Дуже цікава стаття,хотілося б почути вашу думку
Великий єврей Мойсей — пророк, проклятий Богом 16.12.2009
У попередніх наших публікаціях: «Великий скіф Зороастр — пророк і маг із Золотоноші?» (17.06.2009 р.), «Великий скіф Будда — пророк, який не знав Бога?» (11.03.2009 р.), «Христос і Нефертіті» (15.10.2008 р.) та «Христос — жрець Аполлона?» (03.12.2008 р.) ми ознайомилися з важкою і непересічною долею пророків та їхнім внеском у світову історію людства. Сьогодні ми хотіли б розвинути цю тему, враховуючи надзвичайну важливість релігійно-міфологічних чинників у становленні всіх без винятку цивілізацій людства.
VІP-пророки: скіфи і семіти
Терновий шлях: від Господа — до Бога,
Провидці в двадцять і пророки з тридцяти,
Тисячолітня жертвенна дорога,
Якою вже не можеш не іти...
Автор
Пророків в історії людства було багато. Проте світове визнання отримали лише ті, чиї релігії набули глобального характеру: скіфи/арії Зороастр і Будда, копт Їсус Христос, єврей Мойсей і араб Мухаммед.
Інші пророки, безумовно, теж заслуговують на увагу та повагу. Але їхня діяльність мала локальний характер і не мала такого впливу на долі людства, як згадана «вища ліга» інтелектуалів релігійно-міфологічної сфери.
І тут слід зазначити, що фактично домінують у світовій релігійно-міфологічній сфері представники двох етносів: скіфи і семіти.
Однозначно ми можемо сказати, що скіфи/арії дали світові пророків Зороастра і Будду.
Близькими до них в етнічному та духовному плані є стародавній народ копти, чия мова і культура вельми наближені до староукраїнської. Ураховуючи ж те, що сучасні єгипетські копти «чомусь» навчають своїх священиків в українських семінаріях Канади, цілком логічною видається теза, що Їсус Христос теж належав до єгипетської гілки великої скіфської родини, що дала світові й теукрів/українців.
Треба віддати належне і євреям (західним семітам) та арабам (східним семітам). Вони теж висунули зі своїх лав двох видатних пророків: Мойсея та Мухаммеда, чий вплив на становлення вказаних народів та світовий цивілізаційний процес також важко переоцінити.
Об’єднує всіх цих пророків високий інтелект, магнетичний вплив переконання на свідомість пастви, організаційні здібності і важка, часом трагічна доля на цій прекрасній і «грішній» землі.
Цікаво, що жоден із названих вище пророків не залишив після себе жодного письмового документа.
В усіх цих випадках після смерті пророків їхні найближчі учні і послідовники протягом 300—800 років передавали (з уст в уста) зміст проповідей, аж поки вони не були записані на пальмових листках, камені, глиняних табличках, пергаменті чи папері.
Об’єднує VІP-пророків і те, що їхній пророчий шлях не був засипаний трояндами. Серед їхніх конкурентів, послідовників і навіть серед власних учнів, часто-густо траплялися незадоволені.
Непоодинокими були випадки, коли незадоволені (з різних причин) влаштовували інтриги, заколоти, намагалися повставати і навіть вчиняли замах на пророків. В одному випадку (Їсуса Христа) це закінчилось трагічно.
Оскільки діяльність скіфо/арійських пророків нами уже висвітлювалася, сьогодні розглянемо життя великого єврейського вождя і пророка Мойсея.
Вторгнення семітів в Палестину
До приходу войовничих семітських племен (середина ІІ тис. до н. е.) на землі Палестини, за свідченням І. Кузич-Березовського, там мешкали пеласги/лелеги, які й дали згодом назву цій країні.
Загалом на зазначених землях проживало кілька достатньо великих племен, які дали назви таким історичним територіям Стародавньої Палестини, як Галілея (земля галлів/кельтів, що належали до суперетносу скіфів/саків), Самарія (земля сумерів/самарів) і, власне, Палестина (земля пеласгів/лелегів).
Згадані вище племена, швидше за все, належали до одної з українських нордичних, скіфо/трипільських переселенських хвиль. А останні, за даними А. Кемпа, починаючи з VІ тисячоліття до н. е. заселили і цивілізували Сумер/Самару/Шумер і додинастійний Єгипет.
Проте через відсутність єдності (нині сказали б — надмірну демократію) представники древньої землеробської цивілізації поступилися семітам-кочовикам (євреям і арабам).
Останні завоювали ці «обітовані» землі і створили перші у своїй історії державні утворення. (Те саме, до речі, відбулося і в Сумері/Самарі та Єгипті).
Саме в цей час у Південній Палестині (ХІІІ ст. до н. е.) і з’явилися євреї на чолі із своїм вождем і пророком Мойсеєм.
Вождь і пророк Мойсей
Давньоєгипетські джерела (писемні та археологічні) взагалі нічого не кажуть нам про існування цього єврейського пророка. Єдине джерело — текст священної книги іудеїв — Тори, основний зміст якої єврейські священики примудрилися вписати (і канонізувати!) до священної книги християн — Біблії.
Деякі автори вважають Мойсея автором П’ятикнижжя — Тори та засновником іудаїзму як етнічно-релігійної системи євреїв. Але більшість дослідників все-таки вважають, що єврейська Тора була написана лише через 800 років після смерті пророка єврейського народу (приблизно у V ст. до н. е.) на основі кількох більш ранніх суспільно-релігійних текстів.
Як свідчать біблійні тексти, Мойсей народився в Єгипті і волею долі був усиновлений єгипетською принцесою. Він отримав пристойну для того часу освіту і посаду при дворі фараона. Однак після вбивства одного з чиновників-єгиптян Мойсей був змушений втекти і переховуватися в пустелі на сході від Єгипту.
Саме в пустелі, на горі Хорив (до речі, Хорс/Хорив — одне з імен українського сонячного Бога Аполлона) йому явився Бог, і з охопленого вогнем куща начебто поставив Мойсею завдання вивести євреїв з Єгипту в Палестину.
За єврейською офіційно-релігійною версією Мойсей спочатку намагався відмовитися від цієї історичної ролі, прикриваючись відсутністю ораторських здібностей.
Проте Бог нібито дуже наполягав, пообіцявши, що «устами» Мойсея в цій справі буде його власний брат Аарон.
Так недорікуватий і не надто рішучий — але явно холеричний за типом нервової системи (судячи по вбивству корінного єгиптянина) — Мойсей був «змушений» стати пророком і вождем євреїв.
А його «заступником по ідеології» в питаннях націєтворення і подальшої розбудови єврейської держави і за сумісництвом первосвящеником іудаїзму став Мойсеїв брат — Аарон.
Після таких Божих «настанов» щодо майбутнього релігійно-політичного лідерства двох братів Мойсей і Аарон повернулися до Єгипту.
Біблійні джерела не дають пояснень, як зустрілися і дізналися, що вони родичі, два брати? Принаймні ми точно знаємо, що один із них (Мойсей) виховувався в палаці єгипетського фараона, а інший (Аарон), треба розуміти, — у своїй власній єврейській родині.
Незрозуміло також, як це фараон дозволив вбивці єгипетського чиновника Мойсею безкарно повернутися до країни? І не тільки повернутися, а ще й (безрезультатно) звертатися разом з Аароном до фараона з проханням дозволити євреям піти з Єгипту.
Але факт лишається фактом. У відповідь на впертість фараона єврейський бог (руками Мойсея?) покарав єгиптян «десятьма покараннями», у тому числі — вбивством усіх єгипетських первістків. Єврейські ж перістки залишилися живими, оскільки бог-убивця був, очевидно, їхній, а не єгипетський.
Євреї тому сильно зраділи і заснували свято Пейсах/Пасхи, оскільки були позбавлені від згаданих вище «десяти покарань». Таке ось доволі специфічне свято (на тлі загальноєгипетської трагедії) згодом увійшло в пантеон великих християнських свят.
І відбулося це після того, як іудейським священикам вдалося імплементувати давню історію свого народу (ІV—V ст. н. е.) до канонічного тексту християнської Біблії.
Остання ж (ще «не канонічна») була написана, швидше за все, на основі священних текстів єгиптян/коптів та сумерів/шумерів/самарів (середина ІІІ тис. до н. е.).
Утвердження серед євреїв єдинобожжя
Зрештою, євреям було спочатку дозволено піти з єгипетської землі. Але потім фараон чомусь передумав і послав наздогін військо. Проте єврейський бог допоміг їм успішно пройти через Червоне море, втопивши військо фараона.
Зрозуміло, що це справило належне враження на пересічних євреїв і закріпило лідерство Мойсея як божого пророка і загальноєврейського лідера.
Після цього племінний бог Авраама, Ісаака та Іакова був визнаний всіма євреями єдиним Богом Ізраїлю. Вони уклали з ним договір-заповіт на основі сформульованих згаданим Богом умов: «Якщо ви будете слухатися голосу Мого і виконувати заповіт Мій... ви будете у Мене царством священиків і народом святим» [Висх. 19: 5—6].
Частиною цього заповіту були десять заповідей, сформульованих, начебто, богом усіх євреїв і переданих через призначеного ним же свого пророка Мойсея.
Далі пішов активний процес формулювання Мойсеєм та його командою організаційно-правових і соціальних норм регуляції суспільного життя (морального та релігійно-обрядового плану). А для зберігання і перенесення скрижалей (стародавні євреї були кочовиками — В.Б.), на яких був записаний Божий закон, під керівництвом Мойсея був виготовлений так званий ковчег заповіту.
Усі згадані заповіді, регламентації і заборони були покликані унормувати суспільно-релігійне життя єврейського народу, що в такий спосіб здійснив перехід від племінного багатобожжя до загальнонаціонального однобожжя. Водночас зауважимо, що чимало дослідників свідчать про запозичення семітами згаданої концепції однобожжя з релігійно-міфологічної системи скіфського пророка Зороастра.
Народне повстання і Боже прокляття Мойсея
Він 40 років вів — в нікуди,
І нам казали: «То — взірець!..»
Аж поки не дізнались люди:
Пророка — прокляв Бог-отець!
Автор
Проте, не все було так гладко на шляху формування єдиної єврейської нації та пошуку «заповітної» землі.
Не ідеальним був народ, який надто полюбляв поклонятися золотому тільцю. Одного часу набридла євреям і небесна манна, яку їм в пустелі посилав Бог, і проти Мойсея (така вже непроста доля пророка) було піднято повстання на чолі з Кореєм, Діафаном та Аріроном.
Але повстання було придушено Мойсеєм завдяки підтримці вірного помічника Ісуса Навіна. Єдність в народі була збережена.
Не був таким уже й досконалим лідером і сам єврейський пророк. У своїй черговій нестриманості Мойсей в гніві розбив скрижалі заповіту, дізнавшись, що євреї продовжують поклонятися ще й згаданому вище золотому тільцю.
Траплялися випадки, коли він і сам висловлював сумніви у визначній можливості Божого творення чудес. Скажімо, при Мериві, коли євреї потерпали без води, замість того, щоб підкреслити, що тільки Бог творить чудеса, Мойсей з Аароном висловили сумнів, що їм вдасться дістати воду в тій скелястій місцевості.
Який конкретно випадок привів до втрати довіри головного єврейського Бога до свого пророка Мойсея, нам достеменно невідомо: чи розбиття скрижалей заповіту, чи сумніви у витворенні чудес, чи, може, щось інше.
Відомо лише те, що Бог таки прокляв свого колишнього пророка Мойсея і не пускав євреїв до землі «заповітної», поки той не помре. Але той жив довго — аж 120 років.
Саме тому євреї 40 років тинялися по пустелі, з гірських вершин спостерігаючи за життям приморської зони Східного Середземномор’я. Кочували та мріяли завоювати «заповітну» землю, яку сотні років до них населяли (див. мал. 1) вихідці із Стародавньої України: пеласги/лелеги (Палестина), галли/кельти (Галілея) та сумери/самари (Самарія).
Таким чином, ми переконуємся, що тисячолітній міф про Мойсея, який сорок років водив євреїв по пустелі — «щоб вимерли ті, хто пам’ятав рабство», а потім привів євреїв до землі «заповітної», — не відповідає дійсності.
Насправді, наприкінці свого життя Мойсей був проклятий Богом і вже не міг більше вважатися його пророком. І, власне, через гріхи свого колишнього пророка Мойсея Бог не пускав євреїв до кінцевої мети «великого єврейського переселення» — благодатних палестинських земель.
Чи не тому, до речі, художники часів Відродження Мікеланджело Буонаротті і Джузеппе де Рібера (мал. 3 і 4) зображували Мойсея з рогами, ніби натякаючи на його диявольську сутність?..
Хоча існує й версія, що зображення єврейського пророка Мойсея з рогами є лише даниною приналежності євреїв до кочових народів, в житті яких рогата худоба мала надзвичайно важливе значення...
Хоч би як там було, заслуг великого єврея Мойсея у ствердженні монотеїзму серед єврейських племен та складанні їх в єдину єврейську націю ніхто не забере.
Якщо ж перекласти цю біблійну історію мовою сучасної політики, то очевидно, що вказані вище 40 років євреї у ХІІІ столітті до н. е. на чолі з братами Мойсеєм та Аароном вели запеклу боротьбу із захоплення Палестини, заселеної на той час сумерами/самарами, галлами/кельтами і пеласгами/лелегами, що належали до великої скіфо/трипільської спільноти.
Мойсей як засновник іудаїзму і «першоглобаліст»
Отже, ми можемо констатувати, що концепцію однобожжя і відповідну модель походження влади, винайдену скіфами/аріями (Зороастр) та єгипетськими коптами (Менас і Христос), розвинули і реалізували стародавні євреї.
І реалізовані вони були в єврейській національній релігії — іудаїзмі (пророк Мойсей, ХІІІ ст. до н. е.) та релігійно-політичній практиці (цар Соломон, Х ст. до н. е.).
До речі, зв’язок та змістовне наслідування між релігійно-політичними міфами і концепціями політичної влади коптів та іудеїв простежується досить явно.
І це зрозуміло, оскільки до так званого виведення Мойсеєм ізраїльського народу з «єгипетського полону», останній досить довго перебував у складі Давньоєгипетської держави (1700—1300 рр. до н. е.). І його вожді та ідеологи, безперечно, були ознайомлені із системою релігійно-політичних поглядів коптів.
Виникнення та розвиток іудаїзму як релігійно-філософської системи висвітлено в Старому Заповіті, що як складова увійшов до тексту священної книги християн — Біблії (написаної, безумовно, під впливом іудейських священицьких кіл).
Перші п’ять її книг — П’ятикнижжя Мойсея (Тора) — являють собою основний священний текст іудеїв, який докладно регламентує їхнє життя відповідно до скрижалей Старого Заповіту, начебто переданих Мойсею самим Богом.
Лейтмотивом іудаїзму є теза: перед народом Ізраїлю нібито поставлені високі моральні вимоги, оскільки, мовляв, через нього Бог Старого Заповіту благословить усі народи світу. Месія з коліна Давидова, за версією послідовників іудаїзму, прийде спокутувати гріхи людства й правити як Цар усіма народами.
Характерно, що протягом століть цей міф ортодоксальними іудейськими колами (і не тільки ними) тлумачився насамперед не з морально-етичного, а з політико-ідеологічного погляду глобального панування євреїв у світі.
Хоча природно було б зосередити увагу на спокутуванні гріхів людства, розглядаючи так зване Царство Боже не як державно-політичне утворення, а як духовний імператив.
Римляни вигнали іудеїв із Палестини 135 року н. е., але іудаїзм не зник тільки тому, що єврейські громади-діаспори існували тоді в багатьох країнах. Іудеї зазнавали переслідувань та утисків, довго не мали своєї держави, і логіка їхнього виживання потребувала відокремленої і внутрішньої самоорганізації щодо культури та релігії.
Наостанок зауважимо, що іудаїзм нині — локальна етнічна релігія євреїв, що набула водночас світового значення як одна із складових християнства (після поставлення останнього під свій догмато-ідеологічний контроль).
Згодом вона стала основою однієї із сучасних політичних концепцій глобалізму, що спрямована на реалізацію ідеї домінування єврейського народу над усіма іншими народами світу. Хоча існують й інші думки з цього приводу...
Мал. 1. Карта близькосхідних римських провінцій, серед який були Палестина, Фінікія, Галілея, Самарія, Іудея (І ст. н. е.).
Мал. 2. Рембрандт. Мойсей, що розбиває скрижалі Старого Заповіту.
Мал. 3. Мойсей («чомусь» зображений з рогами). Мікеланджело Буонаротті, 1515 р., церква Сан П’єтро ін Вінколі.
Мал. 4. Мойсей (теж із рогами). Джузеппе де Рібера, 1638 р.
Мал. 5. Місце смерті і меморіал Пророка Мойсея. Гора Небо, Йорданія (Бог так і не пустив Мойсея на «землю обітовану», присудивши йому смерть на території Йорданії).
Валерій БЕБИК, професор, проректор Університету «Україна», голова Всеукраїнської асоціації політичних наук.
(Далі буде).
