партією і спробував вчинити самогубство аж у 1946-му. Невдало. Вірного комуніста і невірного українця добили-таки за наказом його ж товаришів – Хрущова та Кагановича. Очевидно, з милосердя, щоб не плутався під ногами…
…Моя свічка палатиме до ранку. Не тільки як скорбна пам’ять про загиблих, а й як нагадування про правду – нас нищили не тільки чужинці. Вона пектиме, як совість, яка має нами бути віднайдена і переведена з розряду химер у дійсність. Вона має нагадувати, що свої власні шумські, грушевські та винниченки можуть не гірше за сталіних, постишевих і кагановичів знищувати українців. Подивіться навколо. Хіба зараз у нас нема високоідейних шумських? Хіба брак у нас високолобо-моральних і немічних грушевських? Хіба нема у нас популістів-винниченків? І все це при тому, що в Кремлі сидять духовні онуки все тих же комісарів, які убивали українців у 20-х, 30-х, 40-х і 50-х роках, а їх трупак-ідол все ще смердить на весь світ…
Ми маємо пам'ятати про те, що в той момент, коли в Україні вмирали з голоду люди, жодна країна світу, жоден народ не допоміг нам. Нічим. Вони брехали у своїх газетах про сите радянське життя і через багато років вони не хочуть не те що визнати за нами право на страждання, відмовляючи нам у визнанні трагедії 32-33-го геноцидом, а й, навіть, визнати своїх газетярів брехунами. Волтера Дюранті, журналіста, який стверджував, що голоду не було, у 2003-му році не позбавили Пулітцерівської премії. Навіть посмертно американського брехуна не визнали брехуном. Це пересторога для нас. Ми маємо знати, що ніхто ніколи ні в якому разі і нічим не допоможе нам. І тільки ми самі можемо убезпечити своїх дітей і внуків від страждань та негідної смерті.
Свічка світить, щоб розганяти морок забуття. Вогонь пече, щоб не дати заснути розуму. Пам’ятай про вбивць, щоб вони знов не з’явились між нами!
Я сам из староверов. У нас нельзя ставить на могилы железо и камни (бетон). Деревянный-же крест стоит только до тех пор, пока не упадёт. Смысл таков:
1. Нечего из памяти делать показуху и тешить самолюбие, мол, вон как я любил и уважал усопших. И вот какой я богатый.
2. Жизнь быстротечна и лучше тратить её на помощь живым - близким, которым ты обязан помогать. А мёртвым достаточно малого. Прилагай усилия к жизни, а не пестуй свою потерю.
Кроме того, из психологии... Мы когда оплакиваем мёртвых на самом деле оплакиваем себя: "ах как же мы теперь будем без них, без их советов, опеки, тепла..." или "с кем же теперь делить своё тепло...", или "...вот и я на шаг ближе к концу..." Это, собственно - страх смерти. Нашей личной смерти.
Поэтому считаю подобные "роковыны" признаком слабости (народа в данном случае), зацикленности на собственныз страхах, неумении и нежелании жить. В общем "ще не вмэрла...".
+ показуха...
Это если относится с искренней верой в то, что это событие - поминовение мёртвых.
В нашем же случае это вообще сплошная политика направленная на получение дивидентов а-ля "всемирная скорбь еврейского
народа"...
В таком не участвую.
Вариант "Не зажигал принципиально из за политиков...." мне не подходит, поскольку шумиха вокруг голодомора - это не просто дело рук политиков. Это больше, это часть общегосудартвенной идиологии.
Спасибо за откровенность.
Лично мне заполитизированность вокруг даты поминовения усопших во время голода очень не приятна. Не нравится и та помпа и те масштабы которые в условиях кризиса устраивает руководство страны. (У меня даже есть версия ,возможно ошибочная, почему это все...)
Но с другой стороны, есть человеческая память, есть те вещи о которых нельзя забывать и которые не возможно забыть и пока мы помним об этом, пока мы передаем нашу "память" своим детям,а дети своим...."Крест не упадет". Если же прожигать скоротечную жизнь и не помнить о прошлом, можно не успеть и в будущее...
"Циники-это уставшие романтики..."
Бачте, budiak, саме в ті "буремні" часи (а часи не обирають!) чомусь ввижалося, що висока Ідея (якою тоді для багатьох поставав ленінізм) варта смертей мільйонів...Сообщение от budiak
Забули в революційному пориві священну думку Достоєвського про те, що жодна "світова гармонія" не варта сльозинки дитини...
Одначе, "революційний підйом", на превеликий жаль, мав і об*єктивні причини, серед яких - хижацька і нелюдська гіперексплуатація найманої, майже рабської, праці!..
Я, за переконаннями - антикомуніст і навіть дисидент з деяким стажем, але мені просто страшно дивитись в українське сучасне (не кажучи вже про майбутнє) саме з тої причини, що нинішні жалюгідні потвори-політикани на кшталт Віті та Юлі все ближче підтягують суспільство до краю комуняцької прірви (бо народ заганяють економічно та фізично у глухий кут, у безвихідь!)...
Те ж стосується й нашого "щасливого та демократичного" сьогодення...
Я впевнений, що деяка частина помаранчових дійсно вірила, що несе народові правду та свободу, а виявилося, що зараз тільки корупція в*їлася ще в ширші соціальні шари й подорожчала: беруть більше за ризик (бути впійманими та відкупатися)!
Судити вмерлих (чи то від голоду, чи з інших причин) - не наша справа.
Точнісінько, як зараз деяка частина "вільної" американської та європейської преси щиро радіє за "демократичні перетворення" в Україні - навіть "Євро-012" довірили (хоч не остаточно!)...
Щось "меня терзают смутніе сомненья"(с)...
Знову про те ж: наші нинішні, пройшовши комуняцьку "школу", вбивають хіба що не багнетом - просто жити і заробляти людям не дають: за 15 років вимерло 6,5 млн. жителів України - хіба це не показник?!?
Последний раз редактировалось Kozachello; 24.11.2008 в 15:07.
Ребята, эта ветка создана не как площадка для лозунгов или статейных тэзисов о Голодоморе ,а так же для перебранки сторон и разжиганию ненависти
Просто хотелось бы услышать личное отношение к сабжу каждого и простейшую аргументацию.
"Циники-это уставшие романтики..."
Мудрые сильно люди -- староверы. Потому и на костер шли! А вот из тех, кто не пошел -- соответствующие высказывания ;-)
Свеча памяти -- хороший ритуал, бо тризна с обжираловом -- явно не под этот случай
Уже писал в ветке про голодомор: не зажигал, потому что не было, была бы зажег
Тяжела и неказиста жизнь непьющего юриста! :)
Свечу зажигал не только из-за того, что и моих пращуров коснулась эта трагедия...
Каждый полжен поступать, как велит его совесть и противно, когда политики на чужом горе делают себе пиар. Сейчас Ющ, а весной его оппоненты...
Судьба моей прошлогодней Георгиевской Ленточки
https://forumodua.com/showthread.php?t=78593&highlight=%EF%E0%F1%EA%E8
Пью, когда по команде.. Сказали по телевизору зажечь, все пошли и зажгли - это не память, это не свеча памяти, это мероприятие, которое к памяти по погибшим не имеет никакого отношения..
Люди умирали от голода несколько лет, единого дня гибели - нет..
Нашей семьи коснулся этот голод. Моей бабушке было 6 лет, но она помнила, как они ели суп из лебеды и крапивы, потому что больше нечего было есть.. Она выжила и потом рассказывала нам о голоде..
Я зажигаю свечу в церкви в день рождения бабушки и в день смерти..
Это и есть моя память..
Не совсем: это неумение и нежелание дать нормально жить своему (как декларируется!) народу, "моей нации" (с)
Хотя Ющенко как политик, действительно страшится своей смерти, даже пост-фактум!
"Тризна с обжираловом" по голодоморцам - в этом что-то есть!Мудрые сильно люди -- староверы...
Свеча памяти -- хороший ритуал, бо тризна с обжираловом -- явно не под этот случай
не зажигал, но такого варианта нет.
и вообще к чему этот опрос? выявить и отделить "козлов от агнцев"?
Есть только лаконичный вариант "нет"...
А к чему форум? Общаться, узнавать новое о себе, о людях, о жизни. Это мое имхо, а так топикстартер имхо пояснит свои мотивы.
Тяжела и неказиста жизнь непьющего юриста! :)
Все верно, горевать по комманде не очень хорошо и хорошо ,что вы зажигаете свою свечу в свой день ,но это свеча по бабушке...
В войну тоже каждый из погибших нашел смерть на поле боя в свой час, но мы празднуем День Победы и поминаем погибших в войну 9-го Мая.
У каждого из нас есть ушедшие родные и близкие ,которых мы поминаем в дни их рождения и смерти, но есть после Пасхи и общие для всех дни поминовения усопших (Проводы). Отчего же не быть единому дню поминовения всех погибших от голода 30-х ? Я не знаю когда именно и не совсем помню кто поименно погиб в голод 30-х ,но помню по рассказам родных,что это горе не обошло стороной семьи моих родителей, поэтому в память именно о них и горела моя свеча...
"Циники-это уставшие романтики..."
Почему?
У вас очки + или - ?
А вы себя к кому причисляете ?
О цели опроса написано в 1-м сообщении а так же синим жирным шрифтом (для слабовидящих) в сообщении № 7.
Последний раз редактировалось ЦинИк; 24.11.2008 в 15:49.
"Циники-это уставшие романтики..."
у меня 100 процентное зрение
"причисляю" и "зажигал" - разные понятия.
к зажжениям свеч, ленточкам разного цвета и дизайна, наколотым хрестам и прочему - отношусь одинаково - никак.
Не зажигал. Даже мысли такой не было.
Свечки - это выдумки ющенковской власти. Зажег свечку - значит ющенковец.
Когда у власти не будет спекулирующего трагедией ющенки - тогда и можно будет присоединяться к каким-то акциям.
...вставил - значит с Виктором Фёдоровичем общался?
Ваши права
Ответить с цитированием
Социальные закладки